Вживання та виготовлення знарядь і

2) су­спільний, колективний характер трудової діяльності.

«Праця — говорить Енгельс,— починається з виготов­лення знарядь». Передумови для цього створились, як ми бачили, вже у мавп. Такими передумовами були: часткове звільнення руки від функції пересування і пристосування її до функції хапання, розвиток здатності до маніпулювання речами під контролем зору, розвиток зачатків мислнтель-ної діяльності. Потрібний був, проте, ще один вирішальний крок — перехід до прямої ходи і повне звільнення руки від функції пересування, щоб перейти від випадкового використовування знарядь вищими мавпами до трудової діяльності перших людей, заснованої на виготовленні та вживанні знарядь.

Численними дослідами доведено, що мавпа іноді може використати палку, сук або інший довгий предмет для того, щоб дістати приманку (банан, апельсин), до якої вона не може дотягтись рукою. Проте є дуже істотна різ­ниця між справжнім знаряддям праці і палкою, яку мавпа використовує як «знаряддя» діставання банана. Ця різ­ниця зв'язана з колективним характером праці. Праця виникла як колективна діяльність, і з самого початку знаряддя праці характеризувалися певним способом вжи­вання, виробленим даним колективом і відомим даному колективові. Тому знаряддя могли виготовлятися про запас і зберігатися колективом. Нічого подібного ми не знаходимо в мавп. «Спосіб вживання» палки для добування банана не закріплюється за цією палкою і не стає власти­вістю її, відомою цілій групі мавп. Вживання палки як «знаряддя» має випадковий, епізодичний характер. Тому тварини ніколи не зберігають своїх «знарядь».

Вживання знарядь зв'язане з усвідомленням деяких стійких, постійних властивостей предмета і таких самих стійких відношень цього предмета до інших. Не можна виготовляти і вживати знаряддя, не усвідомлюючи, що воно є засобом добування їжі або одежі, не усвідомлюючи, отже, того відношення, яке воно має до тих речей, які з його допомогою добуваються. А щоб виготовляти про запас та зберігати знаряддя, треба усвідомлювати, що це від­ношення має постійний, стійкий характер. Усвідомлення постійних властивостей предмета та його відношень до інших предметів—одна з найважливіших ознак переходу від зачатків мислительної діяльності, що їх ми спостері­гаємо в тварин, до свідомого людського мислення.

Колективний характер праці має своєю передумовою певне співробітництво індивідів, тобто деякий, хоча б найелементарніший, поділ трудових операцій. Такий по­діл можливий лише в тому випадку, якщо кожний інди­від усвідомлює зв'язок своїх дій з діями інших членів ко­лективу і тим самим з досягненням кінцевої мети.

Візьмемо, наприклад, діяльність нагонича в умовах первісного колективного полювання. І що спонукає його до діяльності? Потреба в м'ясі або шкірі тварини. Кінцева мета всіх учасників полювання—заволодіти м'я­сом і шкірою тварини. Проте безпосередня мета дій наго-і ича зовсім інша — сполохати звіра й погнати його від себе. Який зміст мали б ці дії, якби нагонич не усвідомлю­вав зв'язку своїх дій з діями інших учасників полювання і, тим самим, з досягненням кінцевої мети — одержанням м'яса й шкіри тварини? Очевидно, дії нагонича можливі лише тому, іцо він усвідомлює свої дії як засоби, що допо­магають досягти кінцевої мети полювання.

Таким чином, в умовах колективної праці діяльність людини стає цілеспрямованою, тобто вона має передумовою усвідомлення мети і тих засобів, які ведуть до її досяг­нення. В цьому одна з докорінних відмінностей людської діяльності й свідомості від поведінки та психіки тварин

Свідомість з'явилася одночасно з мовою, тобто спілку­ванням людей одного з одним через мову. «Мова,— писав Маркс,— така ж древня, як І свідомість». У тварин немає мови. Правда, тварини нерідко впли­вають одна на одну з допомогою звуків голосу.

«Поділ праці» у таких тварин, як бджоли, мурашки та ін., має лише зовнішню і до того дуже поверхову схожість із справжнім поді­лом праці, який виникає лише в людини. Діяльність комах ніколи не має колективного характеру; в їх діяльності немає взаємодопомоги. При поверховому спостереженні може здаватися, що, наприклад, мурашки «спільно» тягнуть здобич у мурашник. Пильніше спостере­ження показує, проте, що кожна мурашка тягне здобич у свій бік, і тільки тому, що більшість мурашок рухається в бік мурашника, здо­бич, кінець кінцем, пересувається в цей бік.

Як тільки людина наблизиться до зграї журавлів, яка спустилась на луку, варто­вий птах видає пронизливий крик і з голосним лопотінням крил здіймається в повітря, а слідом за ним здіймається і вся журавлина зграя. Проте ці випадки тільки зовнішньо схожі на мовне спілкування людей. Птах видає крик не із свідомою метою сповістити птахів про небезпеку, яка наближається; крик є частина інстинктивної реакції на не­безпеку, реакції, яка містить в собі, крім крику, ще лопо­тіння крилами, злітання і т. д. Інші ж птахи злітають не тому, іцо вони «зрозуміли значення» цього крику, а через інстинктивний зв'язок поміж цим криком і злітанням.

Умовними сигналами для тварин можуть бути найріз­номанітніші предмети або окремі властивості їх, які збі­гаються в часі з появою їжі або наближенням небезпеки. Така сигналізація, яка забезпечує орієнтування в середо­вищі за властивостями навколишніх предметів і явищ і яка має спільні закономірності для інших тварин і лю­дини, була названа І. П. Павловим першою сигнальною системою.

У людини на відміну від тварин в процесі праці і суспіль­ного життя розвинулася звукова мова. Слова і сполучення слів, які ми чуємо, бачимо або відчуваємо, вимовляючи їх, також сигналізують собою певні предмети або відно­шення речей, що оточують нас. Це становить другу сиг­нальну систему, яка є продуктом суспільного життя і утворює спеціально людську «прибавку», якої немає в тварин.

«В тваринному світі, який розвивається на фазі людини,— пише І. П. Павлов,—сталася надзвичайна прибавка до механізмів нервової діяльності. Для тварин дійсність сиг-налізується майже виключно тільки подразненнями і слі­дами їх у великих півкулях, які безпосередньо прибувають в спеціальні клітини зорових, слухових та інших рецепто­рів організму... Це — перша сигнальна система дійсності, спільна у нас з тваринами. Але слово стало другою, спе­ціально нашою, сигнальною'системою дійсності, будучи сигналом перших сигналів».

Про значення словесних впливів І. П. Павлов пише:

«Слово для людини є такий самий реальний умовний од­разник, як і всі інші спільні в неї з тваринами, але разом з тим і такий багатоосяжний, як ніякі інші, який не йде щодо цього ні в яке кількісне і.якісне порівняння з умов­ними подразниками тварин. Слово, завдяки всьому попередньому життю дорослої людини, зв язане з усіма зовнішніми й внутрішніми подразненнями, які надходять у великі півкулі, всі їх сигналізує, всі їх замінює і тому може викли­кати всі ті дії, реакції організму, які зумовлюють ті по­дразнення».

Друга сигнальна система нерозривно зв'язана з першою;

у людини завжди має місце взаємодія обох сигнальних систем. Друга сигнальна система дозволяє в узагальне­ному вигляді зберігати нагромаджені знання, служить спілкуванню між людьми і лежить в основі механізму людського мислення. Через другу сигнальну систему, в її взаємодії з першою, здійснюється вирішальний вплив суспільних умов на розвиток свідомості людини, через другу сигнальну систему свідомість людини виявляється в її суспільній діяльності.

Мова виникла в процесі колективної праці, коли в лю­дей, які формувалися, неминуче мала з'явитися «потреба щось сказати одне одному» (Енгельс). Одночасно форму­вався і орган людської свідомості — кора великого мозку людини. «Спочатку праця,— як відзначає Енгельс,— а потім і разом з нею членоподільна мова стали двома найго­ловнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи по­ступово перетворився в людський мозок, який, при всій своїй схожості з мавпячим, далеко переважає його вели­чиною і досконалістю».

Вчення 1. П. Павлова про другу сигнальну систему в її взаємодії з першою вказує на специфічно людські механізми вищої нервової діяльності.

Основні закони вищої нервової діяльності, встанов­лені І. П. Павловим, є спільними для всіх людей. Але зміст психічного життя людини визначається насамперед впли­вом суспільних умов, в яких людина живе й діє. Разом із зміною суспільного життя істотно змінюється психологія людей, як сукупність історично зумовлених особливостей, звичок, знань, думок і почуттів. Ці зміни в духовному обличчі людей являють собою те, що відрізняє людину однієї історичної епохи від іншої, одного класу від іншого.

Тестові завдання для перевірки знань

1.Головною властивістю живої матерії є:

А) рефлекс

Б) подразливість

В)інстинкт

Г) умовні та безумовні рефлекси