Джерела права у період республіки

У республіканський період джерелом римського права виступали також постанови магістратів. Останні наділялися повноваженнями тлумачити право, видавати загальнообов'язкові постанови та правові заборони і тим самим створювати нові норми права, тому поряд із квіритським правом починають діяти нові правові системи - преторське право та право народів, які стали наслідком правотворчості преторів. Преторське право регулювало відносини між римськими громадянами і стало частиною цивільного права. Воно будувалося на принципах справедливості, доброго сумління та заповнювало правові прогалини, які виникли внаслідок економічних та соціальних відносин, що розвивалися. Право народів - внутрішньодержавна правова система, яка регулювала відносини за участю іноземців (перегримів). Претори перегримів не були зв'язані цивільним правом, тому у своїй правотворчості вони використовували право інших країн, керуючись засадами "справедливості" та "природного розуму".У І столітті н. е. народні збори позбуваються законодавчої влади. Сили закону набувають сенатус-консульти - постанови сенату. В період імперії вся повнота законодавчої влади переходить до імператорів. Імператорські конституції стають найважливішим джерелом права, яке діяло на території всієї Римської держави. Особливу роль у правовій системі Стародавнього Риму відіграли правники. Тлумачення права в їх судовій практиці та викладацькій діяльності створило особливий різновид джерел права. Римські правники надавали консультації з питань судового процесу, складали юридичні акти, надавали правову допомогу учасникам судового процесу. Вони зробили свій внесок у розвиток юридичної доктрини: намагалися систематизувати судову практику, складали коментарі цивільного та преторського права.

Велике значення для розвитку римського права мало створення інституцій, що систематично викладали римське право. Так, Інституції Гая являли собою логічно побудований, стиснутий виклад громадянського (цивільного) права. Гай уперше відокремив матеріальне право від процесу. Він дав пояснення відносно правоздатності та дієздатності осіб, засобів захисту особистих та майнових прав. Інституції Гая включали чотири книги: про осіб, про речі, про зобов'язання, про позови. Згодом така система отримала назву інституційної, була закріплена в Інституціях Юстиніана та відображена в сучасному праві.

Кодифікація Юстиніана

У 528-534 рр. імператором Східної Римської імперії Юстиніаном з метою систематизації великої кількості правових джерел та зміцнення за допомогою неї тогочасних майнових відносин, імператорської влади й офіційної церкви було здійснено кодифікацію римського права імператорського періоду. У 528 р. було створено спеціальну комісію в складі 10 найвідоміших юристів Стародавнього Риму на чолі з Трибоніаном. Результатом її роботи стали декілька збірок римського права, що пізніше стали єдиним Зведенням законів.
Складовими частинами кодифікації Юстиніана були:
• Кодекс Юстиніана (перше видання 529 р., друге — 534 р.)
із 12 книг - зібрання законодавчих постанов римських імператорів
II — поч. VI століть; І, IX, X, XI, XII книги були присвячені римському
публічному праву, а ІІ-УШ - приватному;
• Цигести, чи Пандекти в 50 книгах — зібрання уривків (коментарі
до них) майже з 1500 творів 39 найвідоміших римських юристів,
переважно, П-ІІІ століть; цей твір має чітку структуру: книга 1 містить матеріал про форми права, про правовий статус осіб і посадовців; книги 2-46 присвячені приватному праву; книги 47-48 - кримінальному праву; книга 49 - апеляціям, фіскальному праву; книга 50 -юридичним дефініціям і правилам.
• Інституції - зведений огляд права (підручник римського
цивільного права для юридичних шкіл) у чотирьох книгах. Набули
юридичної сили з 533 р., на них можна було посилатися судцям
у процесі вирішення справ;
• Новели - збірники конституцій, виданих Юстиніаном після
обнародування Кодексу. Вони становили основну частину кодифікації.
Кожна з них мала свій номер. Загальна кількість новел - 168, з них
юстиніанівських — 156.
Ця кодифікація в XII ст. отримала назву "Зводу цивільного права" (согрш іигіз СІУІІІЗ) та стала найголовнішим джерелом римського права, а Юстиніан набув слави найвеличнішого законотворця всіх часів і народів.

25.Формування суспільного ладу у франків.Особливості державного ладу. Суспільний лад франків відображений у пам`ятці їхнього права – Салічній правді, складеній у часи Хлодвіга І. За формою це перелік правових звичаїв, які фіксують суспільний лад як родового, так і ранньокласового періодів. У цей час франки перебували на стадії ранньокласового суспільства. Їхня сусідська община – марка – колективно володіла землею, її члени були рівноправними вільними селянами-воїнами. Франки переймали прийоми римської агротехніки, були ознайомлені з латиною, мали деякі уявлення про римське право, набирали до себе на службу римських поселенців. Орна земля була у колективній власності марки і періодично перерозподілялась між общинниками. Земельний наділ франка не вилучався. Рілля вважалась володінням, а не власністю. Ліси, луки, вигони для худоби перебували у спільному користуванні общини. За Салічною правдою франк міг мати у власності присадибну ділянку, будинок. Община складалась з великих сімей, між якими існували родинні зв`язки. Заможні сім`ї мали рабів, як домашню прислугу, і напіввільних литів (ремісників). Згадуються також ковалі, конюхи, виноградарі. Якщо вільна дочка франка виходила заміж за раба, вона втрачала свободу. Найважливіші життєві питання общини вирішували збори її повноправних членів. Тільки вони могли прийняти в общину нового жителя. Франки щороку призивались на військові збори (березневі поля). На них король проводив огляд ополчення, діставав від нього схвалення своїх рішень. У Салічній правді згадуються аллоди – ділянки землі, володарі яких вийшли з общини (зламати три гілки і кинути на 4 сторони). Із розвитком приватної власності на землю та збільшенням кількості аллодів міцність общини зменшувалась. Багато франків потрапляло в залежність від багатих родичів. За умов ранньофеодальної держави існувала “розділена” власність на землю. Право на користування землею, її утримання належало васалу, право власності – сеньйору. Із розпадом марки селяни потрапляли в залежність від великих власників – світських і духовних. Форми цієї залежності були різними: комендації (надання землі безземельному селянинові), прекарії (коли селянин віддавав свій наділ феодалу, а той повертав його селянину вже не у вигляді власності, а володіння. Таким чином, селянин набував собі захисника). Під кінець існування франкської держави право власності на землю стало особистим і набуло двох форм: аллоду (вотчина), тобто власності, вільної від обмежень стосовно розпорядження його договорами і заповітами та володіння за умови виконання певних повинностей і несення служби.

Варіанти прекарія були різні:

· прекарій даний—передбачав надання селянинові ділянки панської землі в користування (своєрідна оренда) на умовах виконання певних повинностей (робота в полі, віддавання частини врожаю тощо);

· прекарій подарований - збіднілий селянин, який віддавав свою земельну ділянку (вважалося, що він її дарував) феодалові, котрий повертав йому її назад, але вже як утримання з обов'язком виконувати певні повинності й отримував за це від феодала необхідний захист;

· прекарій відшкодувальний — передавав земельну ділянку на погашення боргу, а потім повертав свою ділянку.

 

Цей процес зумовив концентрацію земельних володінь, які отри­мали назву "феоди", в руках деяких осіб. Селяни потрапляють у повну економічну залежність від феодалів

Франкська держава формувалась як ранньофеодальна монархія. Свого найвищого розквіту вона досягає за Карла Великого (друга половина VIII-IX століття), в результаті завойовницьких походів якого до її складу були приєднані території сучасних Західної Німеччини, Північної Італії, Північної Іспанії та багатьох інших земель.

глава держа­ви змушений був ділити свою владу зі знаттю, без згоди якої не при­ймалося жодне важливе рішення. Найвпливовіші світські та духовні феодали утворювали постійну раду при імператорові.

Важливою складовою частиною державної систем й були так звані "травневі поля" з'їзди впливової церковної та світської знаті. Та на них тільки обговорювалися питання, а остаточне рішення приймав глава держави. На цих з'їздах Карл видавав укази й особливі збірники розпоряджень - капітуляції.

З посиленням центральної влади формуються органи державного управління, особливості яких були такі:

- посадові особи, призначені королем для господарського
управління, одночасно здійснювали й адміністративно-судову владу
над населенням;

- винагородою за службу на користь держави були земельні наділи,
а також право залишати на власну користь частину податків;

- не існувало розмежування між деякими сферами управління
та суду

Вищі посадові особи називалися міністеріалами. Саме вони, | фактично, очолювали державне управління та суд. До найважливі- І ших міністеріалів належали: майордом (керуючий королівським і двором); пфальцграф (юридичний радник короля, очолював королів­ський суд, стежив за королівськими слугами); тезаурарій (державний скарбник); референдарій (керівник королівської канцелярії); маршал (керівник військових формувань); архікапеяан (духівник короля).

Уся країна була поділена на округи - паги, на чолі кожного з яких стояв призначений королем з місцевої знаті граф (тоді це був не титул, а посада). Він очолював ополчення, збирав податки, вершив суд спільно з особливими засідателями - шеффенами. Крім цього, існували "королівські посланці" з найближчого оточення монарха для спеціальних доручень. Вони розїзджали по країні, контролювали місцевих управителів, судили від імені короля. Округи поділялися на сотні, що спочатку очолювалися виборними особами, а згодом призначуваними представниками монархії- центенарієм (на Півночі) або вікарієм (на Півдні). Вони підпорядковувалися графові та мали повноваження аналогічні йому, тільки в межах сотні. Сотні утворюва­лись із общин (марків), які зберігали самоврядування. На кордонах країни округи об'єднувались у герцогства, управління якими здійснювали герцоги.

26.Право власності, зобов*язальне право та кримінальне право франків по Салічній правді.

Приватне право. У франків збереглося общинна власність на землю. Продовжує існувати сільська сусідська громада (марка). У приватну власність перейшли, імовірно, тільки присадибні ділянки. Земля не могла бути продана або передана іншій особі за борги особі, яка не складався членом сільської громади. У межах громади помічається диференціація населення на багатоземельних, малоземельних і безземельних людей. Приватна власність на землю виникає в результаті дарувань, покупки в римлян, захоплень ніким не зайнятою землі. Ці землі отримують назву аллода. Поряд з аллодах існували прекарії - землі, передані їх власниками у користування і володіння за послуги або плату.Землю в прекарий зазвичай давала церква. Передача земель в якості прекария також слугувала джерелом встановлення залежності селян від великих землевласників.Після реформи Карла Мартелла з'явився новий вид земельної власності - беніфіцій - умовне тримання землі, поєднане зі службою і певними повинностями.

Зобов*язальне право: за виключенням землі, всі інші речі могли бути предметом купівлі-продажу, обміну, дарування. Укладення угод фіксувалось в документах. Особливе місце належить угоді позики. Майнова відповідальність боржника – дуже сувора.До виконання договірних зобов'язань кредитор міг боржника примусити. Для цього три рази з проміжками в кілька днів кредитор повинен був при свідках заявити боржнику про свої вимоги, і з кожним разом сума боргу збільшувалась на 3 соліди.Боргового рабства салічна правда вже не знала. Конфіскація майна боржника здійснювалась графом.

Кримінальне право. У кримінальному праві утримуються залишки звичаю кровної помсти. За більшість злочинів накладалися високі штрафи на користь потерпілого (1 / 3 якого надходила на користь держави). У разі несплати штрафу винний віддавався головою потерпілому, допускалася кровна помста чи у справу втручався суд, який призначав покарання.Штраф був високий і, в ряді випадків, сплачувався родичами злочинця. І при отриманні штрафу сума могла ділитися між родичами потерпілого.

.За вбивство призначався вергельд - штраф на користь рідних убитого. Його розмір визначався соціальним становищем убитого: за вбивство вільного франка(1 солід= купівельній спроможності 2 коров) - 200 солідів; за вбивство вільного римлянина - 100 солідів; за вбивство королівського охоронця - 600 солідів; за вбивство напіввільного літа - 100 солідів; за вбивство римського колона - 63 соліди.

За вбивство раба платиться не вергельд, а вартість раба - 35 солідів його хазяїну. У випадку вбивства рабом вільного сплачувався вергельд в половинному розмірі їхнім паном, в рахунок іншої половини вергельда вбивця видавався головою родичам вбитого.

За вбивство жінки сплачувався потрійний вергельд, вагітної жінки - у чотириразовому розмірі, потрійний вергельд справлявся за вбивство дитини, яка не досягла 12 років, вбивствотаємницею, вбивство зі спробами приховати сліди злочину. За нанесення тілесних ушкоджень стягувалися штрафи різних розмірів. Карається було викрадення жінки, Своєму покладалася смертну кару, літу і королівському рабові - сплата вергельда у розмірі 200 солідів, для вільних були встановлені штрафи від 3 до 63 солідів. Чимало уваги було приділено словесним образам, причому за образу жінки стягувався більш високий штраф, ніж за образу чоловіка.

Салічна Правда містить довгий ряд статей про майнові злочини.

Розрізняються 3 види крадіжки:

а) на суму від 2 динарів і вище;

б) на суму від 40 динарів і вище;

в) крадіжка зі зломом або з підробкою ключів.

Покарання при цьому встановлювалося: - для вільних - штрафи (відповідно 15, 35, 45 солідів); - для рабів:

1) відшкодування шкоди і 120 ударів;

2) кастрація або відшкодування шкоди і штраф;

3) смертну кару і т.д.

Узагальнюючи кримінальне право, слід зазначити, що система злочинів Салічної Правди включає:

порушення приписів короля;

злочин проти особи;

майнові злочини;

злочин проти відправлення правосуддя.

Як санкції за злочини Салічна Правда встановлює в основному грошові штрафи. Разом з тим застосовувалася смертна кара, членовредительские покарання, тілесні покарання, оголошення стоять поза законом (конфіскація майна і повний бойкот всіма членами суспільства, включаючи дружину).

Таким чином, підкреслюючи основні риси кримінального права за Салічною Правдою, слід виділити:

збереження пережитків первіснообщинного ладу;

більш енергійну захист інтересів імущих;

відсутність загальних принципів для кваліфікації злочинів і призначення покарань;

надмірна тяжкість матеріального покарання;

казуистичность права.