Зайнятість, відтворення робочої сили та відповідне державне регулювання.

ПЛАН

1. Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах

2. Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили

3. Ринок робочої сили

 

1. Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах

Формування сукупного працівника є закономірністю історичного розвитку особистого фактора виробництва.

Сукупний працівник виникає і функціонує як соціально-еконо­мічна і техніко-організаційна єдність робітників, які органічно вза­ємопов'язані та створюють єдиний виробничий механізм у процесі вироблення кінцевого продукту.

Трудовий потенціал — це потенціал робочого часу населен­ня. Йому властива сукупність кількісних і якісних суспільно корис­них характеристик, які визначаються рівнем розвитку того чи іншого регіону_, його господарськими, історичними, демографічними, етнічними особливостями. Трудовий потенціал – це маса всіляких можливих ресурсів праці, що визначаються чисельністю всіх працездатних людей і тих, якінаближаються до цієї категорії.

Складовою частиною трудового потенціалу суспільства є населення, зайняте як у виробничій так j невиробничій сферах: люди працездатного віку, зайняті домашнім господарством, навчанням, військовою службою; працездатні пенсіонери та деякі інші.

Трудовий потенціал населення країни як складне поєднання фізичних здібностей, знань, досвіду, духовних і моральних цінно­стей, культурно-національних настанов, звичаїв і традицій містять два основних компоненти:

· професійно-кваліфікаційну підготовленість населення, що ґрунтується на певному загальноосвітньому рівні,

· готовність і здатність працівників до продуктивної праці, що визначається їх ціннісними орієнтаціями і трудовою мотивацією.

На відміну від трудового потенціалу до трудових ресурсів належать ті, хто не лише є носієм робочої сили, здатним працювати, а й реалізує цюздатність у суспільному виробництві згідно з чинним законодавством у певних вікових межах.

До складу сукупного працівника входять не тільки ті, які безпосередньо діють на предмет праці, а й ті, що зайняті розумовою працею, беруть участь в управлінні, плануванні й організації суспільного виробництва, тобто виконують певну його функцію.

Таким чином, структуру сукупного працівника визначається структурою національної економіки, ступенем розвитку й проникнення науки у виробництво, процесами комбінування і спеціалізації праці тощо.

Основними тенденціями розвитку сукупного працівника є підвищення й удосконалення загальноосвітнього і загальнокультурного рівня, професійно-кваліфікаційної підготовки, підвищення про­дуктивності праці.

Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочимимісцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування.

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Повна зайня­тість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і

характеризується достатністю робочих місць для тих хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначають суспільно корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку про­дуктивних сил; забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат в певний час і за конкретних умов.

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної ді­яльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо - і енергоозброєність робітників; організацію тру­дового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової кон­цепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціа­лу в кожному регіоні, орієнтації не на «усереднену» людину, а на конкретні соціальні та демографічні прошарки населення.

Регіональні особливості зайнятості визначаються системою по­казників, основними серед яких є:

· частка працездатного населення (в кількісній і якісній оцінці) в структурі населення регіону;

· регіональний рівень безробітних;

· виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;

· рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в регіоні; показники міграційних процесів (місто — село; між регіонами; в середині галузей і сфер зайнятості регіону).