Соціально-економічний розвиток УСРР в умовах непу



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Соціально-економічний розвиток УСРР в умовах непу



1. Політична криза 1921 р. та перехід до непу.На початку 1921 р. в економіці України величезна розруха. Усього 10% від довоєнного рівня становив обсяг промислової продукції України у 1920 р. З 11 тисяч підприємств працювали 2552, з 57 доменних печей – лише одна. Було повністю знищено 4 тисячі кілометрів залізничного полотна, вціліло 40% паровозів. 12 млрд. крб. становила загальна сума збитків. З 20,9 млн. дес. до 15,4 млн. дес. (на 25%) зменшилися посівні площі. Ситуація в економіці на весну 1921 р. стала катастрофічною, що спричинило політичну кризу (повстання у Кронштадті, Тамбовський губернії, Сибіру, Україні). Реальною була загроза нової громадянської війни.

У березні 1921 р. Х з`їзд РКП(б) проголосив про перехід до нової економічної політики, суть якої була у відмові від політики воєнного комунізму та у поверненні до ринкових товарно-грошових відносин в управлінні та регулюванні економікою, а також у дозволі на відродження приватновласницького сектора, але при збереженні політичної влади Комуністичною партією. На селі ж сутність непу становила перехід від продрозкладки до продподатку, відміна продовольчої диктатури та дозвіл вільної торгівлі.

2. Неп на селі, суперечності впровадження. Голод 1921 - 1923 рр.Проте в українське село неп прийшов із запізненням. Продуктивні сили села були підірвані громадянською війною та політикою воєнного комунізму. У 1920 р. був неврожай, у 1921 р. – посуха і знову неврожай. Було зібрано 30% від рівня врожаю 1916 р. Також продовжували збирати продрозкладку. У результаті у 1921 - 1923 рр. Україну охопив голод, який сильно зачепив південні та східні губернії, де голодувало від 4 до 7 млн. чоловік. До цього додалася епідемія холери та ін. При цьому продовжувалися хлібозаготовки. Про голод замовчували, використавши його для придушення повстанського руху в Україні. Лише влітку 1922 р. почала надходити допомога голодуючим. Усього ж загинуло від голоду 1,5 – 2 млн. чоловік. Голод було ліквідовано лише в 1923 р.

Відбудова ж сільського господарства України почалася по суті з 1922 р. У 1922 р. врожай становив 60,2 % від рівня 1916 р. (637 млн. пудів), а у 1923 р. – 72 % (765 млн. пудів). Тобто продуктивні сили села потроху почали відроджуватися, але восени 1923 р. виникла криза збуту внаслідок „ножиць цін” на сільськогосподарську і промислову продукцію. Цю кризу подолали економічними заходами.

У 1922 – 1924 рр. була проведена грошова реформа, яка встановила тверду валюту (червонець). Тим самим фінансова система була стабілізована, що створило міцну базу для відродження економіки. У 1924 – 1925 господарчому році на селі було здійснено перехід до грошового податку, більш зручного для селян. У 1927 р. в цілому обсяг валової продукції сільського господарства України перевищив довоєнний рівень. У 1926 – 1927 господарчому році відбудова сільського господарства України була завершена.

У 20-ті рр. на селі значного розвитку дістали різноманітні форми кооперування селян. Так на 1925 р. 30 % селянських господарств було об`єднано у 11300 виробничих сільськогосподарських кооперативах та 6700 споживчих товариствах. 1,2 % селянських господарств було об`єднано в колективних господарствах.

3. Протиріччя відродження промисловості.У промисловості України елементи непу впроваджувались швидко. Вже у 1921 р. були дозволені приватне підприємництво та торгівля, оренда землі та використання вільнонайманої праці. Але великі підприємства, банки, транспорт, зовнішню торгівлю держава залишала у своєму віданні. Тобто відродження та розвиток капіталістичних елементів держава спроможна була тримати під контролем. Відбувалися зміни і в методах керівництва державною промисловістю, відмовилися від трудових мобілізацій, жорсткої централізації управління, широко впроваджувалися економічні методи господарювання, госпрозрахунок. Система главків була ліквідована, запроваджувалися трести, які працювали на засадах госпрозрахунку. 5200 дрібних та середніх промислових підприємств України у 1921 р. були передані в оренду. В Україні діяло 75 тисяч приватних торгівельних закладів.

Але промисловість України відроджувалася нерівномірно. Швидко відроджувалася легка промисловість, де не потрібні були великі капіталовкладення, а важка промисловість – довше. У 1925 – 1926 господарчому році видобуток кам`яного вугілля в Донбасі становив 78 % від рівня 1913 р. Лише у 1928 р. вугільна промисловість перевищила довоєнний рівень. У 1925 – 1926 господарчому році було виплавлено від рівня 1913 р. чавуну – 58 %, сталі – 63 %. Хоча на відбудову чорної металургії України було виділено 60 % усіх капіталовкладень у чорну металургію СРСР. Зате сільськогосподарське машинобудування України на середину 20-х рр. досягло 158 % від довоєнного рівня. У цілому у 1925 – 1926 господарчому році обсяг промислового виробництва України становив більше 90 %, а на 1927 – 1928 господарчий рік промисловість України була відроджена. Неп своє завдання виконав.

 

35. Протиріччя соціально–економічного розвитку УРСР наприкінці 20-х – у 30-ті рр. ХХ ст.

 

1. Суцільна масова колективізація та її наслідки. Голод 1932–1933 рр.На 1927 – 1928 рр. економіка СРСР була відбудована. Актуальними стали питання подальшого розвитку економіки.

У сільському господарстві пріоритет віддавався поширенню форм колективного господарювання на селі. Тим більше, що на 1928 – 1929 рр. неп на селі фактично згортається. Причиною цього стала хлібозаготівельна криза 1927 – 1928 рр. (державні ціни на зерно не задовольняли селян). Подібна криза була у 1925 – 1926 рр., але тоді її подолали економічними заходами. Взимку 1928 р. з ініціативи Сталіна до селян, що відмовлялися продавати державі хліб, застосовувалися репресії (арешти, конфіскації). Через рік усе повторилося.

У травні 1929 р. ХІ Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив план економічного розвитку України в роки першої п’ятирічки, на кінець якої передбачалося об’єднати в колгоспах селянських господарств: по СРСР – 18 – 20 %, а в Україні – 30%. Це були напружені, але достатньо реалістичні показники. Проте, наприкінці 1929 р. Сталін висуває гасло про проведення суцільної масової колективізації у найближчі строки і ліквідацію куркульства як класу. 5 січня 1930 р. з`являється постанова ЦК ВКП(б) про “Темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву”, за якою в Україні планувалося завершити колективізацію восени 1931 р. або на весні 1932 р. Проте партійне – державне керівництво УРСР (С. Косіор та ін.) проголошують ще більш високі темпи, за якими колективізацію Степу планувалося завершити навесні 1930 р., а всієї України восени 1930 р. Селяни в масі своїй не хотіли йти до колгоспу, тому тільки грубе насильство сприяло дотриманню проголошених темпів колективізації.

Темпи колективізації: на кінець січня 1930 р. – 15,4 % селянських господарств; на 1 березня 1930 р. – 62,8 %; на осінь 1930 р. – 20 %; на 1 січня 1931 р. – 34,4 %; на 1 листопада 1931 р. – 69,3 %; на 1937 р. – 96 %.

Примусова колективізація у січні–лютому 1930 р. зустріла впертий опір селянства, доходило навіть до збройних повстань. Стався масовий забій худоби, поголів’я зменшилося майже наполовину. Опір був настільки сильним, що на початку березня 1930 р. Сталін в газеті “Правда” опублікував статтю “Запаморочення від успіхів”, в якій звинуватив місцеві кадри. Також було опубліковано Примірний статут сільськогосподарської артілі. Селянам дозволили мати корову, дрібну живність, присадибну ділянку. Це дещо заспокоїло селянство. Селянам дозволили виходити з колгоспів, тому до кінця 1930 р. спостерігався відтік, але у 1931 р. починається нове прискорення темпів колективізації, але тепер вже переважно економічними методами, через податки. Селянство знову “потягнулося” до колгоспів. Одночасно заможних селян та тих, хто чинив опір колективізації, розкуркулювали. Усього за роки колективізації розкуркулили в Україні приблизно 200 тисяч селянських господарств, що разом із членами родини становило 1,2 – 1,4 млн. чоловік, з яких 860 тисяч виселили на Північ і до Сибіру (“спецпереселенці”).

Примусова колективізація не підвищила ефективність сільськогосподарського виробництва. Селяни не хотіли працювати в колгоспі. Державні хлібозаготівлі становили: у 1930 р. – 400 млн. пудів хліба; у 1931 р. – 380 млн. пудів хліба; у 1932 р. – 195 млн. пудів хліба.

У 1932 р. ситуація склалася катастрофічна. Продуктивні сили села були підірвані. На весну 1932 р. було засіяно трохи більше половини посівних площ, до цього ж додалися безгосподарність, небажання селян працювати. Реальною ставала загроза голоду. Почалися крадіжки на колгоспних полях. Сталін власноручно написав Закон про охорону соціалістичної власності від 7 серпня 1932 р., який в народі дістав назву “Закон про п’ять колосків”. За цим законом за крадіжку присуджували розстріл або позбавлення волі не менш ніж на 10 років із конфіскацією майна. Окрім іншого, зрив державного плану хлібозаготівель у 1932 р. (останній рік п’ятирічки) примусив керівництво до надзвичайних заходів. У зернові райони СРСР були направлені надзвичайні комісії. Молотов очолив хлібозаготівельну комісію ЦК ВКП(б), направлену в Україну у 1932 р. Комісія діяла дуже жорстоко. Проводилися подвірні обшуки, конфіскація усього продовольства. Припинялося постачання товарів. Жорстоким репресіям піддавалися місцеві кадри. Сільські райони оточувалися кордонами військ. Тобто селян свідомо прирікали на голод, бо врожай 1932 р. (88 % від середнього врожаю за 1926 – 1930 рр.) був достатнім для забезпечення України продовольством. Голод в значній мірі був штучний, по суті як виховний засіб проти антиколгоспних настроїв селянства. У результаті, у 1932–1933 рр. в Україні голод набув жахливих розмірів (до 1988 р. в радянській літературі про нього не згадували). Кількість жертв голоду становила від 3 до 4,5 млн. чоловік, у інших джерелах – до 7 – 8 млн. чоловік.

Воєнно-комуністичні методи управління сільським господарством, які переважали в політиці держави на селі на початку 30-х рр., виявили свою економічну та політичну недоцільність. У 1933 – 1934 рр. сталінське керівництво шукає шляхи вдосконалення управління селом. Визначаються фіксовані розміри хлібозаготівель, а надлишки колгоспам дозволено продавати на колгоспному ринку. Щоб пробудити зацікавленість селян в результатах своєї праці, а також покращити організацію сільськогосподарського виробництва запроваджувалися виробничі бригади, елементи нормування і відрядна форма оплати праці. Підвищувалося оснащення колгоспів сільськогосподарською технікою. Наприкінці 30-х рр. на селі працювало 100 тисяч тракторів, 33 тисячі комбайнів, 550 тисяч вантажних машин (на майже 30 тисяч колгоспів і тисячу радгоспів). Уся техніка зосереджувалася в машинно-тракторних станціях (МТС), перша з яких в Україні була відкрита у 1928 р. 958 МТС вже діяло в Україні наприкінці другої п’ятирічки. Розгортається на селі стаханівський рух. У 1935 р. Марія Демченко стала ініціатором руху за вирощування 500 ц. цукрових буряків з гектару. Парасковія Ангеліна виступила ініціатором Всесоюзного змагання жіночих тракторних бригад. Це сприяло зростанню сільськогосподарського виробництва. Так було заготовлено у 1933 р. – 317 млн. пудів хліба, у 1935 р. – 462 млн. пудів хліба, у 1940 р. – 576 млн. пудів хліба. Продуктивні сили українського села, підірвані примусовою колективізацією і голодомором, потрохи відроджувалися, але натуроплата праці колгоспників становила лише 12 – 15 % від заробленого.

2. Суперечності індустріального зростання 30-х рр.У промисловості в другій половині 20-х рр. (1925 – 1927 рр.) курс було взято на індустріалізацію, щоб перетворити СРСР на могутню індустріально розвинену країну. За першим п’ятирічним планом середньорічні темпи приросту промислової продукції становили приблизно 20 – 22 %. Це були напружені, але достатньо реалістичні показники. Капіталовкладення в економіку України склали 13 млрд. крб. (по СРСР – 64 млрд. крб.). Планувалося збільшити виробництво електроенергії в 2,5 рази, важкого машинобудування в 3 рази, хімічної промисловості в 3,5 рази.

1928 – 1929 рр., перший рік п’ятирічки, був успішним. Валова продукція промисловості УРСР збільшилася на 20 % (проти 16,5 % за п’ятирічним планом), тобто починалося все успішно, але наприкінці 1929 р. здійснюється перехід до форсованої індустріалізації. У листопаді 1929 р. пленум ЦК ВКП(б) схвалив рішення “за всяку ціну” прискорити розвиток машинобудування та інших галузей важкої промисловості. У статті “Рік великого перелому” Сталін визначив приріст великої промисловості на 1929 – 1930 рр. у 32 %. У липні 1930 р. на ХVІ з’їзді ВКП(б) Сталін на 1930 – 1931 рр. визначив 45 % приросту промислової продукції, а у 1932 р. на ХVІІ конференції ВКП(б) Орджонікідзе на 1931 – 1932 рр. визначив приріст промислової продукції на 36 %. Ці показники ніяких серйозних обґрунтувань не мали, вони не були підкріплені відповідними матеріальними ресурсами, тобто це були авантюристичні директиви, економічно не обґрунтовані. Але, не зважаючи ні на що, вимагалося виконати призначені темпи. Почалося штурмовщина, „лихоманка буднів”. Надзвичайним напруженням сил і ресурсів робилося все для здійснення намічених темпів, у значній мірі за рахунок зниження життєвого рівня народу. Виник товарний голод. У 1928 р. в містах була запроваджена карткова система на продовольство. Почалося знецінення грошей. Джерелами індустріалізації стали державні позики, торгівля алкогольними напоями, експорт хліба, лісу, нафти, культурних цінностей та інше. Тобто це була широка експлуатація трудового ентузіазму мас. З 1929 р. широко розгортається соціалістичне змагання.

Проте, не зважаючи на всі зусилля, досягти намічених рубежів не вдалося. Справжні підсумки першої п’ятирічки Сталіним були приховані. У 1933 р. він заявив, що перша п’ятирічка виконана за 4 роки і 3 місяці, а важка промисловість зросла на 108 %. У дійсності темпи розвитку промисловості зменшилися з 23,7% у 1928 – 1929 рр. до 5 % у 1932 – 1933 рр. (замість 36 %), в середньому на рік становило 15,7 %, що було навіть менше ніж за п’ятирічним планом. Це був провал сталінського плану форсованої індустріалізації й надіндустріалізації. Конкретно ж, за п’ятирічним планом передбачалося збільшити виплавку чавуну з 2,4 млн. т (1928 р.) до 6,6 млн. т (у 1933 р.), за форсованими темпами обсяги виплавки чавуну потрібно було збільшити втроє, а фактично у 1933 р. виплавили 4,3 млн. т. Видобуток кам’яного вугілля планували збільшити з 27 млн. т до 53 млн. т, підняли до 80 млн. т, а фактично видобули 45 млн. т.

Хоча й був провал, але досягнули великого приросту. В УРСР будувалося близько 400 нових підприємств. 1 травня 1932 р. почала працювати Дніпрогес. У Донбасі 53 нові шахти давали 21 млн. т вугілля на рік, було збудовано 12 доменних печей, 24 мартенівські печі. У Харкові за 15 місяців було збудовано ХТЗ. 1 жовтня 1931 р. зійшов перший трактор ХТЗ. Прорахунки першої п’ятирічки в певній мірі були враховані. Щорічний приріст промислової продукції у другій п`ятирічці (1933 – 1937 рр.) було встановлено у 16,5%.

З метою підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці посилювалася експлуатація трудового ентузіазму робітничого класу. У ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти “Центральна – Ірмине ” в Кадіївці Олексій Стаханов з двома підсобними робітниками за зміну видобув 102 т вугілля замість 7 т (в 14,5 разів більше). З 1935 р. розгортається стаханівський рух. З’являються сотні, тисячі стахановців в різних галузях промисловості. Незважаючи на деяку штучність організації цього руху, він сприяв підвищенню ефективності виробництва.

Результати другої п’ятирічки були фальсифіковані, як і першої. Заявили, що виконана вона за 4 роки і 3 місяці, але реальне виконання становило 70 – 77 %.

У третій п’ятирічці темпи розвитку промисловості не відставали від запланованих, але не рідко в результаті застосування надзвичайних заходів. У червні 1940 р. було видано указ Верховної Ради СРСР “Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного залишення робітниками і службовцями підприємств та установ”, за яким порушення дисципліни, запізнення вважалися кримінальним злочином.

Не зважаючи на всю суперечливість здобутого, досягнуте було вагомим. Україна, по суті, стала індустріальною державою. За роки перших трьох п’ятирічок побудовано було сотні підприємств. Серед них 7 промислових гігантів–новобудов: “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”, “Дніпрогес”, Дніпровський алюмінієвий (м. Запоріжжя), Краматорський машинобудівний, Харківський тракторний заводи. Також було 5 реконструйованих гігантів: Луганський паровозобудівний завод, Макіївський, Дніпродзержинський, Дніпропетровський, Комунарський металургійні заводи. Таких промислових гігантів в СРСР було близько 35. Наприкінці 30-х рр. частка України від загальносоюзного становила: у видобутку вугілля – 50,5 %, залізної руди – 67,6 %, виплавці чавуну – 49,7 %, виробництві сталі – 48,9 %. У цілому ж, наприкінці 30-х рр. Україна посіла друге місце в Європі (після Німеччини) за обсягом виплавки чавуну, та четверте місце в світі за видобутком кам’яного вугілля.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.173.209 (0.013 с.)