Державний устрій та система управління стародавньої індії

Стародавня індія за формою правління була монархією – правитель Раджа. Йому безпосередньо підпорядковувались відомства(фінансове, військове, верховний суд, він був головним жрецьом.Особливістю держ устрою індії було наявність дорадчого колегіального органу Мантріпариша куди входили: а) вищі чиновники;б)аристократи;в)представники місц.організ.;г)брахмани(які тут були найвпливовіші). Раджа править разом із дорадчим мантріпарішадом. Крім парішада, при ньому була таємна рада із вузького кола довірених осіб, іноді скликався дорадчий представницький орган - раджасабха (сабха - збори), до якого могли входити, разом із сановниками, виборчі від міст та громад. При імператорі знаходилися сім-вісім міністрів, один з яких - учений-брахман - був радником царя. Найважливішою центральною установою була скарбниця, яка відала збиранням податків та фінансами. Військова рада складалася з 30 членів, розділених на шість колегій за родом військ. Спеціальною установою було відомство зрошення. Міська рада складалася з 30 радників, також розділених на шість колегій за галузями управління. У складі державного апарату були контролери центрального уряду та численні шпигуни. Також особливістю держ.устрою Індії була певна терпимість до інших думок, відмінних від деспотичного однодумства, наявність інакомислення. В Індії немає чіткого визначення на божественне походження правителів. Центральний апарат Індії був відносно слабкіший у порівнянні з іншими стародавньо східними державами.У складі імперії існувало ряд напівавтономних держ. утворень, що зберігали свої органи управління і звичаї(платили данину, надавали військову силу).Найбільшими територіальними одиницями, що безпосередньо управлялися чиновниками правителя Раджі були провінції. Провінційне управління було побудовано на десятковій системі. Громадою (селом) керував виборний голова; десятьма селами - десятський, який отримував п'ять куп землі, 100 селами - сотський, який отримував данину з одного села. Тисяцький отримував данину з одного міста. Можна зробити висновок, що Індії притаманні ряд нетипових рис деспотії.

12.Шлюбно сімейне, спадкове та кримінальне право стародавньої Індії.

® Шлюбно-сімейне право. Основна форма шлюбу — моногамія. Та з розвитком суспільства виникають відхилення від цієї основної форми, що проявлялися, приміром, у багатоженстві. Заможні прошарки суспільства могли мати декілька дружин, а правителі — навіть гареми. Старшинство дружин визначалося порядком тих варн, до яких вони належали. Шлюби, зазвичай, укладалися всередині варн. При укладанні шлюбу до уваги брали, передовсім, не думку тих, хто одружувався, а волю батьків. Наречений сплачував за дівчину гроші чи давав її батькам подарунок (бика та корову). Жінка повністю під­порядковувалася чоловікові. У дитинстві вона повинна була підкорятися батькові, в молодості — чоловікові, після смерті останнього — синам. Розлучення могло здійснюватися тільки з ініціативи чоловіка. Згідно із Законами Ману, "якщо дружина не народить дітей, можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими - на десятому, якщо народжує тільки дівчат — на одинадцятому, але якщо говорить грубо - негайно." Після смерті свого чоловіка вдова не повинна була навіть вимовляти ім'я іншого чоловіка. Вона могла вдруге вийти заміж лише за брата свого чоловіка.Однак, всеодно, становище жінки порівняно з іншими стародавніми державами, було високим.

® Спадкове право. Спадкування здійснювалося тільки за законом. Спадкова частка дітей залежала від належності їхньої матері до певної варни. Так, якщо брахман мав дітей від жінок різних варн, то син брахманки отримував чотири частки, син кшатрійки - три частки тощо. Певна частка спадку виділялася дочкам, але тільки у вигляді приданого

® кримінального права: Особи вищих варн несли менш відповідальність за правопорушення – покаяння або штраф. Розрізнялися навмисні злочини і скоєні з необережності, пом'якшуючі та обтяжуючі обставини, співучасть і необхідна оборона. Все це свідчить про високий рівень розвитку правової думки, правової свідомості і суддівської практики.До основних видів злочинів належали: злочини проти релігії, державні, проти особи, сім'ї, моралі, майнові злочини.Серед злочинів, вказаних на першому місці стоять державні. Як приклад можна назвати службу ворогам царя, поломку міської стіни, міських воріт. Посягання на державну владу, «заколот серед жителів» або війська каралися «шляхом спалювання голови і рук». Членоушкоджувальні покарання розповсюджувалися на «статеві органи, живіт, язик, обидві руки, обидві ноги, очі, ніс, обидва вуха, все тіло». Додатковим покаранням було таврування: на лобі п'яниці випалювали «знак продавця спиртного».Серед інших злочинів закони Ману відзначають шахрайство, здирство, продаж недоброякісних товарів і ін..Детальніше закони описують злочини проти власності і проти особи.Серед майнових злочинів закони велику увагу приділяють крадіжці, закликаючи царя до приборкання злодіїв. Слід зазначити, що закони чітко розрізняють крадіжку як таємне викрадання майна від грабежу, що здійснюється у присутності потерпілого і з насильством щодо нього. Заходи, вживані до злодія, залежали від того, чи був він затриманий на місці злочину чи ні, здійснена крадіжка вдень або вночі. Спійманого з краденим і із злодійським інструментом закони наказували страчувати не коливаючись. Злодіїв, що здійснюють крадіжку вночі, необхідно, відрубавши обидві руки, посадити на кол. При першій крадіжці злодію відрізували два пальці, при другій – руку і ноги, третя крадіжка тягла за собою страту. Покарання несли також особи, що бачили крадіжку, але не повідомили про неї, приховувач злодія ніс таке ж покарання, неначебто він сам вкрав. Умисне вбивство спричиняло за собою страту. Вбивство при самообороні, охороні жертовних дарів, захисту жінок і брахманів (необхідна оборона) не каралося.Досить багато статей направлено на зміцнення сімейних відносин. Закони встановлювали суворе покарання за перелюбство, за посягання на честь жінки.Закони Ману визначали покарання як силу, яка править людьми і охороняє їх, наказуючи застосовувати покарання з урахуванням всіх обставин скоєння злочину, ступеня усвідомленості його.Метою покарання було залякування. Серед видів покарання слід назвати страту (для брахмана вона замінювалася голінням голови) в різних варіантах: садіння на кіл, спалювання на ліжку або багатті, утоплення, травля собаками і ін.; членоушкоджувальні покарання (відрізання пальців, рук, ніг); штрафи, вигнання, тюремне ув’язнення.Закони Ману дають загальне уявлення про кримінальний процес того часу. Відділення суду від адміністрації не існувало. Верховний суд вершив цар з брахманами. Не було відмінності між кримінальним і цивільним процесом, і процес носив змагальний характер... Основним джерелом доказів служили показання свідків. Цінність свідчень відповідала приналежності свідка до відповідної варни. Як свідок не могли виступати зацікавлені особи і жінки «унаслідок непостійності жіночого розуму». За відсутності свідків як докази застосовувалися ордалії різних видів: випробування вогнем, вагами, водою і деякі інші. Правова санкція доповнюється нерідко загрозою несприятливого наслідку поганого вчинку в потойбічному світі.Лжесвідчення, приховування перед судом важливих відомостей вважалися тяжким гріхом.

13.Право власності та зобов*язальне право по законах Ману.

Унайдавніші часи основним джерелом права в Індіїбув звичай. Характерною рисою джерел індійського права є його тісне поєднання з релігією. Релігія зобов'язувала усіх дотримуватися певних правил поведінки - драхм. Для кожної із каст були свої драхми. Драхми носили релігійний, моральний та правовий характер, їх творили брахманські школи на основі старовинних релігійних книг Вед, норм звичаєвого права, судової практики, розпоряджень царів. Більшість суддів у тогочасній Індії також були брахманами.У різні часи в Індії з'являлися різні збірники драхм, які часто називали законами -закони Ману, Гаутами, Нарада, Артхашастра та ін. Це була творча діяльність різних шкіл брахманів. Ці збірники були не лише регуляторами людської поведінки, але й навчальними посібниками.Відомим джерелом давньоіндійської політико-правової думки с "Закони Ману", а точніше - "Настанови Ману в дхармі. Ця правова пам'ятка з'являється у період гострої боротьби між брахманізмом та буддизмом. Буддизм вже став державною релігією, і відступ брахманізму проходив за умов напруженої боротьби, що й відобразилося в "Законах Ману". Ще одним збірником правових і морально-етичних норм була Нарада, складена пізніше за Закони Ману. Тут чіткіше виявлені симптоми кризи рабовласницької системи, зародження елементів нових соціально-економічних, правових і морально-епічних відносин.Крім збірників правових норм, в Індії було чимало політико-економічних та юридичних трактатів, найвідомішим із яких є "Артхашастра" ("Наука про політику"), написаний, ймовірно, в IV ст. до н.е. У

® Права власності:Стародавня Індія знає чотири види власності: царську, храмову; общинну, приватну.Право приватної власності закріплюється а)документом;б)показанням свідків;в)давністю користування(10 років). У склад власності входили худоба, зерно, інвентар, раби та земля.Безпосередньо общині належали пасовища, дороги, іригаційні споруди. У приватній власності перебувало, насамперед, рухоме майно. Правом перебачалися сім основних способів набуття власності:

1. купівля(ціна на землю була фіксована) 2. одержання дарунка;3. спадкування; 4. знахідка;

5. здобич(для кшатріїв) 6. оплата за виконану роботу;7. позика під відсотки. 8. отримання благодійності(тільки для брахманів)

® Зобов'язальне право. Староіндійському праву були відомі різні види договорів: купівлі-продажу, дарування, обміну, перевезення, оренди, зберігання тощо. Договір мав укладатися письмово в присутності свідків.. Недійсною вважалася угода, укладена з нетверезим, малолітнім, душевнохворим або із застосуванням насильства й обману або без свідків. Відомі такі гарантії виконання зобов*язань:заклад, поручительство.

Договір купівлі-продажу. Об'єктом цього договору могли бути будь-які речі. Продавцем міг бути тільки власник речі. Якщо ж річ була куплена не у власника, то покупець, як правило, притягувався до кримінальної відповідальності як співучасник злодія і тільки наявність свідків при здійсненні купівлі звільняла його від відповідальності. Договір позики. Предметом цього договору були гроші та продукти сільського господарства, їх передавали людині, яка у визначений час мала повернути кредитору річ у тій же кількості, тієї ж ваги та якості. Позику брали під відсотки або без них(розмір відсотків залежав від варни боржника). Гарантією повернення позиченого служили майно боржника та його особа.Кредитору дозволялось будь яким способом примушувати боржника до сплати боргу. Також в Індії практикувалось надання речі напрокат, спільне користування житлом, зерносховищем. Договір зберігання. На платне зберігання в Індії віддавали найрізноманітніші речі. Особа-зберігач чужої речі не несла відповідальності, якщо річ була у неї вкрадена (і було доведене її добросовісне зберігання) або знищена стихією.