Утворення й особливості розвитку феодальної держави в Німеччині

Об'єднання племінних утворень на території Німеччини в єдине ціле спочатку було здійснене в межах держави франків-через завоювання останніми в У-УШ століттях алеманів, тюрінгів, баварів, Саксоніє. Одночасно тут відбувається становлення класового суспільства -феодального. Розпад імперіїКаролінгів (Верденський договір 843 р.) започаткував самостійний розвиток Німецької держави - Королівства східних франків. До його складу ввійшли німецькі області між Рейном, Ельбою та Альпами - племінні герцогства Баварія, Алеманія (Швабія), Франконія, Саксонія, Тюрінгія, а пізніше - Лотарингія й Фрісландія. Остаточне державне виокремлення німецьких областей відбулося з обранням у 887р. герцогами Швабії, Баварії, Франконії, Саксонії королем "східних франків" АрнульфаКарінтійського, з припиненням у Німеччині в 911 р. династії Каролінгів і, зрештою, з обранням у 919р. німецьким королем саксонського герцога Генріха І (918-936).

До XIIIст. була, переважно, сформована територія Німеччини, та однією з важливих особливостей її політичного розвитку в Середні віки був поступовий розпад держави на окремі князівства, що зберігали свою незалежність аж до XIXст. Формально на чолі держави стояв король (імператор), але фактично його влада була обмежена, насамперед, привілеями, які королівська влада надавала світським і духовним феодалам. Центральне управління здійснюва­лося за зразком франкської держави, тобто зберігало риси двірцево-вотчинної системи. Вищі сановники королівського палацу (канцлер, маршал та ін.) виконували одночасно й найважливіші державні функції, їхні посади поступово перетворювалися на спадкові. З XI ст. найупливовіші феодали засідали в королівській раді (гофтазі), спільно з якою правитель розглядав найважливіші питання.

Міста в Німеччині за своїм статусом поділялися на дві групи: імперські та земські. Імперські міста мали більше прав і привілеїв, аніж земські. Вони управлялися обраними міською радою та магістра­том, карбували свою монету, мали військо, власні судові органи тощо.

Золота булла 1356 р.

Золотою буллою називають постанови, прийняті на імперських сеймах (рейстагах) у Нюрнберзі (січень 1356 р.) і Меці (грудень 1356 р.), та затверджені імператором КарпомIV (1347-1378) як основний конституційний акт "Священної Римської імперії" (так тоді називалася Німеччина разом із завойованими нею територіями). Основний зміст цього документа такий:

· узаконювався порядок обрання імператора курфюрстами (князями виборцями, а саме: архієпископами Тріра, Кельна, Майнца, світським князем Саксонії, Бранденбурга, Пфальца та королем Чехії), а також час і місце виборчого з'їзду й детальний регламент виборчої процедури (постійним місцем виборчого з'їзду курфюрстів було про­ голошено м. Франкфурт-на-Майні, в якому курфюрстери повинні були збиратися за запрошенням архієпископа Майнського не пізніше, ніж через три місяці після того, як імператорський престол стане вакантним, і обирати імператора простою більшістю голосів);

· курфюрстери мали право зобов'язувати німецького імператора двічі (підчас виборів і після коронації) підтверджувати права та привілеї, котрі вони отримали від нього до дня виборів.

· колегії курфюрстів мали право на своїх щорічних з'їздах приймати рішення з найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики, що були обов'язковими для короля. Вона ж наділялася вищими судовими повноваженнями, зокрема й правом суду над імпера­ тором та відстороненням його від влади;

· визначалися ранги й обов'язки курфюрстерівта закріплювалися за ними привілеї- монетна, гірнича, соляна, лісна, судова, ринкова, мисливська, митна регалії (монопольне право), а також юрисдикція над єврейським населенням;

• вміщував постанову про "земський мир" (спроба обмежити феодальний розбій і війни, що руйнували країну, підривали торгівлю, завдавали значних збитків прибуткам імператорів і князів), але одночасно легалізовував міжусобні війни, встановлюючи для них певні межі.

Золота булла відіграла реакційну роль у розвитку Німеччини, позаяк закріпивши її політичну роздробленість, вона відкинула країну на багато років назад. Як конституційний акт Золота булла Карла IVзберігала своє значення до 1806 р. - до припинення існування "СвященноїРимської імперії".

38."Саксонське зерцало"

"Саксонське зерцало" - збірник звичаєвого феодального права Остфалії (Східної Саксонії), складений лицарем і суддею Еріхом фон Репковиму 1221-1225 рр., за юридичною природою - це приватна кодифікація. У ньому, поряд з локальними особливостями, набули відображення загальні риси феодального права Німеччини. Джерелами "Саксонського зерцала" були: звичаєве право Саксоніє, законодавство Священної Римської імперії, римське право. Збірник 82

поділяється на дві частини: Земське право та Ленне право (від нім. "лея" - умовне земельне володіння феодала). Перша частина містить загальні правові норми для всіх категорій населення та, передусім, для "шеффенського" (від нім. "шеффен" - землевласник неблагородного походження) стану (у широкому значенні слова — це всі вільні, правомочні займати судові посади особи —від князів до вільних селян з трьома наділами), у документі згадуються й інші соціальні категорії: вільні селяни з наділами до 3 гуф (1 гуфа- від 0,25 до 0,33 га); тримачі, що сиділи на чужій землі, безземельні селяни. Земське право було написане німецькою мовою.

Друга частина - Ленне право - містить ленні звичаї, перераховує всі ступені військово-ленної ієрархії та стосується тільки феодалів-землевласників-сеньйорів і васалів. Про призначення ленного права для регулювання виключно відносин привілейованого стану свідчить і те, що написана ця частина була латиною. Відповідно до змісту та призначення частин, у першій частині розглядаються прерогативи короля як глави держави, а в другій - як верховного сюзерена в системі феодальної ієрархії.

Більшість норм "Саксонського зерцала" викладено в казуїстичній формі, трапляються повторення, не завжди логічна послідовність і розміщення норм. Та, попри ці недоліки, "Саксонськезерцало" мало надзвичайно важливе значення для більшості земель Німеччини. За його зразком були складені інші аналогічні збірники - "Німецьке зерцало", "Швабське зерцало"', воно стало правовим джерелом для місцевих статутів (" Вейстюмер"), Мейсенського судебника, Магде­бурзького міського права. На "Саксонське зерцало" припинили по­силатися тільки в 1900 р. після введення в дію Німецького цивільного уложення 1896 р. Дотепер збереглося близько 200 рукописів "Саксон­ського зерцала" (датованих переважно XIVст.), чотири з яких ілюстровані.

"Швабське зерцало"

"Швабське зерцало" - збірник Німецького звичаєвого права, складений в Аугсбурзі в 1275р. невідомою духовною особою наоснові "Саксонського зерцала", а також норм канонічного та римського права. Свою назву - "Швабське зерцало" - збірник отримав аж у XVIIст., а рукописний його варіант називався "Імперське земське та леннеправо". Як й інші "зерцала", збірник складався тільки з норм земського та ленного права, що мали загальний характер (не торкали­ся міністеріального, вотчинного й міського права, що характери­зувалися суттєвими місцевими особливостями та відмінностями). "Швабське зерцало" поширилося на південні області Німеччини та Швейцарії. Було переведене на латину, французьку й чеську мови.

"Кароліна"

До кінця XVст. у Німеччині не існувало єдиної правової системи. На кожній території діяло своє право, нормами якого регулювалася вся сукупність відносин. Після створення в 1495 р. Імперського суду римське право було визнане джерелом права всієї імперії. На його основі мали розвиватися всі галузі права.

У 1532 р. Рейхстаг прийняв загальнонімецьке Кримінальне та кримінально-процесуальне уложення (кодекс) - "Кароліну". Його назва походить від імені імператора Карпа V (1500-1558). Це Уложення мало яскраво класовий феодальний характер і було спрямоване на залякування простого люду та жорстоке придушення будь-яких виступів проти феодального ладу. За більшість злочинів як основний вид покарання передбачалася смертна кара, що могла бути простою (відсікання голови мечем або повішання) та кваліфіко­ваною (спалення, утеплення, четвертування, колесування, поховання заживо). Були передбачені також членоушкоджувальні, болючі та ганебні покарання. Основними видами злочину проголошу­валися: злочини проти релігії, держави, власності, особи, мораль­ності, порядку управління, торгівлі тощо. Замість змагального за­проваджувався слідчий (інквізиційний) процес, який поділявся на дві стадії — розслідування (збирання інформації про злочин і злочинця, доказів винності підозрюваного) та судовий розгляд (про­ходив у закритому засіданні). Якщо обвинувачуваний не визнавав своєї провини, то його могли піддати катуванню.