Класичні експерименти явища конформізму

Соціальні психологи, що вивчають конформізм, створюють в лабораторіях соціальні світи в мініатюрі. Ці «мікрокультури» імітують важливі риси повсякденного соціального впливу. Розглянемо три серії експериментів, що стали класичними.

Формування норм: експерименти М.Шерифа. Перше з цих трьох досліджень вказує на здатність культури створювати і підтримувати довільні норми, які виявляються у конформній поведінці індивідів. Музафера Шерифа зацікавила принципова можливість експериментального вивчення такої проблеми, як формування соціальних норм (Sherif, 1937). Учасниками експерименту Шерифа були студенти Колумбійського університету.

Хід експерименту. Кожного досліджуваного окремо запрошували в темну кімнату, де на екрані з'являлася точка світла. Досліджуваний потрапляв під вплив ілюзії сприйняття, яка називається „автокінетичний рух”(ілюзія саморуху нерухомого джерела світла в темряві). Учасникові потрібно було відповісти на питання: на яку відстань точка світла змістилася? Оскільки у кімнаті було темно, то в кожного учасника не було ніякої «точки відліку», яка допомогла б їм визначити відстань руху. Відтак відповіді учасників були різними: 0-4 см, 15 см, 20 см. Наступного дня, досліджуваних з різними відповідями об’єднували по-троє і запрошували в лабораторію. Кожний з учасників опинявся у товаристві ще двох досліджуваних, які висловили відмінні позиції щодо руху точки на екрані. Досліджувані знову пропонують свої відповіді, виходячи з досвіду, що вже є у них. «17 сантиметра», — говорить перший. «5 сантиметрів», — говорить другий. Декілька розгубившись, третій говорить: «2,5 сантиметрів». Якщо процедура повторюватиметься в тому ж складі та впродовж трьох наступних днів, чи зміниться відповідь третього учасника? З’ясувалося, що змінюється відповідь усіх учасників. Оцінки трьома випробовуваними відстані, на яку нібито зміщувалася світлова точка, від досліду до досліду щораз зближувалися. На рис.1 показано, що у процесі кількох днів експерименту складається групова норма.

 

 

Рис 1. Типовий приклад утворення норм в експериментах М.Шерифа

 

Дослідження Шерифа дозволяє відстежити процес формування групової норми, своєрідного соціального навіювання, яка неминуче означає вияв конформізму учасників експерименту. Інший приклад соціального навіювання – це так званий «ефект хамелеона». Люди схильні перебирати один від одного жести, міміку, мимовільні порухи тіла. Якщо учасник експерименту сидить поруч з людиною, що хитає ногою (насправді це помічник експериментатора або „підсадний”), то чи стане похитувати ногою цей учасник експерименту? Досить ймовірно, що так. Це буде автоматичною поведінкою без свідомого наміру пристосуватися до іншого, що дозволяє людині відчути те, що відчувають інші.

Навіюваність може виявлятися у значних масштабах. Цю тему щонайменше п’ять років досліджували соціологи (Д.Філліпс та його колег). Було встановлено, що кількість самогубств, дорожніх аварій з фатальним результатом, катастроф приватних літаків (які іноді є замаскованими самогубствами), зростає після суїцидів, широко висвітлених засобами масової інформації [18]. Навіюваність в масовому масштабі виявляється у вигляді колективних помилок – у вигляді спонтанного розповсюдження помилкових переконань. В деяких випадках вона приймає форму «масової істерії», наприклад, псевдохвороби, НЛО тощо. Кількість суїцидів дещо збільшується після демонстрації телевізійних серіалів, персонажі яких покінчують з собою; іронія полягає в тому, що до аналогічних наслідків приводить популярність літературних творів, в центрі яких — проблема суїциду.

Тиск групи: експерименти С.Аша. Соціальний психолог Соломон Аш у 1950-х рр. експериментально довів, що особа схильна сприймати відмінні думки інших осіб як умовний тиск і змінювати власні судження. Йдеться про особистісний конформізм, який виникає в ситуації сприйняття відмінної від власної точки зору позиції більшості учасників групи.

Хід експерименту. Перед учасниками –картки із зображенням трьох відрізків. Учасники експерименту повинні вирішити, який з трьох відрізків (1, 2 або 3) рівний за величиною еталону.

Серед шести учасників – „підсадних качок” (помічників експериментатора) є один „непідмовлений” учасник, який не знає секрету експерименту. Він сидить шостим в ряду, в якому всього 7 осіб. Експериментатор пояснює, що досліджується процес сприйняття і пов'язані з ним думки. В першій серії експерименту він просить відповісти на питання: який з відрізків прямої, поданий на рис 2. рівний за довжиною еталонному відрізку? З першого погляду видно, що еталону рівний відрізок № 2. Спочатку всі 5 осіб („підсадних”) вказали на відрізок № 2, а після них і „непідмовлений” учасник вказав на відрізок № 2.

 

 

Рис 2. Експеримент С.Аша з вивчення конформізму.

 

Друга серія пред’явлення інших відрізків проходить з аналогічними результатами. Третя серія пред’явлення нових відрізків проходить доволі складно для „непідмовленого” учасника. Хоча правильна відповідь здається такою ж безперечною, як у попередніх серіях, перший і другий учасники дають невірну відповідь. Це викликає здивування в „непідмовленого” учасника, що видно за його пантомімікою. Четвертий учасник випробування повторює те, що сказали попередні. «У чому справа? — запитує себе „непідмовлений” учасник. — Хто з нас сліпий? Вони або я?». П'ятий теж погоджуються з попередніми. І ось тут „непідмовлений” учасник ніби преживає «епистемологічну дилему»: «Хто правий? Мої попередники чи мої очі?». На долю „непідмовленого” учасника випали нелегкі хвилини внутрішнього конфлікту: п’ятеро попередників дали невірну відповідь, і він також схиляється до неї. Виявилося, що серед десятків досліджених Ашом підлітків три чверті з них продемонстрували конформізм схвалення, тобто погодились із думкою попередників.

В цілому, 37% відповідей виявилися «конформними» (у 37% випадків випробовувані «покладалися наінших»). Хоча багато досліджених продемонстрували свою незалежність, стурбованість Аша схильністю молодиїх людей до конформізму була очевидною. Він не міг змиритися, що цілком інтелігентні молоді люди, з почуттям власної гідності все ж готові назвати біле чорним. Звичайно, це викликало тривогу і змушувало замислитися, як про методи навчання, так і про етичні цінності, що скеровують поведінку людини. Результати Шерифа і Аша вражають уяву, адже в них немає очевидного зовнішнього тиску, що примушує до конформізму, — ні винагород, ні покарань. Соціальні психологи були стурбовані тим, що під впливом примусу конформізм може сягати величезних масштабів.

Підпорядкування: експерименти С.Мілґрама. Експерименти Стенлі Мілґрама, проведені у 1965-1974 рр. присвячені вивченню того, що відбувається з людьми, коли накази наділених владою (авторитетом) осіб розходяться з вимогами їх власної совісті. Він досліджував крайні форми поступливості. Ці експерименти є доволі суперечливими, оскільки зачіпають проблему етики психологічного дослідження.

Хід типового експерименту. Двоє чоловіків приходять в психологічну лабораторію Йельского університету, де їм належить взяти участь у вивченні процесу запам’ятовування. Експериментатор говорить їм, що в лабораторії проводиться новаторське дослідження – вивчається вплив покарання на навчання, і каже, щоб один з них («вчитель») примусив іншого («учня») запам'ятати перелік парних понять, караючи за помилки ударами електричного струму зростаючої сили. Розподіл ролей між учасниками: випробовувані тягнуть з капелюха папірця. Насправді один з них є «підсадною качкою», він вдає, що на його папірці написано «учень», і його супроводжують у сусідню кімнату. «Вчитель» (він прийшов в лабораторію за оголошенням у газеті) попередньо отримує несильний «ознайомлювальний» удар струмом, щоб мати уявлення, як це буде боліти „учня”. Після цього „вчитель” спостерігає за тим, як «учня» всаджують в крісло, прив'язують і закріплюють електроди на зап'ясті.

Потім експериментатор і «вчитель» повертаються в лабораторне приміщення, і «вчитель» займає своє місце перед «генератором струму», забезпеченим перемикачем, за допомогою якого «напруга» можна варіювати від 15 до 450 вольт, причому ціна ділення складає 15 вольт. На шкалі зроблені написи: «Слабкий удар», «Дуже сильний удар», «Небезпечно: сильний удар!» тощо. В інтервалі від 435 до 450 вольт з'являється напис «XXX». Експериментатор говорить вчителю, що за кожну наступну помилку «учень» повинен одержувати сильніший удар, ніж за попередню. При кожному повороті перемикача спалахує лампочка, спрацьовує реле і звучить зумер. Якщо «вчитель» підкоряється наказам експериментатора, він при 75, 90 і 105 вольтах чує стогони «учня», якого б’є струмом. При 120 вольтах «учень» кричить, що йому боляче. При 150 вольтах благає позбавити його від мук: «Експериментатор, випустіть мене звідси! Я не хочу більше брати участь у вашій роботі! З мене досить!» При 270 вольтах його протест виливається в крики, і він продовжує вимагати, щоб його випустили. У інтервалі від 300 до 315 вольт він кричить, що відмовляється відповідати, а після 330 наступає тиша. У відповідь на прохання «вчителя» припинити експеримент дослідник говорить, що відсутність відповіді буде прирівняна до невірної відповіді, і, щоб примусити його продовжувати, використовує чотири імперативні команди. Остання команда є найбільш імперативною: «У вас немає вибору, ви повинні продовжувати».

Учасниками експерименту Мілґрама були 40 осіб – представники різних професій віком від 20 до 50 років. З них, 26 осіб (65%) дійшли до застосування ударів струмом силою 450 вольт. Іншими словами, всі вони підкорялися команді експериментатора «Продовжувати!» до тих пір, поки після двох ударів він сам не зупиняв їх[19].

Згодом Мілґрам трохи змінив сценарій експерименту. Він «зробив» протести «учня» ще переконливішими. Тепер в той момент, коли «учня» прив'язували до крісла, «вчитель» чув і те, як той згадував про своє «хворе серце», і репліку експериментатора про те, що «хоч удари і можуть бути хворобливими, негативних змін у тканинах вони не викличуть». Цей новий сценарій (з протестами «учня», що свідчать про його муки) діяв так: з 40 осіб, нових учасників цього експерименту, 25 осіб (63%) повністю підкорялися вимогам експериментатора (рис.3).

 

 

 

Рис.3. Підпорядкування: експеримент Мілґрама.

Методика, якою скористався Мілґрам, схвилювала багато соціальних психологів. Зрозуміло, в дослідах Мілґрама «учні» – це «підсадні качки», вони не одержували ніяких ударів струмом, а вставали з «електричного стільця» і вмикали магнітофонний запис криків і протестів. Проте деякі критики Мілґрама стверджували, що він чинив з «вчителями» саме так, як ті – з «учнями»: примушував їх діяти всупереч їх бажанням. І це справедливо, тому що багато «вчителів» переживали болісні страждання: вони потіли, тремтіли, заїкалися, кусали губи, стогнали, а деякі навіть починали істерично реготати. Захищаючись, Мілґрам прагнув привернути увагу до уроків, які можна отримати з понад двох десятків проведених ним експериментів. В них взяло участь більше 1000 осіб з різних верств населення. Вчений також пояснив, навіщо він проводив ці експерименти: 84% учасників опитувань, проведених після експериментів, засвідчили, що охоче брали в них участь, і лише 1% опитаних висловили жаль із цього приводу. Через рік 40 осіб, найбільш потерпілих, оглянув психіатр, який дійшов висновку, що, не дивлячись на пережитий ними тимчасовий стрес, участь в експерименті не принесла їм ніякої шкоди.

Вважаючи «етичну суперечність» надмірно перебільшеною, Мілґрам вважав, що наслідки для самооцінки учасників цих експериментів співмірні з наслідками для самооцінки студентів університету після звичайних іспитів, які вони складають з нижчою оцінкою, ніж та, яку їм хотілося б одержати. На іспиті теж є і стрес, і напруга. Здобування нових знань, на його думку, завжди пов’язані з ними. То чому вивчення важливої соціальної проблеми деструктивного підпорядкування так сильно критикується? [20].

Чинники підпорядкування. Мілґрам не тільки визначив межу, до якої люди готові підпорядковуватись наказу особи, наділеної владою інституційного авторитету, але і вивчив умови, що породжують покірність. Виявилось, що існують такі чотири чинники „слухняності”: емоційна віддаленість жертви, присутність «носія влади» та його легітимність, інституційність влади, ліберативний (розкріпчувальний) ефект.

Емоційна віддаленість жертви. Коли «учні» знаходилися в іншому приміщенні і «вчителі» не чули їх криків, останні практично у всіх експериментах покірливо карали їх струмом. Серед тих «вчителів», які знаходилися в одній кімнаті з «учнями», аж 40% дійшли до покарання силою 450 вольт. Коли від «вчителів» зажадали примусово утримувати руку «учня» на пластині, до якої був підведений струм, кількість тих, що повністю підкорялися впала до 30%.

У повсякденному житті теж легше виявити жорстокість до тих, які знаходяться на відстані або деперсоніфіковані як маса. Так звана, „етика війни” дозволяє бомбардувати беззахисні села лише з великої висоти, але засуджує розстріл такого ж беззахисного жителя села. Військові знають, що артилеристи або льотчики, що завдають удару по ворогу з більшої відстані, набагато менше не підпорядковуються наказу «Вогонь!». Те, що люди більше співчувають тим, кого можуть уявити собі, – факт відомий.

Присутність «носія влади» і його легітимність. Підпорядкування експериментатору залежить також і від його фізичної присутності. Коли Мілґрам командував «вчителями» по телефону, кількість випадків повного підпорядкування знизилася до 21%. Після відходу Мілґрама інший експериментатор (що виконував до цього роль його помічника), повідомляв „вчителеві”, що слід за кожну невірну відповідь збільшувати силу удару. 80% «вчителів» повністю відмовилися підкорятися йому. Подібна відкрита непокора нелегітимній владі різко контрастувала зі слухняністю та шанобливим ставленням до авторитетного Мілґрама.

Інституційність влади. Під час інтерв'ю, які проводилися з досліджуваними після експериментів, багато хто признавався: якби не репутація Йельского університету, то вони ні за що не підкорялися. Щоб перевірити, наскільки ці заяви відповідають істині, Мілґрам переніс експерименти в інше місто. Розташувавшись у скромній офісній будівлі, він повісив вивіску «Дослідницька асоціація». Хоча кількість «вчителів», що повністю підкорялися наказам зменшилося, все ж їх було дуже багато – 48%. У реальному житті відбувається те ж саме: авторитетні люди, за якими стоять поважані організації, володіють соціальною владою.

Ліберативний (розкріпачувальний) ефект. Класичні експерименти Мілґрама демонструють негативні сторони конформізму. А чи може бути конформізм конструктивним? Мілґрам також продемонстрував ліберативний ефект, провівши експеримент, в якому «вчителю» допомагали два помічники. Коли в ході експерименту вони обидва відмовилися підкорятися експериментатору, той велів „вчителеві” продовжувати роботу наодинці. 90% «вчителів» звільнилися від подальшої участі в експерименті, виявивши солідарність з відмовою помічників.