Власність та її економічний зміст

Власність у процесі свого еволюційного розвитку пройшла складний шлях від колективно-общинної форми, яка визначається відповідним, тобто колективно-общинним характером виробництва, до приватної та державної з їх різноманітними проявами у сучасних умовах. Форми власності зумовлені рівнем розвитку продуктивних сил з притаманними їм формами організації виробництва: розподілом праці – кооперацією праці; відокремленням виробництва – усуспільненням виробництва; диференціацією виробництва – інтеграцією виробництва. Деталізуємо ці парні поняття.

Розподіл праці – відокремлення різноманітних видів трудової діяльності. Кооперація праці – спільна частка в одному й тому самому процесі праці або в різних, але пов’язаних між собою процесах. Відокремлення виробництва – процес роздрібнення виробництва на окремі частини. Усуспільнення виробництва – об’єднання роздрібнених процесів виробництва в одне ціле. Диференціація виробництва – форма відокремлення виробництва, втілена в реальне економічне життя. Інтеграція виробництва – форма існування в реальному економічному житті усуспільнення виробництва.

Власність – це суспільні, історично визначені економічні відносини між людьми, породжені привласненням умов і результатів виробництва. Власність не може існувати без виробництва, як і все інше без неї. Історія розвитку людського суспільства знає три типи власності: общинну, приватну, суспільну, кожній з яких, в свою чергу, притаманні різноманітні форми прояву.

Відносини власності мають дві сторони: зовнішню і внутрішню. Зовнішнім виразом, оболонкою власності виступають традиції і звичаї, мораль, примус, право. Юридична оболонка дозволяє фіксувати права власності, законодавчо їх регулювати, враховувати відповідні зміни (виникнення, відчуженість, припинення і відновлення прав власності). Сутність відносин власності складають економічні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу (перерозподілу), обміну і споживання продуктів.

Власність – це одна з надскладних категорій у політичній економії. Власність можна розглядати і як окрему економічну категорію, і як систему виробничих відносин, крізь призму суб’єктів власності, об’єктів привласнення, а також у розрізі функціональних форм виявлення (розпорядження, володіння, використання). Розпорядження – це можливість визначити частку об’єктів власності. Володіння – це наявність об’єкта власності, господарське володіння ним. Використання - це „експлуатація” об’єктів власності з метою отримання корисних результатів.

Власність – це ціле, а її елементами є володіння, користування і розпорядження. Розпорядження визначається користуванням, користування – володінням, володіння – формами власності.

Права власності складається з таких елементів:

· право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами);

· право користування (право застосування корисних властивостей благ для себе);

· право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ);

· право на дохід (право мати результати від використання благ);

· право суверена (право на відчуження, споживання, зміну блага);

· право на безпеку (право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища);

· право на передачу благ у спадщину;

· право на безстроковість володіння благом;

· заборона на користування засобом, що завдає шкоди зовнішньому середовищу;

· право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

· право на залишковий характер, тобто право на провадження процедур та існування інституцій, що забезпечують відновлення порушених повноважень.

У системі виробничих відносин власність виступає як основне виробниче відношення.

Першим критерієм віднесення відносин власності до виробничих є безпосередній зв’язок аналізованих суспільних відносин, відносин власності з виробничими відносинами, стосунками між людьми з виробництва, розподілу і використання засобів виробництва.

Другим критерієм тут стають масовість відносин власності, їх повторюваність, відтворення в дедалі зростаючих масштабах. Економічний зміст відносин власності – це, по-перше, до засобів виробництва залучена робоча сила, що з ними працює; по-друге, між власниками засобів виробництва і робочої сили існують суспільні (виробничі) відносини; по-третє, створюються суспільно значимі матеріальні блага або надаються послуги.

Структура власності.