Мала група в соціальній психології: поняття, межі, класифікації

Поняття малої групи. Впродовж десятиріч мала група була предметом аналізу вчених в руслі різних методологічних поглядів. Звернемося до кількох авторських позицій, стосовно розуміння групи. Мала група розглядається як:

· ланка між індивідом та соціумом (Т.Шибутні);

· соціальна цілісність, в якій усі тісно зв'язні один з одним. Зміна однієї частини групи змінює стан інших частин (Г.Діркс);

· одиниця соціальної події (Х.Томе); частина великих організацій (М. та К.Шериф);

· люди, об'єднані загальною метою діяльності, почуттям „ми” (Б.Поршнєв);

· форма соціального об'єднання, де члени взаємодіють особисто (М.Гаврілов).

Існує чимала кількість визначень поняття групи, звернемось до кількох з них. Мала група – це певна кількість осіб, пов’язаних системою стосунків, які регулюються соціальними інститутами, або ж володіють спільністю цінностей, інтересів та відокремлені від інших спільнот певними принципами діяльності (Я. Щепанський). Фахівець з групової динаміки М.Шоу стверджує, що всім групам властива одна загальна якість: їх члени взаємодіють один з одним. Тому він визначає групуяк невелику спільноту людей, що взаємодіють один з одним і впливають один на одного. Соціальний психолог з австралійського національного університету Дж. Тернер вважає, що мала група – це двоє або більше осіб, які взаємодіють один з одним, впливають один на одного більш-менш тривалий час і сприймають себе як „ми”, а усі інші сприймаються ними як «вони». Відомий соціальний психолог Г.Андрєєва пропонує визначення найбільш вдале для розуміння динамічних процесів у малій групі. Мала група – це небагаточисельна за складом група, члени якої об'єднані загальною спільною діяльністю та перебувають у безпосередньому особистому спілкуванні, що є підґрунтям для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів[39].

Кількісні параметри малої групи. В психологічній літературі тривалий час відбувалася дискусія стосовно нижньої та верхньої меж малої групи. Наприклад, К.Платонов вважає, що нижньою межею групи є число 2 (діада). Я.Щепанський дотримується позиції, що про групу можна говорити, коли є мінімум 3 учасника (тріада). У більшості досліджень число членів малої групи коливається від 2 до 7, при чому верхня межа може зростати. Якщо учасники певної групи можуть здійснювати елементарні трансакції (обмінюватись поглядом, жестами, фразами), то верхня межа може бути 35-40 осіб.

Дослідження психологів свідчать, що люди люблять належати до груп з 5-6 осіб, де можуть вільно обмінюватися думками. Група такої чисельності містить розмаїті таланти, необхідні для досягнення мети. Д. Тейлор та У.Фост розглядали ефективність діяльності групи як функцію її величини [40]. К.Платонов вважає, що група для вивчення іноземної мови повинна мати 3-5 учасників, дослідницька група – 5-7 учасників, учбова група чи екскурсія –20-25.

Класифікація малих груп. Існує чимало критеріїв класифікацій (за часом існування, за мірою контактності між учасниками, за добровільністю чи примусовістю входження в групу тощо). Найбільш поширеними є три класифікації: 1) первинні та вторинні групи, 2)формальні та неформальні, 3) групи членства та референтні.

Первинні та вторинні групи. Цей поділ вперше запропонував Ч.Кулі [41]. Первинними є ті групи, в які людина входить та безпосередньо контактує з моменту народження (родина, друзі, сусіди тощо). Вторинними є ті групи, в яких немає безпосереднього контакту, а причетність до групи підтримуються опосередковано, за допомогою засобів масової комунікації.

Формальні та неформальні групи. Вперше цей поділ запропонував Е.Мейо під час експериментів у Хоторні у 1924-1936 роках. Компанія Вестерн Електрик запросила його дослідити причини зниження ефективності праці у виробничій групі. Він з’ясував вплив неформальної структури (людських взаємостосунків) на формальну структуру виробничої групі, що привело до падіння ефективності праці.

Формальні групи виникають на базі організаційно-штатної структури. Неформальна група – це спільнота людей, яка утворюється на основі спільних симпатій, інтересів. Вона може виникати незалежно від формальної, а також всередині формальної. Її виникнення слід розглядати як поетапний процес: по-перше, з’ясування учасниками інтересів, цінностей оточуючих, співставлення цих цінностей з власними та з'ясування емоційної привабливості; по-друге, встановлення контакту через обмін інформацією; по-третє, встановлення спільних поглядів, вироблення стандартів поведінки, норм та ін.

Групи членства та референтні групи (Г.Геймен). Референтна група − це спільність, до якої відносить себе особистість, на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці. Група причетності − це така група, до якої людина реально належить.