Вкажіть, які із перечислених нижче понять відносяться до психічних властивостей



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вкажіть, які із перечислених нижче понять відносяться до психічних властивостей



А) воля, радість, увага

Б) здібності, мрія, гордість

В) характер, працьовитість

Г) настрій, стрес. афект

4.Педгогічна психологія – це…

А) галузь психології

Б) метод психології

В) навчальний предмет

Г )матеріальна основа психіки

5.Психологія як навчальний предмет

А) ознайомлює з основами наукової психології

Б) вивчає психічне життя людини

В) вчить людину володіти собою

До яких психічних явищ належать такі прояви психічної діяльності людини: збентеження, спокій, зацікавленість, схвильованість, байдужість

а) психічні процеси

б) психічні стани

в) психічні властивості

г) психічні якості

7.Психологія ставить перед собою завдання:

А) вивчити закономірності психічної діяльності людини

Б) ефективно організувати навчальну роботу

В) перетворювати навколишній світ засобами науки, культури, індивідуальної і суспільної практики

Г) вирішувати конфетні ситуації в суспільстві

8.Основоположником психології як науки вважають:

А) Фрейда

Б) Аристотеля

В) Гіппократа

Г) Сеченова

Методи психологічного дослідження

1. Спостереження

2. Експеримент

3. Тест

4. Бесіда

5. Інтерв’ю

6. Анкетний метод

7. Самоспостереження

8. Психолого - педагогічний експеримент

Література

1. Загальна психологія : підручник для студентів вищих навчальних закладів. – 2-е вид./Р. В. Павелків. – К., 2004.

2. Основи психології: Підручник/ За заг. ред.. О. В. Киричука, В. А. Роменця. – 3-тє вид., стереотип.- К.: Либідь, 1997.

3. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі. Моделювання психологічних новоутворень: генетичний аспект. – К.: Форум, 2002.- Т.2.

Методи наукових досліджень – це ті прийоми і способи за допомогою яких, вчені одержують достовірні відомості, які використовуються для побудови наукових теорій і вироблення практичних рекомендацій.

Завдяки застосуванню методів, психологія, починаючи з другої половини минулого сторіччя, виділилася в самостійну науку і стала активно розвиватися.

Методи психології мають не тільки забезпечувати об’єктивний підхід до вивчення психологічних явищ , а і відповідати на запитання: чому і як виникають, розвиваються і змінюються психічні процеси і якості особистості.

Таким чином , метод зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів пізнання дійсності. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта на вирішення конкретного завдання, досягнення результатів у певній сфері діяльності. Метод дисциплінує пошук істини , дає змогу зекономити сили і час, рухатися до мети найкоротшими шляхами.

Зрозуміло, безпосередньо психіку спостерігати не можна. Лише в діяльності, в діях і вчинках в широкому розумінні слова (коли і утримання від певної дії з точки зору психології розглядається як певна дія, своєрідний вчинок) виражається особистість людини, її психіка.

Спостереження

Метод спостереження передбачає пізнання індивідуальних особливостей психіки людини через вивчення її поведінки. Значення і цінність методу спостереження визначається тим, що матеріал для нього береться безпосередньо із життя під час спостереження за психічною діяльністю індивідів у взаємодії з іншими людьми, яка виявляється в їхніх діях, вчинках, рухах, висловлюваннях, оцінках.

Сутність цього методу полягає в систематичному і цілеспрямованому сприйманні і фіксації психічних явищ з метою подальшого вивчення їхніх специфічних змін за певних умов, їх аналізу і використання в подальшій практичній діяльності. Інакше кажучи, за об'єктивними, зовнішньо вираженими показниками (дії, вчинки, мова, зовнішній вигляд) психолог робить висновок про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви), про психічний стан людини, про риси її особистості, темпераменту, характеру. Особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх проявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах.

Психологічне спостереження повинно бути цілеспрямованим: спостерігач повинен уявляти і розуміти, що він збирається спостерігати і для чого, інакше спостереження перетвориться у фіксацію випадкових, вторинних фактів. Звідси випливає, шр психологічне спостереження обов'язково проводиться за спеціальним планом, схемою або програмою, що забезпечує спостерігачеві вивчення саме тих питань і фактів, які він заздалегідь виділив. Без певного плану або програми втрачається основна лінія спостереження, в результаті чого можна втратити головне і істотне в психічній діяльності людини. Тобто спостереження повинно бути планомірним

Спостереження слід проводити систематично, тому психологічне спостереження, як правило, потребує більш-менш тривалого часу. Чим довше спостереження, тим більше фактів може накопичити спостерігач, тим легше йому буде відокремити типове від випадкового, тим глибше І надійніше будуть його висновки.

Спостереження може бути звичайним(бачення, слухання) або інструментальним, коли бачене і почуте в поведінці людини фіксується за допомогою фото-, кіноапарата або магнітофона. Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, що спостерігається, а тому і глибше аналізувати, порівнювати.

Психологічне наукове спостереження потрібно відрізняти від побутового. Наукове спостереження не обмежується описом зовнішньо виявленого, в проникає в сутність явищ, з’ясовує причини тих чи інших актів поведінки і цим розкриває їх психологічну природу.

Спостереження поділяють за різними ознаками.

Розрізняють такі види психологічних спостережень: включене спостереження (воно передбачає, що дослідник сам на певний час стає членом групи — об'єкта дослідження);

невключене спостереження (це спостереження «збоку»: спостерігач не є учасником групи — об'єкта спостереження).

Залежно від позицій спостерігача стосовно об'єктів спостереження виокремлюють відкрите (під час такого спостереження досліджувані знають, що вони є об'єктами спостереження) і приховане (за таких умов досліджувані не підозрюють, що ведеться спостереження за їхньою поведінкою та діяльністю) спостереження.

За чинником регулярності спостереження поділяють на систематичні (під час таких спостережень дослідник відвідує досліджувані об'єкти протягом певного часу) та епізодичні. Спостереження може також бути суцільним, коли фіксуються всі прояви психологічної діяльності протягом певного часу, і вибірковим, коли реєструються лише ті явища, які безпосередньо стосуються питання, що вивчається.

Розрізняють пряме і непряме спостереження. Прикладом прямого спостереження може бути вивчення реакції людини на подразник або спостереження за поведінкою дітей у групі.. Прямі спостереження поділяються на активні(наукові) і пасивні(життєві). Багато разів повторюючись життєві спостереження акумулюються в прислів’ях, приказках, що становить певний інтерес для культурологічного і психологічного вивчення.

Тривале спостереження застосовується, наприклад, при вивченні вікових особливостей дітей, зокрема особливостей розвитку їхнього мовлення та мислення, емоційних проявів, інтересів, рис характеру і здібностей. Результати такого тривалого спостереження фіксуються в щоденнику, де аналізують процес психічного розвитку дитини (часто за декілька років) або оформлюють у вигляді психологічних характеристик.

Перевага методу спостереження порівняно з іншими полягає в тому, що психіка проявляється за природних умов, тобто спостереження дає інформацію про дії індивідів незалежно від їхніх установок на «бажану», «схвалювану» поведінку.

Експеримент

Намір зробити психологію більш-менш точною, корисною, практичною наукою, що не тільки описує, але і пояснює явища був пов'язаний із впровадженням експерименту.

Найефективнішим і найпліднішим з наукового погляду є експериментальне дослідження, коли досліджуване явище вивчається в різних умовах та обставинах. За таким методом можна глибоко і з високою точністю вивчати досліджувану психологічну закономірність. Експеримент є одним з основних методів психології. Особливість його полягає в тому, що дослідник сам створює умови, за яких досліджуване явище виникає неодмінно й закономірно. При цьому дослідник дістає можливість чітко визначити чинники, які діяли в момент виникнення та перебігу досліджуваного явища, розкрити причини, що його зумовили, а також у разі потреби повторити дослід з метою нагромадження додаткових відомостей для обґрунтування одержаних результатів.

Розрізняють експерименти лабораторний та природний. Перший проводиться у спеціальних психологічних лабораторіях за допомогою відповідної апаратури, другий —у звичайних для піддослідного умовах діяльності (у класі, під час роботи). Природний експеримент, як і лабораторний, проводиться за певною програмою, але так, щоб учень не знав, що його досліджують, і розв'язував свої завдання спокійно, у звичному для нього темпі, з притаманними йому характерологічними особливостями і ставленням до навчальних, трудових, спортивних та інших доручень.

Різновидом природного експерименту є перетворювальний (навчальний та виховний). Отже, експериментальний підхід у вивченні особистості можна забезпечити такими методами, як спостереження, бесіда, інтерв"ю анкетне дослідження, якщо предмет дослідження вивчатиметься різними способами і в різних умовах, як того потребує експеримент.

 

Тести

Тест( від англ..test - проба, дослідження) – експериментальний метод психології, стандартизовані завдання, які дозволяють виміряти психофізіологічні та особистісні характеристики, а також знання, уміння і навички досліджуваного.

Тести почали застосовувати в 1864 році Дж. Фішером у Великобританії для перевірки знань учнів.

Термін «тест» вперше ввів американський психолог ДЖ. Кеттел в 1890 році. Запропонована ним серія із 50 тестів фактично являла собою програму визначення примітивних психофізіологічних характеристик, які базувалися на найбільш розроблених в той час психологічних експериментах( наприклад, швидкість реакції на звук).

Французький психолог А. Біне застосовував принципи тестових досліджень до вищих психічних функцій людини: в його серію тестів (1891р) увійшли завдання на дослідження пам’яті, уваги, естетичних почуттів).

Значне розповсюдження тестування тримало в психотехніці при професійному відборі. Інтенсивний розвиток психотехніки припадає на час Першої світової війни 1914-1918рр.коли першорядними стали питання професійного відбору для потреб армії і військового виробництва. У зв’язку з цим широкого застосування в психотехніці набуває метод тестів. В Росії складання і застосування тестів відноситься до 20-х років минулого століття. В 1926 році була опублікована перша серія тестів для шкіл.

Тести – стандартизовані способи вимірювання конкретного психічного явища. Вони набули широкого застосування у психологічній діагностиці – теорії і практиці визначення рівня розвитку певних аспектів людської психіки. Тестів надзвичайно багато, і вони класифікуються залежно від спрямованості. Так, є тести інтелекту, тести загальних, творчих або професійних здібностей, тести особистості тощо. Створення тестів – трудомісткий і тривалий процес, що потребує неабияких зусиль, а використання їх передбачає наявність ґрунтовної професійної підготовки.

Для чого потрібні тести? Щоб виявити, що досліджуваний може, а які завдання йому не під силу. Розрізняють тести вивчення інтелектуальних здібностей, рівня розумового розвитку особистості та тести успішності. Вони дають можливість з’ясовувати рівень розвитку окремих психічних процесів, рівень засвоєння знань, загального розумового розвитку особистості. Тести як стандартизовані методи дослідження дозволяють зіставляти рівень розвитку та робити висновки про успішність навчання досліджуваних відповідно до вимог шкільних програм або професіограм різних спеціальностей.

Тестові завдання подають у вигляді запитань, суджень, графічних зображень, малюнків, які мають спонукати експериментальну діяльність досліджуваних. Первинні результати (відповіді, час і помилки тощо) порівнюють з тестовими нормами – кількісними показниками виконання певного тесту, що складаються з урахуванням статі та віку досліджуваних. Норми визначаються в процесі стандартизації – попереднього випробування тесту на великих групах людей. За допомогою вимірювальних шкал – спеціальних числових систем – “сирі” оцінки переводяться в стандартні, що дає змогу зіставляти їх між собою. Застосування тесту – тестування – є досить точним засобом вимірювання індивідуальних відмінностей людей.

Тестові показники і оцінки мають не абсолютний, а відносний характер. Вони визначають лише місце, яке посідає досліджуваний відносно певної норми.

Змістоварізноманітність окремих видів психологічних тестів є причиною того, що їх поділ і класифікація є складним,до кінця не вирішеним завданням.

Практичне використання результатів тестування зумовлює суворість вимог до тесту. Насамперед, він повинен бути надійним і валідним. Надійність тесту визначається постійністю оцінок, які отримує досліджуваний при повторному тестуванні тим самим тестом або його аналогічною (еквівалентною) формою. Надійний тест дає високий показник збігу оцінок, що дає підставу розглядати його як достовірний інструмент психологічного дослідження. Валідність – ступінь відповідності тесту явищу, для вимірювання якого він призначений. Надійність і валідність тесту обґрунтовують за допомогою математичної статистики..

За природою психічних властивостей, рівень розвитку яких потрібно з’ясувати, психологічні тести поділяються на чотири основні категорії: 1) тести успішності, 2) тести здібностей, 3) тести таланту ; 4) тести якостей особистості. За формою опитування розрізняють бланкові та апаратурні тести.

За кількістю досліджуваних, які одночасно беруть участь у тестуванні, психологічні тести поділяються на індивідуальні та групові. За принципом формулювання запитань розрізняють вербальні і невербальні тести. Щодо співвідношення форми завдань, запитань і форми, в якій дається відповідь, розрізняють тести множинного вибору, тести визначення правильності даного судження та проективні тести. У психології тести є допоміжним прийомом дослідження; розроблення їх методики ґрунтується на засадах методології: системах знань, що описують відомі психічні явища, системах предметів психології,які вимагають вивчення, і системах методів дослідження недостатньо психічних явищ, свідомості і діяльності людини.

Проте тестування має й слабкі місця. Найважливішим з них є залежність його результатів від освіти досліджуваного, його можливостей оволодівати надбаннями культури. Потрібно також пам’ятати, що некоректно інтерпретовані тести можуть набути для особистості прогностичного значення.

Метод бесіди

Бесіда як емпіричний метод отримання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації є унікальною формою встановлення контакту між людьми, взаєморозуміння та взаємодії, почуття довіри та поваги, способом одержання зустрічної інформації, зворотного зв’язку. Бесіда вибудовується на умовах високої активності учасників та включає елементи дискусії, що дає можливість аргументувати власні позиції. Аби полегшити взаєморозуміння і більш повноцінно обмінюватись інформацією, варто у процесі бесіди дотримуватися деяких правил, а саме: викладати свою інформацію чітко, коротко й послідовно; намагатися перейти від монологу до діалогу; уважно слухати співрозмовника, давати йому змогу спокійно й неспішно висловити свою думку; добирати способи й засоби аргументації залежно від індивідуальних особливостей партнера по спілкуванню (його віку, статі, типу темпераменту, рівня мислення тощо); викладати свої докази в коректній формі; наводити доказові дані, факти; виявивши певні суперечності, розглянути їх спільно та зробити висновки.

Вважається, що бесіда на будь-яку етичну тему включає обґрунтування теми бесіди, вирішення поставленого питання, прийняття конкретної програми дій. Аби процес бесіди був успішним і результативним, варто керуватися наступними рекомендаціями:

· заздалегідь сформулювати мету й обміркувати альтернативні варіанти розв'язання проблеми;

· намагатися досягтидобровільної згоди партнера (чи партнерів) зі спілкування;

· не виявляти невпевненості, розгубленості всередині і наприкінці бесіди, навіть якщо будь-якого з її ключових моментів або мети не було досягнуто;

· спостерігати за співрозмовником і процесом спілкування, щоб визначити момент для закінчення бесіди;

· закінчуючи бесіду, доцільно використати свій найсильніший аргумент;

· намагатися залишити у співрозмовника позитивнее враження від зустрічі, опираючись на його особистий внесок у результативність процесу комунікації.

Сформульовані запитання повинні бути чіткими і зрозумілими, спрямованими безпосередньо на психологічні явища. Під час бесіди потрібно домагатися не лише констатуючої відповіді, а і пояснення , мотивування, тобто відповідей не лише на запитання « Що це таке?» , а й на запитання « Чому?» і « Як?». Неприпустимо, що бесіда перетворилася на розпитування чи допит. Метод бесіди відіграє допоміжну роль, оскільки всю інформацію дає сам опитуваний . Тому бесіду ,як метод дослідження, треба використовувати на початковому етапі для підготовки людини для участі в експерименті.

Метод інтерв’ю.

Метод інтерв'ю — психологічний вербально-комунікативний метод, що полягає в проведенні розмови між психологом і суб'єктом по заздалегідь розробленому плану.

Метод інтерв'ю відрізняється суворою організованістю і нерівноцінністю функцій співрозмовників: психолог-інтерв'юер задає питання суб'єкту-респонденту, при цьому він не веде з ним активного діалогу, не висловлює своєї думки і відкрито не виявляє своєї особистої оцінки відповідей випробуваного чи питань, які задаються.

Інтерв’ю в психології виступає способом отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування.

В історії інтерв’ю як психологічного методу можна виділити три етапи розвитку:

v Спочатку інтерв’ю використовувалося у сфері психотехніки та психотерапії, у свою сергу це сприяло виникненню психологічних консультацій;

v Використання інтерв’ю в соціологічних та соціально-психологічних дослідженнях, де вперше виникли питання про валідність способів організації та проведення інтерв’ю та достовірність отриманої інформації;

v Сучасний етап психологічних досліджень характеризується координацією практичних, теоретичних, та методологічних проблем інтерв’ю з метою використання його як особливого методу отримання інформації на основі вербальної комунікації.

Види інтерв’ю

1. Вільне – не регламентоване темою і формою бесіди. Передбачає попереднє формулювання, яке потім може бути змінене у процесі опитування. Дослідник може керуватися загальним планом проведення інтерв’ю, може проводити його у вільній формі.

2. Стандартизоване – за формою воно близьке до анкети із закритими запитаннями. Характеризується чітко продуманими запитаннями, які ставляться всім респондентам в одному формулюванні та послідовності. Запитання та їх порядок не можна змінювати.

3. Напівстандартизоване – компенсування недоліків обох видів інтерв’ю за рахунок включення обов’язкових та змінних запитань. Обов’язкові ставляться усім опитуваним, а змінні в залежності від глибини їх відповідей.

 

Проте межі між цими видами інтерв’ю рухливі і залежать від складності проблеми, цілей та етапу дослідження. Ступінь свободи учасників інтерв’ю зумовлюється переліком та формою запитань, змістовий рівень отриманої інформації – багатством та складністю відповідей.

 

У задачі психолога входить зведення свого впливу на зміст відповідей респондента до мінімуму і забезпечення сприятливої атмосфери спілкування. Ціль інтерв'ю з погляду психолога — одержати від респондента відповіді на питання, сформульовані відповідно до задач усього дослідження.

 

Анкетування

Анкетне дослідження — один із способів психологічного опитування. За допомогою анкетування досліджуються літературні, мистецькі, спортивні, професійні інтереси та уподобання, мотиви, ставлення до вибору дій, вчинків, різновидів праці, до тих чи інших переживань, їх оцінювання. На поставлені в анкеті запитання анкетовані дають відповіді в письмовій формі. Причому запитання ставляться так, що відповіді на них будуть описовими або альтернативними: “так”, “ні”, “не знаю”, “важко відповісти”, а бо так, що в них наперед дається кілька варіантів відповіді, серед яких піддослідному пропонується підкреслити один, що відповідає його особистим поглядам та інтересам. В анкеті ставляться запитання і констатуючого, і мотиваційного характеру, як у бесіді та інтерв’ю. Анкета може бути іменною, коли піддослідний зазначає своє прізвище та ім’я, наводить певні відомості про себе, та анонімною, при використанні якої отримують більш правдиві відповіді.

Існує три основних типи анкет, які застосовують у психології:

Це анкети, які складаються із прямих запитань і направлені на виявлення усвідомлених якостей особистості. Наприклад в анкеті, направленій на виявлення емоційного відношення школярів до свого віку , використовують таке запитання : « Ви хочете стати одразу дорослим, чи залишитися дитиною і чому?».

Це анкети селективного типу, де досліджуваному на кожне запитання анкети пропонується декілька варіантів відповідей. Завдання досліджуваних – вибрати правильну відповідь. Наприклад, для визначення відношення учнів до різних навчальних предметів, можна використати запитання: « Який із навчальних предметів самий цікавий?» , а в якості варіантів відповідей запропонувати такі навчальні предмети: фізика, література, алгебра, географія.

Анкети-шкали: при відповіді на запитання даних анкет, досліджуваний повинен не просто вибрати найбільш правильну із готових відповідей, а і проаналізувати(оцінити в балах) правильність даних відповідей. Наприклад замість відповідей «так» або «ні» досліджуваному пропонують п’ятибальну шкалу відповідей

5 – впевнено так;

4 – більше так, ніж ні;

3 – не впевнений, не знаю;

2 – більше ні чим так;

1 – впевнено ні;

Беззаперечною перевагою методу анкетування є швидке одержання масового матеріалу, що дозволяє прослідкувати ряд загальних змін в залежності від характеру навчально-виховного процесу. Недоліком методу анкетування є те, що він дозволяє відкривати тільки самий верхній шар фактів: матеріали за допомогою анкет не можуть дати досліднику уявлення про багато закономірностей, які відносяться до психології. Щоб компенсувати недоліки анкетування, потрібно застосовувати його із використанням більш змістовних методів дослідження, а також проводити повторні анкетування, маскувати від досліджуваних справжні цілі опитувальників.

Метод самоспостереження

Самоспостереження, являє собою процес споглядальної взаємодії за власними внутрішніми психічними процесами невідривне від спостереження за їхніми зов­нішніми проявами. Однією з форм зовнішніх виявів результатів самоспостереження (інтроспекції) є метод словесного звіту, чітка організація якого дає змогу узагальнити та «об'єктивувати» зміст даних, отриманих у результаті дослідження.

Самоспостереження в психології — унікальний метод «проникнення» у внутрішнє психічних процесів та явищ проте для дослідника використання цього методу пов'язане з цілим комплексом труднощів, подолання яких постає як чітка та методична організація пізнавальної роботи спостерігача (самого піддослідного): дані самоспостереження повинні даватися не в інтерпретованому, а в сутнісному вигляді; у тій послідовності, в якій вони виникають, а словесний вираз почуттів та переживань у цей момент має бути чітким та максимально спонтанним (умовно вільним від осмислюваних дій учасника дослідження). Хід і дослідницький ефект застосування методу самоспостереження багато в чому залежить від умілих та вправних дій дослідника, який організовує та забезпечує процес дослідження від початку до його логічного кінця.

Цей метод має ще більше недоліків, ніж спостереження, проте й непересічну цінність, адже це прямий шлях людини до самопізнання. Самоспостереження стає тут самоаналізом – способом проникнення у сутність свого Я. Психологи використовують такі продукти самоспостережень: щоденники, автобіографії, листи, спогади.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.024 с.)