Інфраструктури сучасного ринку

До елементів інфраструктури сучасного ринку відносять різні види бірж, аукціони, ярмарки, банки, страхові компанії, інформаційні центри, рекламні агентства, торгові палати, консалтингові та аудиторські компанії та ін. Найважливішими серед них є біржі.

Фондова біржа. У політекономічному аспекті фондову біржу можна визначити як базову установу сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються відносини економічної власності у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій.

Членами біржі є, переважно, її засновники — окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. При потребі засновники біржі можуть розширити коло її членів.

Членство на біржі не є раз і назавжди даним. Його необхідно постійно підтверджувати високим і стабільним курсом акцій.

Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюються за допомогою посередників. Якщо посередник купує цінні папери за власні кошти або за рахунок отриманих кредитів, а відтак продає їх за вищу ціну, то на американському позабіржовому ринку його називають дилером, головного посередника на центральній фондовій біржі, а інших посередників, які пов’язують спеціаліста з покупцями або продавцями, - брокерами. За свої операції брокери отримують винагороду за угодою між зацікавленими сторонам - клієнтами або відповідно до такси, встановленої біржовим комітетом.

На позабіржовому ринку цінні папери продають із надбавкою до ціни (або купують зі знижкою), що є прибутком посередником фірми. Об’єкт продажу на позабіржовому ринку – цінні папери середніх і частини дрібних корпорацій.

Загалом курс акцій визначається рівнем дивідендів, які вони приносять, співвідношенням попиту і пропозиції, а також рівнем відсотка.

Позитивними рисами фондової біржі є акумулювання вільних коштів за рахунок випуску й продажу цінних паперів та їх спрямування на розвиток окремих підприємств, галузей; міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послаблюються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності; стабі­лізація заощаджень окремих верств населення та їх відповідне зрос­тання тощо.

Товарна біржа. У п олітекономічному аспекті товарна біржа означає високоорганізовану економічну форму оптової торгівлі, в межах якої (форми) виникають і розвиваються відносини привласнення між учасниками (передусім, компаніями) торгівлі у процесі купівлі-продажу товарів за умов реального і ф’ючерсного товарообороту через механізм різних цін (купівельних і продажу), спекулятивних операцій, операцій страхування тощо.

Товарні біржі поділяють на міжнародні та національні, універсальні та спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі знаходяться у США, Англії, Японії; на них припадає понад 90% міжнародного біржового обороту. На універсальних біржах продають промислові та сільськогосподарські товари. Не спеціалізованих товарних біржах продають окремі товари або споріднені групи товарів.

На біржі здійснюються два види товарообороту: реальний і ф'ючерсний. Перший передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10 % світової торгівлі відповідними товарами. При ф'ючерсних видах товарообороту продаються право на товар, ф'ючерсні контракти, тому рух товару тут не обов’язковий. Різницю між ціною контракту в день його укладення і ціною в день його виконання виплачують або продавець (якщо ціна піднялася), або покупець (якщо ціна знизилася).

Із двох видів товарообороту найдинамічніше розвивається ф'ючерсна біржова торгівля.

На випадок можливих збитків, спричинених зміною цін на ринку в майбутньому, ф’ючерсні контракти страхують (так зване хеджування). Найбільш розповсюдженим методом хеджування є укладання термі­нових угод. Операції хеджування – основна сфера діяльності товарних бірж.

Біржа робочої сили. Як політекономічна категорія біржа робочої сили виражає відносини економічної власності у процесі збору та надання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним, фінансування додаткових робочих місць та надання інших послуг, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості, продаж робочої сили тощо.

Посередницькі функції між працівниками і підприємцями виконують державні біржі.

Приватні агенції сприяють працевлаштуванню окремих категорій трудящих (сільськогосподарських працівників; учителів та ін.)

Виразніше відносини економічної власності у діяльності бірж робочої сили, а отже, купівлі-продажу цього товару, виявляються на прикладі діяльності Державної служби зайнятості в Україні. Так, ця служба укладає договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні, оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, встановлює на час навчання стипендії та ін. Для фінансування цих витрат створено Державний фонд сприяння зайнятості.

Валютна біржа. Як економічна категорія валютна біржа — це установа, в якій на підставі чинного законодавства здійснюється регулярна й упорядкована торгівля іноземною валютою відповідно до попиту і пропозиції. Як самостійний елемент інфраструктури цей вид біржі зберігся лише в деяких країнах (наприклад, ФРН, Франції), а в інших країнах таку роль виконують найбільші банки; в Україні статус валютної біржі представлений Українською фондовою біржею в м. Києві. Членами валютної біржі є комерційні банки (які отримали ліцензію від центрального банку на проведення валютних операцій).

Основними видами операція, які проводяться на валютній біржі, є, по-перше, укладання угод із членами біржі на купівлю або продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу; по-друге, визначення ринкового курсу іноземних валют; по-третє, відповідно до укладених на біржі угод здійснення розрахунків як у національній, так і в іноземній валюті; по-четверте, проведення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти.

Купівлю-продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок своїх клієнтів (підприємства своєї країни та уповноважених банків - не членів біржі), після чого така валюта зараховується на спеціальний рахунок і може бути використана зараховується на спеціальний рахунок і може бути на певні цілі.

На основі викладеного можна дати таке політекономічне визначення валютної біржі: це установа, в якій у процесі торгівлі іноземними валютами, підтримки центральним банком ринкового курсу національної валюти між учасниками виникають відносини економічної власності з приводу привласнення доходів, що виникають внаслідок коливання валютних курсів, курсової різниці, спекулятивних операцій на цьому ринку тощо.

 

Капітал сфери обігу.

Торгівельний капітал - це особливий вид колективного капіталу, що функціонує у сфері обігу для перетворення товарного капіталу на грошовий, персоніфікатором якого є окрема група (прошарок) капіталістів. Його приналежність до колективного капіталу зумовлена тим, що торговельний капіталіст, зазвичай, перетворює товарний капітал багатьox промислових капіталістів на грошовий капітал.

Торговельний капітал — це відносини економічної власності між торговельними капіталістами і найманими працівниками у сфері обігу, що виникають і розвиваються у процесі ведення торгових операцій і базуються, передусім, на привласненні створеного найманими працівниками додаткового, а за певних умов і частини необхідного продукту.

Сутність торговельного капіталу розкривається у його функціях: здійснення торговельних операцій, забезпечення руху сукупного суспільного капіталу та його прискорення,реалізація втіленої в товарі вартості (у т. ч. додаткової вартості), а також створення частини додаткової вартості у формі торговельного прибутку.

Двома формами торговельного капіталу є грошово-торговельний (речовим змістом якого є обіг грошей при здійсненні торговельних операцій) і товарно-торговельний (речовим змістом якого є оборот товарів у процесі реалізації товарного капіталу, тобто перетворення товарного капіталу на грошовий капітал). Спільним для них є авансування на витрати обігу і привласнення прибутків на основі експлуатації найманої праці.

Праця зайнятих у сфері торгівлі е продуктивною.

Основними формами торговельного підприємництва є оптова і роздрібна торгівля. Оптова торгівля означає процес збуту великих партій товару одних підприємців іншим, внаслідок чого вони не виходять зі сфери обігу. Роздрібна торгівля означає процес збуту товарів підприємцями або посередниками кінцевим споживачам, внаслідок чого вони виходять зі сфери обігу і потрапляють до сфери споживання.

Джерелами торговельного прибутку за умов сучасного капіталізму може бути частка вартості, створеної в дрібнотоварному секторі економіки (фермерами, ремісниками, індивідуальними винахідниками тощо), в немонополізованому секторі економіки, в державному секторі економіки, а також у країнах, що розвиваються.

ТЕМА 11

ДОМОГОСПОДАРСТВА В СИСТЕМІ

ЕКОНОМІЧНОГО КРУГООБІГУ

ПЛАН

1. Домашнє господарство як суб’єкт ринкових відносин

2. Функції домогосподарств.

3. Доходи та витрати домогосподарств

4. Домогосподарства і держава

 

1. Домашнє господарство як суб’єкт ринкових відносин

Серед безлічі учасників господарювання сучасна економічна теорія виокремлює три основні групи суб’єктів економічних відносин:

· домашні (сімейні) господарства;

· підприємства (фірми) різних видів, форм і господарської спеціалізації;

· держава з її розгалуженим апаратом управління та захисту.

Первинним (базовим) суб’єктом економічних відносин є домашнє господарство. В економічному плані під цим розуміється група осіб, які пов’язані родинними стосунками і ведуть спільне господарство для сімейного споживання. Тому саме поняття „домогосподарство” близьке до поняття сімейне господарство у традиційному розумінні: сім’я – це люди, пов’язані родинними зв’язками, мають спільні доходи і спільно їх використовують (сім’я може складатись і з однієї людини).

Отже, домашнє господарство – це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності.

Домашні господарства постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси: робочу силу, підприємницькі здібності, а також капітал, землю тощо.

В домашньому господарстві виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва. Термін „домогосподарство” об’єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві.

Вирішення проблем сім’ї, яка веде домашнє господарство та займається підприємницькою діяльністю в умовах ринкової економіки, слід шукати у:

· формуванні нових потреб і можливостей сім’ї;

· створенні умов розвитку і реалізації економічних функцій сім’ї;

· забезпеченні нормальних побутових умов сім’ї;

· підвищенні її соціально-економічного статусу.

Соціально-економічний статус сім’ї – це інтегральний показник, який відображає в сімейних відносинах особливості соціально-політичного устрою держави, її правові основи, рівень розвитку економіки, культури та суспільної самосвідомості.

Домашнє господарство виконує подвійну роль в сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб’єктом ринкових відносин, а з іншого – важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг), доходів.

Функції домогосподарств

Функції сім’ї досить різноманітні.

За ринкової економіки сім’я є основним осередком формування і нагромадження людського капіталу. Це пов’язано з соціальною та виховною функціями сім’ї.

Для появи і розвитку людського капіталу необхідні такі фактори: самі продуценти – члени сім’ї, а також – споживчі блага (товари, послуги). Зниження дітонароджувальної функції сім’ї зменшує не лише трудовий, а й соціально-економічний потенціал суспільства в цілому.

Наступною важливою функцією домогосподарств є споживча. Суть її полягає в тому, що саме сімейні господарства виступають основним споживачем товарів і послуг, які обертаються на відповідному ринку. Адресний платоспроможний попит є однією з рушійних сил функціонування та розвитку всієї економіки.

Не менш важливою функцією є постачальницька. Кругообіг починається з домашніх господарств як власників ресурсів. Вони постачають на ринок такі важливі виробничі ресурси, як працю (робочу силу), капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, які поєднавши їх певним чином, створюють товари і послуги. Останні, опинившись на відповідному ринку, купуються домогосподарствами. Як бачимо, в умовах ринку домогосподарства і підприємства одночасно діють як покупці і продавці.

Суттєва роль у функціонуванні домогосподарств як економічного суб’єкта належить їх виробничій та посередницькій функціям. Так, частина домогосподарств виступає безпосередніми виробниками різних товарів і послуг, які поставляються на ринок.

Посередницька функція домогосподарств найчіткіше виявляється в сфері торгівлі. Зокрема, в країнах з розвинутою ринковою економікою досить поширені сімейні форми малих торговельних підприємств, які надають послуги на високому професійному та сервісному рівнях.