Поняття альтруїзму та підходи до його вивчення

Поняття альтруїзму та підходи до його вивчення. Альтруїзм – це різновид просоціальної поведінки людини, орієнтований на безкорисливу допомогу іншим та пов’язаний з можливими втратами для самої людини. Соціальні психологи намагаються з’ясувати чинники, які дозволяють людям виявляти у поведінці свої кращі якості: турботу, увагу й допомогу, моральну й матеріальну жертовність.

Існують три підходи до вивчення альтруїзму. Перший підхід розвинувся в руслі соціологічної соціальної психології. Його опорою є концепція символічного інтеракціонізму Герберта Блумера. Згідно нього, суспільство визначається як символічна взаємодія індивідів. Люди діють з опорою на значення (смисли), які приписують речам. Сенс будь-якої речі виникає в процесі взаємодії, у яку людина вступає з іншою людиною. Сенс не належить речам самим по собі, він виникає у процесі людських трансакцій. З погляду на це, альтруїзм обґрунтовується психологічною теорією соціального обміну.

Другий підхід – соціологічний. Автор феноменологічної соціології Альфред Шютц наголошував, що суспільство розвивається у процесі духовної взаємодії людей. Тому соціальна дія – це осмислена поведінка людини в її духовній взаємодії з іншими людьми. В руслі соціологічного підходу альтруїзм розглядається в руслі дії двох соціальних норм: взаємності та соціальної відповідальності.

Третій підхід до розуміння альтруїзму пропонує еволюційна психологія. В межах еволюційної теорії безкорисливу поведінку пояснюють вродженими механізмами: захист роду та пошук взаємної вигоди.

Психологічна теорія соціального обміну. Одне з можливих пояснень альтруїзму міститься в теорії соціального обміну. Люди обмінюються не лише матеріальними цінностями (речами, грошима), а й соціальними цінностями, такими як любов, послуги, інформація і статус. В процесі цього обміну люди часто застосовують стратегію «mini-max». Тобто, люди намагаються звести до мінімуму власні витрати і одержати максимально можливу винагороду. У теорії соціального обміну допускає, що подібні міркування часто прогнозують людську поведінку. Перш, ніж зробити якийсь вчинок, людина обдумує, наскільки їй будуть корисними результати вчинку, наприклад, надавати допомогу іншій людині чи ні. Згідно теорії соціального обміну, людина сподівається за свій вчинок щось отримати навзаєм, матеріальні або психологічні винагороди. Соціальні психологи спробували відстежити, чи дійсно допомога іншим є здебільшого замаскованим еґоїзмом.

Концепція альтруїзму як замаскованого е ґ оїзму. Винагороди, що мотивують надання допомоги, можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Наприклад, якщо банк жертвує гроші на добродійність, щоб підвищити довіру потенційних вкладників. Тут йдеться про зовнішню винагороду. Рівно, коли сусідка позичає сірники іншій сусідці, то тут також йдеться про подяку або дружбу, тобто про зовнішню винагороду. Люди щось віддають, щоб згодом отримувати матеріальні чи психологічні дивіденди. Навіть, допомагаючи незнайомій симпатичній людині, людина очікує від неї схвалення та доброї пам’яті про себе. Висловлене співчуття іншій людині може таїти теж внутрішню самовинагороду – позитивне самосприйняття самої себе. Подібне може стосуватися багатьох випадків, коли людина-донор здає значну порцію крові, або коли залишає хороші чайові офіціантові тощо.

Впродовж шести років (1993-1999) соціальні психологи (М.Снайдер та А. Омото, Джіл Клері) вивчали мотивацію волонтерів, які допомагають хворим на СНІД. Вони виявили шість причин, які спонукають надання допомоги (рис.1).

 

 

Рис.1. Причини допомоги волонтерів хворому на СНІД

· Етичні причини: бажання діяти відповідно до загальнолюдських цінностей та виявляти турботу до інших.

· Когнітивні причини: бажання більше дізнатися про хворобу або набути навичок підтримки хворого.

· Соціальні причини: отримати членство у певній групі, заслужити схвалення; використати надбаний досвід і корисні контакти для подальшого кар’єрного росту.

· Підвищення самооцінки: посилення відчуття власної гідності й упевненості в собі; захистити власне Я від почуття провини; або втеча від особистих проблем.

Подібний перелік причин (нагород та втрат) більшості людей може видаватися принизливим. Хіба це справжній альтруїзм, коли допомагають людині, лише для того, щоб позбутися власних докорів совісті? Проте у захисників теорії соціального обміну виникають резонні питання: що образливого для гуманності в тому, що ми отримуємо заспокоєння докорів сумління, допомагаючи іншим? Хіба не краще поводитись «просоціально», ніж нічого не робити, або вчиняти антисоціальні дії?

Ілюстрацією цієї філософської проблеми служить, багатьом відомий, епізод життя Аврама Лінкольна. Під час поїздки в поштовій кареті він доводив супутнику, що доброчинність має своєю основою еґоїзм. Раптом, біля ставка, співрозмовники помітили свиню, яка нестямно вищала. Виявилось, що тонули її поросята. Лінкольн виплигнув з карети, кинувся до ставка і витягнув поросят на сушу. Коли він знову сів до карети, його співрозмовник запитав, яке відношення має егоїзм до того, що він вчинив. На що Лінкольн відповів: „Я зробив це тільки задля того, щоб мене не мучила совість!”.

Теорія соціального обміну розглядає альтруїзм як замаскований егоїзм. Якщо вишукувати, докопуватись до істинних причин кожного альтруїстичного вчинку, то можна побачити замасковані особистісні вигоди (психологічні та матеріальні). Подібна інтерпретація альтруїзму має свою слабку сторону. Прихильники цієї теорії постійно зіставляють альтруїзм та еґоїзм. Однак еґоїзм – це мотивація поведінки, скерована на отримання власної користі, незауважування, іґнорування інтересів інших (або діяння всупереч ним). Чи варто у такому випадку обов’язково зіставляти поняття альтруїзму та еґоїзму? Інколи, в основі альтруїзму є дійсно замаскований еґоїзм, а часто – розвивальні, глибинно-психологічні переживання (почуття докору совісті, муки сумління, страх неповаги людиною самої себе). Ці почуття є розвивальними, оскільки є сильними глибинно-психологічними мотиваторами покращення соціальної природи людини, поштовхом формування у неї просоціальної позиції.

Концепція альтруїзму як душевного чину людей. Соціальний психолог Даніель Бейтсон вважає, що готовність допомагати іншим може бути наслідком двох різних особистісних позицій. Він припускає, що людину можуть турбувати власні глибинно-психологічні стани (докори сумління тощо), а також – емпатичні переживання. (Рис.2).

 

 

 

 

Рис.2. Надання допомоги: поведінка, що ґрунтується на глибинно-психологічній (ендоцентричній) та соціально-психологічній (екзоцентричній) мотивації

З одного боку, власний душевний дискомфорт «запускає» механізм, заснований на глибинних мотивах гомеостазу (власної психічної рівноваги). Ця ендоцентрична (внутрішня) мотивація є реакцією на чужу біду. Основним тут є власне самозаспокоєння. Допомога іншій людинідозволяєвіднайти відчуття власної рівноваги. З іншого боку, емпатія (співчуття, співпереживання іншій людині) також може «запустити» механізм альтруїзму. Тут спрацьовує екзоцентрична (соціально-психологічна) мотивація: емпатія дозволяє, заспокоїти іншу людину, допоміги їй.

Люди переживають емпатію, коли страждає близька їм людина (батьки, діти, родичі). Емпатія виявляється у стосунку до тих, з ким людина себе ідентифікує. Наприклад, можна переживати емпатію до свого кумира, співака, актора, політика. У вересні 1997 р. англійську принцесу Діану оплакували мільйони людей, які сприймали її як близьку людину завдяки сотням газетних статей та репортажів. Одночасно, горе інших людей, які живуть поруч може майже не переживатися, або навіть не зауважуватися. Дійсно, як зауважив класик: легше любити людство, ніж свого ближнього.

Здатність до співпереживання – природна якість людини, яка соціально розвивається або загальмовується. Великодушність дітей залежить від їх схильності до душевного дискомфорту та вихованої у них батьками здатності співпереживати.

Отже, надання допомоги може бути обумовлене: а) відвертим або завуальованим еґоїзмом (допомога виявляється для того, щоб або одержати винагороду, або уникнути покарання); б) душевним дискомфортом (допомога виявляється для того, щоб повернути собі душевну рівновагу); в) емпатією (віднайти почуття рівноваги, заспокоївши іншу людину). Серед різновидів просоціальної поведінки, яка дозволяє людям відчути свою духовну спільність, солідарність у досягненні щастя та благополуччя чільне місце займає альтруїзм. Альтруїзм або допомога іншим – це поведінкова якість, діаметрально протилежна еґоїзму. Альтруїстична особа готова на безкорисливу допомогу, нічого не очікуючи навзаєм. Класичним прикладом альтруїзму є біблейська притча про доброго самаритянина, який безкорисливо допоміг незнайомій людині, не шкодуючи ні часу, ні грошей.