Економічні відносини та їх структура

Матеріальною основою економічної системи є продуктивні сили. Їх розвиток, як і кожне економічне явище, регулюється певним економічними законами. Закони неухильного зростання усуспільнення продуктивних сил; концентрації продуктивних сил, їх елементів; випереджаючого підвищення ролі речового фактора продуктивних сил; різнобічного гармонійного розвитку людини.

Важливим елементом економічної системи є виробничі відносини - об’єктивні і матеріальні. По – перше, вони формуються незалежно від волі і свідомості людей. По – друге, вони невіддільні від буття продуктивних сил, виявляючи їх суспільну форму. Виробничі відносини є не лише формою прояву, а й необхідною умовою розвитку продуктивних сил.

Виробничі відносини завжди виступають у конкретно – історичній формі, критерієм якої є спосіб включення в суспільне виробництво безпосередніх виробників та визначення їх місця у цьому виробництві. Можна відокремити такі форми виробничих відносин: кровне споріднення; персональна залежність економічного суб’єкта; його адміністративна залежність; економічні відносини.

Джерелом економічних відносин виступає праця, котра має дві складові – витрати і результати. Перші складаються з витрат живої праці і витрат минулої праці. Результатом праці є економічне благо.

Економічними називають відносини між людьми, які забезпечують зіставлення витрат і результатів праці в умовах, коли вона поділена між членами суспільства.

Виробничі відносини можна класифікувати за характером і формами привласнення благ; за фазами відтворення; за рівнем залягання виробничих відносин (техніко – економічні, організаційно – економічні, соціально – економічні); за рівнем господарювання (відносини мікро- і макроекономічні). Організаційно – економічні відносини формуються і розвиваються у процесі взаємодії відносин спеціалізації, кооперації, комбінування, концентрації виробництва, обміну діяльності між людьми та ін.

Найскладнішою підсистемою економічної системи є соціально – економічні відносини. Виробничі відносини є соціально – економічною формою розвитку продуктивних сил. Тому суспільне виробництво потрібно розглядати як органічну єдність продуктивних сил і виробничих відносин.

Система виробничих відносин не є однорідною, а охоплює різні за економічним змістом відносини між людьми, що зумовлюються певними технологічними, організаційними та управлінськими зв’язками. Відшкодування трудових затрат пов’язана з розподілом, перерозподілом і споживанням створеного суспільного продукту. Перша група відносин виявляється значною мірою індиферентною до форм власності. В економічній літературі першу групу відносин умовно називають організаційно – економічними, другу – соціально – економічними відносинами. У реальній дійсності виробничі відносини мають свій економічний зміст та юридичну форму виявлення. Економічний зміст таких відносин полягає в тому, що в них відображається зв’язок між становищем працівника в суспільному виробництві та рівнем і формою задоволення його життєвих потреб.

Між економічним змістом виробничих відносин та їх юридичною формою існують суперечності, зумовлені тим, що розвиток продуктивних сил спричиняє адекватні зміни в економічному змісті виробничих відносин. Держава не в змозі щоденно змінювати своє законодавство. У реальній дійсності це виявляється як суперечність між чинним

механізмом господарювання і вимогами розвитку продуктивних сил. Власність є головним економічним стрижнем, навколо якого розвивається вся сукупність виробничих відносин. Форми власності на засоби виробництва, робочу силу і виготовлений продукт у різних системах зазнають певних трансформацій. Так, рабовласницькі, феодальні, капіталістичні відносини були однотипними – експлуататорськими.

Нові засоби виробництва породжують нові технології та організацію виробництва, нові системи управління. Це неминуче призводить до виникнення нових виробничих відносин. Виробничі відносини мають специфічну властивість з року в рік відставати від рівня розвитку продуктивних сил. Причина цього – у двоїстому характері виробничих відносин: в їх економічному змісті та юридичній формі. Існування юридичної форми виробничих відносин зумовлює накопичення суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами. Тоді настає епоха “соціальної революції”, що виявляється як в еволюційній формі розвитку, так і безпосередньо революційній. За такої ситуації виробничі відносини підлягають докорінному реформуванню.

Отже, діалектика взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин регулюється загальним економічним законом розвитку суспільства в різних суспільно – економічних формаціях чи системах. Цей закон називають законом відповідності. Кожному якісно новому типу продуктивних сил відповідає якісно новий тип виробничих відносин, новий суспільний спосіб виробництва.

Коли йдеться про зміни у виробничих відносинах, теоретично і практично постає проблема їх вдосконалення. Розв’язати їх можна, спираючись на юридичну форму виявлення виробничих відносин, а саме: сформувати новий господарський механізм, в якому досконаліші економічне право та системи управління наблизять конкретні економічні форми господарювання до їх об’єктивних принципів, як того потребують сучасні продуктивні сили. Держава, щоб виконувати активну економічну роль, має постійно розвивати господарське право, вдосконалювати застарілі законодавчі акти та приймати нові, як регулювали б нові економічні відносини, не охоплені чинним законодавством, тобто постійно вдосконалювати механізм господарювання. Це й означає на практиці свідоме регулювання суспільного виробництва, про що останнім часом переконливо свідчить досвід західних країн.