Атрибуція та міжкультурні відмінності

Загальна характеристика атрибуції, її види. Міжособистісне спілкування – це не лише обмін інформацією, але й сприйняття або пізнання людьми один одного. Основний зміст соціальної перцепції складають атрибутивні процеси. Коли ми спостерігаємо поведінку іншої людини, у нас виникає бажання знати, хто ця людина, що вона з себе становить як особистість і чому діє саме так, а не інакше. Але в повсякденному житті, особливо якщо ми за характером своєї роботи зустрічаємося з багатьма людьми, у нас немає ні часу, ні можливості і навіть бажання як слід розібратися в усіх цих питаннях. Але оскільки якесь пояснення хотілося б мати, у нас у психіці починає спонтанно працювати особливий механізм, що дістав назву атрибуції, тобто приписування об’єкту яких-небудь властивостей і мотивів. Атрибуцією називають процес, за допомогою якого ми робимо висновки про причини поведінки, як нашої власної, так і інших людей.

Коли ваш друг або ваша подруга не приходить на побачення вчасно, ви можете пояснити це тим, що він або вона безвідповідальні, що на вулицях пробки або що друг або подруга просто забули про зустріч. Свій успіх на іспиті ви можете обґрунтувати тим, що добре підготувалися або можете вважати це везінням. Атрибуції дозволяють нам досліджувати упередження людей при поясненні чужої поведінки і вплив цих упереджень на їх поведінку. Атрибуції виконують у нашому житті важливі функції. Вони дозволяють нам організовувати інформацію в психологічно значущому ключі. Ця психічна організація потрібна, принаймні, через кількість подій, що відбуваються навколо нас. Ряд досліджень показали, що атрибуції пов’язані з контролем і що люди, які прагнуть до контролю, виробляють атрибуції частіше, ніж інші (Burger & Hemans, 1988). Атрибуції розглядаються як механізм етнічного самозахисту (А. А. Налчаджян, 2000), а також допомагають людям упорядковувати нову інформацію про світ і усувати невідповідності між новим і старим способами розуміння намірів і поведінки оточення (Snyder & Higgins, 1988).

Залежно від того, що приписується іншому, розрізняють три основні різновиди атрибуції: а) рис і якостей; б) причин або мотивів поведінки (каузальна); в) диспозиційна.

а) Атрибуція рис і якостей. Коли ми спостерігаємо поведінку людини і сприймаємо її зовнішній вигляд, деякі її якості, особливо зовнішність, впадають у вічі. Проте не всі якості, тим більше психологічні, доступні безпосередньому сприйняттю. У людини є сотні рис вдачі і темпераменту, які не видно і про які ми можемо судити лише на основі інтерпретації її зовнішнього вигляду, поведінки, діяльності і її результатів і т. ін. Ось у цих випадках, коли людина, що сприймає іншу, повинна вирішувати психологічні завдання, які стосуються її рис, вона мимоволі включає в справу механізм атрибуції: на основі інформації про зовнішні риси і особливості поведінки приписує людині цілий ряд рис вдачі і темпераменту. Це дуже поширене явище в міжособистісних стосунках.

б) Каузальна атрибуція. Спостерігаючи поведінку людини, ми б хотіли знати, що спонукає її діяти таким чином, а не інакше, які її мотиви, чого вона хоче домагатися цим шляхом. Тільки за зовнішньою поведінкою людини дуже важко правильно судити про її мотиви, бо мотиви, причини, спонукальні сили поведінки, як психологічні реальності теж недоступні безпосередньому чуттєвому сприйняттю. Тому ми мимоволі і вдаємося до допомоги механізму каузальної атрибуції. Щоб якось зрозуміти причини поведінки іншої особи, ми приписуємо їй певні причини. «Розуміння», досягнуте таким шляхом, іноді буває близьким до істини, але найчастіше створює спотворене уявлення про мотиви поведінки людини.

в) Диспозиційна атрибуція. Це практично окремий, але дуже важливий випадок каузальної атрибуції. Диспозиція або установка – важливе соціально-психологічне утворення особистості, причина поведінки, внутрішній мотив. Установки містять відношення людини до себе, до інших людей, до політичних органів і організацій, до лідерів, до різних подій, що відбуваються в суспільстві. Ми б хотіли знати, які соціальні установки осіб, із якими нам доведеться мати справу, співробітничати або змагатися. Але не завжди можливо запитувати про це людей, окрім того, вони самі не завжди чітко усвідомлюють власні установки. Ось у подібних випадках, не маючи можливості дізнатися, що думають люди про те або інше явище і як до нього вони ставляться, ми починаємо приписувати їм різні установки і таким шляхом досягаємо деякого «розуміння». Таке розуміння, як неважко здогадатися, нерідко буває ілюзорним.

Є й інші різновиди атрибуції. Наприклад, самоатрибуція – це психічний процес, за допомогою якого людина сама собі приписує визначені, найчастіше бажані, позитивні риси і таким шляхом домагається «саморозуміння». Про ситуативну атрибуцію говорять тоді, коли людина приписує певні особливості не людям, а тим ситуаціям, у яких вони діють. Хоча об’єктивні ситуації постають зрозумілими, проте насправді ту ж саму ситуацію різні люди сприймають по-різному.

Основні помилки атрибуції. Помилки атрибуції зустрічаються дуже часто. У соціальній психології та етнопсихології розрізняють два основні види упереджень атрибуції: а) основну помилку атрибуції; б) упередження типу «актор–спостерігач».

а) Основна помилка атрибуції. Спостерігаючи поведінку інших, було б правильно остерігатися поспішних висновків, але люди часто не стримують себе і поспішають робити висновки про їх риси і мотиви, що нібито визначають їхню поведінку. Одночасно ігнорується багато чинників середовища, у якому діє людина. Унаслідок цього невдачі суб’єкта зазвичай приписують його особистісним якостям, а не несприятливим умовам життя. Таким чином, основна помилка атрибуції полягає в тому, що люди систематично переоцінюють особистісні причини, мотиви й установки інших і недооцінюють ситуаційні дії, що часто бувають дуже потужними.

Основна помилка атрибуції спостерігається в абсолютно різних ситуаціях реального життя. Так, наприклад, ми помічаємо, що хтось, штовхаючи людей, протискується вперед, і відразу ж робимо висновок, що це груба людина, хам. А насправді вона поспішає на допомогу родичу, що потрапив у біду. Таким чином, здійснюючи основну помилку атрибуції, люди допускають наступні три дії: а) недооцінюють сильний вплив середовища; б) переоцінюють роль внутрішніх мотивів і установок; в) не погоджують між собою вимоги виконання ролі з остаточною атрибуцією.

б) Упередження типу «актор – спостерігач». Процеси атрибуції мають місце і в тому випадку, коли людина пояснює причини своєї власної поведінки. З’ясовується таке: коли ми спостерігаємо поведінку інших людей, то її причини приписуємо їх особистісним якостям і внутрішнім мотивам, але коли спостерігаємо самі себе в ролі соціальних акторів, тоді мотиви нашої поведінки ми шукаємо в основному поза себе, в зовнішніх обставинах. Це явище називають упередженням типу «актор–спостерігач». Найчастіше цей механізм самоатрибуції використовується тоді, коли людина не розуміє справжніх причин власних дій. Наприклад, розмовляючи з іншою людиною, індивід може переживати гнів, але потім, озираючись назад, дивуватися: а чому я, власне, гнівався? через що?

Таким чином, атрибуції впливають як на оцінку минулих і майбутніх подій, так і на наші прогнози про майбутнє. Вони чинять вплив на оцінку міжособистісних стосунків, на наші думки про себе і про інших, на мотивацію наших майбутніх дій. Як внутрішні, так і зовнішні причини при цьому спочатку можуть об’єктивно вказуватися, а потім їхня роль починає перебільшуватися, або вони нерідко просто вигадуються. Вони можуть бути уявними, але навіть у такому разі можуть мати потужну мотиваційну силу.

Міжкультурна специфічність атрибутивних процесів. Механізм атрибуції грає істотну роль при взаємодії представників різних культур і в міжетнічних стосунках. При цьому атрибуція виступає в різних проявах.

Самоатрибуція етносів. Ця атрибуція використовується етнічними групами в першу чергу для того, щоб створити про себе позитивне уявлення. Інакше кажучи, вона є одним з основних механізмів формування «Я-концепції» етносу. Це відбувається, зокрема, шляхом створення системи позитивних стереотипів про себе. Частина позитивних стереотипів (і етнічних стереотипів взагалі) має реальну основу: в етносі можуть бути позитивні риси і досягнення, які відбиваються в етнічних стереотипах. Наприклад, якщо етнос має велику кількість населення, величезну територію і військову потужність, то ясно, що відповідні психічні образи в структурі самосвідомості етносу відповідають реальності.

Механізм атрибуції потрібний тоді, коли етнос бажає створити про себе такі уявлення, для яких немає достатньої об’єктивної основи. У такому разі самоатрибуції доповнюють позитивну «Я-концепцію», до певної міри усувають у ній протиріччя і несумісності окремих частин, сприяючи створенню цілісної самосвідомості, що містить узагальнену позитивну самооцінку. Цілком зрозуміло, що в процесі використання самоатрибуції допускаються всі основні помилки, властиві цьому механізму. Свої невдачі етноси приписують зовнішнім обставинам, а успіхи – своїм позитивним рисам. Роботу механізму самоатрибуції неважко побачити у взаєминах колоніалістів і колонізованих народів. В ідеології колоніалістів він набирає вигляду самоатрибуції обов’язку: англійські й інші колоніалісти стверджували, що їх «обов’язок» – облагодіяти тубільців. Правда, при цьому в них діяли інші мотиви, наприклад, бажання прославляти себе і свою країну, присвоїти чуже багатство тощо. Це явище спостерігається і в наші дні, коли сильніші народи з імперськими прагненнями нав’язують слабким свою опіку, про яку ті не просили.

Гетероатрибуції. Це атрибуції представників одного етносу відносно іншого народу. У цьому випадку атрибуція лежить в основі створення гетеростереотипів. Спостерігаючи поведінку представників іншого етносу, уважають її особливості переважно вираженням їх рис, внутрішніх мотивів і установок. Основна помилка атрибуції в цьому випадку особливо чітко виступає тоді, коли прагнуть зрозуміти успіхи і невдачі, перемоги і поразки іншого народу, їх причини й обставини. Ясно, що успіхи приписуються зовнішнім сприятливим обставинам, а невдачі – їх внутрішнім недолікам, неправильним, нереалістичним цілям і мотивам. Проте, при оцінці успіхів і невдач власної нації вказані відношення мають зворотні знаки.

Хоча атрибуція – загальнолюдське явище, вона має етнічну специфічність. Йдеться про те, що українець, американець, росіянин, француз, німець і представники інших національностей здійснюють атрибуції неоднаково; віддають перевагу різним видам атрибуцій; схильні по-різному поєднувати різні види цього психологічного механізму (наприклад, внутрішні і зовнішні, каузальні й атрибуції рис і інші); схильні по-різному поєднувати атрибуції з іншими адаптивними механізмами і т. ін. Ці етнічні відмінності залежать: 1) від відмінностей культур етносів; 2) від відмінностей їх історії розвитку; 3) від відмінностей їх теперішнього статусу в міжетнічних стосунках. Наприклад, навряд чи можна сумніватися в тому, що атрибуції пануючих і підлеглих етносів не можуть бути однаковими.

Дослідники вже досить давно зіткнулися зі значущістю чинників відмінності каузальної атрибуції в різних народів і в різних культурах, наприклад, було виявлено, що білі громадяни США сприймають людей як більш відповідальних за свою поведінку, ніж вихідці з Центральної Америки. Такі атрибутивні тенденції, як диспозиційні (що стосуються очікувань відносно дій іншої людини) або викривлення, що служить задоволенню власних інтересів (self-serving bias), і захисні атрибуції, – проявляються в різних культурах по-різному. Культура грає велику роль у декодуванні сигналів: по-перше, через тісний зв’язок між культурними правилами, що визначають кодування і декодування, і, по-друге, через культурні впливи у формуванні етноцентризму, стереотипів і соціального пізнання. Культурні правила декодування знаходяться в тісному зв’язку з емоціями і ціннісними судженнями, які спільно утворюють нашу «Я-концепцію». Оскільки комунікація припускає моментальний перехід від кодування до декодування і навпаки, розуміння ролі культури в цьому процесі стає важким завданням – будь ця комунікація всередині культури або міжкультурна.

Вивчення міжкультурних відмінностей в атрибутивному процесі має велике практичне значення, оскільки в сучасному світі безліч людей вступає у взаємодію з представниками інших культур, етнічних спільностей, держав. У процесі спілкування дуже часто вони не розуміють причин поведінки один одного і формують помилкові атрибуції. Щоб добитися ефективної взаємодії членів різних груп, використовується безліч психологічних методів, у тому числі й атрибутивний тренінг, що сприяє більшій точності очікувань індивіда щодо поведінки члена іншої культури.