Принципи класифікації ринків

Класифікацію ринків слід виділяти за двома основними ознаками. По-перше, як певні підсистеми відносин економічної власності між різними суб’єктами, що означає якісний аспект проблеми; по-друге, як основні об’єкти, з приводу привласнення яких формуються та розвиваються відносини економічної власності між суб’єктами у сфері обміну, а отже, як, здебільшого, кількісний аспект.

Ринок історично розвивається і видозмінюється. Сучасний ринок характеризується багатою і складною структурою. Його можна класифікувати за такими ознаками:

1. За суспільним поділом праці – ринок місцевий, національний, міжнародний.

2. За організацією ринкового обміну – оптовий (біржа, державні закупки), роздрібнений, експортний, імпортний.

3. За видами конкуренції – ринок досконалої конкуренції та недосконалої конкуренції.

4. За об’єктами ринкового обміну в сучасній системі ринків виділяються такі великі галузі ринкової діяльності:

· Ринок споживацьких продуктів (він поділяється на багато галузей, що реалізують продовольчі і непродовольчі блага, ринок житла та т.п.).

· Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу (тут купуються речові фактори виробництва: обладнання, транспортні засоби, споруди, сировина, паливо, електроенергія та т.п.)

· Ринок послуг (сюди входять багатоманітні види сервісу: комунальне і побутове обслуговування, фінансові і страхові операції, комерційні, соціальні, культурні та інші послуги).

Послуга – особлива споживна вартість, що задовольняє певні потреби людини. Особливістю послуги як товару (порівняно із звичайним товаром, втіленим у речі) є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому споживання послуги збігається з процесом її створення, з діяльністю, її неможливо накопичувати, транспортувати тощо.

· Ринок праці (робочої сили).

Ринок робочої сили – це сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями і біржами праці (державними та приватними) з приводу організації, використання і купівлі – продажу робочої сили.

· Ринок наукових та дослідно-конструкторських розробок (продуктів наукових досліджень, готових для технологічного освоєння у виробництві).

· Ринок позичкових капіталів (сфера купівлі-продажу тимчасово вільних грошових засобів, що використовуються у виробничих цілях).

· Ринок цінних паперів (акцій, облігацій та інших цінних документів, що приносять доход).

· Ринок валют (національні та міжнародні установи, через які здійснюється покупка, продаж, обмін іноземних грошових одиниць та грошові розрахунки з іншими державами).

Як зазначалось вище, ринок здатен забезпечити максимум економічних свобод своїм суб’єктам.

Для покупця дані свободи проявляються в свободі вибору товару з багатьох взаємозамінюваних та незалежних благ та в пошуку продавця з числа тих, хто краще обслужить і продасть продукт на прийнятих умовах.

Для продавця свобода полягає в виборі найбільш підходящого покупця та можливості розпоряджатися грошима, отриманими від продажу товарів на свій розсуд. Отже, для покупця і продавця свобода полягає в необережному виборі умов угоди.

5. За ступенем розвитку тих чи інших економічних свобод, ринок можна поділити на три типи:

· вільний;

· нелегальний;

· регульований.

Вільний ринок передбачає максимум економічних свобод. Він вільний від втручання держави та суворого правового регулювання.

Нелегальний – близький за характером поведінки суб’єктів до першого типу. Але між ними є суттєві відмінності. Нелегальний ринок включає в себе тіньову торгівлю. Вона ведеться з порушенням законів та правил купівлі-продажу звичайних товарів (при відсутності необхідних патентів, ліцензій, при несплаті зборів, податків). Нелегальним є і чорний ринок. На ньому підпільно торгують товарами, які законом заборонено реалізовувати (наркотиками, зброєю).

Першому і другому типам ринкових відносин притаманна визначальна риса – стихійність, некерованість.

Ринок третього типу – регульований, підкорений певному порядку, що закріплений в правових нормах та підтримується державою.

Отже, структура ринку – це сукупність окремих ринків у межах національної економіки, внутрішнього ринку, або світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.

Згідно з принципом матеріалізму класифікацію ринків варто розпочинати з об’єктів ринку.

Найважливішим об’єктом ринку в політекономічному аспекті за умов капіталізму є робоча сила. Це зумовлене, по-перше, тим, що даний товар, його споживча вартість є єдиним джерелом вартості, а отже, додаткової вартості. По-друге, загальний обсяг виплат за цей товар у розвинених країнах світу у формі фонду заробітної плати досягає майже 70% національного доходу. По-третє, залежно від цього формується величина ринку на товари і послуги, на засоби виробництва.

Ринок робочої сили вимагає створення та розвитку біржі робочої сили.

Наступним за значенням в економічній системі капіталізму з погляду відносин безпосереднього виробництва (принцип примату виробництва) є ринок засобів виробництва або ринок капіталу – за класифікацією західних економістів. Це зумовлене тим, що для виробництва товарів і послуг необхідне поєднання робочої сили із засобами виробництва, від якого залежить тип суспільного способу виробництва, зміст соціально-економічної формації.

Водночас, з погляду ємкості ринку важливу роль щодо ринку засобів виробництва відіграє ринок товарів і послуг. Так, у розвинених країнах світу частка групи „Б” (виробництво предметів споживання) становить майже 70%, тоді як групи „А” (виробництво засобів виробництва) близько 30%. Ринок засобів виробництва та предметів споживання (відповідних товарів і послуг) вимагає створення та постійного функціонування і розвитку товарної біржі.

Для обслуговування названих вище ринків необхідний ринок грошей і валюти, або фінансовий ринок (у вузькому значенні грошовий ринок, ринок позичкових капіталів, передусім короткотермінових позичкових капіталів). Для їх функціонування та розвитку необхідні такі елементи ринкової інфраструктури, як валютні біржі та банки.

Наступним за значенням є ринок цінних паперів. Об’єктами цього ринку є акції, облігації, купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варанти (складські свідоцтва) та інші.

Згідно з принципом субординації (підпорядкованості) важливу роль у розвинених країнах світу відіграє ринок нерухомості – житла, дач, землі (хоча земля належить водночас і ринку засобів виробництва) та ін.

Серед найновіших об’єктів ринку важливу роль відіграють винаходи, патенти, ліцензії, раціоналізаторські пропозиції, „ноу-хау”, тощо, які у своїй сукупності формують об’єкти інтелектуальної власності.

Від часу розгортання інформаційної революції найновішим об’єктом власності стала інформація.

Певну роль серед об’єктів власності у розвинених країнах світу відіграє і ринок золота.

Наступним критерієм класифікації ринків, виділеним згідно з вимогами принципу субординації, є генетичний підхід, згідно з яким у процесі еволюції економічної системи капіталізму спочатку існував вільний ринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований, олігополістичний та регульований, про що йшлося у попередній темі. Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях формує змішаний тип ринку.

За формами власності виділяють приватний (продажем займається одна особа або сім’я), колективний (в т.ч. кооперативний), державний ринок.

За географічними ознаками виділяють місцевий, регіональний, національний, міжнародний регіональний (наприклад, в ЄС) та світовий ринки.

 

Структура ринку

Структура ринку:

· Ринок робочої сили.

· Ринок засобів виробництва.

· Ринок предметів споживання.

· Фінансовий ринок.

· Ринок цінних паперів.

· Ринок інтелектуальної власності.

· Валютний ринок.

· Ринок інформації.

· Ринок нерухомості.

Ринок робочої сили. В економічному аспекті ринок робочої сили виражає сукупність економічних відносин між найманими працівниками (зайнятими і незайнятими) з одного боку, підприємцями і біржами праці (державними і приватними) – з другого, з приводу організації, купівлі-продажу і розпорядження робочою силою. Процес розпорядження робочою силою відображає, здебільшого, юридичний аспект проблеми, оскільки у процесі купівлі-продажу робочої сили наймані працівники і капіталісти вступають у договір як вільні, юридично рівноправні особи, а в самому договорі їхня воля набуває юридичного вираження.

У політекономічному аспекті ринок робочої сили виражає сукупність відносин економічної власності між власниками даного товару (найманими працівниками), власниками капіталістичних підприємств усіх типів та форм власності з приводу умов купівлі-продажу робочої сили.

Продаж робочої сили здійснюється у сфері обміну. Результати цього продажу фіксують у колективних та індивідуальних контрактах, в яких зазначають обсяги й умови роботи, величину заробітної плати, тривалість оплачуваних відпусток та ін.

Крім ринку робочої сили, виділяють ринок трудових ресурсів, на якому суб’єктами купівлі-продажу є не лише робоча сила економічно активного населення, а й випускники вищих, середніх спеціальних та інших навчальних закладів, а також частина зайнятих у домашньому господарстві.

Основні ланки (важелі) ринку робочої сили – попит, пропозиція та заробітна плата (ціна вартості й, певною мірою, споживчої вартості робочої сили).

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією формулюються дефіцитний, рівноважний або надлишковий ринки робочої сили. Типовою ситуацією на ринку робочої сили у розвинених країнах світу є перевищення пропозицією робочої сили попиту на 15%.

Законами, що управляють ринком сучасної робочої сили у розвинених країнах світу, а також в Україні, є наростаюче перевищення пропозиції робочої сили над її попитом, що негативно впливає на ціну та її відхилення вниз від вартості даного товару; скорочення ринку робочої сили у сфері матеріального виробництва та відповідне зростання у сфері нематеріального виробництва; послаблення ринкових важелів регулювання ринку робочої сили та посилення державних, що виявляється у зростанні державних витрат на підготовку робочої сили; звуження сфери ринку фізичної робочої сили та зростання інтелектуально та інформаційно насиченої робочої сили.

Ринок засобів виробництва. Як економічна категорія ринок засобів виробництва – це певна сукупність економічних відносин між різними суб’єктами підприємницької діяльності з приводу організації та купівлі-продажу засобів та предметів праці.

У політекономічному аспекті ринок засобів виробництва виражає сукупність відносин економічної власності у сфері обміну між різними групами капіталістів (промислових, торговельних, банківських), суб’єктами державних підприємств, дрібними товаровиробниками (наприклад, фермерами, які не наймають робочої сили) з приводу купівлі-продажу цих товарів, формою реалізації яких є, передусім. Привласнення прибутку через механізм цін.

Для ринку засобів виробництва у розвинених країнах світу характерний високий попит на інтернет-технології у сфері науки, освіти, фінансової сфери, торгівлі, телекомунікацій та ін. Динамічними темпами розвивається лазерна техніка, роботи, гнучкі виробничі системи, системи автоматизованого проектування, генна інженерія та біотехнологія.

Ринок предметів споживання. Як економічна категорія ринок предметів споживання є підсистемою економічних відносин між продавцями і покупцями та посередниками з приводу організації, використання і купівлі-продажу товарі тривалого використання та поточного споживання. У цій підсистемі економічних відносин виділяються організаційно-економічні відносини, пов’язані з маркетингом, та відносини економічної власності, що формують політико-економічний аспект ринку предметів споживання. В останньому випадку ринок предметів споживання означає відносини економічної власності між продавцями і покупцями з приводу відчуження продавцями товарів та привласнення грошей, з одного боку, відчуження готівки і привласнення товарів, з другого боку. Через механізм цін з метою отримання прибутків продавцями та задоволення власних потреб у товарах покупцями.

Найдинамічнішим сегментом ринку предметів споживання є ринок послуг.

Послуга – особлива споживча вартість, що задовольняє певні потреби людини. Особливість послуг як товару є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність.

Розрізняють традиційні послуги: транспорту, зв’язку, страхування товарів, туризм, послуги вчителя, юриста, лікаря, культурні, мистецькі послуги та ін. Розмежовують також матеріальні (транспорт, торгівля та ін.) і нематеріальні (освіта, охорона здоров’я тощо) послуги, а в межах останніх виділяють внутрішні блага (дані людині самою природою – здібність до науки, мистецтва та ін.) і зовнішнім світом – ділові зв’язки, репутація тощо).

Фінансовий ринок. Як економічна категорія фінансовий ринок (у вузькому значенні – грошовий ринок, ринок позичкових капіталів).

У політекономічному аспекті грошовий ринок – це певна сукупність відносин економічної власності між багатьма економічними суб’єктами (домогосподарствами і. Передусім, найманими працівниками, різними групами класу капіталістів, державою в особі центрального банку тощо) з приводу випуску, а відтак – продажу вільних грошових певним комерційним структурам, насамперед банкам, отримувати прибутки, а іншим суб’єктам – певні доходи.

Фінансовий ринок, по-перше, спрямовує в єдине русло рух інших форм капіталу, а отже, й ринковий механізм. По-друге, гроші – найрухливіша форма власності. По-третє, фінансовий ринок (насамперед грошовий) найбільше відповідає вимогам досконалої конкуренції, що зумовлене однорідністю товару, наявністю інформації про цей об’єкт торгівлі тощо. Об’єкти фінансового ринку – особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються у процесі обороту промислового і торговельного капіталів та ін. Основні важелі цього ринку – попит, пропозиція на позичковий капітал та його ціна.

Розрізняють короткотерміновий (грошовий) і довготерміновий (ринок капіталів) фінансовий ринок.

Більшість короткотермінових і довготермінових кредитів надають великі комерційні банки.

Вагомий внесок у розвиток і функціонування фінансового ринку здійснює держава через механізм проведення кредитної політики.

Ринок цінних паперів. Із фінансовим ринком тісно пов’язаний ринок цінних паперів. Розрізняють такі види цінних паперів: а) акції, облігації (підприємств і державних позик) та іпотечні облігації; б) купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варанти (складські свідоцтва) та ін. Суб’єктами цих відносин є підприємства різних форм власності, домашні господарства, комерційні банки, фінансово-кредитні організації, держава та ін.

Ринок цінних паперів загалом складається з первинного (на якому відбувається емісія акцій, облігацій та похідних від них цінних паперів) та вторинного (де відбувається їх перепродаж на фондовій біржі). Курс акцій на вторинному ринку (або їхня ціна) є своєрідним баромет­ром економіки, а завдяки функціонуванню та розвитку фонового ринку встановлюються тісні зв'язки між процесом відтворення реального капіталу (передусім, у формі капітальних благ основних виробничих фондів) та фіктивного капіталу у формі цінних паперів.

У розвинених країнах світу протягом останніх півтора-двох деся­тиріч посилюється роль цінних паперів акціонерних компаній у мобілізації джерел фінансування.

Ринок інтелектуальної власності. Як і в категорії „економічна власність”, в інтелектуальній власності також необхідно виділяти кількісну та якісну сторони. Кількісна сторона – це різні об’єкти інтелектуальної власності (патенти, ліцензії, проекти, „ноу-хау”, програми математичного забезпечення, наукові прогнози тощо). Якісна сторона – відносини, що виникають і розвиваються між людьми з приводу створення і привласнення об’єктів власності. Ринок інтелектуальної власності органічно пов’язаний із процесом розгортання НТР, оскільки в той час завершився період перетворення науки на основну продуктивну силу.

Ринок інтелектуальної власності – підсистема економічних відносин між різними суб’єктами господарювання з приводу організації, використання і купівлі-продажу патентів, ліцензій та інших об’єктів інтелектуальної власності. У політекономічному аспекті ринок інтелектуальної власності відображає лише відносини економічної власності між різними суб'єктами, передусім власниками таких об’єктів з приводу купівлі-продажу цих об’єктів через механізм цін і привласнення на цій основі прибутків.

Важливу роль у формуванні ринку інтелектуальної власності в розвинених країнах світу відіграє венчурний (ризиковий) капітал. Він безпосередньо інвестується в ідею, проект, а втілюють їх у життя ризикові фірми з обмеженою відповідальністю у складі декількох осіб. Ці новації можуть бути запатентовані та безпатентні („ноу-хау”). "Ноу-хау" — це сукупність технічних знань виробничого, комерційного та іншого досвіду, необхідних для виготов­лення певного виробу, відтворення виробничого процесу тощо.

Реалізація відносин економічної власності з приводу купівлі-продажу об’єктів інтелектуальної власності здійснюється за допомогою міжнародної торгівлі, зокрема монополізації торгівлі переважною кількістю ліцензій транснаціональними корпораціями.

Валютний ринок. Як економічна категорія валютний ринок означає певну сукупність економічних відносин із приводу організації та

купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів, акредитивів, телеграмних і поштових переказів у іноземній валюті).

На цьому ринку здійснюють операції зовнішньої торгівлі, розрахунків, міграції капіталів та робочої сили, туризму. З погляду організаційних відносин валютний ринок функціонує через кореспондентські рахунки між банками різних країн.

У політекономічному аспекті валютний ринок виражає певну сукупність відносин економічної власності між суб'єктами цього ринку у процесі купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів шляхом здійснення основних видів валютних операцій (складання відповідних угод, визначення ринкового курсу та ін.) та привласнення доходів великими банками і компаніями, валютними біржами і спеціалізованими брокерськими фірмами. Повніше про механізм дії цього рин­ку буде сказано в останньому розділі.

Ринок інформації. Найновітнішим видом ринку, що сформувався за умов розгортання інформаційної революції, є ринок інформації. Як економічна категорія ринок інформації означає певну сукупність економічних відносин із приводу збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевим споживачам.

Між виробником і споживачем на ринку інформації є посередники, головне завдання яких – збирання і продаж інформації. За цей вид послуг вони беруть комісійну плату.

У політекономічному аспекті ринок інформації означає певну сукупність відносин економічної власності між виробниками, посередниками та споживачами інформації у процесі купівлі-продажу різних видів інформаційних послуг та привласнення прибутків через механізм цін. Важливий елемент ринку інформації — інформація про конкурентів.

Предметом купівлі-продажу на ринку інформації є також теле- та радіопродукція, книги, газети, реклама тощо.

Ринок нерухомості. Цей ринок, як уже зазначалося, включає ринок землі та побудованих на ній житла, дачних будинків тощо. Найважливішим елементом такого ринку є ринок землі або земельних ресурсів. Земля, як один із факторів виробництва, у більшості країн світу є товаром, а отже, об’єктом купівлі-продажу.

Щодо товару ринок нерухомості є сферою довготермінових капіталовкладень, може передаватись у спадщину, займає певний простір, на його ціну значною мірою впливає місце розташування.

Відносини економічної власності з приводу використання землі, її купівлі-продажу фіксуються у різних формах земельної ренти, ціні землі, про що йтиметься в окремій темі.