Міжнародний рух капіталів та його закономірності

Капітал, як зазначалося, за своїм економічним змістом охоплює сукупність капіталістичних виробничих відносин, системну сутність яких виражає капіталістична власність.

Оскільки міжнародний рух капіталів здійснюється, насамперед, шляхом його вивезення, то такий процес означає формування у докапіталістичній країні відносин економічної власності, заснованих на експлуатації найманої праці та притаманної їм глибинної суперечності. Якщо капітал вивозиться із більш розвиненої країни у менш розвинену, відбувається формування більш досконалих виробничих відносин. Водночас вивезення капіталу може здійснюватись з метою отримання вищих відсотків та інших причин, не пов’язаних із формуванням і розвитком таких базових виробничих відносин, але загалом при цьому посилюється процес інтернаціоналізації капіталу.

Головними суб’єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу – привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо). Вивезення капіталу з урахуванням суспільної форми і речового змісту – процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формах з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших вигод.

Вивезення капіталу також зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема нерівномірним розвитком окремих держав і регіонів світового господарства. Крім того, вивезення капіталу спричиняє асинхронним перебігом капіталістичного циклу, протекціоністськими бар’єрами, що перешкоджають вивезенню товарів процесом інтернаціоналізації виробництва та ін.

Вивезення капіталу здійснюється у двох основних формах – підприємницькій і позичковій. Вивезення підприємницького капіталу означає інвестиції у промисловість, транспорт, сільськогосподарські, банківські підприємства тощо через будівництво або купівлю вже існуючих підприємств, через механізм придбання їх акцій. Це призводить до утворення власності за кордоном.

При вивезенні підприємницького капіталу інвестиції поділяють на прямі (дають можливість здійснювати контроль за підприємством – для цього достатньо придбати до 10% акцій) та на портфельні (не дають права на контроль, а лише на отримання прибутку).

Позичковий капітал вивозять у формі короткотермінових або довготермінових позик та кредитів.

Крім того, за джерелами фінансування розрізняють державний, недержавний (приватний, груповий), наддержавний капітал. У межах державного капіталу існують такі його форми: позики, дари (гранти), допомога. Недержавний капітал можуть вивозити за кордон юридичні та фізичні особи, приватні (окремий індивід або сім’я) чи групові інвестори у формі капіталовкладень, міжбанківського кредитування, торговельних кредитів.

При вивезенні підприємницького капіталу надаються маркетингові, управлінські, інжинірингові послуги, здійснюються лізингові операції, які дають певні інвестиційні можливості.

Найважливішу роль з-поміж різних форм інвестицій відіграють прямі капіталовкладення. До закономірностей належать, по-перше, постійне і прискорене наростання обсягів закордонних інвестицій, а в межах останніх – частки ТНК. По-друге, постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними. По-третє, посилення монополізації в експорті капіталу. По-четверте, зростає взаємопроникнення капіталів між розвиненими країнами світу. По-п’яте, у процесі вивезення капіталу посилюється суперництво між трьома основними центрами світового господарства – США, ЄС і Японією. По-шосте, зростаюче поєднання експорту недержавних (передусім, капіталу ТНК) із державним та наддержавним.

Міжнародний рух капіталу має неоднозначні наслідки для країн-експортерів і для країн-імпортерів капіталу. Для країн, які вивозять капітал, позитивним є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутків від інвестицій, вплив на зовнішню та внутрішню політику країн-експортерів, вигоди від поглиблення процесу міжнародного поділу праці, можливість використання дешевих ринків робочої сили та ін. Негативні наслідки цього процесу – погіршення платіжного балансу (до моменту повернення в країни всіх або частини прибутків від експорту капіталу),звуження ринків праці та робочої сили в національній економіці, збереження або модифікація в необхідному напрямі економічної системи, що здійснюється в інтересах іноземного капіталу.

Позитивними наслідками міжнародного руху капіталу для країн-імпортерів є впровадження досконалішої техніки і технології, передових форм організації виробництва, зменшення безробіття, приплив іноземної валюти, прискорений розвиток наявності економічної системи або її вдосконалення. Негативні наслідки цих процесів – поступова втрата контролю за частиною підприємств, галузей, посилення іноземного впливу у сфері військово-стратегічних та політичних інтересів.