Державний лад Давнього Риму період республіки

Вищим органом влади стають центуріатні збори.Компетенція:1)прийняття законів;2)вибори вищих посадових осіб(консулів, преторів,цензорів). Другий орган- Сенат(дорадчий орган.(сенат формували цензори) повноваження: контроль за законотворчою діяльністю, контроль за виборами посадових осіб, розпорядження казною, прийняття рішень з громадської безпеки, релігійного культу та військової сфери, затвердження мирних договорів, право прийняти диктатора. Також кожна територія мала власні трибуті збори- вибирали едимів та квесторів.

Магістратури в Стародавньому Римі.

Магістратури з'явилися після реформи Сервія Тулія. Магістрати - це службові особи держави, урядовці різних рівнів. Магістрат стоїть на чолі народу, його образа прирівнюється до образи всього римського народу. Під час перебування на своїй посаді магістрат не міг бути притягнений до відповідальності або усунутий, зміщений з неї. Магістри ділилися на дві групи: 1) ординарні (звичайні); 2) екстраординарні (надзвичайні).

Магістратуру характеризували такі риси:

виборність; магістрів обирали на Народних зборах з числа осіб від 27 років і старших (вік залежав віл посади); оскільки магістри обиралися, то їх не можна називати чиновниками, яких призначають вищі за рангом урядовці; до невиборних, призначуваних магістрів належали диктатор і начальник кінноти; при правлінні Сулли віковий ценз було збільшено: для квесторів - від 30 років, для преторів - від 40 років, для консула - від 42 років.

колегіальність, на кожну посаду, крім диктатора та начальника кінноти, обирали по кілька осіб. Вони працювали окремо, а при вирішенні важливих питань узгоджували між собою рішення; магістрат міг рішення свого колеги позбавити юридичної сили, наклавши veto;

недовгочасність перебування на посаді. Магістратів обирали на 1 рік, крім цензорів, яких обирали на 5 років;

відповідальність перед народом. Магістрат відповідав за свою діяльність перед тими зборами, на яких його обрали;

безоплатність. Магістрати не отримували винагороди за працю, бо їх діяльність була почесним обов'язком і було ганебно брати гроші за службу батьківщині. У багатьох випадках магістратам доводилося зазнавати значних витрат, напр., на виборчу кампанію, оснащення війська, прийоми. Ось тому займати посади магістрів могли в основному заможні люди.

Магістрати були наділені правом вдатися до примусу у випадках невиконання їхніх розпоряджень: затримувати порушників, віддавати їх до суду, накладати арешт на їх майно. Кожен із вищих магістратів мав допоміжний апарат урядовців. Кожен, хто бажав виставити свою кандидатуру на посаду якогось магістрата повинен був заздалегідь повідомити про це діючого магістрата, який мав право скликати Народні збори.

 

Ординарні магістрати

1. Консули, їх було двоє. Ця посада з'явилася у 509 р. до н.е. після скасування посади Рекса. Вони очолювали всю систему органів влади, були вищою магістратурою.Спочатку консулами могли бути лише патриції, а з 376 р. плебеї домоглися доступу на цю посаду. У Римі їх влада обмежувалася Народними зборами, а поза Римом – була необмеженою. Вони командували військом, причому кожен консул мав свою армію. Вони головували у центуріатних зборах та сенаті, забезпечували виконання рішень центур. зборів. Один консул приймав рішення, а йго колега міг відмінити(право інтерцесії)

2. Претори. Це два заступники консулів, яких обирали на центуріатних зборах з числа патриціїв, а пізніше - і з числа плебеїв (із 337 р. до н.е.). їх обов'язок - охорона порядку в місті поки консули перебувають у військових походах; здійснювали судочинство. Вони й стали творцями римського права. З розширенням території Римської держави їх кількість з двох зросла до восьми осіб.

3. Цензори, їх було двоє. Обиралися центуріатними зборами на 5 років, (х обов'язки: 1) визначення майнового стану громадян і розподіл їх за центуріями; 2) складання списків осіб, що входили до Сенату; 3) нагляд за моральністю громадян; 4) боротьба з розкішшю, марнотратством; 5) керівництво будівництвом громадських споруд.

 

4. Трибуни. Це орган влади, який представляв інтереси плебеїв. Виник у 494 р. до н.е. Трибун контролював дії усіх магістратів (крім диктатора та цензорів) та Сенату. Трибуни виносили на Народні збори законодавчі пропозиції, їх повноваження не поширювалися за межі міста.

5. Едили. Це помічники трибунів. Наглядали за порядком в місті, протипожежним, санітарним станом, керували поліцією, організовували свята, здійснювали деяке судочинство.

6. Квестори. Спочатку були помічниками консулів без визначеної компетенції. Потім трибутні збори почали обирати чотирьох квесторів. Вони відали державною скарбницею, державним архівом, продавали воєнні трофеї.

Екстраординарні магістрати

1. Диктатор. Призначався під час військової загрози або внутрішніх конфліктів на строк 6 місяців, а якщо поставлене завдання виконував швидше, то одразу складав свої повноваження. Йому підпорядковувалися всі магістрати, армія, громадяни. Диктатора призначали консули на пропозицію Сенату.

2. Начальник кінноти. Це помічник диктатора у військових та адміністративних справах. На нього теж не поширювалося veto магістратів.

Після складання обома екстраординарними магістратами своїх повноважень, їх можна було притягнути до відповідальності перед Народними зборами.

Таким чином, у Римі сформувалася форма правління-республіка з аристократичними ознаками.