Організація та регулювання іноземного інвестування в економіку України. 
";


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Організація та регулювання іноземного інвестування в економіку України.



Позитивна динаміка розвитку вітчизняної економіки останніх років набула трактування безінвестиційного економічного зростання. Надання йому стійкого характеру актуалізує проблему інвестиційного забезпечення зростання та подальшого інноваційного розвитку вітчизняної економіки, в тому числі за рахунок іноземного капіталу. Це актуальна проблема для країн будь-якого рівня розвитку, але особливої вагомості вона набуває для України, яка має великий дефіцит інвестиційних ресурсівна сучасному етапі свого розвитку. Так, Уряд України постійно наголошує на необхідності залучення іноземних інвестицій і створення всіх необхідних умов для руху вперед іноземного бізнесу в Україні.

Іноземні інвестиції – цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Підприємство з іноземними інвестиціями – підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 %.

Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

· іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

· валюти України – при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти

· інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

· будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

· акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або закондавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

· грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

· будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

· прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

· інших цінностей відповідно до законодавства України.

Виділення з загального комплексу проблем інвестиційного забезпечення економічного зростання та розвитку іноземного інвестування в Україні викликано тією обставиною, що у процесі реформування української економіки була здійснена лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. У нинішній час більше половини ВВП України адресується зовнішньому ринку, що свідчить про те, що вагома частина національного промислового капіталу здійснює заключну стадію свого кругообігу, тобто перетворення з форми товарного капіталу в грошовий – на світовому ринку. Водночас це означає, що на внутрішньому вітчизняному ринку здійснюється заключна стадія кругообігу промислового капіталу зарубіжних країн. Отже, можна констатувати високий ступінь включення національної економіки у світове господарство. Здійснено це, як свідчить аналіз структури товарного експорту, головним чином за рахунок експорту сировини та первинних продуктів її переробки: чорних і кольорових металів, руди, хімічних продуктів, сільськогосподарської продукції. А це означає істотну зміну не просто галузевої структури вітчизняної економіки, зростання частки видобувних галузей, але й макроекономічної структури – зростання виробництва проміжного продукту та відтворювальної структури – зростання частки і підрозділу суспільного виробництва, у структурі якого відбулася значна перебудова в бік збільшення частки виробництва предметів праці та зниження частки виробництва знарядь праці. Такі зміни загострюють проблему натурально-речового забезпечення продукцією вітчизняного машинобудування навіть амортизаційного фонду, тим більше – нагромаджень прибутку, спрямованих на цілі зростання основного капіталу. Однією з форм розв'язання даної суперечності між натурально-речовою структурою вітчизняного виробництва та функціональним призначенням вартісних частин сукупного суспільного продукту може бути залучення іноземного капіталу в українську економіку, зокрема прямих іноземних інвестицій.

Взаємодія з іноземним капіталом притаманна країнам як економічно розвинутим, так і країнам, що розвиваються. У цьому відношенні процеси, що відбуваються в інвестиційній сфері в Україні, розглядаються як іманентна частина загальносвітового економічного процесу. Орієнтація на зовнішню торгівлю не приводить до позитивних структурних змін, що вимагає змістити акценти економічної політики вбік виробничо-інвестиційного співробітництва.

Економіка кожної країни потребує постійного залучення інвестиційних ресурсів, їх іноземна складова залежить від збігу умов виробництва у країні-реципієнті з внутрішніми умовами кругообігу капіталу у великих корпораціях. Все це означає, що міграція капіталів регулюється об'єктивними обставинами, тобто економічними законами. Тому процес міграції капіталів може бути прогнозованим та врахованим при формуванні стратегії взаємовідносин країни-реципієнта з іноземним капіталом.

В Україні довгострокові економічні пріоритети ще недостатньо обґрунтовані. Вони практично виключені з реалій господарчої практики та регулювання взаємодій національної економіки зі світовим господарством. За таких умов визначення об'єктивної ролі іноземних інвестицій в економічному зростанні України є необхідним моментом розуміння реального обсягу інвестиційних ресурсів і, відповідно, можливостей економічного зростання.

Якщо вірити Держкомстату, чистий приріст прямих іноземних інвестицій у 2007 році більш ніж наполовину перевищив цей показник 2006 року. При цьому в українську економіку іноземні інвестори вкладають значно більше, ніж українські бізнесмени інвестують за межі України. Втім, попри такі позитивні результати, економіка нашої країни як і раніше гостро потребує іноземних інвестицій.

Іноземні інвестиції в Україну можуть здійснюватися в будь-якому вигляді й формі, що не заборонені законодавством України. Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

· часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

· створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

· придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

· придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

· придбання інших майнових прав.

Здійснення таких форм іноземних інвестицій передбачає правильне застосування положень і норм низки нормативно-правових актів, що регулюють такі форми інвестиційної діяльності, зокрема, у сфері валютного регулювання, бухгалтерського й податкового обліку.

Порядок державної реєстрації іноземних інвестицій встановлює Положення № 928 [1, 2]. Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (далі –органи державної реєстрації) протягом трьох робочих днів після їх фактичного внесення.

Для державної реєстрації іноземних інвестицій іноземний інвестор або уповноважена ним в установленому порядку особа (далі – заявник) подає органу державної реєстрації такі документи:

· інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції у трьох примірниках, заповнене за формою і в порядку згідно з додатками № 1 і 2 до Положення з відміткою державної податкової інспекції за місцем здійснення інвестиції про її фактичне внесення;

· договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, концесійні договори тощо);

· документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції (відповідно до вимог, визначених статтею 2 Закону України "Про режим іноземного інвестування");

· документ, що свідчить про внесення заявником плати за реєстрацію.

Орган державної реєстрації фіксує дату надходження документів у журналі обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій протягом трьох робочих днів, починаючи з цієї дати, розглядає подані документи і приймає рішення про реєстрацію іноземної інвестиції або про відмову в ній.

Форма ведення журналу обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій встановлюється Мінекономіки.

Державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється шляхом присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера, який на усіх трьох примірниках засвідчується підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації.

Перший примірник інформаційного повідомлення повертається заявникові як підтвердження факту державної реєстрації іноземної інвестиції, другий – надсилається поштовим відправленням Мінфіну в день здійснення реєстрації іноземної інвестиції, третій – залишається в органі, що здійснив її реєстрацію.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі, коли здійснення цієї інвестиції суперечить законодавству України або подані документи не відповідають вимогам Положення № 928. Відмова з мотивів недоцільності здійснення іноземної інвестиції не допускається.

Відмова у державній реєстрації повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів і може бути оскаржена у судовому порядку.

Особливу увагу слід звертати на оцінку прямої іноземної інвестиції, така оцінка здійснюється в іноземній конвертованій валюті, яка визнається вільно конвертованою, широко використовується для платежів за міжнародними операціями, продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну (1-ша група Класифікатора іноземних валют та банківських металів).

Перерахунок сум в іноземній валюті у гривні проводять за курсом, установленим НБУ, за домовленістю сторін в установчих документах слід зазначити:

· суму (вартість) внеску в іноземній валюті з одночасним її перерахунком у гривні за курсом, встановленим Нацбанком України, на дату підписання цих установчих документів;

· або суму (вартість) внеску тільки у гривнях.

У цьому випадку з метою державної реєстрації підприємства будуть чітко визначені частки учасників, обчислені, виходячи з суми (вартості) всіх внесків, зведених до одного знаменника.

Водночас на дату фактичного внесення іноземної інвестиції для реєстрації самої іноземної інвестиції також слід провести перерахунок.

Іноземні інвестори, які здійснюють прямі інвестиції в Україну шляхом внесення коштів до статутного капіталу об’єкта інвестування, повинні відкрити поточний рахунок для формування статутного капіталу.

Під час відкриття поточного рахунка для формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу, пайового або неподільного фонду) суб'єкта господарювання – юридичної особи – подаються:

· заява про відкриття поточного рахунка, підписана уповноваженою засновниками (учасниками) особою;

· один примірник оригіналу установчого документа або його копія, засвідчена нотаріально. У разі відкриття рахунка для формування статутного фонду (статутного капіталу) акціонерного товариства замість установчого документа подається договір про створення акціонерного товариства або його копія, засвідчена нотаріально;

· рішення засновників (учасників) про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, яке оформляється у формі довіреності, засвідченої нотаріально (якщо хоча б одним із засновників (учасників) є фізичною особою). Замість оригіналу довіреності до банку може бути подана її копія, засвідчена нотаріально;

· картка із зразками підписів і відбитка печатки, у якій наводиться зразок підпису особи, якій засновниками (учасниками) надано право розпорядчого підпису. Картка приймається без відбитка печатки та засвідчується підписом уповноваженого працівника банку.

На цей рахунок зараховуються кошти засновників (учасників) для формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу, пайового або неподільного фонду) суб'єкта господарювання – юридичної особи – до його державної реєстрації як юридичної особи. Цей рахунок починає функціонувати як поточний тільки після одержання банком документів, передбачених Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.

У разі відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання – юридичної особи – або в інших випадках, передбачених законодавством України, на підставі листа із зазначенням причини закриття рахунка, підписаного уповноваженою засновниками (учасниками) особою, кошти повертаються засновникам (учасникам), а рахунок закривається. При внесенні іноземними інвесторами коштів у вигляді валюти слід враховувати всі головні правила "інвалютного" бухгалтерського обліку:

· у разі відображення в балансі заборгованості щодо внесків до статутного капіталу заборгованість іноземних інвесторів в іноземній валюті треба перерахувати в гривні із застосуванням валютного курсу (курсу валюти звітності до іноземної валюти, встановленого НБУ) (ПБО-21) [4, п. 5]. Таку заборгованість вважають монетарною статтею балансу, яку на дату балансу слід відображати з використанням валютного курсу (ПБО-21) [4, п. 7]. Тому за такою заборгованістю на кожну дату балансу проводять перерахунок іноземної валюти в гривні і визначають бухгалтерські курсові різниці (ПБО-21) [4, п. 8 ];

· погашення заборгованості інвесторів (тобто фактичне внесення іноземної інвестиції) також вимагає перерахунку в гривні суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на дату зарахування такої валюти на банківський рахунок. На дату погашення заборгованості визначають курсові різниці;

· курсові різниці від перерахунку монетарних статей про фінансову діяльність відображають у складі інших доходів (витрат) (ПБО-21) [4, п. 8]. Ці різниці відображають або на субрахунку 744 "Дохід від неопераційної курсової різниці" або на субрахунку 974 "Втрати від неопераційних курсових різниць".

Коли йдеться про майно, виникає запитання про те, як його можна перевезти через кордон, відповідь слід шукати в Митному кодексі. Згідно з Митним кодексом митний контроль і митне оформлення здійснюють лише у разі переміщення через митний кордон України товарів.

Пільга зі сплати ввізного мита на майно, яке ввозять на територію України як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, передбачена Законом93 [6, ст. 18]. Таке майно (крім товарів, призначених для наступної реалізації або власного споживання) звільняється від обкладення ввізним митом. При цьому підприємство, яке одержує внесок, має відповідати основній ознаці підприємства з іноземними інвестиціями – частка іноземних інвесторів у його статутному капіталі (за його наявності) не може бути меншою за 10 %.

Пропуск майна, яке вносять до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, на територію України митні органи здійснюють на підставі виданого імпортером простого векселя на суму мита з відстроченням платежу на строк не більше 30 календарних днів з дня оформлення ввізної ВМД. Вексель погашають і ввізне мито не сплачують, якщо в період, на який надають відстрочення платежу, ввезене майно зараховують на баланс підприємства – об'єкта інвестування – і податкова інспекція за його місцезнаходженням робить відмітку про це на примірнику векселя. Якщо ж протягом трьох років з моменту зарахування "майнової" іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями це майно відчужують, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності такого підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), потрібно сплатити ввізне мито. Його розраховують виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у гривні за офіційним курсом, встановленим НБУ на день здійснення такого відчуження.

Відповідно до Закону № 93 КМУ [6, ст. 18] діє порядок видачі, обліку і погашення векселів (нині діє Порядок № 937). ДПАУ, зі свого боку, зобов'язана встановити порядок підтвердження податковими органами відомостей про фактичне внесення іноземних інвестицій і векселів, виданих при ввезенні таких інвестицій (сьогодні це Порядок № 238). Для того, аби скористатися вказаною пільгою, обов'язково потрібно пройти державну реєстрацію іноземної інвестиції згідно з Положенням №928. У Порядку № 937 містяться деякі уточнення щодо процедури видачі, обліку і погашення векселів. Так, відповідно до Порядку, якщо вексель не погашено протягом 30 календарних днів з дня оформлення ввізної митної декларації, векселедавець зобов'язаний внести плату за векселем протягом п'яти календарних днів.

У бухгалтерському обліку отримання іноземної інвестиції у вигляді майна, яке перетинає митний кордон України, ніяких «інвалютних!» особливостей немає. Заборгованість іноземного інвестора щодо внеску до статутного капіталу вважають немонетарною статтею балансу, тому курсові різниці (незалежно від того, в якій валюті виражено оцінку внесеного майна) не розраховують.

Основні причини низького рівня інвестиційної привабливості галузі:

1. Відсутність повноцінного ринку землі. Основним напрямом реалізації інвестиційної привабливості аграрного сектора є ринкова трансформація земельних відносин, що включає такі основні напрями: приватизацію, оренду, заставу, купівлю-продаж, успадкування, дарування, обмін земельних ділянок, реєстрацію прав власності на землю. Ці трансакції із землею мають велике значення для іноземних інвесторів в контексті гарантування права власності на вкладені інвестиції, забезпечення їх окупності, зворотності та реінвестування вкладеного капіталу. Однак на сьогодні ключові позиції по ринку землі фактично не працюють.

2. Відсутність пільг для іноземних інвесторів, які працюють в саме в цій галузі. Ситуація щодо іноземного інвестування в аграрному секторі є дуже парадоксальною. Як вже зазначалось, при частці галузі у формуванні ВВП країни на рівні 14%, в сільське господарство залучається в середньому 2% усіх інвестицій на рік. За таких умов інвестору потрібно запропонувати нові дуже пільгові умови для розгортання більш активної діяльності в галузі.

3. Відсутність «інвестиційного портрету» галузі. Однією з причин помірних обсягів залучення інвестицій в галузь є низький рівень поінформованості інвесторів щодо переваг аграрного сектору України. Відсутність промоутерської підтримки галузі змушує понад 90% інвесторів реєструвати свій капітал у Києві, а вже потім шукати привабливі території для вкладення коштів.

До чинників, що забезпечують подолання або зниження ризиків для інвесторів в Україні, належать:

1) рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;

2) правове поле держави (законодавча база);

3) політична воля усіх гілок влади;

4) стан фінансово-кредитної системи;

5) статус іноземного інвестора;

6) інвестиційна активність населення.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 190; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.211.35.130 (0.005 с.)