Схема реалізації акредитиву з експорту

Рис. 5.4. Схема реалізації акредитиву з експорту

1. Український експортер й іноземний покупець укладають зовнішньо­економічний договір (контракт), що передбачає платіж за допомогою до­кументарного акредитиву.

2.Іноземний покупець звертається з заявою в банк-емітент із проханням виставити акредитив на користь продавця (експортера).

3.Іноземний покупець забезпечує підтвердження акредитиву іншим банком-кореспондентом уповноваженого банку, якщо акредитив відкритий банком-емітентом, що не є кореспондентом уповноваженого банку.

4.Емітент-банк - емітент запитує уповноважений банк (авізуючий банк) авізувати акредитив.

5.Авізуючий банк сповіщає українського експортера про те, що йому відкритий акредитив.

6.Український експортер відвантажує на адресу іноземного покупця товари. Український експортер надає в уповноважений банк документи, що свідчать про відвантаження товару.

7.Уповноважений банк перевіряє документи й здійснює платіж за акредитивом.

8.Уповноважений банк направляє документи в банк-емітент.

10. Банк-емітент перевіряє документи й надає відшкодування упов­новаженому банку.

У контракті мають бути чітко визначені всі умови майбутнього акре­дитиву:

1.Коли експортер має дати своєму банку інструкції про відкриття акредитиву (зазвичай 15-45 днів до початку відвантаження товару; або че­рез декілька днів з дати підписання контракту).

2.Коли експортер має повідомити імпортера про готовність товару до
відвантаження.

3.Коли банки будуть виступати в ролі емітента.

4.Які документи, що свідчать про здійснення відвантаження, має на­
дати експортер у свій банк, щоб одержати гроші за товар.

5.Який строк дії акредитиву, тобто протягом якого часу експортер мо­же одержати гроші проти наданих документів (зазвичай від ЗО до 150 днів,
але не більш одного року).

6.Вид акредитиву.

7.Спосіб виконання акредитиву (шляхом негайного платежу
по пред'явленні документів, платежу з розстрочкою в обумовлений термін
і т. п.).

8.Інші умови, залежно від виду акредитиву.

У розрахунках по українському експорту акредитиви відкривають, як правило, іноземні банки з авізуванням їх через державні банки. Найвигіднішим у такому випадку є призначення уповноваженого українського банку вико­навчим. Він отримує можливість вимагати суми платежів від банку-емітента або третього (рамбурсувального) банку максимально швидким способом. Якщо експортний акредитив виконується іноземним банком, отримання пла­тежу може затриматися на тривалий період через недосконалу роботу пошти.

Разом з заявою на відкриття акредитиву заявник надає уповноваже­ному банку-емітенту оригінал і завірену копію зовнішньоекономічного до­говору. Його розділ «Порядок проведення розрахунків» повинен містити ті самі вимоги, що і заява на акредитив.

При розрахунках по імпорту слід використовувати акредитиви, які передбачають платежі в українському банку-емітенті проти надходження від іноземного експортера документів. Це дає змогу запобігти можливому заморожуванню валютних коштів державних організацій та банків на ра­хунках іноземних банків.

Акредитивна форма розрахунків може здійснюватися як за товари (по­слуги), що експортуються з України, так і за товари (послуги), що імпор­туються в Україну.

Документарний акредитив є лише методом платежу (формою розра­хунків). Як засіб платежу в розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту може використовуватися іноземна або національна валюта України.

Облік розрахунків акредитивами ведеться на рахунках 313 «Інші рахун­ки в банку в національній валюті» та 314 «Інші рахунки в банку в іноземній валюті» — у разі відкриття покритого акредитиву, на рахунках 601 «Коротко­строкові кредити банків в національній валюті» та 602 «Короткострокові кредити банків в іноземній валюті» — у разі відкриття непокритого акре­дитиву.

Розрахунки в іноземній валюті здійснюються тільки через уповнова­жені банки, а розрахунки у національній валюті України з іноземними контрагентами можливі тільки за умови отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Для резидентів розрахунки акредитивами (з точки зору оподаткуван­ня) вигідніші покупцеві. Натомість, постачальник ризикує здійснити іммобілізацію власних оборотних коштів, якщо протягом звітного періоду сума грошових коштів по відвантажених товарах не буде списана з акре­дитиву покупця.

Акредитивна форма розрахунків найбільш вигідна для експортера, бо це тверде і надійне забезпечення платежу, отриманого, як правило, до по­чатку відвантаження. Здійснення платежу за акредитивом не пов'язане зі згодою покупця на оплату товару. Крім того, експортер має можливість отримати платіж по акредитиву максимально швидким способом. Врешті-решт, бенефіціар може отримати під заставу акредитиву пільговий кредит банку. В той же час, акредитив вважають найскладнішою формою розра­хунків для експортера, оскільки отримання платежу пов'язане з правиль­ним оформленням документів і своєчасним поданням їх у банк. Таким чи­ном, можна визначити основні переваги: - надійність, гарантія оплати;

· вивільнення оборотних коштів (за умов використання банківської
гарантії) для імпортера і швидкість отримання виторгу для експортера;

· частіше безваріантна форма розрахунку по експортно-імпортних
операціях;

· використання акредитиву при податковому маневруванні.

Основними недоліками акредитивної форми розрахунків для кон­трагентів є, по-перше, певні витрати часу на проведення документів че­рез банк і, по-друге, висока вартість акредитиву. За проведення операцій (відкриття, авізування, підтвердження, прийом та перевірку документів по акредитивах) банки стягують комісію, яка залежить від суми акреди­тиву.

Найпростіший акредитив (відкриття, перевірка, платіж) обійдеться імпортеру мінімум у 0,6% суми угоди, але не менше ніж 200 доларів СІЛА. При здійсненні складних акредитивних операцій комісійні можуть скла­дати від 1% до 2%. Частку витрат (причому значну) бере на себе експор­тер. У середньому банкам-посередникам дістається близько 3% вартості контракту.

В міжнародній практиці за послуги банку-емітента платить імпортер, а за послуги банку-бенефіціара платить експортер.

Якщо акредитив передбачає складні розрахунки або збільшення їх кількості, то банки залишають за собою право збільшувати комісій­ні в 1,5-2 рази. У випадку анулювання акредитиву комісійні не поверта­ються.

Таким чином, недоліками акредитиву є:

великі комісійні банків (до 3%);

· тривале вивільнення оборотних коштів за необхідності їх депонування (покриття акредитиву);

· можливість невиконання акредитиву через формальну неточність
у документах або різночитаннях з боку банків;

· складність розрахунків, можливість шахрайства на якомусь етапі.

В загальному обсязі міжнародних розрахунків частка акредитивної

форми незначна. Серед українських підприємств такій формі розрахунків надають перевагу експортери, що постачають свою продукцію в країни, які розвиваються, законодавство яких обмежує застосування прямого пере­казу і виходячи з вимог покупця для забезпечення умов торговельної угоди.

На більш поширене використання акредитивної форми розрахунків в Україні впливає:

· використання акредитиву тільки через платіж бенефіціару;

· неможливість переказу акредитиву, тобто розрахунків з іншими бенефіціарами;

· строк акредитиву, що виставляється, не має перевищувати 15 днів.

Інкасо — це доручення продавця своєму банку одержати від покупця проти товарних документів гроші й перерахувати їх продавцю.

Застосування інкасової форми розрахунків регулюється «Уніфікова­ними правилами інкасо», прийнятими в 1978 році Міжнародною торго­вельною палатою.

Згідно з уніфікованими правилами, інкасо означає операції, які здійсню­ються банками на основі отриманих інструкцій з документами з метою:

· отримання акцепту і платежу;

· надання документів проти акцепту і платежу;

· надання документів на інших умовах.

При інкасовій формі розрахунку експортер після постачання товару передає в банк своєї країни, що інкасує, комплект товарних документів із прикладеним до них інкасовим документом.

Банк, що інкасує, пересилає комплект документів байку платника, що, у свою чергу, пред'являє їх імпортеру для перевірки. Якщо документи відповідають умовам контракту, імпортер підтверджує банку свою згоду на оплату поставлених товарів. Повідомлення про зарахування на кореспон­дентський рахунок банку імпортера суми є підставою для розрахунків з ек­спортером. Недолік інкасо з позиції експортера полягає в тому, що він спо­чатку має відвантажити товар, а потім передати документи в банк й очікувати виконання зобов'язань покупцем про сплату. Для зменшення ризику не­платежу експортер має наполягати на наданні банківської гарантії платежу.

Крім банківської гарантії, забезпечення платежу здійснюється шля­хом застосування телеграфного інкасо. При телеграфному інкасо банк ек­спортера виплачує йому виторг за товар негайно чи через визначений термін після одержання документів на інкасо, сповіщаючи свій банк за телеграфом, з яким він повинен мати спеціальний договір про телеграф­не інкасо.

Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, поділяються на дві групи:

·фінансові документи (переказні векселі, прості векселі, чеки, платіжні
розписки, інші документи, що використовуються для отримання платежів
готівкою);

·комерційні документи (рахунки, документи на відвантаження, специфікації, сертифікати).

У зв'язку з цим, визначають два види інкасо:

1.Чисте інкасо, тобто інкасо тільки фінансових документів.

2.Документарне інкасо, тобто інкасо тільки комерційних документів,
іноді супроводжуваних комерційними документами, або інкасо тільки
фінансових документів.

Документарне інкасо — це інкасо фінансових документів, супрово­джуваних товарними документами (рахунки, транспортні, страхові доку­менти), а також інкасо тільки товарних документів, представляє собою до­ручення експортера банкові одержати від імпортера суму коштів, належних за контрактом (взамін за передані останньому товарні документи), і пере­рахувати її експортерові.

Чисте інкасо — це інкасо фінансових документів (векселя, чеки, роз­писки й інші документи, використовувані для одержання платежів), коли вони не супроводжуються товарними документами.

При чистому інкасо банк-ремітент приймає від довірителя-експортера вищевказані фінансові документи, а банк, що представляє у країні плат­ника, пред'являє платнику інкасовані фінансові документи до оплати.

Залежно від операції, документарне інкасо може бути імпортним та екс­портним.

Імпортне інкасо — банк-імпортер, одержавши від банку-експортера товарні документи, у визначений термін передає їх імпортерові і стягує з його рахунку належну імпортерові суму.

Експортне інкасо — банк-експортер одразу ж після пред'явлення про­давцем товарних документів оплачує йому вартість відвантаженої про­дукції з наступним отриманням відповідної суми від банку-імпортера, який, в свою чергу, отримує гроші від покупця.

Інкасова форма розрахунків певною мірою вигідна експортеру тим, що (банки захищають його право на товар до моменту оплати документів, або акцепту тратт (якщо, звичайно, експортер не дав інструкції про вида­чу документів без оплати).

Інкасова форма розрахунків також вигідна імпортерам, оскільки вона припускає оплату реально поставленого товару, а витрати з проведення інкасової операції є відносно невеликими.

Основним недоліком інкасової форми розрахунків є тривалість обігу документів через банки і, відповідно, періоду їх сплати (акцепту), який мо­же тривати від декількох тижнів до місяця і більше. Крім того, імпортер має право відмовитися від оплати представлених документів або не мати дозволу на переказ валюти за кордон.

В останньому випадку експортер понесе витрати, що пов'язані із зберіганням вантажу, його продажем третій особі або транспортуванням назад у свою країну, звичайний розрив у часі між відвантаженням товару і отриманням валютного виторгу, особливо при тривалому транспорту­ванні вантажів.

Розрахунки в формі інкасо дають змогу банкам здійснювати контроль за своєчасністю отримання платежу, однак банки, як правило, не мають реальних важелів впливу на імпортера з метою прискорення оплати (ак­цепту) документів.

Відкритий рахунок — це найменш вигідна форма розрахунків для ек­спортера, тому що вона не дає йому жодних гарантій своєчасного одержан­ня платежу. Експортер поставляє покупцю товар разом з товаророзпорядчими документами й записує у своїх бухгалтерських документах у дебет відкритого на покупця рахунку суму купівлі.

Імпортер записує суму придбання в кредит товарів на рахунок поста­чальника. Протягом обумовленого в контракті терміну імпортер має опла­тити вартість товару шляхом банківського переказу, чеком чи векселем. Після оплати сторони роблять у своїх бухгалтерських документах оборотні

записи.

По відкритому рахунку розраховуються в основному за товари по­ставлені на консигнацію, а також з продажу запасних частин до раніше по­ставленого устаткування чи машин.

Банківський переказ - спосіб перерахування грошей. Здійснюється на основі платіжного доручення шляхом перерахування грошей з банків­ського рахунку платника на рахунок одержувача.

Банківські перекази здійснюються в безготівковій формі, тобто за до­помогою платіжних доручень, які адресуються одним банком іншому (іноді через банківські чеки чи інші платіжні документи).

Банк одержувача банківського переказу керується конкретними вказівками, викладеними в платіжному дорученні, в якому може міститись умова про оплату бенефіціару відповідних сум проти надання ним вказа­них комерційних та фінансових документів чи проти надання розписки (документарний або умовний переказ).

Схема здійснення банківського переказу представлена на рис. 5.5.

 

Рис. 5.5. Схема здійснення банківського переказу

 

Банки несуть дуже мінімальну відповідальність за умов банківського переказу і відшкодують мінімальні комісійні.

В заяві на переказ обов'язково зазначається спосіб передачі платіжно­го доручення за кордон - застосовується одна із загальноприйнятих форм переказу: поштою або каналами SWIFT.

SWIFT - це міжнародна міжбанківська організація по фінансових розрахунках за допомогою телексу.

Ця форма розрахунків більш вигідною є для імпортера, бо останній от­римує товар і документи, як правило, до моменту оплати.

Інколи імпортери здійснюють авансові платежі згідно контракту, в яко­му у розділі «Умови платежів» зазначені відсотки вартості контракту аван­сом. Але переказ коштів авансом невигідний імпортеру, тому що це є при­хованою формою кредитування експортера. Крім того виникає ризик для імпортера у випадку порушення строків постачання експортером това­рів. Між тим, існують такі засоби захисту імпортера від ризику втрати коштів:

· банківська гарантія на повернення авансу (банком повертається су­ма авансу з сумою відсотків, отриманих за весь період користування кош­
тами);

· документарний, або умовний, переказ (банк експортера (бенефіціара)
здійснює фактичну сплату авансу на його рахунок тільки проти надання
транспортних документів на відвантаження. Крім того, обов'язково вказується період, протягом якого здійсниться відвантаження і буде пред'явлений відповідний документ).

Вексель - цінний папір, що посвідчує безумовне грошове зобов'язан­ня векселедавця оплатити у визначений строк певну суму грошей влас­нику векселя (векселеотримувачу).

Вексель - це цінний папір, оформлений у суворій відповідності з ви­могами закону й утримуючий абстрактне грошове зобов'язання. В розрахунках векселями беруть участь такі суб'єкти:

· векселедавець (трасант);

· векселеодержувач (ремітент);

· платник (трасат — той, кому платник дає наказ платити).

При розрахунках застосовується простий і переказний вексель (трат­та). Частіше зустрічається переказний вексель, що являє собою безумов­ну пропозицію трасанту (кредитору), адресоване трасатові (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) у встановлений строк зазначену у век­селі суму.

Простий вексель виставляється не кредитором, а боржником, що іме­нується векселедавцем. Останній бере зобов'язання сплатити кредитору визначену грошову суму в обумовленому місці у визначений строк.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 05.04.2001 р. №2374-111 «Про обіг векселів в Україні» (далі — Закон), який визначає особливості обігу векселів в Україні, резиденти можуть видавати та індосирувати векселі, як перевідні, так і прості, в іноземній і вітчизняній валюті для здійснення роз­рахунків з нерезидентами по зовнішньоекономічних договорах (контрак­тах), згідно з валютним законодавством України.

Умови проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом з за­стосуванням векселів обов'язково має відображатися у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті).

При цьому видавати вексель (перевідний або простий) можна тільки для оформлення грошового боргу за фактично доставлені товари, вико­нані роботи, надані послуги (ст. 4 Закону).

У випадку видачі (передачі) векселя відповідно з договором закінчу­ються грошові обов'язки щодо платежу по цьому договору і виникають грошові обов'язки щодо платежу по векселю.

Відповідно до ст. 7 Декрету КМУ від 19.02.93 р. №15-93 «Про систе­му валютного регулювання і валютного контролю» (далі — Декрет), в роз­рахунках між резидентами і нерезидентами в межах торгового обігу в якості засобів платежу використовується іноземна валюта.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торгового обігу у валюті України дозволяється за умови отримання індивіду­альної ліцензії Національного банку України.

В той же час, відповідно до інструктивного листа Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 26.04.93 р. № 19029/730, по­ложення ст. 7 Декрету про використання в розрахунках між резидентами і нерезидентами іноземної валюти не впливає на розрахунки з нерезиден­тами країн зони функціонування рубля (за винятком Естонії), які мо­жуть здійснюватися і в українській валюті, якщо це передбачено контрак­тами.

Враховуючи вищезазначене, якщо умовами зовнішньоекономічного контракту передбачено проведення розрахунків між резидентом України і резидентом країни зони функціонування гривні за товари, які надійшли з застосуванням векселя і оплата по векселю здійснюється в національній валюті України, то така операція не потребує індивідуальної ліцензії Національного Банку України. В іншому випадку, якщо розрахунки будуть проводитися з резидентами інших країн, то така операція потребує наяв­ності індивідуальної ліцензії Національного Банку України (якщо резидент-кредитор може поступитися резиденту-боржнику правами вимог до нере­зидента з дальшим заліком зустрічних вимог, то виникає можливість запобігти передачі векселя і отримання індивідуальної ліцензії Національ­ного Банку України).

Резидент має право виписувати на користь нерезидента за імпортною операцією простий вексель. Поставка товарів (робіт, послуг) може прово­дитись після виставлення резидентом векселя.

Вексель може бути виписаний на користь постачальника-нерезидента і після поставки товарів (робіт, послуг).

При здійсненні вексельної форми розрахунків за експортними опе­раціями строк зарахування виторгу в іноземній валюті на рахунок резидента-експортера в уповноваженому банку не має перевищувати законодавчо встановлений, тобто 90 календарних днів з дати митного оформлення про­дукції.

Останнім часом найбільш поширено стали використовуватися подат­кові векселі. Особливо він використовується вітчизняними підприємства­ми, які займаються експортом та імпортом товарів.

Платники ПДВ під час імпорту товарів на митну територію України, за умови оформлення вантажної митної декларації (ВМД), можуть з влас­ного бажання надати органам митного контролю простий вексель (подат­ковий вексель) на суму податкових зобов'язань, який має бути обов'язково підтверджений комерційним банком шляхом авалю, тобто банк-поручитель має сам оплатити грошовими коштами авальований вексель.

Але існує обмеження на застосування податкових векселів при здійсненні операцій з імпорту підакцизних товарів, які належать до товар­них груп 1-24 УКТ ЗЕД, а також на операції з імпорту на митну територію України інших товарів особами, які були зареєстровані як платники цьо­го податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, в якому були здійснені такі імпортні операції, або вони є суб'єктами оподаткування за правилами, встановленими законодавством з питань спрощеної системи оподаткування.

Порядок випуску, обігу і погашення векселів, які видаються на суму ПДВ під час ввезення (пересиланні) товарів на митну територію України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.97 р. №1104.

Обмеження використання векселів:

· ввезення підакцизних товарів (крім тютюнової сировини);

· ввезення товарів, які належать до товарних груп 1-24 гармонізова­ної системи опису і кодування товарів.

Особливості використання податкового векселя:

· податковий вексель має індивідуальний характер;

· сума податкових зобов'язань, на яку виписується податковий век­сель не може бути оплачена частково грошовими коштами, а частково податковим векселем. Крім того, вексель видається на кожну ВМД окремо;

· видача векселя здійснюється під час митного оформлення документів у строк, який встановлений для оплати ПДВ;

· податковий вексель складається у 3-х екземплярах. Перший екземп­ляр заповнюється винятково на вексельному бланку відповідно до Правил №528, який придбався підприємством у банку. Другий і третій екземпля­ри являють собою ксерокопії чистого, незаповненого оригіналу вексельного бланка.

Перший екземпляр векселя відсилається митницею в податкові орга­ни, в якому платник податків зареєстрований як платник ПДВ. Другий екземпляр залишається в митних органах. Третій екземпляр — у векселедавця;

- податковий вексель в обов'язковому порядку належить забезпеченню комерційним банком шляхом аваля.

Податковий вексель має індивідуальний характер. Таким чином, обов'язки з їх погашення не можуть бути передані іншим особам, вексель не підлягає передачі шляхом індосаменту і по ньому не передбачається на­рахування відсотків.