Ускладнення нефротичного синдрому.

Ускладнення НС поділяють на спонтанні і ятрогенні.

До спонтанних відносять набряк мозку і сітківки очного дна, нефротичний (гіповолемічний) шок, периферичні флеботромбози, інтеркурентні інфекції різної локалізації, найчастіше пневмонію і плеврити.

Нефротичний криз характеризується анорексією, блювотою і абдомінальними болями за наявності "профузної" анасарки і важкої гіпопротеїнемії. При цьому гіповолемія і вторинний гіперальдостеронізм що розвиваються, ведуть до розвитку циркуляторної недостатності (гіповолемічний шок): ОЦК зменшується до 1,5 л, а обсяг позаклітинної рідини перевищує 20 л. У набряковій рідині (трансудаті) визначається високий рівень брадикініну.

Тромботичні ускладнення. У хворих НС нерідко є такі серйозні ускладнення, як ІХС, включаючи інфаркт міокарда, ТЕЛА, тромбози артерій нирок, інсульти.

 

Поняття про перегрівання, ускладнення з боку внутрішніх органів при дії термічних факторів,клініка, діагностика.

Тривала дія високої температури навколишнього середовища на організм в цілому призводить до загального перегрівання організму (теплового удару). У неадаптованих людей теплові удари можуть розвиватися при температурі вище 45-47 ° С вже через 4-6 год.

Надмірне тепло, що накопичується в організмі при перегріванні, веде до порушення усіх обмінних процесів (передусім, порушується білковий і водно-сольовий обміни). Відбувається втрата організмом води, солей, настає денатурація білку. При значному дефіциті води відбувається згущування крові, посилюється гіпоксія, погіршується гемодинаміка. Найбільш чутлива до перегрівання ЦНС, тому в клінічній картині перегрівання переважають симптоми її ураження.

Морфологічні зміни при загальному перегріванні неспецифічні і зводяться до повнокров'я внутрішніх органів, нерізко вираженого згущування крові, периваскулярних геморрагій, явищ набряку легенів і головного мозку.

Місцеве підвищення температури тканин до більш ніж 50°С призводить до загибелі клітин і розвитку коагуляційного (сухого) некрозу. Ушкодження тканин від місцевої дії високої температури називаються опіками.

Клінічна картина захворювання (симптоми і синдроми)

Залежно від тяжкості ураження розрізняють перегрівання легкого ступеня, середнього ступеня тяжкості і важкого ступеня.

При перегріванні легкого ступеня хворі пред'являють скарги на загальну слабкість, погіршення здоров'я, спрагу, шум у вухах, сухість у роті, запаморочення, можуть спостерігатися нудота, блювота, помірне підвищення температури тіла. Свідомість ясна, шкірні покриви вологі, тахікардія, АТ нормальний. При припиненні дії вражаючого чинника стан хворого швидко нормалізується.

Перегрівання середнього ступеня тяжкості супроводжується значним підвищенням температури тіла - до 39-40° С. Хворі скаржаться на загальну слабкість, сухість у роті, спрагу, головний біль, потемніння в очах, шум у вухах, нудоту, нерідко блювоту. Свідомість потьмарена, іноді втрачена. Шкіра волога, тонус м'язів знижений, глухість тонів серця, тахікардія, АТ нормальний. У крові лейкоцитоз, число лейкоцитів досягає 12-16-109/л.

Перегрівання важкого ступеня (тепловий удар, теплова кома) настає несподівано або йому передують різного роду психічні порушення у вигляді галюцинацій, марення переслідування, психомоторного збудження. Температура тіла 40-42оС, шкіра і слизові оболонки сухі, зіниці розширені, реакція їх на світло в'яла або відсутнія, тахікардія (140-160 сердечних скорочень в 1 хв. і більше), АТ знижений. Дихання типу Чейн-Стокса або поверхневе, часте; іноді розвивається набряк легенів. Нерідко відзначаються судорожні сіпання м'язів, а також клонічні і тонічні судоми, мимовільна дефекація, сечовипускання. Можуть спостерігатися симптоми роздратування мозкових оболонок (Кернига,

 

Білет 33

Перикардити, класифікація. Особливості клініки, перебігу, діагностики різних варіантів.

Перикардит - це інфекційне або неінфекційне (асептичне) запалення вісцерального й парієнтального листків перикарда й частіше за все є проявом або ускладненням основного захворювання.

Класифікація

I. Етіологічна характеристика: перикардит при бактеріальних інфекціях; перикардит при інфекційних і паразитарних хворобах; перикардит при інших хворобах; перикардит неуточнений.

II. Патогенетичні й морфологічні варіанти: хронічний адгезивний; хронічний констриктивний, у т.ч. кальциноз перикарда; гемоперикард; перикардіальний випіт (незапальний) гідроперикард, у т.ч. хілоперикард.

III. Характер перебігу: гострий, хронічний, прогресуючий.

IV. Оцінка ступеня перикардіального випоту за даними ультразвукових та інших методів (незначний, помірний, виражений).

V. Серцева недостатність (СН 0-ІІІ стадії).

Необхідно вказати, що гострий перикардит триває менше 6 тижнів, хронічний - більше 6 тижнів.

Сухий гострий перикардит

Клініка гострого перикардиту частіше починається загальними неспецифічними проявами, такими як: нездужання, слабкість, підвищена стомлюваність, зниження або відсутність апетиту, пітливість, невелике підвищення температури. Найважливішими клінічними ознаками сухого перикардиту є больовий синдром, шум тертя перикарда, зміни на ЕКГ. Запальний процес у перикарді призводить нерідко до вираженого загрудинного болю. Біль може бути пов'язаний із залученням у запальний процес сусідніх нервових стовбурів, плеври. Болі за характером ниючі, колючі, пекучі, ріжучі. За інтенсивністю болі варіюють від слабких до сильних, інфарктоподібних. Локалізація болю визначається зоною запального вогнища в перикарді. При подразненні діафрагмальних нервів можуть з'явитися гикавка, нудота, блювота. Біль підсилюються при різких рухах, при глибокому вдиху, у положенні на лівому боці, на спині, при натисненні на грудну клітку фонендоскопом. Полегшується біль у положенні сидячи, при нахилі вперед, на правому боці з підтягнутими до грудної клітки коліньми, або в позі «глибокого поклону», коли хворий стає на коліна, упираючись головою в подушку (поза Брейтмана). При цьому зменшується зіткнення між парієтальним і вісцеральним листками перикарда, слабшає тертя між ними, і зменшуються болі при скороченні серця.

Патогномонічною ознакою перикардиту є шум тертя перикарда.