Функції держави в ринковій економіці

Регулюючі функції держави в ринковій економіці зводяться до трьох основних – законодавчої, стабілізуючої, розподільчої.

Законодавча функція передбачає, що держава розробляє систему економічних, соціальних та організаційно-господарських законів і постанов, які створюють певні “правила гри”, тобто правові засади ринкової економіки, що є гарантом однакових прав і можливостей для усіх форм власності та господарювання.

З метою захисту конкуренції як основної умови і регулятора ринкової економіки держава розробляє і реалізує антимонопольне законодавство.

Стабілізуюча функція полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також стимулюванні економічного зростання. З цією метою держава: а) визначає цілі, напрями і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їхньої реалізації, використовує грошово-кредитні та бюджетно-податкові підйоми; б) бере на себе організацію пропозиції центральних грошей; в) забезпечує зайнятість і стабільний рівень цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.

Розподільча функція пов’язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого – з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці. Для здійснення цієї функції: а) здійснює перерозподіл коштів груп населення, що мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених, проводячи відповідну фінансову і податкову політику, політику регулювання цін; б) встановлює і контролює реалізацію законодавства про встановлення мінімального розміру заробітної плати; г) бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб’єкти не зацікавлені, водночас без цих благ суспільство не може досягти благополуччя. У регулюванні зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, міграції капіталів і робочої сили, здійсненні контролю над платіжними балансами.

Регулюючі функції держави в ринковій економіці є умовою досягнення балансу економіки на макрорівні, здійснення ефективної грошово-кредитної політики, соціального захисту малозабезпечених верств населення.

 

Адміністративні (прямі) та економічні (непрямі)

Методи регулювання

Головними методами прямого регулювання є такі:

· законодавча та економічна діяльність держави;

· державні закупівлі, трансферні платежі;

· індикативне планування, розробка і реалізація цільових програм;

· прямий державний контроль над монопольними ринками;

· адміністративне регулювання певних процесів економічного життя.

Організуючий вплив на ринок держава здійснює передусім через розробку законів і контролю за виконанням їх усіма господарюючими суб’єктами. Для реалізації його використовують антимонопольне законодавство, контроль над цінами, а також за якістю продукції, через систему державного ліцензування на виробництво окремих товарів; обмеження вивезення ряду товарів у інші країни. Держава виступає гарантом грошової одиниці, здійснює контроль над обігом грошей. Уряд щороку визначає мінімальний розмір заробітної плати, що сприяє регулюванню ринку праці.

Захист внутрішнього продовольчого ринку держава замість зовнішньоекономічної політики, односторонньої лібералізації продовольчого імпорту вводить різні обмеження на ввезення цього товару. Для цього підвищуються ставки мит.

Компенсаційні збори, розмір яких визначають як різницю між внутрішньою ціною і ціною ринку, з якого надходить імпортований продукт.

Особливу увагу держава приділяє виробництву суспільних благ, здійснюючи виробництво цих благ безпосередньо на державних підприємствах, та виступаючи як посередник між споживачем і виробником таких благ.

Держава здійснює виплати, які перерозподіляють податкові доходи, отримані від платників податків, певним верствам населення у формі допомоги з безробіття, виплат з соціального страхування та забезпечення, допомоги ветеранам війни тощо.

Регулюючий вплив на ринкову економіку держава здійснює через індикативне планування, відображаючи цілі та пріоритети соціально-економічної політики держави, використовує показники, які мають рекомендаційно-орієнтовний характер.