Страхування фінансових ризиків, факторинг.

 

Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у зв’язку зі всезростаючим розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику, що виникає через кредитування іноземного покупця товару. До розглядання основ страхування, необхідно вивчити природу ризику пов’язаного з наданням комерційного кредиту

Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни загальноприйняті у світовій практиці щодо даної теми.

Трасант (drawer) - особа, яка виписує перевідний вексель (тратту)

Трасат (drawee) - особа, яка зобов’язана сплатити за перевідним векселем

Акцептант (acceptor) - особа, яка прийняла на себе зобов’язання сплатити за

наданим перевідним векселем

Акцепт векселя імпортером, що виступає в ролі трасата та банком, який є акцептантом, накладає на останнього зобов’язання виконати в зазначений час всі платежі зумовлені векселем. Одночасно акцептант зберігає за собою право зворотної вимоги до експортера, який є трасантом у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа, що купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта. Покупців векселів мало хвилює положення трасанту вони спираються виключно на акцепт. Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою страхування капіталу.

Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта - ризик неотримання платежу для експортера значно зростає, також слід зазначити, що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк в ролі акцептанта. І це зрозуміло, бо акцепт векселя банком полегшує його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість мобілізувати кошти, які вкладені в торгівельну операцію.

Ризик неплатежу трасатом все ж таки існує, навіть при акцепті векселя банком. Цей ризик може бути розподілений на два вида.

Перший вид витікає з недостатнього знання експортером та банком, що акцептує його векселя, даних про фінансовий стан трасата-покупця (це так званий фінансовий ризик). Він відноситься до сфери діяльності банку, що видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках, які добре знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі може бути зведений до мінімуму за допомогою певних методів кредитування, наприклад, рамбурсного кредиту, який заснований на сполученні акцепту векселів експортера банком третьої країни (як правило першокласним банком) та переводі (рамбурсуванні) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Треба зазначити, що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.

В основі другого виду ризику (комерційного) знаходяться розходження між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих угодах, різноманітності сортів товарів, зміни його якості під час транспортування та великої кількості інших причин, які важко перебачити питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо запобігти звичайними банківськими методами і для його елімінування використовуються страхові компанії та їх методи. Суть діяльності цих організацій полягає в тому, що вони приймають на себе певну долю можливого ризику, тобто кінцевого збитку від угоди, що страхується. Страхові компанії видають страховий поліс на точно встановлену суму застрахованого кредиту з зазначенням терміну страхування та долі ризику (звичайно від 65 до 85 %) яку бере на себе страхувальник. Розмір страхової премії, що береться останнім, залежить від розміру операції, форми кредиту, його терміну, фінансового становища експортера та економічного стану імпортера та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від 0.25 до 10 % застрахованої суми. Тепер зупинимось на основних принципах страхування.

Страхування кредиту повинно у часі передувати появленню ризику.

Страхування кредиту передбачає виникнення під час торгівельної операції надмірного ризику, і від нього страхове товариство намагається захистити експортера. Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми, яка подала заяву на страхування, встановлює певну норму ризику, який вважає нормальним, і погоджується страхувати будь-який ризик, що перевищує цю норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя, акцептованого банком, який викликає довіру у страхувальника. Таким чином, при даних умовах страхується надзвичайний ризик, який може виникнути стихійно, як наслідок нестійких господарських відносин. Страхування всього ризику, що виникає в результаті кредитування іноземного покупця, незважаючи на чисельні вимоги торгівельних кругів, не знайшло широкого розповсюдження, бо розвиток страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним, перекручував би природу страхування, збільшував би вартість страхування.

Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою організаційної проблеми заміни останніх. Страхове товариство лише створює собі зайві проблеми коли втручається у невластиву йому сферу страхування фінансового ризику, (страхування кредиту на всю суму можливого ризику). Це за нього значно ефективніше може зробити банк. Банк же, в свою чергу, при акцепті тратти без права обернення її на трасанту бере на себе ризик в такому обсязі, який не характерний банківським установам (фінансовий + комерційний). При акцепті ж тратті з правом регресу він може пред’явити претензії обом контрагентам і несе збитки лише у випадку одночасного банкрутства обох, тобто страхує лише фінансовий ризик. З вищесказаного можна зробити висновок, що повинен існувати чіткий розподіл обов’язків по страхуванню ризиків між банками, які мають страхувати фінансовий ризик, і страховими компаніями, що страхують комерційний ризик. Невиконання цієї умови приводить до появи проблем як у банків, так і у страхових компаній. На сучасному етапі гострої необхідність в спеціальному інституті, що об’єднував би функції банку та страхової установи не існує. Це пояснюється насамперед прогресуючою тенденцією розподілу праці в міжнародній торгівлі.

Вартість страхування знаходиться в залежності від розміру ризику, який страхове товариство згодне взяти на себе.

Експортер у випадку невдалого завершення торгівельної операції може отримати відшкодування у розмірі застрахованої суми лише після встановлення розмірів кінцевого збитку. Механізм і наслідки використання цієї умови наступні. Акцепт банком векселя тягне за собою зобов’язання провести вчасно всі необхідні платежі у випадку відмови трасата зробити це. Зрозуміло, що банк в цьму випадку негайно використає своє право зворотної вимоги по відношенню до трасанту. Останній в результаті опиняється у скрутному становищі: його кредит застрахований, але страхове товариство не може відшкодувати збитки до визначення повного їх розміру. Експортер у цьому випадку повинен виконати платіж на користь банку, що зробив акцепт і виставив зворотню вимогу, з вланих коштів, або взяти суду під страховий поліс. Через використання ціх умов страховими товариствами, значення всього інститута страхування значно знижується. Зберігаючи своє призначення як механізму забезпечення ризику експортерів, наявність страхування не вивільняє його коштів або кредитних ресурсів в банківських установах від необхідності негайної мобілізації в момент неплатежу покупця. Ця проблема може бути усунена за допомогою механізму державного страхування експортних кредитів. Державна страхова компанія повинна гарантувати експортерам, які застрахували експортний кредит, відшкодувати збитки негайно після відмови трасата виконати належний платіж.

Особливе місце серед комерційних ризиків займають валютні ризики – загроза валютних втрат в результаті зміни курсу валюти займу по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторговельної угоди та здійсненням платежу за нею. В міжнародній практиці використовуються такі форми страхування валютних ризиків:

· односторонні дії одного з контрагентів;

· операції страхових компаній та банків;

· домовленість між учасниками угоди.

Іноді компілюються декілька способів. Частіше всього використовуються захисні обмовки, які входять до складу угод та контрактів і передбачають можливість їх перегляду в процесі виконання для страхування валютних та інших ризиків. Валютне обмовки - це умова в міжнародному торгівельному або кредитному договорі, яка зумовлює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти обмовки з ціллю страхування контрагентів від ризику знецінення валюти. Валюта платежу ставиться при цьому в залежність від валюти обмовки. В умовах нестабільності валютних курсів використовують мультивалютні обмовки, тобто сума платежу перераховується у відповідності зі зміною співвідношення між курсом валюти платежу та середньозваженим курсом обраного валютного кошика. Складовими елементами валютних обмовок є:

Початок її дії, що залежить від установленого в контракті границі коливання курсу (наприклад +- 2 %);

Дата базисної вартості валютного кошика;

Обмеження дії валютної обмовки шляхом встановлення її верхньої та нижньої межі;

Для страхування від інфляційного ризику використовується товарно-цінова обмовка. До таких обмовок відносяться обмовки про змінні ціни та індексація.

Банки використовують плаваючі процентні ставки для страхування ризиків по середньо- та довгостроковим кредитам. Одним із засобів страхування валютного ризику є також хеджування та ф’ючерські операції з валютою платежа.

В останній час широкого застосування, як інструмент страхування, набула банківська гарантія. Продавець в умовах неможливості реально оцінити становище покупця як правило вимагає забезпечення того що покупець виконає свої зобов’язання. В цілях забезпечення сторони як правило узгоджують виставлення банківської гарантії. Під банківською гарантією розуміють безвідзивне зобов’язання банка виплатити вказзану суму у випадку коли третя особа відмовиться провести відповідного виконання. При видачі гарантії банк зобов’язується платити по першій вимозі, якщо вимоги, що містяться у тексті гарантії виконані. Найважливішими видами банківськіми гарантіями є:

Гарантія оферти. Використовується як правило при проведені міжнародних торгів. Фірма, що заявляє про бажання приймати участь в торгах разом з технічними документами подає документи про надання гарантії оферти банком країни проведення тендеру. Розмір гарантії як правило становить 1-5 % від суми оферти. Ця гарантія забезпечує бенефіціару виплату гарантованої суми у випадку: - відклику оферти до скінчення строку її дії; - не прийняття заказу після отримання його на торгах особою, що виставила оферту; - не заміщення гарантії оферти гарантією виконання;

Гарантія виконання. Суть її полягає в тому, що банк зобов’язується виплатити бенефіціару суму гарантії якщо поставщик не виконає свої зобов’зянь зазначених в угоді.

Якщо ж умовами угоди передбачається авансовий платіж то використовується наступна форма банківської гарантії.

3. Гарантія авансу. Покупець перед перерахуванням суми авансу необхідної продавцю для підготовки товару до транспортування чи для інших потреб, пов’язаних з виконанням зобов’язань по угоді, вимагає виставлення банківської гарантії, що забезпечить йому повернення суми авансу в разі невиконання постачальником умов контракту.

Попередній вид гарантії забезпечував інтереси покупця. Для захисту ж продавця від неприємностей пов’язаних з неплатежем використовується

4. Гарантія платежу. Як правило ця гарантія виставляється для забезпечення розрахунків по відкритому рахунку. Вона може забезпечувати як всю суму контракту так і частково - суми за окремі періоди поставки товару по довгостроковим угодам.

Страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні здійснюється комерційними страховими компаніями (державними, акціонерними, іноземними, змішаними, кооперативними та іншими), а також іншими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності до статутного предмету діяльності, яих входить страхові операції (страхування). Вибір страхової компанії (страхувача) суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності здійснюється самостійно.

Страхування зовнішньоекономічних операцій з боку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється в Україні на добровільних засадах і є добровільним, якщо інше не передбачено законами України.

Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюється в Україні щодо ризиків, які існують в світовій практиці.

Страхування експортних кредитів, позичок, окремих контрактів на поставку машин і обладнання, інвестицій як на теріторії України, так і за її межами здійснюється спеціалізованим страховим акціонерним товариством, контрольний пакет акцій якого належить Уряду України.

 

Питання для самоперевірки.

1. В чому полягає відмінність між операціями з валютними цінностями та операціями в іноземній валюті?

2. На яких бухгалтерських рахунках ведеться облік сум в іноземній валюті?

3. Що таке курсова різниця?

4. Принцип роботи СВІФТ.

5. Коли виникає монетарна стаття балансу?

6. Види і класифікація валют.

7. Як умовно поділяються курсові різниці?

8. Коли виникає немонетарна стаття балансу?

9. Які ресурси в іноземній валюті не підлягають продажу.

10. На яких рахунках відображається курсова різниця?