Джерела, особливості та зміст буржуазного права Англії

Буржуазне право Англії, що виникає разом зі становленням! буржуазної держави, було прототипом англосаксонської правовой системи. Основним джерелом цієї правової системи був судовий! прецедент, який вважався обов'язковим для судових установ.

Англійське буржуазне право мало певні особливості: феодал ний архаїзм форм; значна самостійність англосаксонських правових інститутів; відсутність зводу чинних норм. Та, незважаючи на це,| воно засновується на таких основних принципах буржуазного права;) необмеженому праві приватної власності; свободі договору; формальній рівності всіх перед законом тощо. У тогочасній Англії було відсутнє цивільне право як галузь праваАнглійське право не передбачало поділу речей на рухомі та нерухомі, воно встановлює інший розподіл - реальна власність (земля, родова нерухомість, титули), розпоряджання якого було обмежене певними формальностями, й особиста власність (решта предметів і права), якою можна було розпоряджатися вільно. Значного розвитку в XVIII-XIX століттях набуває договірне право- створювал ися правила не лише щодо певних видів договорів (купівлі- продажу, дарування, застави, публічного перевезення вантажу та пасажирів, страхування тощо), але й поступово вироблялися загальні правила про зобов'язання.У сімейному праві, поруч з церковним шлюбом, із 1836 р. виникає громадянський шлюб, але він не був обов'язковим. Главою сім'ї був чоловік. Діти до 21 року перебували під батьківською опікою. У1857 р. було введено розлучення, що для чоловіків було більш простим, аніж для жінок.У спадковому праві закріпився принцип свободи заповіту. Заповідати майно могла особа, котрій виповнився 21 рік. У спадкуванні земельної власності зберігалися середньовічні звичаї - вона переходила до родичів по спадній лінії.Кримінальне право вирізнялося консерватизмом і відсутністю кодифікованого законодавства. Зберігалася тричленна Структура кваліфікації злочинів, яка сформувалася ще в епоху Середньовіччя: тризн (зрада), фелонія (тяжкий кримінальний злочин), місдимінор (інші, переважно, дрібні злочини). Англійське кримінальне право було найсуворішим у Європі. На кінець революції (1660 р.) в Англії виділяли близько 50 видів злочинів, які каралися смертною карою, а до початку XIX ст. до них додалося ще близько 150. Застосовувалися й такі покарання, як виставлення біля ганебного стовпа, побиття батогом, конфіскація майна, штрафи та ін.З 1816 р. починається скасування варварських видів покарання. У період з 1823 р. до 1861 р. зменшується з 200 до 4 кількість злочинів, які каралися смертною карою. Вона була передбачена за вбивство, піратство, зраду, підпал у королівських доках. Актами 1853 і 1857 рр. заслання до колоній були замінені каторжними роботами (на певний строк або довічно). У 1861-1864 рр. було встановлено максимальні межі покарання, а в 1870 р. — скасовано конфіскацію майна злочинця, засудженого за фелонію.З метою полегшити застосування великої кількості статутів, які були видані в різні часи й часто суперечили один одному, Парламент вдався до видання "консолідованих" актів щодо певних видів злочинів (про крадіжки, підробку документів, підпал тощо).

58. Конституція Франції 1791 р.

Конституція 1791 р. - це перша конституція Франції. Вона була прийнята Установчими зборами 3 вересня 1791 р. та закріплювала основи буржуазної держави, встановлювала як форму державної влади конституційну монархію. Конституція складалася зі Вступу (преамбули), який підтверджував основи Декларації прав людини та громадянина, та семи розділів, поділених на глави. У документі проголошувалися принципи народного суверенітету, рівності всіх перед законом, політичні свободи. Священним і недоторканним визнавалося право власності.Основні положення Конституції відображали намагання великої буржуазії закріпити своє панування й усунути народні маси від участі в політичному житті. Усі громадяни поділялися на "активних" (які мали право брати участь у виборах) і "пасивних". До перших належали особи, що сплачували прямий податок у розмірі, не меншому за триденну заробітну плату, досягли 25 років і мешкали в одному місці не менше від одного року. Права голосу були позбавлені слуги. Тож до виборів допускалося лише близько 15 % населення Франції. Вибори були двоступеневими ("активні" громадяни на первинних зборах мали спочатку обирати виборців, а потім уже виборці вибирали депутатів). Закріплювався принцип розподілу влад. Вища законодавча влада належала однопалатним Національним зборам, до компетенції яких було віднесено законодавство, заснування нових державних посад, верховна фінансова політика, вирішення питань війни та миру. Виконавчу владу здійснювали король і міністр. Королю надавалося право призупиняти затвердження закону, але не більше, ніж двічі (законопроект, прийнятий Національними зборами втретє, набував сили закону незалежно від згоди короля). Король не мав права розпускати Національні збори. Місцеві органи управління були виборними. Суд оголошувався незалежним від законодавчої та виконавчої влади. Спеціальні розділи Конституції були присвячені військовим силам держави, порядку встановлення державних податків. Проголошувався миролюбний характер зовнішньої політики. Та дія Конституції не поширювалася на колонії Франції. Конституція фактично діяла до повалення монархії(10 серпня 1792 р.).

Директорія

У серпні 1795 р. термідоріанський Конвент прийняв нову конституцію Франції, відому як Конституцію III року Республіки, що складалася з 372 статей. Вона, за традицією, відкривалася декларацією, назву якої було дещо змінено — "Декларація прав і обов'язків людини та громадянина". З неї були виключені всі революційні положення, що були в декларації якобінців. Конституція скасовувала загальне виборче право, відновлювався високий майновий ценз. Вибори ставали двоступеневими. Виборцями могли бути особи віком не менш як 25 років, що мали нерухому власність. Засновувався Законодавчий корпус із двох палат: Ради п’ятисот із законодавчою ініціативою та Ради старійшин з осіб, не молодших за 40 років. Склад Законодавчого корпусу мав щороку оновлюватися на одну третину виборами нових членів. Виконавча влада надавалася Директорії з п'яти членів, яких обирала Рада старійшин зі списку, поданого Радою п'ятисот. Щорічно мінявся один з директорів. Головували туг по черзі всі члени протягом трьох-чотирьох місяців. Директорії підпорядковувалися міністри, військове командування тощо. Муніципалітети у великих містах скасовувалися. Директорія не змогла виправдати надії буржуазії в боротьбі проти "лівих” і "правих". Продовжувалися виступи народних мас, виникла "Змоварівних" на чолі з Г. Бабефам, спалахнув роялістський заколот у Парижі, який розгромили гренадери на чолі з генералом Н. Бонапартом. Політика Директорії отримала назву "політики гойдалки". Отже, Директорія виявилася неспроможною захистити інтереси термі-доріанської буржуазії. Тим часом посилювався вплив армії, а разом з ним готувалося підгрунтя для встановлення військової диктатури.

72 73 74 75

21.2. Державний лад США

Державний лад США, як і раніше, базувався на принципах федералізму. Суб'єктами федерації були 50 штатів і федеральний округ Колумбія з розташованою в ньому столицею - м. Вашингтон. Штати - державні утворення, але вони не мали (й не мають) державного суверенітету та права виходу зі США. Вони мають свої конституції, які закріплюють республіканську форму правління й відповідають основним положенням Конституції США, також власний ад міністративний апарат управління. Структура органів штатів відповідає структурі федеральних органів. Законодавчу владу в штаті здійснюють законодавчі збори, що окрім одного штату, двопалатні. Так само, як й у федеральному Конгресі, значну роль у їхній роботі відіграють комітети. Виконавча влада покладена на обраного населенням (на строк у два-чотири роки) губернатора, в розпорядженні якого перебувають національна гвардія та поліція. Судову владу в штаті здійснює Верховний Суд та інші суди штату. Конституція США визначила принципи розмежування владної компетенції федерації та штатів. Вона встановила сферу виключної компетенції федерації, за межами якої свої повноваження реалізують штати та їхні органи. Однак у XX ст. централізація державної влади зумовила помітне розширення повноважень федеральних органів (у справі регулювання торгівлі між штатами, контролю над їх адміністративною діяльністю тощо).

 

21.3.Конгрес США

Конгрес є носієм законодавчої влади та складається з двох палат: Сенату й Палати представників. До Сенату за Конституцією належать по два представники від кожного штату. Кількість членів у Палаті представників пропорційна кількості населення й тому Конституцією не обмежується. Сенатори спочатку обиралися законодавчими органами штатів, які вони представляли, але в 1913 р. з прийняттям 17-ї поправки до Конституції, вони стали обиратися прямими виборами (населенням). Членами Сенату можуть бути громадяни США, котрим виповнилося ЗО років і які не менше, ніж 9 років, постійно мешкають у тому штаті, від якого обираються. Термін повноважень сенаторів - шість років, але кожні два роки одна третина Сенату переобирається. Вибори проводяться кожного Парного року. Загальну кількість членів Палати представників встановлює Конгрес. Далі ця кількість розподіляється між штатами пропорційно до кількості їхнього населення. Та кожному штатові, незалежно від кількості його мешканців^ Конституцією гарантовано право мати не менше від одного члена Палати представників. Згідно з Конституцією, кожні десять років має відбуватися перепис населення та згідно з ним перерозподіляються місця в Палаті представників. У першій Палаті представників було 65 членів (1 член від ЗО 000 громадян), а тепер 435 членів (1 член від 480 000). Члени Палати представників обираються по виборчих округах (приблизно рівних) один раз на два роки. У XX ст. у виборчому праві'США відбулися значні зміни. У1920 р. 19-та поправка до КонституціїСША надала виборчі права жінкам. Однак виборче право не стало загальним, адже питання виборчого процесу регулювалися законодавством окремих штатів і в багатьох з них існували цензи: віковий (21 рік), осідлості, майновий, освітній (уміння читати та писати англійською мовою) та ін. Надалі деякі з цих цензів було скасовано: виборчого чи іншого податку-у. 1964 р. 24-ою поправкою до Конституції США; знижено віковий ценз до 18 років у 1971 р. 26-ою поправкою; закон 1964 р. ліквідував дискримінацію на виборах темношкірого населення тощо. 20-та поправка до Конституції закріплює, що Конгрес повинен збиратися на звичайну сесію 3 січня кожного року. Президент може скликати спеціальну сесію, якщо в цьому є необхідність. Сесії Конгресу проходять у Капітолії у Вашингтоні, Округ Колумбія. Головою Сенату є Віце-президент США. Його голос не враховується при голосуванні, окрім випадку рівності голосів. Палата представників обирає свого особливого голову - спікера. Відбулися зміни й у роботі Конгресу загалом. В обох палатах основна робота переноситься до їхніх комітетів, кількість яких постійно зростає. Кожен конгресмен може мати помічників: у Палаті представників - не більше від 15-16, у Сенаті - не більше від 70.

21.4. Президент США

Президент очолює виконавчу владу США. За Конституцією, це може бути лише вроджений, а не натуралізований громадянин США, що досяг 35-річного віку та проживає постійно в межах США не менше за 14 років. Президент і Віце-президент не повинні бути мешканцями одного штату. Однак поряд з цими конституційними вимогами, що висуваються до кандидатів на посаду Президента, на практиці виникла ціла низка інших вимог. Практично, кандидатом у президенти може бути висунутий лише один з видатних політичних діячів двох провідних партій - республіканської та демократичної. Президент обирається строком на чотири роки колегією виборців, тобто непрямими виборами. 31792 р. вибори відбуваються у високосний рік (з 1848 р. завжди у вівторок між 2 і 8 листопада). Конституція говорить, що обраним вважається той кандидат, який набере абсолютну більшість голосів виборців. Якщо жоден з кандидатів не збере такої більшості, то вибори Президента проводить Палата представників з-поміж трьох осіб претендентського списку, що набрали найбільше голосів. Обраний Президент 20 січня наступного за виборами року приносить присягу та стає до виконання своїх обов'язків. Конституція США нічого не говорить про можливість пере-обрання Президента, але з перших років існування США встановився звичай, згідно з яким Президент не може обіймати свою посаду більше, ніж двічі. Франклін Рузвельт порушив цю традицію: його обирали чотири рази поспіль (1933-1945 рр.). У 1951 р. ратифіковано 29-ту поправку до Конституції, згідно з якою жодна особа не може бути обрана на посаду Президента більше від двох разів. Президент США поєднує в своїх руках повноваження глави держави та глави уряду. Він безконтрольний, безвідповідальний і практично незмінюваний. Президент керує величезним військово-бюрократичним апаратом, фактично не відповідальний перед Конгресом. Президент має право накладати вето на будь-який законопроект протягом 10 днів з моменту його отримання. Якщо через 10 днів законопроект не підписаний Президентом і не повернутий до Конгресу, то він автоматично стає законом. Отримавши біль із запереченнями Президента, Конгрес може подолати вето, схваливши законопроект удруге 2/3 голосів в обох палатах. Президенти США також активно використовують "кишенькове вето". Суть його полягає в тому, що якщо законопроект передається на підпис Президентові менше, ніж за 10 днів до закінчення сесії Конгресу, а Президент бажає перешкодити перетворенню його на закон, то він може й не повертати його Конгресу—достатньо залишити його без підпису. "Кишенькове вето" має характер абсолютного вето та не може бути подолане Конгресом.