Загальні поняття про міжнародні розрахунки

 

Міжнародні розрахунки України пов'язані з різними формами еко­номічних та неекономічних відносин із закордонними країнами, тому ос­новним завданням при здійсненні цих розрахунків є правильно обрати форму їх здійснення, за допомогою якої можна уникнути економічних, по­даткових, політичних та інших ризиків.

Міжнародні розрахунки — система організації, регулювання і проведення платежів в іноземній та національній валюті під час здійснення суб'єктами України зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародні розрахунки виникають між державами, юридичними особами та громадянами різних країн на основі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин.

Умови платежу визначають спосіб і порядок фінансових розрахунків, а також гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. У сучасних умовах зовнішньоторговельної діяльності застосовується три поширені способи платежу — платіж готівкою, авансовий платіж та пла­тіж у кредит.

Платіж готівкою в міжнародному платіжному обороті не означає, що розрахунки ведуться готівкою (банкнотами). Вони, практично, тут не застосовуються. У цьому випадку поняття «готівковий платіж» викори­стовується як протиставлення авансовому і кредитному засобам пла­тежу.

Валюта розрахунків:

• національна;

• іноземна;

• умовно грошова одиниця клірингових розрахунків.

Національна валюта застосовується під час розрахунків з нерезидентами за надані послуги та імпортні товари, що поставляються, через постійні представництва, які мають рахунки в уповноважених банках України. і

Іноземна валюта застосовується при розрахунках з резидентами та нерезидентами України.

У роздрібній торгівлі і сфері послуг резиденти мають право, за на­явності індивідуальної ліцензії НБУ» реалізовувати товари і послуги в інвалюті по пластикових картках та чеках.

Дозволені також безготівкові розрахунки в іноземній ВКВ між юри­дичними особами — резидентами за умови, що резидент — одержувач за­собів має перереєстровану ліцензію на здійснення роздрібної чи оптової торгівлі і надання послуг, або, за наявності індивідуальної ліцензії НБУ, на розрахунки з резидентами України в інвалюті.

Клірингові розрахунки передбачають розрахунки при міжурядових уго­дах про торгово-економічне співробітництво із країнами з замкнутими чи ча­стково конвертованими валютами та розрахунки по визначених товарах (ро­ботах, послугах). Порядок таких розрахунків визначається окремими міжурядовими та платіжними угодами клірингового типу, у яких вказується:

• система розрахунків;

• перелік товарів й обсяг клірингу;

• валюта клірингу і валюта застереження;

• порядок надання і обсяг кредиту за клірингом.

Клірингові рахунки відкриваються в державному експортно-імпорт­ному банку України чи спеціально уповноваженому урядом України ко­мерційному банку.

Розрахунки здійснюються через банківські установи чи інші кредит­но-фінансові установи.

Більшість міжнародних розрахунків здійснюється через банки без­готівковим шляхом. Для цього банки використовують свої закордонні відділення та кореспондентські відносини з іноземними банками, при яких відкриваються рахунки «Лоро» та «Ностро».

Банківські кореспондентські відносини можуть бути прямі таза допо­могою банку-кореспондента.

Прямі кореспондентські відносини передбачають наявність кореспон­дентських рахунків типу «Лоро» (кореспондентські рахунки іноземних банків у даному банку) і «Ностро» (кореспондентські рахунки даного бан­ку в іноземних банках).

За переведення грошових засобів банки одержують комісійну винаго­роду, що визначається фіксованою сумою або у визначеному відсотку в іноземній чи національній валюті. Розмір винагороди залежить від форми розрахунків, суми переводу, кореспондентських можливостей банку.

При прямих кореспондентських відносинах витрати на комісійну ви­нагороду менші, оскільки в розрахунковій операції задіяні лише два бан­ки — банк одержувача товарів (послуг) та банк постачальника.

Система Свіфт більш дорога, однак тільки ця система дає можливість проведення міжнародних розрахунків протягом декількох хвилин, що доз­воляє швидко одержувати і втягувати в оборот валютний виторг. Обсяг пе­реданих повідомлень досягає 1 млн. у день, а їхня швидкість:

• звичайних — 15 хвилин;

• термінових — 5 хвилин.

У багатьох випадках у міжнародній торгівлі при розрахунках викори­стовується принцип дотримання гарантії. У процесі її надання (одержанні) задіяні три юридичні особи:

• головний боржник;

• його кредитор;

• гарант.

Гарант бере на себе зобов'язання за оплату грошей перед своїм креди­тором у випадку, якщо головний боржник несе тимчасові фінансові труд­нощі. Ця вимога викладена в «Уніфікованих правилах для гарантій за ви­могою» у редакції Міжнародної торговельної палати за 1992 р. Розрізняють гарантії за вимогою та умовні.

Гарантії за вимогою передбачають положення, за якого гарант пови­нен здійснити платіж з першої вимоги бенефіціара (кредитора).

При безумовній гарантії платіж здійснюється на попередньо обгово­рених умовах, що передбачають різні варіанти щодо строку оплати боргу тощо.

Найбільш часто гарантію надають банки. У світі існує 100 так званих перших банків, гарантії яких приймаються без заперечень. Ці банки мають високу боргову репутацію на міжнародному фінансовому ринку.

Якщо контрактом передбачено надання банківської гарантії, то вона має містити такі дані: хто надає гарантію, її вид (за вимогою чи умовна), строк дії, можливість внесення корективів у контракт без зміни умов гарантії тощо.

Чинним законодавством встановлений термін розрахунків по зовніш­ньоекономічних операціях, який дорівнює 90 календарних днів. Контроль за дотриманням зазначеного терміну покладений на уповноважені банки, які зобов'язані інформувати НБУ про суб'єктів ЗЕД, що порушили зазна­чений термін. Якщо за якихось умов здійснити розрахунки з іноземним партнером у встановлений строк неможливо, керівництво підприємства

має звернутися за індивідуальним дозволом на продовження законодавчо встановлених термінів розрахунків. Індивідуальний дозвіл на продовжен­ня строку розрахунків може досягати 90 днів, в окремих випадках цей дозвіл може бути пролонгований ще на 90 днів. Загальний термін переви­щення термінів розрахунків не може перевищувати 270 днів. Після закінчен­ня встановлених термінів нараховується пеня у розмірі 0,3% від суми недоотриманого виторгу в іноземній валюті чи від вартості недоотриманої продукції, переліченої за курсом НБУ на день нарахування пені. Загаль­ний розмір нарахування пені не може перевищувати розміру заборгова­ності. У випадку неможливості одержання резидентом від іноземного парт­нера валютного виторгу з експортних операцій, моментом припинення застосування штрафних санкцій до резидента вважається дата списання дебіторської заборгованості, за якою минув строк позову. Законодавством України загальний строк для захисту своїх прав з позову юридичних осіб в умовах ЗЕД визначений до 1 року.

У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі За­кон) у статті 37 передбачено, що до суб'єктів ЗЕД можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

• штраф;

• індивідуальний режим ліцензування;

• тимчасова зупинка зовнішньоекономічної діяльності у випадку порушен­ня Закону або пов'язаних з ним інших Законів України, проведення дій,
які можуть нашкодити інтересам національної економічної безпеки.