Характеристики психічних станів, пов’язаних з діяльністю

У міру закріплення характеру реакцій на певну діяльність і їх усвідомлення професіоналом, починають проявлятися домінантні психічні стани. У кожному актуальному відрізку діяльності спостерігається своя динаміка домінантних станів: від украй позитивних до украй негативних. Вона відбувається під впливом робочого, навчального або змагального навантаження. Украй позитивні психічні стани називають професійно-важливими станами, оскільки тільки вони забезпечують максимальну успішність професіонала на актуальних відрізках професійної або спортивної діяльності (В. Ф. Сопов, 2005). Професійно-важливі стани закріплюються як ідеальна форма реагування на актуальні відрізки діяльності (наприклад, в спорті: навчання – зосередженість, тренування – активність, відновлення – задоволеність, підготовка до змагання – упевненість, змагання – бойова готовність, період після змагань – щастя) і завершують таким чином динаміку формування, протікання і закріплення психічних станів професіонала. Характеристика деяких психічних станів, характерних для професійної і спортивної діяльності, приведена нижче.

Депривація (від англ. deprive – позбавляти) – психічне голодування, психічна недостатність, втрата чого-небудь, позбавлення із-за недостатнього задоволення основних психічних потреб, і в першу чергу – потреби в середовищі. Депривація виникає в деприваційній ситуації, для якої характерне стимульне збіднення. Така ситуація може скластися під час виконання довготривалих завдань у малих професійних колективах (екіпаж космічного корабля або підводного човна), а також у ході тривалого перебування в спеціалізованих школах-інтернатах, на тривалих навчально-тренувальних зборах, у замкнутих командах, групах, відокремлених тренувальних базах і центрах, у тренувальних групах з дуже суворим режимом. Психічна депривація є психічним станом, що виникає в ситуаціях формування специфічних стосунків до стимульного «вакууму». Найбільш близьким поняттям тут є фрустрація. Тривала фрустрація (позбавлення звичної життєвої потреби) поступово переходить в депривацію (неможливість взагалі задовольняти звичну життєву потребу). Одним з важливих супроводжувальних чинників є монотонність діяльності або монотонність спілкування.

Основним механізмом виникнення депривації вважають порушення сенсорної стимуляції ретикулярної формації, що має велике значення для активації уваги, пильнування і свідомості. Виділяються чотири форми психологічної депривації по основних психічних потребах.

1. Депривація сенсорна: зменшення кількості й якості сенсорних стимулів.

2. Депривація когнітивна: мінливість, хаотичність, відсутність впорядкованості і сенсу зовнішнього світу.

3. Депривація емоційна: неможливість встановлення інтимного емоційного відношення до кого-небудь або розрив емоційного зв’язку, який вже склався.

4. Депривація соціальна: обмеження можливості для засвоєння автономної соціальної ролі.

Профілактика депривації можлива при забезпеченні стимулів зовнішнього середовища у необхідній кількості, якості й послідовності; при розвитку позитивно стійких емоційних стосунків, що зв’язують суб’єктів діяльності; при створенні умов для засвоєння соціальних ролей і поза напруженою професійною діяльністю.

Монотонія (від грецьк. monos – єдиний, tonos – напруження, наголос) – психічний стан, що виникає у професіонала у вигляді реакції у відповідь на одноманітну і бідну враженнями діяльність. Він характеризується зниженою психічною активністю; знижується загальна реактивність і здатність до перемикання в ситуаціях, що не допускають відвернення на інші види діяльності, і виникає задовго до настання істинного стомлення. Часте виникнення монотонії знижує мотивацію професіонала.

Одноманітність професійної або спортивної діяльності буває двох видів: рухова (характеризується одноманітним повторенням рухів) і сенсорна (обумовлена одноманітним повторенням сигналів і стимулів середовища). Вони і викликають конфлікт між провідними стосунками особистості до виконуваної роботи. Монотонію, що виникає при цьому, характеризують:

а) суб’єктивні симптоми: зміна мотивації, падіння інтересу, нудьга, апатія, почуття втоми, сонливість, пароксизмальні паузи сну від 1–2 до 30–50 секунд, і як результат – послаблення уваги, переоцінка часових інтервалів, зорові галюцинації;

б) об’єктивні симптоми: погіршення реакції вибору, зниження частоти пульсу, артеріального тиску, енерговитрат, падіння м’язового тонусу, порушення координації, але з метою компенсації дещо зростає рухова активність. Тобто спостерігається випереджаюча загальмованість вищих, а також мотиваційні і компенсаторні збудження нижчих рухових рівнів.

Стійкість до монотонії індивідуальна. У дослідженнях, проведених В. Ф. Соповим, виявлено, що добре переносять монотонію професіонали, які мають такі особливості: інертність нервових процесів, скоріше слабку нервову систему, розсудливість, стриманість, упевненість, незворушність, реалістичність, сумлінність, задоволеність досягнутим, урівноваженість, інтроверсію, потребу в досягненні успіху. Низька стійкість до монотонії більш виражена в осіб, які мають рухливі нервові процеси, сильну нервову систему, безпечність, мрійливість, тривожність, низьку сумлінність, неврівноваженість, екстраверсію, завищену самооцінку, потребу в уникненні невдач, переважання симпатичного тонусу.

Заходи профілактики монотонії мають бути різноманітними: збагачене інформаційними стимулами робітниче або навчальне середовище, емоційність навчально-тренувального процесу, дроблення тренувального заняття, посилення мотивації, актуалізації цілей, укрупнення простих завдань у блоки вправ, зміна характеру роботи, місця тренування, застосування аудіовізуальних засобів (функціональна музика, слайди, колірне середовище, темпоритмове стимулювання тощо), включення елементів змагання і творчості в умови реальної напруженої професійної діяльності.

Пересичення психічне – психічний стан з ряду подібних стомленню, виникає в умовах одноманітності професійної підготовки в ситуаціях, що не допускають переходу на інші види діяльності. Розвиток стану психічного пересичення проходить певні фази: від повної готовності до дії через втрату інтересу до стану відрази до роботи й афективного вибуху, після якого настає розрядка і спад збудження.

Характерним є також ефект «акумуляції», при якому повторення монотонної роботи в схожих умовах викликає психічне пересичення значно раніше. Феномен пересичення пояснюється тим, що напруги в мотиваційній системі виконуваної дії (в результаті його безперервного повторення) стають нижче, ніж в інших «системах напруги». Відповідно ці системи починають визначати поведінку людини, і суб’єкт відмовляється виконувати монотонну роботу, переключається на іншу. У результаті нудьга, сонливість, зниження активації, властиві монотонії, переходять в напругу, нервозність, примхливість, занепокоєння, почуття «тупцювання на місці». У цьому випадку суб’єктивна відраза до монотонії робочого навантаження виступає як вторинна фрустрація – конфлікт.

Засобами профілактики психічного пересичення можуть бути підвищення значущості внутрішніх мотивів, підвищення емоційності тренувань або навчальної діяльності, позитивна стимуляція спортсмена в жорсткій установці на тренування, створення «вікон» для індивідуальних варіацій. Регуляція стану психічного пересичення профілактичним шляхом найбільш ефективна методами психотерапії (особливо каузальною). В оперативних ситуаціях ефективне застосування психічної саморегуляції.

Тривога – реакція на небезпеку, яка загрожуює людині, реальну або уявну, емоційний стан дифузного страху, що характеризує невизначеним відчуттям загрози, на відміну від страху, який виникає у відповідь на конкретну небезпеку. Тривога може виникнути не лише у відповідь на очікування результату значущої для суб’єкта діяльності, можливого результату конфлікту з керівником, колегою або тренером, але й із-за соматичних порушень, нестачі вітаміну В, токсикозу та ін. Оптимальний рівень тривоги підвищує результати напруженої професійної діяльності згідно із законом Йеркса–Додсона.

Основними ознаками підвищеної тривоги є: холодні, вологі руки, постійна потреба мочитися, щедре потовиділення, негативні самонавіювання, приголомшений погляд, підвищена м’язова напруга, неуважність, нав’язливі дії, погане самопочуття, нудота, головний біль, сухість у роті, порушення сну.

Депресія (від лат. depressio – пригнічення) – під впливом професійних невдач і різних неприємних подій можливе виникнення функціональної депресії у рамках нормального психічного функціонування. Вона характеризується негативними емоціями, падінням мотивації, зміною уявлень, пасивністю поведінки, байдужістю до результатів праці, навчання або змагань.

Виникає необґрунтоване відчуття провини і безпорадності. Різко знижується самооцінка. Професіонал швидко втомлюється, не проявляє ініціативи ні в підготовці, ні в реалізації завдань. Результати діяльності різко знижуються. Виникають реакції уникнення. Товариська і оптимістична від природи людина змінюється на очах.

Гіперпрозекція (від латbн. prosector – розсікач) – хворобливе посилення уваги на зрушеннях, що відбуваються в процесі професійної діяльності, в організмі.

Найбільш вираженим цей стан спостерігався у льотчиків армійської авіації, що брали участь у бойових діях, а також у людей, що займаються видами спорту, пов’язаними або з сильним стомленням (види на витривалість) або із смертельною небезпекою (слалом, альпінізм, парашутний спорт).

Професіонал прислухається до роботи серця, легенів, печінки, стежить за роботою систем виділення і поступово починає відчувати все більшу тривогу за стан здоров’я, не довіряючи лікареві, тренерові, інструкторові, і з часом набуває іпохондричну фіксацію на проблемах здоров’я. Однією з проблем професіоналів, що страждають гіперпрозекцією, стає бажання добитися результату, не досягаючи великих рівнів стомлення.

Атараксія (від грецьк. αταραχια – незворушність) – стан незворушності і душевного спокою при повній адаптації до навантаження, яке пред’являється. Цей стан зазвичай триває досить довго і влаштовує самого працівника або спортсмена. Небезпека тривалого перебування в цьому стані полягає в появі байдужості й небажанні переходити до жорсткіших видів навантаження, оскільки вони викликають фізичний і психологічний дискомфорт.

Прострація (від лат. prostratio – завзятість) – повне фізичне й нервово-психічне розслаблення після сильної перевтоми або нервового потрясіння, як правило, на етапі реалізації в напруженій професійній діяльності. Цей стан виникає рідко і, зазвичай, після навантажень, де спостерігалося або виражене переживання «больового фінішного синдрому», або виникав страх смерті.

При частому виникненні цього стану і низькій мотивації у професіонала виникає небезпека зловживання алкоголем, вживання допінгів, наркотиків.

Психологічна готовність до діяльності – це динамічний цілісний стан особистості, внутрішня настроєність на певну поведінку, мобілізація усіх сил на активні і доцільні дії. У цьому стані відбувається актуалізація, пристосування внутрішнього потенціалу суб’єкта, створення психологічних можливостей для успішних дій у даний момент.

Будучи цілісним утворенням, психологічна готовність до діяльності має такі компоненти:

а) мотиваційні (потреба успішно виконати поставлене завдання, інтерес до діяльності, прагнення добитися успіху й показати себе з кращого боку);

б) пізнавальні (розуміння обов’язків, завдань, оцінку їх значущості, знання засобів досягнення мети, представлення вірогідних змін обстановки);

в) емоційні (почуття відповідальності, впевненість в успіху, натхнення);

г) вольові (управління собою й мобілізація сил, зосередження на завданні, відвернення від дій, що заважають, подолання сумнівів та боязні).

Готовність людини до успішних дій в екстремальних ситуаціях складається з її особистісних особливостей, рівня підготовленості, повноти інформації про те, що сталося, наявності часу й засобів для ліквідації аварійної ситуації, наявності інформації про ефективність виконуваних заходів. Прийоми формування психологічної готовності мають багато спільного з прийомами вольової підготовки.

Оптимальний бойовий стан (ОБС) – стан, що характеризується оптимальним рівнем активації мозку, вегетативної нервової системи і психомоторним контролем. Виходячи з цієї структури в ОБС прийнято виділяти три специфічні компоненти:

1) фізичний – сукупність чисто фізичних якостей і відповідних їм відчуттів в організмі (сила, гнучкість, легкість, розслаблення, почуття вільного, глибокого дихання, хорошої роботи серця тощо). Ці відчуття специфічні для різних видів спорту і професій (почуття води, доріжки, зброї, літака, бойової машини і т. ін.);

2) емоційний – оптимальний для цієї діяльності рівень емоційного збудження і спрямованості емоцій і почуттів;

3) розумовий – чітка програма дій в умовах конкретної ситуації напруженої професійної діяльності (змагання, конфлікт, бойові дії, надзвичайна ситуація, ізоляція і т. ін.), повна зосередженість на її виконанні, максималізація зусиль в ході діяльності.

Складаючись в єдине ціле, ці три компоненти забезпечують реалізацію резервів організму професіонала через переживання ним повної упевненості у своїх силах, відчуття приливу енергії, усвідомлення повного контролю за своїми діями. Входження в ОБС можливо після спеціального тренування, заснованого на усвідомленні усіх трьох компонентів і застосуванні аутогенного тренування.

Операційна напруженість – психічний стан професіонала, що є результатом складності виконуваної роботи (велике інформаційне навантаження, труднощі розрізнення сигналів, складність зорово-рухової координації, високий темп сенсорної або інтелектуальної діяльності і т. ін.). Операційна напруженість виникає й розвивається в міру здійснення діяльності людини як функція її складності; це – напруженість ділового характеру. Вона характеризується підвищеним рівнем активації (збудження) суб’єкта діяльності.

Кількісно величина операційної напруженості оцінюється вірогідністю перевищення яким-небудь показником інформаційного навантаження свого граничного значення. Або оцінюють реакцію організму на інформаційне навантаження, яке пред’являється суб’єкту діяльності, тобто визначають інтегральну відповідь організму на увесь комплекс професійних навантажень.

Емоційна напруженість – психічний стан, що характеризується активацією різних функцій організму у зв’язку з виконанням активної цілеспрямованої діяльності, яка супроводжується несприятливими чинниками: психологічною непідготовленістю до роботи (відсутність вольової установки, слабка тренованість, невпевненість у своїх силах і в обслуговуваній техніці і тому подібне); фізичним або психічним стомленням різного походження, що має місце перед виконанням трудової діяльності; незвичайними умовами діяльності, що негативно впливають на трудову активність людини; очікуванням якої-небудь небезпеки. Крайні міри позамежних форм емоційної напруженості у своїх проявах схожі з картиною порушення психічної діяльності. При цьому часто провідним розладом є звуження об’єму уваги й діапазону рухів аж до повного припинення всякої діяльності.

Гальмівний тип емоційної напруженості характеризується скутістю, одноманітною позою, незграбністю і сповільненістю рухів, різкою напругою мімічної мускулатури, підвищеною зосередженістю уваги на основному домінуючому об’єкті з пониженням порога сприйняття інших подразників. Під час обстеження працівники не реагували на слабкі подразники, не помічали дій оточення. Збудливий тип емоційної напруженості проявляється в гіперреактивності, метушливості, багатослівності, легкому відвертанні уваги, прискореній течії процесів мислення, швидкій зміні рішень у поєднанні з поверхневою оцінкою ситуації. У поводженні з оточенням виявляються елементи дратівливості, різкості, образливості й настороженості. У деяких осіб може спостерігатися неприродна веселість за відсутності контакту з оточенням.

Збудливі й гальмівні форми емоційної напруженості, як правило, поєднуються з різними вегетативно-судинними реакціями: прискорюється серцебиття і дихання, підвищується кров’яний тиск, змінюється забарвлення шкіри особистості (гіперемія, блідість), іноді з’являється щедрий піт, «гусяча шкіра», відчуття сухості слизових оболонок, спрага, відчуття важкості в ділянці серця, загальна слабкість і часті позиви до сечовипускання.

Емоційна напруженість оператора після виконання роботи з високою відповідальністю, як правило, супроводжується психічним виснаженням (функціональною астенією) різної вираженості. При цьому відзначається слабкість процесів збудження (одноманітність пози, мала рухливість, байдуже відношення до справи і товаришів, пасивність, сповільненість мислення і т. ін.) або гальмування (помірно виражене рухове занепокоєння, багатослівність, відсутність глибини аналізу в оцінці подій тощо). Цей симптомокомплекс спостерігається протягом 1–3 годин (рідше до доби), після чого можуть з’являтися скарги на головний біль, втому, млявість, апатію, поверхневий сон, іноді із страхітливими сновидіннями, нерідко професійної тематики. При обстеженні відзначається погіршення пам’яті, утруднення в розподілі і переміщенні уваги, помилки сприйняття, емоційна нестійкість. Після сну часто мають місце скарги на тяжкість в голові, почуття розбитості, болі в м’язах кінцівок.

Стомлення – загальний психофізіологічний процес, яким супроводжуються усі види активної діяльності людини. Міра стомлення пропорційна інтенсивності розумового і фізичного навантаження. На виникнення стомлення впливають зацікавленість людини в роботі, її особистісні особливості, фізичний розвиток, тренованість, досвід роботи і т. ін.

Ознаки стомлення розподіляються на суб’єктивні й об’єктивні. До суб’єктивних ознак відносяться: почуття втоми (загальне і локальне), бажання понизити ритм роботи або припинити її, почуття слабкості в кінцівках. Об’єктивними ознаками є зниження уваги, об’єму пам’яті, обережності, продуктивності праці й виражені фізіологічні зміни в організмі (зміни пульсу, дихання, артеріального тиску, характеру рухових реакцій, функцій сприйняття). Зовні стомлення проявляється у зниженні працездатності. У виражених випадках стомлення можуть відзначатися й окремі невротичні ознаки: невмотивовані відволікання, неуважність, утруднення концентрації уваги, поява відчуття важкості в голові та ін. Стомлення розвивається зазвичай до кінця робочого дня, і після відпочинку, особливо нічного сну, воно зникає повністю.

Стомлення розглядається як адаптаційна реакція пасивного типу, тобто така, яка націлена не на активну відповідь шляхом відходу або перетворення впливаючого на суб’єкта середовища, а на пошук шляхів виживання в умовах постійно діючого несприятливого чинника.

Важке стомлення – крайній варіант цього стану, що граничить з хворобливими (патологічними) формами реакцій. У гігієнічному і організаційному відношенні важке стомлення доцільно розглядати як передхворобливий стан. Важке стомлення викликає наступні зміни психічних процесів:

· в області відчуттів воно супроводжується зниженням сприйняття сигналів, що веде до запізнілих реакцій, а іноді й до не реагування на слабкі подразники;

· знижується активність уваги, порушується здатність тривалий час концентрувати увагу на операції, з’являються часті відволікання під впливом сторонніх чинників;

· погіршується здатність до запам’ятовування, знижується можливість відтворення наявних знань, фахівець утруднюється в застосуванні своїх знань і досвіду до рішення завдань;

· мислення стає уповільненим, знижується кругозір, широта, число варіантів, гнучкість, здатність зіставити ситуацію з колишнім досвідом;

· емоційні прояви характеризуються байдужістю (апатією) або нестійкістю і надмірністю;

· рухові реакції сповільнюються, з’являється скутість, порушуються також рухи і координація дій, зникає гнучкість і плавність.

Зміни, що виникають при важкому стомленні, в психічній діяльності професіонала несприятливо відбиваються на прийнятих рішеннях і його діях в критичних ситуаціях. Важкі форми стомлення несумісні з продовженням професійної діяльності. Людина в стані важкого стомлення здійснює не лише помилкові дії, але і вчинки, що можуть спричинити аварійну ситуацію з тяжкими наслідками для виробництва й персоналу. Стомлення складає до 40 % об’єму причин виробничого травматизму, пов’язаного з психологічними чинниками.

Стрес (від англ. stress – тиск, напруга) – стан напруги, що виникає при невідповідності пристосовних можливостей особистості величині діючого на людину навантаження та супроводжується активацією та перебудовою адаптивних ресурсів психіки й організму. Спочатку поняття стрес виникло у фізіології для позначення неспецифічної реакції організму – «загального адаптаційного синдрому» у відповідь на будь-яку несприятливу дію (Г. Сельє, 1936), пізніше воно стало використовуватися для опису станів людини в екстремальних умовах на фізіологічному, психологічному і поведінковому рівнях. Стрес викликає суттєві зміни в організмі особистості. Залежно від виду стресора і характеру його впливу виділяють фізіологічний і психологічний стрес. Фізіологічний стрес є безпосередньою реакцією організму на дію однозначно певного стимулу, як правило фізико-хімічної природи. Провідною психологічною характеристикою стресу виступає напруга. Напруга супроводжується зміною рівнів функціонування багатьох процесів в організмі і психіці у бік підвищення або пониження. До найбільш частих проявів стресу відносяться наступні:

· відчуття втрати контролю над собою;

· недостатньо організована діяльність (неуважність, ухвалення помилкових рішень, метушливість);

· млявість, апатія, підвищена стомлюваність;

· розлади сну (у тому числі довше засипання, раннє пробудження).

Для виявлення стресу варто врахувати й інші його симптоми, такі, як:

· дратівливість, зниження настрою (прискіпливість, необґрунтована критичність);

· підвищений апетит;

· вживання підвищенної кількості алкоголю;

· збільшене споживання психоактивних засобів (заспокійливих, стимулюючих);

· розлади статевої функції;

· неблагополучний фізичний стан (головний біль, болі в м’язах, спині, печія, підвищення тиску).

Психологічний стрес підрозділяється на два види – інформаційний та емоційний. Інформаційний стрес виникає в ситуаціях інформаційних перевантажень, коли суб’єкт не справляється із завданням, не встигає прийняти вірні рішення в необхідному темпі при високій мірі відповідальності за наслідки прийнятих рішень. Емоційний стрес проявляється в ситуаціях загрози, небезпеки, образи та ін. Стійкість людини до виникнення різних форм стресу визначається, передусім, індивідуально-психологічними особливостями й мотиваційною орієнтацією особистості. Психологічний стрес може чинити як негативний, так і позитивний вплив на результати діяльності. Проте робота в стресогенних умовах викликає додаткову мобілізацію психологічних і фізіологічних резервів людини, що може мати відстрочені негативні наслідки стресу.

Фрустрація (від лат. frustratio – обман, марне очікування) – психічний стан, при якому потреба, що стимулює особистість в успіху, боротьбі, заохоченні не знайшла свого задоволення. При цьому професіонал переживає розчарування, роздратування, тривогу, відчай.

Фрустрація виникає в ситуаціях конфлікту, коли, наприклад, задоволення потреби натрапляє на непереборні і важко визначувані перешкоди, такі, як часта, невиправдана зміна професійних завдань, необ’єктивна оцінка результатів діяльності, відсутність соціального визнання і т. ін. Високий рівень фрустрації дезінтегрує діяльність і призводить до заміщаючої поведінки: відмовам, агресії по відношенню до слабкого, перенесенню інтересу на іншу діяльність, негативізму.

Екстаз (від грецьк. extasis – захоплення) – стан крайньої міри захвату, що супроводжується великими енерговитратами. Він є небажаним у ході безпосереднього виконання діяльності, бо іноді може привести до травм через необережність і надмірне вираження захвату. Екстаз може бути віднесений до особливих станів свідомості, оскільки міра усвідомленості своїх дій тут мінімальна.

Особливі стани свідомості – це стани психіки, які сам індивідуум вважає такими, що суб’єктивно суттєво відхиляються від певної загальної норми. Особливі стани свідомості (ОСС) виникають тоді, коли для підтримки нормального рівня пильнування, течії розумових, емоційних процесів і прийомів сприйняття відсутні необхідні умови, коли відбувається або ізоляція мозку від подразників, що поступають, або подразник інтенсивно впливає у вузькому діапазоні.

ОСС проявляються в цілому ряду змін, до яких можна віднести наступні:

· зниженні оцінки дійсності – різке погіршення розуміння причин і наслідків;

· спотворення почуття часу аж до відчуття зупинки часу;

· втрата контролю над собою, що супроводжується почуттям безсилля і безпорадності, або помилкове відчуття надсили (наприклад, стан «зомбі»);

· виникнення раптових і сильних емоційних проявів від екстазу до глибокої депресії;

· спотворення уявлень про своє тіло;

· виникнення розколу між тілом і розумом, між «Я» і світом, іншими людьми;

· порушення сприйняття, аж до ілюзій, галюцинацій, синестезій (бачення звуків, відчуття смаку, зорових образів);

· зміна сенсу відомих речей аж до надання їм надцінних ідей;

· розвиток амнезії з повною втратою пам’яті.

Основна функція ОСС – адаптація до неспецифічних, позамежних ситуацій і подразників шляхом включення регресивних механізмів аж до атавістичних (ступор і шоковий транс при раптовому переляку – приклад реагування у тваринному світі). До ОСС, найбільш описаних в психології, необхідно віднести стан трансу, гіпнотичний стан, сон, медитативні стани, стан ідеального виконання, наркотичні стани та ін. Ці стани можуть бути збуджені рядом методів, що лежать в основі самої діяльності, так і за допомогою спеціальних технік саморегуляції.