Експериментальне вивчення групового прийняття рішень: «зрушення у бік ризику».

Початок дослідженням, література про які зараз налічує більше 300 публікацій, поклало відкриття, зроблене Джеймсон Стоунером у 1961 році. Працюючи над магістерською дисертацією, присвяченою менеджменту в промисловості, він задався метою з'ясувати, чи відповідає дійсності поширена думка, ніби групи обачніші, ніж окремі індивідууми. Вчений розробив сценарій ухвалення рішення, згідно якому учасники експерименту повинні були спрогнозувати міру ризику, на який може піти конкретна особа. Досліджуваним зачитувалася така інструкція: «Гелен – є дуже талановитою, на думку багатьох, письменниця. Дотепер вона жила безбідно, заробляючи гроші дешевими вестернами. Нещодавно їй прийшла в голову ідея сісти за серйозний роман. Якщо він буде написаний і прийнятий, то може стати подією літературного життя і зробить помітний вплив на кар'єру Гелен. Але з іншого боку, якщо вона не зможе реалізувати свою ідею або якщо роман зазнає фіаско, виявиться, що вона витратила даремно багато часу і сил. Уявіть собі, що Гелен звернулася до вас за порадою. Будь ласка, відзначте найменшу – з вашої точки зору – прийнятну для неї вірогідність успіху, при якій їй варто спробувати написати задуманий роман. Вкажіть, які шанси Гелен написати успішний роман: 1 з 10, 2 з 10, 3 з 10,...,9 з 10, 10 з 10”.

Вирішивши, якими будуть їх особисті поради, досліджувані згодом повинні зібратися в групи чисельністю приблизно 5 осіб і виробити спільне рішення цієї дилеми. Чи зміняться групові рішення в порівнянні з середньостатистичними рішеннями, прийнятими до дискусії? Якими будуть групові рішення — більш ризикованими або обережнішими, ніж індивідуальні рішення? До загального здивування, всі групові рішення виявилися більш ризикованими. Групова позиція відповідала меншій вірогідності успіху роману, тобто більшому ризику, ніж середні показники початкових думок членів групи. Ефект зрушення до ризику був несподіваним і не мав пояснення.

Через декілька років, протягом яких продовжувалися дослідження, зрозуміли, що зрушення до ризику не універсальне явище. Можна розробити сценарій рішення такої дилеми, дискусія якій приведе до ухвалення обачнішого рішення. Дійовою особою одного з таких експериментальних сценаріїв був «Роджер». Досліджуваним зачитувалася інструкція: „Роджер – молодий одружений чоловік, батько двох дітей, він має гарантовану, але низькооплачувану роботу. Роджеру вистачає грошей на все необхідне, але нічого понад це він не може собі дозволити. Раптом він дізнається, що ціна акцій не дуже відомої компанії може незабаром підскочити в 3 рази, якщо її нова продукція сподобається споживачам. Проте ціна акцій може істотно знизитися, якщо цього не відбудеться. У Роджера немає ніяких заощаджень. Щоб купити акції, він повинен продати свій страховий поліс. Вкажіть, що робити Роджеру, купувати акції чи ні?”

Результати експерименту показали, що більшістю своїх індивідуальних рішень учасники радили Роджерсу бути обачним. Групове рішення було таким: Роджерсу слід проявити розсудливість, не купувати акції. Виявляється, групові дискусії володіють яскраво вираженою здатністю підсилювати індивідуальні позиції учасників. Саме тому дослідники зрозуміли, що цей груповий феномен властивий груповій дискусії, і є тенденцією підсилювати початкові думки членів групи, а не стійким зрушенням до ризику.

Ця думка примусила психологів припустити існування феномену, названого Сержем Московічи і Марізою Заваллоні груповою поляризацією: у більшості випадків обговорення підсилює усереднену думку членів групи.

 

 

Рис. 3. Після дискусії думки, що поділяються членами групи, посилюються

Численні міжнародні дослідження підтверджують факт існування групової поляризації. В експерименті С.Московічі та М.Заваллоні (1969), в результаті обговорень посилилося початкове позитивне ставлення французьких студентів до свого президента і початкове неґативне ставлення до американців. Відомий психолог з Японії М. Ісозакі за результатами експерименту (1984) відзначає, що після обговорення в групі дорожньо-транспортних подій японські студенти університету значно рішучіше виносили думку «винен». Згідно сценарію експерименту Г. Вайта (1993), канадські студенти, що вивчали бізнес, повинні були вирішити, чи потрібно вкладати додаткові гроші в різні проекти, що терплять фіаско, в надії запобігти втратам (наприклад, чи потрібно брати вельми ризикований кредит, щоб захистити інвестиції, зроблені раніше). Результат дискусії виявився цілком типовим: 72% висловилися за реінвестицію, на що вони навряд чи погодилися б, якби йшлося про абсолютно нове вкладення грошей на власний страх і ризик. Коли подібне рішення ухвалювалося після обговорення в групі, за нього висловилися 94% учасників дискусії.

Соціальні психологи Д.Майерс та Дж. Бішоп (1970) вирішили підібрати для обговорення в групі такі теми, думки з яких розійдуться, а потім відокремити від інших тих досліджуваних, які мають спільну позицію. Чи підсилить дискусія з однодумцями їх позицію? Чи збільшиться після неї розрив між прихильниками двох точок зору? Зацікавившись цим, вони запросили для участі в своїх експериментах учнів середніх шкіл (без расових забобон та з расовими забобонами), і попросили їх відповісти на запитання – до обговорення і після нього. Запитання: „ Що ви підтримуєте – право власності афроамериканців на продаж та здачу в оренду житла чи заборону на расову дискримінацію на продаж і здачу в оренду житла?”. Виявилось, що обговорення проблеми однодумцями насправді збільшило розрив, що спочатку існував між двома групами. Обговорення проблем, що зачіпають расові установки, підсилює расистські настрої учнів з яскраво вираженою схильністю до расової дискримінації і послаблює у тих, хто був не схильний до неї[56].

Групова поляризація в реальному житті. Одним з житейських аналогів групової поляризації в навчальних закладах є те, що фахівці з проблем освіти назвали «феноменом акцентуації»: з часом початковий розрив між групами студентів коледжів стає все більш і більш помітним. Якщо на початку навчання студенти коледжу X більш інтелектуальні, ніж студенти коледжу Y, то за час навчання різниця між ними, швидше за все, зросте. Те ж саме можна сказати про членів різних студентських клубів та про студентів, що не увійшли в них: до моменту закінчення коледжу їх погляди розійдуться ще більше. Дослідники вважають, що це частково пов'язано з посиленням установок, спільних для членів групи.

Групова поляризація в спільнотах. Поляризація відбувається і «за місцем проживання». Якщо виникають конфлікти між різними міськими районами, між селами однодумці об'єднуються з великим завзяттям і їх загальна позиція стає радикальнішою. Проведені дослідження психологічних аспектів терористичних організацій у світі американцями К. Мак Колі та М. Сегал (1987), а також іспанцем Дж.М.Раббі (1989) засвідчили наступне. По-перше, тероризм не виникає раптово. Ймовірніше, що його носіями стають люди, об'єднанню яких сприяли певні кривди та образи. Ізолюючись від світу, від впливу толерантно настроєних людей, вони взаємодіють один з одним, їх погляди стають все більш екстремістськими. Результатом стають такі прояви жорстокості, на які ніколи не спроможні індивіди, не об'єднані в групи[57].

Групова поляризація в Інтернет-групах. Електронна пошта та електронні чати є новим середовищем групової взаємодії. До початку нового століття 85% канадських підлітків вже щонеділі проводили в Інтернеті в середньому по 9,3 години. Пацифісти і неонацисти, знавці готичного стилю і вандали, змовники і невиліковно хворі створюють незліченні віртуальні співтовариства, в яких знаходять підтримку однодумців, що розділяють їх інтереси, турботи і побоювання. Потребують свого подальшого дослідження такі питання: Чи буде в цих віртуальних групах виникати ефект групової поляризації? Чи зможуть пацифісти ще більше переконатись в необхідність вирішувати проблеми мирним шляхом, а члени терористичних організацій – проникнутися ще більшою переконаністю в необхідності терору?

Теорії групової поляризації. Перша теорія, що науково пояснює групову поляризацію заґрунтована на ідеї інформаційного впливу (вплив як результат ухвалення доказів). Друга теорія – на ідеї нормативного впливу (вплив, заснований на бажанні індивіда бути прийнятим і схваленим іншими).

Інформаційний вплив. Для зміни власної установки учаснику дискусії недостатньо просто почути будь-чиї аргументи. Не пасивне слухання, а активна участь в дискусії приводить до помітнішої зміни установки. Учасники дискусії, спостерігачі чують одні і ті ж ідеї, проте коли учасники висловлюють їх особисто, вербальне «публічне визнання» підсилює їх дію. Чим частіше члени групи повторюють думки один одного, тим активніше вони «репетирують» їх і додають їм сили переконаності. Навіть очікування майбутньої дискусії з людиною, що дотримується протилежного погляду, здатне примусити систематизувати своє арґументування і зайняти завдяки цьому радикальнішу позицію

Нормативний вплив. Інше пояснення поляризації ґрунтується на порівнянні самого себе з іншими людьми. Це зауважується в теорії Л.Фестінгера „ соціального порівняння”: людині властивим є бажання оцінювати власні думки, здібності, уміння, порівнюючи їх з думками, здібностями і уміннями інших людей. Краще за інших переконують члени «референтної групи» — групи, з якою люди себе ідентифікують.

Іноді порівнюючи себе з іншими, люди допускаються невірних припущень. Наприклад, власне мовчання пояснюється сором’язливістю, збентеженістю, натомість мовчання всіх решти означає, що вони не добре засвоїли матеріал. Цей типовий приклад свідчить про людську схильність міркувати на користь власного Я. Люди схильні сприймати себе як таких, що наділені (вище середнього рівня) соціально бажаними рисами. У цьому виявляється феномен плюралістичного невігластва: хибне уявлення про думки, почуття та реакції інших людей[58].

Теорія соціального порівняння викликала до життя експерименти, в ході яких досліджуваних знайомили не з арґументами інших людей, а тільки з їх позиціями. Приблизно у такому становищі опиняється людина, коли дізнається про результати опитування (громадської думки або виборців), проведеного на виході з виборчих ділянок в день голосування. Чи будуть учасники «підганяти» свої відповіді, щоб відповідати соціально бажаній позиції, якщо їм буде відома позиція інших людей? Виявляється, що так. Коли люди заздалегідь не оголошували про свою позицію, знайомство з точкою зору інших стимулювало незначну поляризацію. Ця поляризація – наслідок порівняння себе з іншими, вона звичайно менш виражена, ніж поляризація, що виявляється в результаті активного обговорення. Проте викликає здивування такий факт: люди не просто виявляють конформізм у стосунку до статистики масового опитування, вони вірять, що статистика не вплинула на їх вибір.

Результати вивчення групової поляризації ілюструють складність соціально-психологічних досліджень. У групових дискусіях переконливі арґументи превалюють в тих випадках, коли обговорюється сюжет, що має фактичний елемент («Чи винна вона в скоєні злочину?»). Соціальне порівняння робить вплив на думку в тих випадках, коли обговорюване питання торкається етичних цінностей («До якого терміну ув'язнення слід засудити її?»). У багатьох випадках, коли обговорювані теми мають як фактичний, так і етичний аспект, одночасно «працюють» обидва чинники. Виявивши, що оточуючі розділяють його бачення (соціальне порівняння), людина підсилює пошук аргументів (інформаційний вплив) на користь того, до чого в глибині душі схиляються всі.

Отже, групова дискусія може мати як позитивні, так і неґативні наслідки. Групова дискусія нерідко завершується «зміщенням до ризику». Експериментально пояснюючи цей результат, дослідники виявили, що насправді в груповій дискусії посилюється будь-яка початково домінуюча точка зору, незалежно від того, «ризикована» вона чи «завбачлива», Тенденція до інтенсифікації думок властива і тим дискусіям, які провадяться в повсякденному житті. Феномен групової поляризації пояснюють дві теоріїгрупового впливу: інформаційної і нормативної. Інформація, одержана під час дискусії, як правило, оперта на початкову альтернативну думку (установку) та є її посиленням. Більш того, якщо після порівняння позицій люди з'ясовують, що їх початкова точка зору має прихильників, вони можуть почати висловлюватися радикальніше.

 

Огруплене мислення

Поняття та приклади огрупленого мислення у міжнародній політиці. Це режим мислення, яке виникає у людей у випадку, коли пошуки консенсусу стають настільки домінуючими для згуртованої групи, що вона схильна відкидати реалістичні оцінки альтернативного способу дій.

Соціальний психолог Ірвін Джаніс (1982) зацікавився пошуком відповіді на наступне питання: чи може феномен групової поляризації пояснити вдалі і невдалі рішення, прийняті в XX ст. деякими американськими президентами та їх радниками. Щоб відповісти на нього, автор проаналізував процеси ухвалення рішень, які призвели до поразок в міжнародній політиці.

· Під час Другої світової війни, американське військове командування впродовж багатьох тижнів отримувало повідомленнями про те, що Японія готується завдати удару по військовій базі Перл-Харбор в Тихому океані. Потім військова розвідка втратила радіозв'язок з японськими авіаносцями, які тим часом йшли просто до бази. Повітряна розвідка могла б якщо і не зупинити їх, то хоч би попередити командування бази про їх наближення. Проте гарнізон не був піднятий по тривозі, і американська база виявилася захопленою зненацька. Втрати: 18 кораблів, 170 літаків і 2400 людей.

· У 1961 р. президент Дж. Кеннеді і його радники зробили спробу скинути Ф. Кастро, для чого направили на Кубу 1400 кубинських еміґрантів, що пройшли підготовку в ЦРУ. Майже всі вони незабаром були вбиті, або захоплені в полон. США були принижені, а Куба лише укріпила свої зв'язки з колишнім СРСР.

· Ініціаторами в’єтнамської війни (США брали участь з 1965 по 1973 рр.) були президент Л.Джонсон і його політичні радники. Вони вважали, що бомбардування, обробка джунглів дефоліантами (хімічні речовини, що викликають штучний листопад) і каральні акції примусять уряд Північного В'єтнаму сісти за стіл переговорів. Війна продовжувалася, не дивлячись на попередження з боку урядових розвідувальних служб та всіх союзників США. Ця військова авантюра коштувала життя 58 000 американців і 1 мільйонам в'єтнамців. Вона викликала поляризацію в американському суспільстві, позбавила президента його посади і створила колосальний бюджетний дефіцит, який в 1970-і рр. привів до неконтрольованої інфляції.

На думку Джаніса, ці грубі помилки – результат певної тенденції, властивої групам, що ухвалюють рішення: пригнічувати інакомислення на користь єдності групи. Цей феномен автор назвав огрупленним мисленням (groupthink), яке характерне для згуртованоїгрупи, члени якої пов'язані взаємною симпатією, є відносна ізоляція групи від інакодумців і авторитарний лідер, що дає зрозуміти, яке рішення він (або вона) міг би вітати[59].

Симптоми огрупленого мислення. Скориставшись історичними документами і спогадами учасників і спостерігачів, І.Джаніс ідентифікував вісім симптомів огрупленого мислення. Ці симптоми – колективна форма зменшення дисонансу, який виникає в тих випадках, коли члени групи прагнуть підтримати свої позитивні групові емоції, загрожені відчуттям небезпеки.

Перші два симптоми групового мислення призводять до того, що члени групи переоцінюють її владу і права. Це: ілюзія невразливості, колигрупи засліплені зайвим оптимізмом, а тому не могли побачити ознак загрози, небезпеки; б еззаперечна віра в моральність групи – члени групи настільки переконані у власній моральності, що іґнорують етичні й моральні аспекти обговорюваних проблем.

Два наступних симптоми групового мислення призводять до того, що члени групи перестають чути опонентів, стають «інтелектуально закритими»: це раціоналізація, количлени групи недооцінюють труднощі, колективно виправдовуючи свої рішення та стереотипні уявлення про опонентів.

І нарешті, групи страждають від тиску, що підштовхують їх до одноманітності: а) тиск конформізму (члени групи відкидають тих, хто виражає сумніви щодо уявлень і планів групи, причому деколи це робиться не за допомогою аргументів, а за допомогою сарказму, направленого на конкретну людину); б) самоцензура (оскільки розбіжності нерідко стають причиною дискомфорту, а в групі начебто існує консенсус, багато її членів відкидають свої сумніви або приховують їх).

Трагічний приклад, коли авторитарний капітан корабля „Титанік”, не звертав уваги на попередження про те, що по курсу корабля можливі айсберги. Ілюзія невразливості зіграла з ним злий жарт. Не обійшлося і без «поглиначів інформації» (радист «Титаніка» не передав капітану останнє і найповніше попередження про льодову обстановку); в) ілюзія одностайності (самоцензура і тиск, що примушує не порушувати консенсус, створюють видимість консенсусу); г) «поглиначі інформації» (деякі члени групи захищають її від неприємних фактів, що ставлять під сумнів ефективність групових рішень).

Симптоми огрупленого мислення можуть перешкодити проведенню пошуку й обговоренню альтернативної інформації та рішень. Коли лідер проштовхує яку-небудь ідею, а група ізолює себе від інакодумців, огруплене мислення здатне привести до ухвалення хибних рішень.

Критична оцінка огрупленого мислення. Дослідження огрупленого мислення привернули до себе увагу. З’явилися нові результати експериментів, які обґрунтували наступне:

· зв'язок між авторитарним керівництвом і невдалими рішеннями дійсно існує; частково це пов'язано з тим, що підлеглі відчувають себе дуже слабкими і уразливими, щоб заперечувати керівнику;

· групи охочіше віддають перевагу інформації, що підтримує прийняте групове рішення, і легко відкидають ту інформацію, яка примушує засумніватися в його справедливості;

· якщо члени групи хочуть бути прийнятими і схваленими нею, якщо вони прагнуть знайти соціальну ідентичність, вони здатні тамувати свої думки, що суперечать груповому рішенню.

Тим часом дружба зовсім не обов'язково приводить до огрупленого мислення. Члени згуртованих груп, яким нічого боятися, наприклад подружжя, мають можливість вільно обговорювати будь-які проблеми і не погоджуватися один з одним. Якщо згуртованість групи поєднується зі свободою виразу думок, це тільки підсилює її командний дух.

Запобігання огрупленому мисленню. Демократичний стиль керівництва і згуртованість членів єдиною командою, що відчуває себе, забезпечують ухвалення вдаліших рішень. Вивчаючи умови ухвалення вдалих міжнародних рішень, Джаніс виокремив дві ситуації: прийнятий адміністрацією Трумена план Маршалла відновлення економіки європейських країн, зруйнованою Другою світовою війною та дії адміністрації Кенеді під час Карибської кризи 1962 р., коли СРСР спробував встановити на Кубі ракети. Рекомендації Джаніса, направлені на запобігання огрупленого мислення, вмістять немало ефективних групових процедур, які були використані в обох цих випадках: бути неупередженими, тобто не ставати ні на чию сторону; заохочувати критичну оцінку; періодично дробити групу на підгрупи, потім знов об'єднуватися і обговорювати різні точки зору; вітати критику з боку тих, хто не входить до групи; перш ніж приступити до реалізації ухваленого рішення, скликати нараду «останнього шансу» і знов обговорити сумніви, що залишаються[60].

Огруплене мислення як результат впливу групи. Симптоми огрупленого мислення є прикладами самовиправдання, схильності на користь власного Я, конформізму. Групам, що вирішують які-небудь проблеми, властива яскраво виражена тенденція до пошуку єдиної позиції. Подібна конвергенція, яку Джаніс назвав «пошуками консенсусу», виявляється і в експериментах з групової поляризації: середня позиція групи може поляризуватися, але при цьому її члени об'єднуються. Групи прагнуть до одностайності.

Експерименти по груповому рішенню проблем свідчать, що тут є самоцензура, необ'єктивне обговорення. У центрі групової розмови нерідко відома всім інформація, а важлива інформація відома лише окремим є відсутньою. У експериментах з поляризації аргументи, які використовуються під час групової дискусії, більш однобічні, ніж аргументи, що висловлюються індивідами поза групою. Подібна однобічність дозволяє підсилити в груповому обговоренні схильність до зайвої самовпевненості. Проте дослідники знову і знову переконуються в тому, що люди, що працюють наодинці, висловлять більше хороших ідей, ніж ті, що зібрані в групу.

Проте декілька голів можуть бути краще, ніж одна. Звіти груп свідків певних подій є точнішими, ніж звіти поодиноких свідків. Декілька чоловік, що критикують один одного, можуть допомогти групі уникнути деяких форм когнітивної упередженості і сформулювати більш високоякісні ідеї. Метод групового прийняття рішень «мозковий штурм», що проводиться з використанням комп'ютерів, забезпечує швидке розповсюдження оригінальних ідей. «Мозковий штурм» ефективний тільки у вельми мотивованих і професійних групах. Особливо неефективний «мозковий штурм» у багаточисельних групах: деякі члени таких груп вважатимуть за краще «загубитися в натовпі» або побояться висловити нестандартні ідеї.

Отже, аналіз деяких невдалих зовнішньополітичних рішень дозволяє говорити про те, що прагнення групи до гармонії може опинитися сильніше за реалістичну оцінку альтернативних точок зору. Це особливо відноситься до груп, члени яких активно прагнуть до єдності, ізольовані від опонентів і мають лідерів, що дають зрозуміти, чого вони чекають від інших.

Симптоми цієї підвищеної турботи про гармонію, названу огрупленним мисленням, такі: 1) ілюзія невразливості; 2) раціоналізація; 3) віра, що не ставить під сумнів моральність групи; 4) стереотипні уявлення про супротивників; 5) примус до конформізму; 6) самоцензура в тому, що стосується побоювань або поганих передчуттів; 7) ілюзія одностайності; 8) «поглиначі інформації», тобто люди, що свідомо захищають групу від неприємних фактів. На думку критиків моделі Джаніса, в хибних рішеннях групи деякі її аспекти відіграють більшу роль (наприклад, авторитарне лідерство), а деякі — меншу (наприклад, згуртованість групи).

Разом з тим історичний досвід і приклади з повсякденного життя показують, що групи спроможні ухвалювати мудрі рішення. Ці приклади дають можливість говорити про способи запобігання огрупленому мисленню. Пошуки всебічної інформації і удосконалення способів оцінки різних альтернатив дозволяють групам успішно використовувати «колективний розум» її членів.

Вплив меншості на групу. Поняття «вплив меншості» означає вплив нечисленної (у порівнянні з іншими, тобто з більшістю) групи людей, що дотримуються однакових поглядів.Розглянемо як індивіди можуть впливати на групу та від чого залежить ефективне лідерство.Не зважаючи на сильний соціальний вплив люди володіють особистісною силою власного впливу. Примус до конформізму іноді виявляється сильнішим за конструктивні думки особи, але надмірний тиск здатний спонукати людину відстоювати свою індивідуальність і свободу. Не дивлячись на те що сили переконання є могутньою зброєю, особа може протистояти їм, якщо публічно висловить свою позицію і попередить неконструктивні заклики.

Поштовх до утворення соціальних рухів давала меншість, яка спочатку «розхитувала» більшість, а інколи згодом сама робилася більшістю. Історія містить численні приклади могутності впливу меншості та індивідуальності: Сократ, Копернік, Галілей тощо. Що робить меншість переконливою? Експерименти, початок яким поклав у Парижі С. Московічі, виявили наступні вирішальні чинники впливу меншості: послідовність, упевненість в собі, перехід представників більшості на сторону меншості.

Послідовність. Меншість, що послідовно відстоює свою позицію, впливовіша, ніж меншість, що сумнівається. Меншість впливає на групу, тому що примушує більш глибоко вникати в проблему. Вплив меншості ефективно реалізується через прямий спосіб переконання, для якого характерним є осмислення інформації. Нерідко нонконформізм взагалі, а послідовний особливо, буває дошкульним і нестерпним для групи. Оточуючі можуть приписати дисидентство людини її психологічним особливостям. Проте більшість вимушена під впливом нонконформістів часто переглянути свої позиції.

Меншість здатна стимулювати творче мислення. Зіштовхнувшись з розбіжностями у своїй групі, люди залучають додаткову інформацію, обдумують її з нових позицій та часто ухвалюють вдаліші рішення. Послідовна меншість впливова навіть тоді, коли вона не користується популярністю. Під час дискусії меншість швидко опиняється в центрі уваги, тому дістає можливість навести значно більше аргументів на захист своєї позиції. В експериментах з вивчення впливу меншості, рівно в дослідах з вивчення групової поляризації, здебільшого гору бере та позиція, яка краще арґументована.

Упевненість в собі. Демонструючи свою твердість і силу, меншість здатна підштовхнути більшість до перегляду позиції. Першочергово це стосується ситуацій, у яких дискутуються не факти, а підходи до розуміння фактів. Меншість менш переконлива, якщо обговорюється конкретний факт, наприклад, «З якої країни завозиться основна маса вугілля?»), ніж при обговоренні підходу («З якої країни краще завозити основну масу вугілля?»)[61].

Перехід членів групи до меншості. Цілескерована меншість руйнує будь-яку ілюзію одностайності. Коли меншість систематично висловлює сумніви щодо правомірності дій більшості, представники останньої починають вільніше виражати свої сумніви і можуть приєднатися до меншості. Варта одному члену більшості перейти в «стан» меншості, як у нього відразу ж з'являються послідовники, і далі спостерігається ефект сніжної лавини.

В основі впливу меншості і більшості лежать одні і ті ж соціальні сили. Інформаційний і нормативний вплив підживляє як групову поляризацію, так і вплив меншості. І якщо послідовність, упевненість в собі і «перебіжчики» з протилежного табору підсилюють меншість, вони підсилюють і більшість. Соціальна дія будь-якої позиції залежить від сили і відвертості тих, хто підтримує її, а також від їх кількості.

Лідерство, до певної міри, можна назвати окремим випадком впливу меншості на більшість. Деякі люди чудово справляються з обов'язками цільових лідерів: організовують роботу, встановлюють стандарти і концентрують увагу на досягненні поставленої мети. Інші незамінні як соціальні лідери, коли необхідно організувати командну роботу, улагодити конфлікт і подати підтримку. Цільові лідери, як правило, авторитарні; цей стиль керівництва «спрацьовує» тільки в тих випадках, коли лідер достатньо розумний для того, щоб віддавати тямущі накази.

Соціальним лідерам нерідко властивий демократичний стиль керівництва, тобто такий стиль, для якого характерний делегування владних повноважень іншим членам групи і їх залучення до участі в ухваленні рішень. Демократичний стиль керівництва допомагає запобігти огрупленню мислення. Багато експериментів виявили і благотворний вплив демократичного лідерства на моральний дух групи та мотивацію членів групи.

Демократичне лідерство є видимим у прагненні багатьох компаній і корпорацій до «партисипативного менеджменту», тобто до стилю керівництва, характерного для шведського і японського бізнесу. Цікаво, що найбільший вплив на формування цього «японського» стилю управління зробив соціальний психолог Курт Левін, який емігрував до США з Європи. У лабораторних і в польових дослідженнях він та його учні показали, яку користь може принести підприємству участь персоналу в ухваленні рішень. Незадовго до початку Другої світової війни Левін відвідав Японію і розповів про ці результати провідним бізнесменам і вченим. Японська аудиторія, вихована на традиціях колективістської культури, виявилася винятково сприйнятливою його ідей про командну роботу.

Британські психологи П.Сміт і М.Тейеб (1989), провівши дослідження в Індії, на Тайвані і в Ірані, дійшли висновку про те, що найбільш ефективні супервізори у вугільних шахтах, в банках і в урядових установах — це люди, що отримали високі бали з тестування як соціального, так і цільового лідерства. Вони активно цікавляться ходом виконання роботи і небайдужі до потреб своїх підлеглих.

Результати експериментів свідчать також про те, що багато ефективних керівників науково-дослідних груп, робітничих бригад і великих корпорацій володіють такими якостями, які допомагають меншості бути впливовою. Тому немає нічого дивного в тому, що особистісне тестування виявляє в ефективних лідерів такі якості, як товариськість, енергійність, послідовність, уміння домовлятися, емоційна стабільність і упевненість в собі.

Можна не сумніватися в тому, що групи теж впливають на своїх лідерів. Типовий представник групи має більше шансів на обрання нею лідером, ніж людина, чиї погляди дуже різко відрізняються від групових норм. Досвідчені лідери завжди залишаються з більшістю і розсудливо здійснюють свій вплив. Відтак вплив ефективних лідерів, що мобілізують і скеровують енергію своїх груп, нерідко перетворюється на певну форму впливу меншості.

Отже, експериментально доведено, що меншість найбільш впливова тоді, коли вона наполегливо і послідовно обстоює свої погляди, коли її дії свідчать про впевненість у собі, і коли вдається привернути на свій бік кого-небудь з прихильників більшості. Навіть якщо всі ці чинники і не зможуть переконати більшість встати на позицію меншості, вони примусять більшість засумніватися в своїй правоті та обдумування інших альтернатив, а це часто призводить до того, що ухвалюються вдаліші і більш творчі рішення. Цільове або соціальне лідерство можна вважати прикладом впливу меншості на більшість.

 

 

Запитання для самоперевірки:

1. Що таке соціальна фасилітація?

2. Хто досліджував природу соціальної фасилітації?

3. Які психологічні причини соціального збудження, що викликає фасилітацію?

4. Що таке соціальні лінощі?

5. Коли більше виявляються соціальні лінощі: в індивідуальній роботі чи груповій?

6. Як впливає неординарна мети на ефективність групової діяльності?

7. Що таке деіндивідуалізація та які соціальні обставини її виникнення?

8. Як впливають чисельність групи, фізична анонімність, відволікаючі заняття та послаблене самоусвідомлення на вияв деіндивідуалізації?

9. Що таке групова поляризація?

10. Що таке феномен «зрушення у бік ризику»?

11. Які ви знаєте приклади групової поляризації в реальному житті:

12. Які ви знаєте теорії групової поляризації?

13. Що таке феномен плюралістичного невігластва?

14. Що таке огруплене мислення?

15. Наведіть приклади вивчення огрупленого мислення у міжнародній політиці?

16. Які симптоми огрупленого мислення?

17. Як запобігати огрупленому мисленню?

18. Які особливості впливу меншості на групу?

 

Література:

· Зимбардо Ф., Лайпе М. Социальное влияние. СПб.: Питер, 2000.– С.32.

Дженис И.Л. Огрупление мышления // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С. 242-260.

Джонс Р. Третья волна // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С. 260-276.

· Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 2002.

Намет Ч.Дж.,Уотчлер Дж. Креативное решение проблем в результате влияния меньшинства на большинство // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С. 225-239.