Для розширеного відтворення необхідне нагромадження - використання частини національного доходу на збільшення основних і оборотних фондів, а також страхових запасів.

Розширене і якісне удосконалення основних фондів сфери матеріального виробництва являє собою виробниче нагромадження.

Розширення, реконструкція, оновлення житлового фонду, лікарень, навчальних закладів, об'єктів культури, спорту, науки становить невиробниче нагромадження.

В умовах ринкової економіки об'єктивна необхідність нагромадження зумовлюється необхідністю зростання життєвого рівня населення. Проте здійснення цього процесу наштовхується на кожному етапі розвитку суспільства на недостатні обсяг і якість національного багатства. Існування цього протиріччя пов'язане з постійним зростанням потреб населення, необхідністю забезпечення раціональних норм споживання, новими вимогами якості життя, що формуються під впливом науково-технічного прогресу.

Засобом розв'язання цього протиріччя є нагромадження, яке забезпечує зростання і необхідний обсяг національного багатства у вигляді виробничих і невиробничих фондів, життєвих засобів. Отже зростання життєвого рівня населення об'єктивно зумовлює зростання обсягу і якості національного багатства на основі нагромадження. Цей причинно-наслідковий зв'язок має постійний характер і набуває сили економічного закону нагромадження. Формами його вияву є взаємозв'язок величини виробничого нагромадження і розмірів споживання населення, безперервне зростання і удосконалення функціонуючих виробничих фондів, збільшення кількості зайнятих працівників і удосконалення структури сукупного робітника, примноження національного багатства, підвищення життєвого рівня населення.

Методами використання закону нагромадження є регулювання капітальних вкладень, забезпечення їхньої ефективності, використання всіх факторів, що визначають розміри нагромадження.

Фонд нагромадження — це частина національного доходу, що використовується для приросту виробничих основних і невиробничих основних фондів, а також оборотних засобів і резервів.

Нагромадження здійснюється через капітальні вкладення Але це не означає, що нагромадження і капітальні вкладення є тотожними поняттями і в кількісному відношенні збігаються.

Співвідношення між капітальними вкладеннями і нагромадженнями можна подати графічно (рис. ї).

Рис 1 Співвідношення між нагромадженням і капітальними вкладеннями:

А - кошти що йдуть на збільшення оборотних фондів 1 приріст фонду оплати праці для нових працівників,

Б - кошти, що витрачаються на збільшення основних фондів,

В – амортизація.

Структура фонду нагромадження визначається співвідношенням фонду виробничого і фонду невиробничого нагромадження.

Соціально-економічна ефективність нагромадження (Еф_н) об'єктивно складається залежно з зростанням нагромадження Ф_н реальних доходів населення Р_д і може бути подана такою формулою:

По суті ця формула е кількісним вираженням закону нагромадження.

Існують різноманітні шляхи підвищення ефективності нагромадження. Серед них першорядне значення мають такі: поліпшення технологічної структури капітальних вкладень. Технологічна структура капітальних вкладень показує склад капітальних вкладень залежно від виду робіт і витрат на створення і удосконалення основних фондів Серед них виділяють капітальні вкладення на будівельне монтажні роботи, придбання устаткування інструменту, інвентаря тощо.

Фактором підвищення ефективності капітальних вкладень вирішальною мірою є науково технічний прогрес.

Використання одержаних доходів в умовах будь-якої економічної системи не може зводитися лише до їх спрямування на потреби особистого споживання. Об'єктивною необхідністю є заощадження певної їх частини з метою нагромадження, тобто розширеного відтворення. В умовах ринкової економіки це продиктовано логікою конкурентної боротьби, прагненням підвищити технічний рівень свого виробництва та його ефективність, поліпшити якість продукції тощо.

Товаровиробники приймають самостійно рішення щодо розподілу одержаних доходів на споживану та нагромаджувану частини залежно від свого становища, кон'юнктури ринку, відмовляючись від сьогоднішнього споживання на користь споживання в майбутньому, або навпаки. Інвестиції саме і є такою формою вкладення коштів, яка дає змогу одержати більші доходи завтра, обмежуючи споживання сьогодні. Держава, турбуючись про забезпечення макроекономічної рівноваги, прагне регулювати певним чином процеси споживання та нагромадження, спрямовуючи інтереси фірм у русло загальнонаціональних інтересів і пристосовуючись до фаз промислового циклу.

Темпи і масштаби розширеного відтворення, становлення нової якості економічного зростання вирішальною мірою залежать від частки нагромадження в національному доході країни (тобто норми нагромадження) та ефективності використання ресурсів, що виділяються на ці потреби. Проте не завжди висока норма нагромадження автоматично веде до досягнення стабільно високих темпів зростання. Ефективність нагромадженняперебуває в прямій залежності від рівня фондовіддачі (фондомісткості) та матеріаломісткості виробництва. Вона також залежить від співвідношення часток нагромадження у матеріальному та нематеріальному виробництві та ступеня мілітаризації економіки. Могутнім фактором підвищення ефективності нагромадження є сучасна НТР, яка дає змогу при стабільній або навіть зниженій нормі нагромадження одержати більший ефект. Це досягається шляхом поліпшення структури капіталовкладень за рахунок пріоритетного розвитку найсучасніших галузей та використання високопродуктивної ресурсозберігаючої техніки й технології. Адаптація інвестиційної діяльності до умов ринку, що формується, передбачає децентралізацію інвестиційних рішень, тобто перенесення їх на мікрорівень — рівень підприємств і місцевих органів управління. Саме тут починатиме формуватися принципово новий механізм здійснення нагромаджень і нове розуміння їх так, лише як процесу одноразових витрат, а як поєднання процесів вкладення коштів з одержанням доходів і окупністю витрат.

Відомо, що в сприятливих економічних умовах нагромадження веде не просто до зростання доходів, а до зростання помноженого, тобто мультиплікованого²¹. Якщо відбувається приріст загального обсягу/ інвестицій, то доход зростає на величину, яка в k разів більша порівняно з приростом інвестицій, тобто

Δy=kΔI

де Δy та ΔI виражають прирости доходу та інвестицій. Згідно з теорією Дж. М. Кейнса, мультиплікатор k є величина, обернена «граничній схильності до заощадження», що характерне лише для так званих автономних, або незалежних, інвестицій.

Мультиплікатор —це коефіцієнт, який відбиває залежність зміни доходу від зміни інвестицій.

 

ТЕМА 18