Стихійні групи та масові рухи

Види стихійних груп. Серед стихійних груп в соціально-психологічній літературі найчастіше виділяють натовп, масу, публіку. Історія соціальної психології певною мірою "розпочиналася" саме з аналізу таких груп (Ле Бон, Тард). Натовп – це контактна, неорганізована спільність, яка характеризується високим ступенем конформізму індивідів, котрі діють емоційно і відносно одностайно. Натовп чинить сильний психологічний тиск на індивідів. У натовпі, в умовах анонімності, відбувається розчинення індивідуальної відповідальності її членів. Соціально-психологічні особливості натовпу:

• підвищення групової суґестивності (навіюваності) й зниження

ефективності дії механізмів контрнавіювання;

• підвищення емоційності сприйняття дійсності;

• придушення почуття відповідальності за власні вчинки;

• поява відчуття сили й усвідомлення анонімності.

Масове спілкування, що має властивість психологічного впливу, чинить вплив на поведінку і діяльність учасників натовпу. Основним засобом психологічного впливу, який здійснюється учасниками натовпу, є слово, причому в основному експресивна, емоційна лексика: крик, свист, заклики та ін.

Психологічні механізми натовпу. На початку ХХ ст. зросло зацікавлення натовпом серед науковців. Основні концепції стосовно механізмів натовпу належать Ле Бону [34] та Тарду.

Зараження з давніх пір досліджувалося як особливий спосіб дії, що інтеґрує великі маси людей, особливо у зв'язку з такими явищами, як релігійний екстаз, масові психози тощо. Феномен зараження був відомий, мабуть, на ранніх етапах людської історії: масові спалахи різних психічних станів, що виникають під час ритуальних танців, спортивного азарту, ситуацій паніки і ін. Найбільш загально зараження можна визначити як несвідому мимовільну схильність індивіда до певних психічних станів. Воно виявляється не як усвідомлене перебирання якоїсь інформації або зразків поведінки, а через передачу певного емоційного стану, або "психічного настрою"[35].

Особливою ситуацією, де посилюється дія через зараження, є ситуація паніки. Паніка виникає в масі людей як певний емоційний стан, що є наслідком дефіциту або надлишку інформації про незрозумілу й страшну новину. Етміологічно „паніка” йде від імені грецького бога Пана, покровителя пастухів. Він викликав своїм гнівом безумство стада, що кидалося у вогонь або прірву. Паніка відноситься до таких явищ, які надзвичайно важко піддаються дослідженню. Дослідження паніки залишаються на рівні описів, зроблених після її піку.

Навіювання є одним з основних способів психологічного впливу особистості чи групи на інших учасників за допомогою передачі різних по змісту повідомлень (домовленостей, погроз, чуток, шантажу). Навіювання завжди вербальне. Воно — свідома діяльність з боку суб'єктів впливу.

Явище навіювання досліджується в психології дуже давно, правда, значною мірою воно вивчене у зв'язку з медичною практикою або з деякими конкретними формами навчання. Навіювання, "суґестія", як соціально-психологічне явище володіє глибокою специфікою, тому правомірно говорити про особливе явище "соціальної суґестії". При аналізі навіювання як специфічного засобу впливу зацікавлює питання про співвідношення навіювання і зараження. У літературі немає однозначної відповіді на це питання. Для одних авторів навіювання є одним з видів зараження разом з наслідуванням, інші підкреслюють відмінності навіювання від зараження, які зводяться до наступного: 1) при зараженні здійснюється співпереживання великою масою людей загального психічного стану, навіювання ж не пропонує такої "рівності" в співпереживанні ідентичних емоцій. Процес навіювання має односторонню спрямованість – це не спонтанна тонізація стану групи, а персоніфікована, активна дія однієї людини на іншого або на групу; 2) навіювання, як правило, носить вербальний характер, тоді як при зараженні, окрім мовної дії, використовуються і інші засоби (вигукування, ритми і ін.)

Навіювання відрізняється від переконання тим, що безпосередньо викликає певний психічний стан, який не потребує доказів і логіки. Переконання, навпаки, побудоване на тому, щоб за допомогою логічного обґрунтування добитися згоди від людини, що приймає інформацію. При навіюванні ж досягається не згода, а просто ухвалення інформації, засноване на готовому висновку, тоді як у разі переконання висновок повинен бути зроблений таким, що приймає інформацію самостійно. Тому переконання є переважно інтелектуальним, а навіювання – переважно емоційно-вольова дія.

Метод навіювання виступає як метод своєрідного психопрограмування аудиторії, тобто відноситься до методів маніпулятивної дії. Особливо очевидним є застосування цього методу у області реклами. Тут розроблена особлива концепція "іміджу", який виступає як ланка в механізмі суґестії. Імідж – це специфічний "образ" сприйманого предмету, коли ракурс сприйняття умисне зміщений і акцентуються лише певні сторони об'єкту. Практика створення іміджу використовується не тільки в рекламі, але і в політиці, наприклад в період виборчих кампаній. У масовій поведінці стихійних груп імідж висунутих натовпом лідерів також набуває великого значення як чинник психологічної дії, що здійснює шляхом навіювання регуляцію поведінки маси людей.

Наслідування також відноситься до механізмів функціонування натовпу. Розробка ідей про роль наслідування в суспільстві характерна для концепції Г.Тарда. Розрізняють декілька видів наслідування: логічне і позалогічне, внутрішнє і зовнішнє, наслідування-мода і наслідування-звичай, наслідування всередині однієї соціальної спільноти і наслідування однієї групи іншою. Аналіз цих різних видів наслідування дозволив сформулювати закони наслідування, серед яких, наприклад, такі: наслідування здійснюється від внутрішнього (сутнісного) до зовнішнього (поведінкового), тобто внутрішні зразки викликають наслідування раніше, ніж зовнішні: релігійною вірою проймаються раніше, ніж релігійними обрядами; крім того, нижчі за соціальним статусом наслідують вищих, бідніші – багатших, провінція – центр тощо.

Дослідження механізму наслідування також були предметом спеціальної теорії наслідування, розробленою в рамках когнітивно-поведінкової орієнтації Н.Міллером,Д.Доллардом і А.Бандурою. Очевидно, що все ці три способи наслідування можуть виявлятися і в ситуації масової поведінки. В даному випадку механізм наслідування виступає в тісному зв'язку з механізмами зараження і навіювання.

 

Соціальні рухи

Поняття та різновиди соціальних рухів. Соціальні рухи– це особливий клас соціальних явищ, який повязаний з аналізом психологічної характеристики великих соціальних груп і масової стихійної поведінки. Соціальний рух є достатньо організованою єдністю людей, що ставлять перед собою певну мету, як правило, пов'язану з якою-небудь зміною соціальної дійсності. Соціально-психологічними ознаками масових рухів є: а) відсутність організованості; б) слабка взаємодія між членами; в) анонімність.

Різновиди соціальних рухів. Соціальні рухи розрізняють за критерієм теориторіального охоплення: ґлобальні (боротьба за мир, за роззброєння, проти ядерних випробувань, за охорону навколишнього середовища тощо); локальні, які обмежені або територією, або певною соціальною групою (за рівноправ'я жінок, за права сексуальних меншин тощо); реґіональні з суто прагматичною метою (за зміщення з посади кого-небудь з членів адміністрації муніципалітету тощо). За критерієм новотворчоті масові рухи класифікують як «реформаторські» та «революційні». Крім того розрізняють:

· національно-культурні рухи. Їхньою метою є вивчення і популяризація традицій минулого, відродження, збереження і розвиток відповідних культур, ремесел, соціально-етнічної самобутності;

· професійні рухи, наприклад, асоціація «Анти-СНІД». Створюються вони, як правило, з метою об'єднання зусиль фахівців у деякій галузі, наприклад, для поширення і розвитку конкретного напряму діяльності. До рухів такого типу належать асоціації людей, які опинилися у складному становищі з певної причини та об'єдналися для взаємодопомоги;

· культурно-виховні рухи, зокрема, «Світ через родину» та ін.;

· фонди та комітети підтримки, які побудовані за професійною ознакою та за ознакою благодійної організації.

Загальні риси соціальних рухів: завжди заґрунтовані на певній громадській думці, яка готує соціальний рух; метою руху є зміна ситуації, або в суспільстві, в регіоні, в конкретній групі; в процесі організації руху формулюється його програма, де вказані засоби, які можуть бути використані для досягнення мети; рух реалізується в різних формах масової поведінки, включно демонстрації, маніфестації, мітинги, з'їзди тощо[36].

Надзвичайно важливими, з погляду соціальної психології, є три наступні питання: механізми приєднання до руху, співвідношення думок більшості і меншості, характеристика лідерів.

Механізми приєднання до руху можуть бути пояснені через аналіз мотивів учасників. Вони бувають: фундаментальні, які визначаються умовами існування конкретної соціальної групи, її статусом, стійким інтересом по відношенню до якого-небудь явища, політичного рішення, законодавства; актуальні, які породжені проблемною ситуацією, суспільним інцидентом, новим політичним актом. Останні більшою мірою обґрунтовані емоційними реакціями на те, що відбувається в суспільстві або групі. Від співвідношення фундаментальних і актуальних мотивів в значній мірі залежать ґрунтовність і «міцність» руху, прогноз на успішне виконання цілей.

Приєднання прихильників до руху здійснюється різними шляхами: у локальних рухах це може бути рекрутування «на вулиці», коли організовується збір підписів на користь якої-небудь акції. У глобальних рухах рекрутування відбувається в тих групах, в яких народилася ініціатива. Так, в русі за громадянські права ініціаторами можуть бути люди, що незаконно потерпіли, піддалися репресіям; в русі «Педагоги за мир» ініціатори – професійна група тощо.

Теорії, що пояснюють причетність до руху. Теорія відносної депривації стверджує, що людина має потребу досягнення якої-небудь мети у тому випадку, коли вона не абсолютно позбавлена якогось блага, права, цінності. Іншими словами, потреба ця формується через порівняння свого становища (або своєї групи) до становища інших. Інша теорія – мобілізиція ресурсів – робить акцент на більш «психологічних» підставах приєднання до руху. Тут затверджується, що людина керується потребою більшою мірою ідентифікуватися з групою, відчути себе частиною її, тим самим відчути свою силу, мобілізувати ресурси.

Співвідношення позицій більшості і меншості в соціальному русі. Ця проблема є однією з центральних в концепції С.Московічі. Враховуючи неоднорідність соціальних рухів, об'єднання в них представників різних соціальних груп, а також специфічні форми дій (високе емоційне напруження, наявність суперечної інформації), можна припустити, що у всякому соціальному русі є актуальна проблема виштовхування "незгідних", радикальніших, рішучіших. Іншими словами, в русі легко позначається меншість. Неврахування позиції меншості може послабити рух. У концепції С.Московічі зазначаються умови, за яких меншість може розраховувати на вплив у русі. Головна умова – послідовний стиль поведінки. Він можливий завдяки: у синхронії (одностайність учасників в кожний конкретний момент) і діахронії (стабільність позиції і поведінки членів меншості впродовж тривалого часу). Тільки при дотриманні таких умов переговори меншості з більшістю (а це неминуче у всякому русі) можуть бути успішними. Необхідне напрацьовування також стилю переговорів: уміння досягати компромісу, долати зайву категоричність, знаходити ефективне рішення.

Проблема лідера в соціальному русі. Зрозуміло, що лідер такого специфічного типу масової поведінки повинен володіти особливими рисами. Разом з тим, що він повинен якнайповніше виражати і відстоювати цілі, прийняті учасниками. Лідер має бути привабливим, зовні імпонувати досить великій масі людей. Як правило, міцність позиції і авторитету лідера значною мірою забезпечує успіх руху.

Молодіжні рухи: діяльність деструктивних груп. Субкультура – це культурна модель певної спільноти, а саме сукупність переконань, цінностей, зразків поведінки. Будь-яка субкультура, зокрема молодіжна може мати свої різновиди (контркультура, девіантна культура)[37]. Наприклад, контркультура перебуває у конфронтації до культури, створеної конкретним суспільством (суперкультури) та субкультур просуспільних спільнот.

Молодіжні субкультури пострадянського простору є переважно запозиченими із західної культури. Парадокс цих субкультур є в тому, що, з одного боку, вони не хочуть бути частиною ґлобального та втратити свої національні відмінності, з іншого, вони активно впроваджують у власному суспільстві міжнародну систему субкультур, яка ставить за мету бути противагою ґлобалізації. Ризиками глобалізації, зауважує Н.В.Скотна є те, що в її процесі «вимиваються» традиційні етнонаціоментальні основи цивілізацій незахідного типу. Порушується хитка рівновага між інтровертною моделлю самовизначення особистості на Сході і екстравертною – на Заході[38]. Антиглобалістський рух, з одного боку, відображає соціально-економічне, культурне невдоволення окремих груп та захищає традиційну свідомість від вестренізованих сурогатів. З іншого боку, ці рухи експліцитно є поширювачами західних цінностей серед незахідних цивілізацій. У такому випадку, преставники молодіжних рухів, незалежно чи це китаєць чи росіянин у своїх оцінках та діях керуються тими ж нормами, що й американець. «Антиґлобалісти», «скінхеди», «неонацисти», «червоні», «анархісти», «реппери» – всі ці організації є репрезентантами європейської та американської субкультур та її різновидів.

Скінхеди. Класичний рух скінхедів (політично нейтральний) та мімікруючі під нього сучасні організації мають мало чого спільного (за винятком певних елементів одягу). Класична субкультура скінхедів пройшла три етапи розвитку. Рух класичних (традиційних) скінхедів починався в Англії 60-х рр. як музичний неформальний рух (вплив на нього мала манера музикування іміґрантів з Ямайки). Англія тоді переживала розбудову економіки, з’являлися додаткові робочі місця, зростала армія робітників заводів, портів, кларків тощо. Крім цього відбувалося швидке взаємопроникнення англійської та культури еміґрантів. Формувалася нова атрибутика відпочинку, стилю поведінки та споживання. Англійська молодь приходила на музичні вечірки еміґрантів, підхоплювала ритм-енд блюзом, виконувала та слухала рок-н-ролл. Перша хвиля цього руху кінця 60-х рр. була продуктом «мод-культури». Моди (mods) – це не лише музичний стиль, а й певний рух, образ життя дрібних службовців (клерків, машиністок), пристойна манера вдягатися.

Крім цивільного одягу представників «мод» можна було пізнати за наявністю моторолера (скутера). Відтак з «мод» вийшли «скутери» та футбольні фанати («hooligans»). До 1968 року рух «мод» практично переродився в інші рухи. З’явилися перші «хард-моди» (hard-mod), які заповнювали стадіони вболівальників, брали участь в безчинствах. Вони називали себе «herberts» (від вулиці Herbert Street у місті Глазго), «street kids» («діти вулиць»), «spy kids» (приблизно: «мисливці») тощо. Після певних трансформацій в молодіжних субкультурах виникла назва «скінхеди» (skinheads), що асоціювалося з їх манерою виголювати голову. Скінхеди зразка 1969-го року були поза політикою.

Друга хвиля скін-руху (1970-х рр.) позначилася популярністю „панк-рола” у Великій Британії. Це була студентська бунтарська музика, музика для коледжу. Згодом виник стріт-панк, музика«Oi!», орієнтована на робітниче середовище. Поруч з стріт-панком відроджувався рух «бритоголових». В основному друга хвиля руху не цікавилась своїми коренями, що сягала «мод», «ска», «рудебоїв». Нові «скіни» носили в основному голубі джинси «Levi», робітничі черевики, підтяжки та куртки американських пілотів. Наприкінці 70-х рр. у частини скінхедів з’явився військовий стиль одягу. На інших «скнів» вплинув стиль «диско»: вони «ставили волосся», вдягали дивакуваті штани та черевики. Паралельно до двох музичних смаків, політичні ідеї «скінхедів» схилялися до боротьби правих та лівих партій, хоча частина залишалася поза політикою. Праві групи схилялись до відносин з «Національним фронтом» (неофашистська організація в Англії). Ліві групи орієнтувалися на комуністичну політику. Аполітичні групи уникали обидвох сторін, вибирали свою субкультурну політику.

В цей період представники руху панків сформували колектив «Skrewdriver»»(«Викрутка»), який вплинув на «стріт-панк» і через певний час перетворився на «скінхед групу». Вона була першою групою, яка організувала концерт «Рок проти комунізму», симпатизувала неонацистам та зайняла расистську позицію. До кінця 70-х рр. «Національний фронт» та «Британська націонал-соціалістична партія» вирішили, що скінхеди підвищать їх впливовість, відтак молодь вербувалася як вуличні солдати. Суспільна думка вбачала у кожному «бритоголовому» расиста.

Третя хвиля (середина 90-х рр.) в Англії, Європі, Америці позначилася внутрішнім конфліктом між напрямками руху (протистояння традиційних скінхедів з неофашистськими, анархістськими, комуністичними скінами). (Рис.1). Сучасні скіни Заходу – це суміш з «hard-mod/rude boys» (хард-модів/рудебоїв) кінця 60-х рр. та «punk/hard-core» (панк/хард-кор) початку 1980-х років.

 

 

 

Рис. 1. Типові емблеми прокомуністичних та неофашистських груп скінхедівського руху

 

В пострадянському просторі, зокрема в Росії найбільш активно виявили себе різні напрямки руху скінхедів. Тут є певна кількість «червоних скінхедів» (комуністичних), ШАРП-скінів (американський прототип антирасистів), класичних (традиційних) скінів. Крім цього з’явилися «бонхеди («Bonehead»– «кістяна голова»), хоч цей термін не набув широкого вжитку. Його використовують класичні скіни, для найменування перевертнів-скінхедів, які дотримуються расистських та неофашистських поглядів. В Росії поняття «скінхед» асоціюється з неонацизмом і расизмом.

Трансформації руху скінхедів (рис.2) показали, що значна частина організацій перетворювалась в дієвий інструмент політики, суспільного конфлікту. Про це свідчать акти насильства у стосунку до еміґрантів, ромів; погроми на ринках, подекуди масові сутички з молодіжними угрупуваннями hippy і rap; вуличні безчинства, під час проведення футбольних

 

Рис.2. Трансформації руху скінхедів

 

матчів, осквернення культових споруд. Загальна кількість учасників цих груп на 2000 рік сягала 15-20 тис. Рух скінхедів має зв’язки із спорідненими групами в різних країнах світу та становить значну проблему для держав, оскільки задіюється різними політичними силами для ескалації суспільних конфліктів.

Отже, соціальні рухи – складне явище суспільного життя за своїми специфічними соціально-психологічними характеристиками. Вони не можуть бути строго прив'язані до вивчення традиційних великих соціальних груп або, навпаки, винятково стихійних утворень. З другої половини ХХ ст. набуває масштабів соціальних рухів діяльність організацій, груп (міні-соціумів), таких як антиґлобалісти, радикальні екологи, терористи, кримінальні, деякі „ігрові співтовариства”, ґрафітті тощо. Вивчення діяльності цих групових суб’єктів допоможе краще збагнути природу радикалізму і зростання технік реформування мислення (контролю за свідомістю) в суспільствах.

Запитання для самоперевірки:

1. У чому специфіка соціально-психологічного підходу до вивчення груп?

2. Що таке соціальна група?

3. Якою є загальна класифікація груп?

4. Якою є класифікація великих груп?

5. Що таке формальні та неформальні групи, організовані та неорганізовані?

6. Що таке референтні групи та групи причетності?

7. Якою є специфіка груп в класифікації Г.Діркса?

8. Які є види великих соціальних груп?

9. Якою є структура психології великої соціальної групи?

10. Які ви знаєте методи дослідження психології великих соціальних груп?

11. В чому особливості психології соціальних страт та етнічних груп?

12. Які ви знаєте консервативні механізми міжгрупової перцепції?

13. Які є види стихійних груп?

14. Які є психологічні механізми функціонування натовпу?

15. Що таке соціальні рухи та які їх різновиди?

16. Якими є механізми приєднання до руху, та які теорії це пояснюють?

 

 

Література:

Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие.– М., 1990.– С.239.

· Андреєва Г. М. Социальная психология. – М.: Аспект Пресс, 1996.– С.171-187.

· Ойстер Кэрол. Социальная психология групп. – СПб.: Пройм Еврознак; М.: Олма-Пресс, 2004.– С.148-162.

Лебон Г. Психология масс. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. – 320 с.