Еволюція власності на землю.

Для забезпечення життя більшості населення планети сільське господарство залишається найважливішою галуззю народного господарства. Так, на початку ХХІ століття у слаборозвинутих країнах світу голодує близько 1 млрд. чол. Забезпечення продуктами харчування гостро стоїть в різних куточках нашої планети, в тому числі в Україні. Сільське господарство є також важливою сировинною базою для харчової та легкої промисловості.

На початку ХХ ст. у розвинутих країнах світу в сільському господарстві було зайнято близько 40% населення. У середині 90 –х років ХХ століття у передових країнах світу трудилося приблизно 5% працездатного населення, а в Україні цей показник становить 17% населення.

Скорочення чисельності зайнятих у сільському господарстві у розвинутих країнах зумовлено значним зростанням продуктивності праці у цій галузі.

Жодна галузь народного господарства не залежить такою мірою від природних умов, як сільське господарство. Це зумовлено використанням землі як специфічного засобу виробництва.

У цій сфері має місце значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Велика залежність сільського господарства від природних умов вимагає створення страхових фондів від посухи, опадів тощо.

Аграрні відносини тісно пов’язані з власністю на землю.

В Україні проблема власності на землю пов’язана з урахуванням інтересів усіх суб’єктів господарювання на землі: держави, колективних господарств і фермерів. Іншими словами, допускаються різноманітні форми власності на землю: приватна (для фермерів), колективна (для колективних господарств), державна (для державних підприємств).

Земля є об’єктом купівлі – продажу, однак загрози виникнення надто великих приватних землевласників в Україні немає.

Земля порівняно з іншими засобами виробництва обмежена в своїх розмірах особливо це стосується земельних ділянок, кращих за родючістю і місцезнаходження. А це призводить до монополії приватної власності на землю, появи абсолютної ренти, подорожчання продовольства, сировинних ресурсів.

Десять років тому прийнята Декларація про державний суверенітет України, яка започаткувала кардинальні зміни в новітній історії українського народу.

Земельна реформа в Україні, як її було визначено у Постанові Верховної Ради Української РСР “Про земельну реформу” від 18.12.1990 року є складовою частиною економічної реформи і без її здійснення неможливий перехід до ринкових економічних відносин. Мільйони громадян отримали від держави земельні ділянки безплатно.

Приватизація земель селянами відбулася через безплатну передачу земель державної власності недержавним сільськогосподарським підприємствам. У власність недержавних сільськогосподарських підприємств на виконання Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва від 10 листопада 1994 року № 666/94 безплатно передано в основному протягом 1995-1997 років 30 мільйонів гектарів земель. Логічним продовження земельної реформи в аграрній сфері стало паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”.

До початку земельної реформи станом на 1 січня 1991 року в Україні налічувалося тільки 82 фермерських господарства. У своєму користуванні вони мали 1993 га землі.

Особливості сучасного стану аграрних трансформувань в Україні значною мірою зумовлені результатами виконання грудневого (1999р.) Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”. Відбулися великі зміни соціально-економічного і організаційного характеру. Важливий крок зроблено у формуванні нової організаційної структури аграрного сектору, в якій тепер майже всі суб’єкти господарювання ґрунтуються на засадах приватної власності на землю та на інші засоби виробництва – і господарські товариства, і сільськогосподарські виробничі кооперативи, і приватно-орендні підприємства.

Процес реорганізації КСП відповідно до грудневого (1999р.) Указу Президента України мав певні особливості. По-перше, він здійснювався у досить стислі строки. По-друге, при цьому застосовувалися деякі продекларовані Указом положення, не передбачені чинними законами, прийнятими Верховною Радою України.

Відповідно до грудневого (1999р.) Указу Президента України, землекористування створених у процесі реорганізації КСП господарських товариств і сільськогосподарських виробничих кооперативів повністю сформовано шляхом оренди окремих земельних часток, виділених у натур, або ж без такого виділення.. У кожному приватно-орендному підприємстві власною є лише земельна ділянка його засновника та членів його родини, якщо вони стали членами даного підприємства. Власна земельна ділянка такого підприємства займає в його загальному землекористуванні незначну частку, а решта використовуваної ним землі є орендованою.

Частка земель, орендованих усіма формами господарювання, сягає близько 70%, що є характерним для найрозвинутіших держав світу.

У процесі підготовки проектів Закону України про заставу в деяких з них, поряд із заставою землі, передбачалося також положення про кредитну заставу права оренди землі.

Проект “Паювання сільськогосподарських земель в Україні”, що виконувався в період 1995-2000 рр. Корпорацією “Ронко” за фінансування Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), відстоював позицію доцільності виділення земельних часток у натурі в момент реорганізації КСП і реалізував цю позицію на практиці, надавши допомогу в здійсненні реорганізації більш як 700 КПС майже в усіх областях України. Протилежну позицію –недоцільності успішного виділення земельних часток у натурі – відстоював і реалізував проект “Приватизація землі та реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств в Україні”, що теж виконувався у період 1995-2000 рр. У ряді областей України.

 

Земельна рента. Ціна землі

В сільському господарстві земля як засіб виробництва відіграє вирішальну роль. Привласнення і господарське використання землі складає сутність земельних відносин, які в свою чергу, породжують ренту.

Земельна рента як економічна категорія виражає відносини привласнення власником землі додаткового продукту у формі орендної плати за право користування землею. Таким чином між власником землі та орендатором виникають рентні відносини стосовно розподілу прибутку. Одна її частина – у вигляді звичайного прибутку – дістається підприємцю, а іншу частину – у формі надприбутку отримує землевласник.

Земля відрізняється за якістю та місцерозташуванням. За цими ознаками розрізняють кращі, середні та гірші ділянки землі.

Наявність власності на землю зумовлена отриманням землевласника певної частки додаткового продукту у вигляді земельної ренти. Таким чином, земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності. Існують такі різновиди ренти: диференційна, абсолютна і монопольна.

Незалежно від форм власності на землю утворюється диференційна рента.

Диференційна рента І (першого виду) з кращих ділянок, які відрізняються більшою природною плодючістю та більш сприятливим місцерозташуванням.

Диференційна рента ІІ (другого виду) утворюється в результаті того, що орендатор підвищує економічну родючість землі: вносить добрива, здійснює меліорацію та інші агротехнічні заходи.. В цьому випадку проводиться інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, яка означає збільшення випуску продукції без розширення земельних ділянок, шляхом покращення використання засобів виробництва та робочої сили.

Абсолютна рента – в умовах капіталізму форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості її місця розташування. Абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю. ЇЇ джерело – надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва), а умова виникнення – значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві.

Абсолютною рентою ще називають надприбуток, який утворюється на гірших ділянках і який дістається власнику землі.

Приватна власність на землю і необхідність виплати ренти за всі використані землі можуть призвести до перетворення абсолютної ренти в монопольну, коли ціна на сільськогосподарську продукцію вища за її вартість.

В ринковій системі будь-який фактор, який приносить певний доход є товаром. Так і земля, вона і не є продуктом праці, купується і продається.

Земля – особливий товар. Ця особливість полягає в тому, що вона є продуктом природи і на неї початково не затрачена праця. Згодом витрати праці на поліпшення якості землі постійно зростають. Якщо абстрагуватися від таких витрат, то ціна землі ґрунтується не на вартості, а на величині доходу, який вона приносить своєму власникові – ренті.

Що ж визначає ціну землі? При продажі земельної ділянки її власник в першу чергу турбується про те, щоб не втратити отримуваний ним рентний доход. Він йде на продаж лише в тому випадку, коли сума отриманих грошей при поміщенні в банк або віддана в позику, приноситиме йому доход не менший за ренту. В свою чергу, покупець землі, перш ніж стати її власником, величину ренти з ділянки землі порівнює з процентом, який він може отримати, якщо покладе свої гроші в банк.

Таким чином ціна землі є капіталізована (перетворена в грошовий капітал) рента. Ціна землі виключає витрати на обробітку ґрунту та його покращення. Ціна землі (Цз) прямо пропорційна величині ренти (Рз) та обернено пропорційна нормі банківського відсотка (Вб):

Цз = (Рз/Вб)х100

Надзвичайно висока ціна землі у великих містах. Так, в Токіо ціна невеликої ділянки під будинок становить близько 37 середньорічних доходів громадян.