Розділ 26. Людина в політиці та економіці

Людина й економіка

Економічна реальність створює таке специфічне середовище (світові економічні тенденції, економічна політика держави тощо), у якому людина може активно проявляти свої сутнісні властивості. Психологічні закономірності економічної поведінки та взаємодії між людьми як суб’єктами економічних відносин вивчаються новою наукою – економічною психологією.

Економічна психологія – це галузь наукового знання, що знаходиться на перетині інтересів психології, яка розглядає питання, пов’язані з особливостями внутрішнього світу людини, та економіки. Вона стрімко розвивається, поповнюючись сучасними як економічними, так і психологічними знаннями, маючи покликання сприяти кращому розумінню поведінки людей у їхньому економічному житті. Головною її специфікою є виняткова увага до психологічних явищ (як усвідомлюваних, так і неусвідомлюваних), що пов’язані з відображенням людиною економічної сфери життєдіяльності, а також із регуляцією економічної поведінки людини.

Історія економічної психології.

Зусиллями видатних економістів (А. Сміт, А. Маршалл, Дж. Кейнс) було сформовано теорію раціональної «економічної людини», яка прагне до максимізації власної вигоди, прибутку. Ця теорія домінувала тривалий час, поки дослідниками питань людини у світі економіки були лише економісти.

Потреба переходу в дослідженні економічної реальності на рівень психології обумовлювалась вступом розвинених країн в епоху постіндустріального суспільства, за умов якого суттєво посилилось значення особистості в різних сферах економіки. Важливими передумовами становлення економічної психології стали розробка суб’єктивно-психологічної теорії в економіці та відкриття феномена граничної корисності (Л. Вальрас, У. Джевонс, К. Менгер).

Економічна психологія створювалась на початку ХХ століття як прикладна наука, найголовнішим завданням якої було дослідити причини невідповідності поведінки «економічної людини» в економічній практиці. Одними з перших психологів, які почали вивчати проблеми економічної психології, були Г. Тард («Економічна психологія», 1902 р.) та Г. Мюнстерберг («Психологія та економічне життя», 1912 р.). За визначенням Г. Тарда, економічна психологія має справу з психологічними основами економіки, тобто з психологічними положеннями, на які спирається економічна теорія. Cформульовані авторами ідеї широкого визнання в той час не здобули, і лише в 1940-ві роки увагу наукової громадськості привернули аналогічні ґрунтовні роботи Дж. Катони, який став першим психологом, що сконцентрувався на психологічних проблемах макроекономічного рівня. Саме Дж. Катона сформулював одну з базових ідей економічної психології: покупка залежить не лише від здатності зробити її (економічні можливості), а й від бажання її здійснити (психологічна готовність). У загальну економічну теорію він увів поняття «ставлення до чогось», «настрій», «очікування». Вивчаючи поведінку споживача, Дж. Катона cтав одним із найвидатніших представників маркетингової гілки економічної психології. У книзі «Психологічна економіка» (1975) всебічно описані його теоретичні положення про співвідношення економіки та психології, які зводяться до того, що економіка без психології не може успішно досліджувати найважливіші економічні процеси, а психологія без економіки не має можливості досліджувати найбільш важливі аспекти людської поведінки.

У вітчизняній психологічній науці перші праці, у яких ставились питання з економічної психології як прикладної галузі психології, з’являються в 1980–1990-х роках (А. І. Кітов, С. В. Малахов, А. В. Філіппов). Проте інтерес учених тривалий час зосереджувався на психології виробника, людському факторі у виробництві, проблемах управління. Саму ж економічну психологію розуміли як науку про психологічні умови ефективного господарювання. Це спонукало психологів розвивати економічну психологію практично одночасно з психологією управління, інженерною психологією та ергономікою.

Нині російські та українські дослідники презентують дослідження різноманітно спрямованих проблем економічної психології (Н. М. Дембицька, О. В. Козлова, А. Б. Купрейченко, О. О. Міщенко, Ю. М. Семенов, С. В. Фера, В. О. Хащенко, Ю. М. Швалб та інші).

Об’єкт економічної психології – господарюючий суб’єкт (людина, сім’я, організація, держава або нація).

Предмет економічної психології як наукової дисципліни не є сталим, а уточнюється з розвитком наукового знання. На початковому етапі становлення вітчизняної економічної психології її предметом уважалися психологічні закономірності господарювання та виробничої діяльності людей. С. В. Малахов визначав економічну психологію як міждисциплінарне знання про людину та людські відносини в системі господарювання. Сучасні дослідникиуточннюютьпредмет економічної психології шляхом його розширення, зазначаючи, що його складають не лише психологічні закономірності господарювання та виробничої діяльності, але й закономірності всіх інших видів економічної поведінки та економічної свідомості людей. Так, В. П. Позняков зазначає, що предметом економічної психології є психологічні закономірності економічної поведінки людини, пов’язані з виробництвом, розподілом, обміном та споживанням товарів і послуг; психологічні закономірності взаємодії та взаємовпливу економічних факторів та психологічних явищ у регуляції економічної поведінки.

Проте, на думку А. Б. Купрейченко, таке визначення сьогодні виглядає вузьким, бо в ньому ставиться акцент на особистості, незважаючи на те, що основу економіко-психологічних досліджень складають соціальні групи; до того ж, до нього не включені деякі проблеми, які розглядаються сучасним науковим товариством як економіко-психологічні: вплив економічних факторів на неекономічну поведінку чи свідомість особистості або соціальної групи; із розгляду виключається соціалізація особистості та динаміка свідомості особистості і групи в умовах економічних змін і т. ін.

Підсумовуючи новітні погляди вчених на предмет економічної психології, визначимо: на сучасному етапі предметом економічної психології є закономірності взаємодії економічних і психологічних факторів у регулюванні свідомості й поведінки особи та соціальної групи. Інакше кажучи, предметом економічної психології є психологічні закономірності економічної свідомості та економічної поведінки суб’єктів господарювання.

Проблема психологічних закономірностей формування економічної свідомості як важливої складової предмета економічної психології висвітлюється в працях західноєвропейських, американських, російських та українських дослідників. Учені вивчають психологічні форми і механізми функціонування економічної свідомості, її структурні компоненти тощо.

Існують правомірно різні погляди на ті чи інші наукові поняття в будь-якій науці, а відтак і різні їх визначення. Це повною мірою стосується й економічної психології. Так, найпоширеніші визначення поняття «економічної свідомості»такі:

· окрема форма індивідуальної чи групової свідомості, що міститься в різних формах знання індивідуального та групового суб’єкта про різні економічні об’єкти та його ставлення до цього знання (А. Л. Журавльов, В. П. Позняков);

· системна складова свідомості, вищий рівень психічного відображення економічних відносин людиною (О. С. Дейнека);

· внутрішньо суперечливе, багаторівневе утворення, яке в узагальненому вигляді відображає ступінь обізнаності суб’єкта з економікою і раціональне ставлення до неї (В. В. Спасенников).

Спільним у цих визначеннях є розуміння економічної свідомості як психічного відображення економічного буття.

Вивчення економічної свідомості вкрай необхідне для визначення особливостей економічної поведінки – другого важливого складника предмета економічної психології. Це закономірно, адже існує діалектичний взаємозв’язок між явищами економічної свідомості та економічної поведінки. З одного боку, явища економічної свідомості людини постають як суб’єктивне відображення об’єктивних економічних явищ, що формуються і розвиваються в процесі її економічної поведінки під впливом конкретних економічних умов; з другого – явища економічної свідомості опосередковують вплив зовнішніх економічних факторів на поведінку (у тому числі й економічну) суб’єкта господарювання, постаючи її психологічними регуляторами.

Основним психологічним механізмом функціонування економічної свідомості постає активне відображення навколишньої дійсності. Економічна свідомість функціонує в системі безперервних прямих та зворотних зв’язків із дійсністю, що забезпечує можливість людини отримувати адекватну економічну інформацію та можливість діяти, спираючись на ці дані.

Процес формування економічної свідомості залежить як від самої людини, господарюючого суб’єкта, так і від зовнішніх обставин (оточення, характеру виховання, навчання тощо).

До основних функціональних складових актуалізованої економічної свідомості можна віднести: економічні знання, економічні оцінки, економічні переконання. Останні визначають ставлення людини до економічної сфери діяльності. Усвідомлення людиною самої себе в економічній сфері (свого внутрішнього світу та здійснюваної економічної діяльності) отримало в економічній психології назву економічна самосвідомість. На основі цієї відносно стійкої системи уявлень суб’єкта про самого себе в соціально-економічному контексті він цілеспрямовано будує свою поведінку, взаємовідносини із суб’єктами та об’єктами економічної реальності, а також здійснює оцінку самого себе.

На відміну від економічної свідомості, поняття «економічна поведінка» – як складова предмета економічної психології – використовується для визначення форм активності суб’єкта, що проявляється назовні по відношенню до різноманітних економічних об’єктів. Це поняття також має різні визначення. За О. С. Дейнекою, економічна поведінка – це поведінка, викликана економічними стимулами, та діяльність господарюючого суб’єкта, що містить когнітивні (сприйняття та уявлення про економічні параметри, ірраціональне та раціональне в економічному мисленні, фактори прийняття рішень); афективні (економічні емоції та почуття); мотиваційно-вольові компоненти (економічні мотиви, економічні норми, економічний інтерес, економічна дія та діяльність). В. П. Позняков пов’язує економічну поведінку з розпорядженням обмеженими ресурсами та визнає її націленою на задоволення потреб суб’єкта; І. В. Троїцька ж убачає в ній набір психологічних засобів та способів досягнення цілей на шляху задоволення однією людиною чи групою людей як фундаментальних, так і загальнолюдських цивілізаційних потреб.

Економічна поведінка суб’єкта – надскладне утворення, що визначається багатьма факторами і не може бути аксіоматично описане та однозначно передбачене. Особливості її проявів регулюються знаннями, значеннями суспільної, групової та індивідуальної свідомості, емоціями, потребами, мотивами конкретної людини. Окрім того, серед соціально-психологічних факторів формування і регулювання економічної поведінки значну роль відіграють ситуаційні: наслідування, мода, реклама тощо.

Економічна психологія всебічно вивчає соціально-психологічний процес входження індивіда в економічну систему суспільства – економічну соціалізацію – надзвичайно важливий процес як для окремої особистості, так і для суспільства в цілому. Поняттям «економічна соціалізація» позначається процес формування в індивіда економічного мислення, процес інтеріоризації економічної реальності, що охоплює пізнання економічної дійсності, засвоєння економічних знань, формування економічних уявлень, засвоєння і реалізацію ролей та навичок економічної поведінки.

Із точки зору системно-структурного підходу, економічну соціалізацію особистості розглядають як цілісну систему, до якої належать дві групи психологічних виявів: зовнішні (цінності економічної інституції суспільства) і внутрішні (потребово-мотиваційна система індивіда). Економічна соціалізація як формування певних економіко-психологічних характеристик особистості відбувається завдяки інтеріоризації нею зовнішніх економічних цінностей суспільства через її потребову систему (внутрішні психологічні виявлення).

Економічна соціалізація, як і економічний розвиток, процес безперервний. Він охоплює все життя людини, тому його не можна вважати завершеним на якомусь певному віковому етапі. Головною метою економічної соціалізації є вироблення адекватних і гармонійних уявлень про економіку, знання економічних категорій, розвиток навичок економічної поведінки. Результатом безперервного динамічного процесу економіко-психологічного розвитку особистості є економічна соціалізованість, що визначається як відповідність людини соціально-економічним вимогам, котрі висуваються до даного її вікового етапу, як наявність особистісних і соціально-психологічних передумов, що забезпечують її нормативну поведінку.

Економічна психологія як молода дисциплінарно організована наука (особливо на теренах нашої країни) стрімко розвивається за допомогою вельми широкого тематичного кола досліджень. Саме це надшироке коло тем ускладнює спроби необхідної систематизації основних напрямків економічної психології. Найважливішими з них є: психологія економічної поведінки, психологія підприємництва, психологічні аспекти фінансової поведінки, ставлення до грошей, психологія податків; психологія споживача; економіко-психологічна адаптація; прикладні проблеми економічної психології (психологія комерційної таємниці, психологія комерційних переговорів).

Виходу зі складнощів систематизації напрямків може сприяти визначення основних сфер економічної життєдіяльності та відповідних їм видів економічної поведінки індивідуальних чи групових суб’єктів господарювання. Такими сферами можуть бути дві глобальні: макро- та мікрорівень економічної психології. До макрорівневих проблем економічної психології належать: психологія відносин власності, грошового обороту, зайнятості та безробіття тощо; до проблем мікрорівня входять: психологія домашніх господарств та поведінка споживача, психологія фірм, підприємництва та ділової етики.

Привабливою є ідея здійснення систематизації основних напрямків економічної психології за соціальною рівневою градацією: макросоціальний, мезосоціальний, мікросоціальний рівень. На макросоціальному рівні в центрі уваги знаходиться сфера економічних відносин індивіда та суспільства, соціально-психологічні характеристики представників великих соціально-економічних груп (наприклад, підприємців), економіко-психологічні характеристики великих соціальних груп (етнічних, демографічних тощо). Окремими проблемами дослідження на цьому рівні виступають психологічні механізми економічної поведінки громадян по відношенню до економічної політики держави, психологія власності, інфляції, безробіття, багатства, бідності та ін.

До мезосоціального рівня належать психологічні проблеми окремих фірм та підприємств, населення конкретних регіонів (із характерними для них соціально-психологічними особливостями) як економічних суб’єктів. Окремою проблемою досліджень цього рівня постає вивчення сфери бізнесу.

На мікросоціальному рівні суб’єктами господарювання є окремі індивіди та малі групи. Досліджуються питання психологічних особливостей процесу економічної соціалізації, психологія споживання та накопичення. Самостійним напрямом постає вивчення психологічних закономірностей взаємодії та взаємовідносин продавців та покупців у процесі купівлі-продажу.

Заслуговують на увагу ідеї визначення таких розділів економічної психології як наукової дисципліни: психологія споживача; психологія економічної поведінки; психологія прийняття рішення; психологія грошей; психологія накопичення; економічна соціалізація.

Західноевропейські та американські вчені в структурі економічної психології виділяють три великі розділи:

· ринок (психологія споживача, психологія ведення домашнього господарства);

· бізнес (комерційна таємниця, психологія комерційної таємниці тощо);

· відносини «суспільство–громадянин» (психологія власності, податків, грошей, фінансів, економіко-психологічна адаптація).

У вітчизняній економічній психології останніх років активно розробляються проблеми економічної соціалізації (Г. М. Авер’янова, С. В. Єроніна, І. К. Зубіашвілі); соціально-психологічних детермінант економічної культури (В. В. Москаленко, О. О. Міщенко); дауншифтінгу (В. Білоконь, О. Щур); психології бізнесу (О. В. Данчева, Ю. М. Швалб); психології підприємницької діяльності (С. Д. Максименко, О. А. Філь).

Одним із найперспективніших напрямків розвитку економічної психології постає психологія грошей, яка зосереджена на визначенні в проблемі ставлення до грошей не їх суто економічних функцій (міра вартості, засіб обігу, платежу, накопичення), а участі грошей у формуванні психіки людей з утворенням і задоволенням потреб виживання, існування, самозадоволення, заняття певного рівня в співтоваристві тощо. Незважаючи на те, що на сучасному етапі розвитку науки не визначається якась єдина теорія чи всеохоплююча праця з проблеми психологічних особливостей ставлення людини до грошей, зазначена проблема активно досліджується в різноманітних напрямах досліджень як західних, так і російських і вітчизняних учених. Новітні зарубіжні дослідження в галузі психології грошей можна умовно розподілити на сім напрямків: базові установки по відношенню до грошей, їх отримання та використання; сакральний та профанний сенс грошей; культурні, етнічні та релігійні аспекти ставлення до грошей; повсякденні звички, пов’язані з витратами та збереженнями, великими придбаннями та сплатою податків, дарунками та благодійними пожертвами, відпочинком та азартними іграми; психічні розлади, пов’язані з грошима; специфіка психології багатства, вивчення співвідношення багатства та щастя; проблеми економічної соціалізації: дослідження формування в дітей уявлень про значення, властивості та походження грошей; правила розпорядження грошима, що утворюються в сім’ях; гроші в професійній сфері: проблеми оплати праці, чайових, штрафів; вивчення задоволеності працею та причин страйків.

Основні тематичні напрямки досліджень українськими та російськими вченими психологічних особливостей ставлення до грошей представлені: вивченням базових установок по відношенню до грошей, поєднані з культурними, етнічними їх аспектами (Є. Д. Короткіна, Н. П. Помуран), гендерними особливостями (А. В. Кисляк); використання грошей та розпорядження ними в сім’ї (Г. М. Авер’янова, А. В. Бояринцева); особливостей психологічного підґрунтя протікання процесів економічної соціалізації (С. Г. Яновська, Н. М. Дембицька); особливостей економічної свідомості (Г. В. Ложкін, В. Л. Комаровська); психологічних основ ставлення до грошей під час реалізації благодійництва (О. В. Татаренко); суб’єктивності економічного благополуччя (В. А. Хащенко), фінансової та матеріальної задоволеності (М. Ю. Семенов); дауншифтінгу як психологічної проблеми (І. В. Білоконь, О. Щур); особистісного аспекту ставлення до грошей: індивідуально-психологічних передумов (Є. Бичкар, О. С. Дейнека), рівня зрілості особистості (М. Ю. Семенов), конституційно-типологічних особливостей (В. В. Єнін).

Більшість зв’язків сучасної людини з її життєвим світом реалізується через медіум грошей. Монетарний аспект мають усі прояви сутнісних сил та потреб сучасної людини: професійна діяльність, дозвілля, освіта, мистецтво і наука, користування матеріальними благами – усе це має грошовий еквівалент, і тому вкрай важливим постає визначення психолого-педагогічних передумов формування ставлення особистості до грошей для можливостей розвитку в неї конструктивного ставлення до грошей.

Спираючись на теоретичні основи психології грошей як на вихідну методологічну основу для дослідження психологічних особливостей ставлення до грошей, можна визначити три групи психолого-педагогічних передумов: об’єктивні зовнішні (соціально-економічні, соціально-демографічні, етнічні, соціально-культурні); суб’єктивні зовнішні (соціальне оточення: сім’я, однолітки, друзі); суб’єктивні внутрішні (ставлення до себе, до іншого, до провідної діяльності).

Індивідуально-психологічні особливості як основа для визначення своєрідності ставлення особистості до грошей підкреслюються в багатьох дослідженнях психології грошей. Х. Голдберг, І. І. Кожевнікова, Р. Е. Левіс, А. Шах стверджують, що в ставленні особистості до грошей виявляються її найглибші шари, ставлення до грошей є інтегральною ланкою людських життів, на яку впливає все, що особистість робить, думає та відчуває (якщо не прямо, так опосередковано).

Відтак учені намагаються виділити монетарні типи особистості. Х. Голдберг та Л. Льюїс визначають їх на основі чотирьох найбільш розповсюджених та сильних психологічних значеннях грошей (безпека, влада, кохання та свобода): символ безпеки – «Компульсивний економ», «Аскет», «Компульсивний завсідник розпродажів», «Фанатичний збирач»; символ влади – «Маніпулятор», «Хрещений батько», «Створювач імперії»; символ кохання – «Покупець любові», «Продавець любові», «Викрадач любові»; символ свободи – «Борець за свободу», «Покупці свободи». За типологією монетарної поведінки Д. Меррілл та Р. Рейд визначають чотири монетарні типи: «Чутливі», «Ті, що думають», «Ті, що сприймають» та «Інтуїтивні». Перші характеризуються як чутливі, приємні, проте імпульсивні та недисципліновані, уважаючи гроші «брудними», уникають їх; другі – педантичні, нерішучі, у справах із грошима схильні перестраховуватися; треті – владні, жорстокі, у справах із грошима рішучі та вимогливі, можуть переоцінювати свої здібності; а четверті – ентузіасти, імпульсивні, егоїстичні, при вирішенні фінансових питань схильні бути оптимістичними, стрімкими та популярними. Н. Форман у своїй типології використовує два типи, які є подібними до типології Х. Голдберг та Л. Льюїс: «Скнара», що займається накопиченням грошей, та «Магнат», який шукає грошей для отримання влади. Водночас учений виділяє ще три монетарні типи та визначає їх головні психологічні характеристики: тим часом як «Марнотратець» управляє депресивними настроями та почуттям бути знехтуваним, витрачаючи гроші, «Завсідник розпродажів» має компульсії купувати щось непотрібне, бо придбання речей за менші кошти дозволяє відчувати свою зверхність, при цьому у випадку поразки (наприклад, не вдалося знизити ціну) відчуває зростання гніву та депресії, а «Гравець» процвітає на почуттях хвилювання і очікування, коли бере участь в азартній грі, шансів на виграш, маючи потяг до відчуття влади, яке надає його перемога.

І. В. Андреєва та Ю. С. Ніколенко узагальнили і розширили типологію монетарної поведінки особистості, пов’язавши її з основним спрямуванням руху грошей (отримання, збереження, витрачання), основними поведінковими стратегіями по відношенню до грошей, типами та формами «грошової поведінки».

О. П. Нікітіна визначає п’ять монетарних типів, притаманних особистості юнацького віку: «Зважено-раціональний», «Грошове занепокоєння», «Грошова розслабленість із вираженим терапевтичним спрямуванням витрат», «Негативно-емоційна концентрація на грошах», «Грошове заперечення». Представники кожного з визначених типів вирізняються як характером ставлення до грошей, так і особливостями ставлення до себе, до інших людей та до провідної (зокрема, навчально-професійної) діяльності. Тож «грошовим» блокам розвивально-корекційної роботи, спрямованої на формування конструктивного ставлення до грошей, повинні передувати «особистісні», спрямовані на оптимізацію ставлення до себе, до інших, до провідної діяльності.

Таким чином, створення монетарної типології особистості систематизує багатоманітність особистісного ставлення до грошей і тим самим відкриває нові можливості для поглиблення пізнання психологічних закономірностей економічної свідомості та економічної поведінки суб’єктів господарювання.

 

Людина і політика

Наукові та практичні завдання, поставлені перед сучасним суспільством, обумовлюють актуальність оволодіння знаннями про природу, механізми та функції політики. Політична психологія як самостійний науковий напрямок сприяє формуванню компетентності у сфері політики на етапі навчання у вищій школі. Психологія політики як навчальна дисципліна зосереджує увагу на психологічних особливостях влади, політичного лідерства, закономірностях виборчого процесу та політичної діяльності. Предметом політичної психології виступають психологічні компоненти політичного життя суспільства, що формуються в процесі політичної соціалізації і проявля­ються в політичній свідомості та поведінці.

Політична соціалізація – це процес включення індивіда в політичну систе­му через оснащення його досвідом цієї системи, закріпленим у політичній культурі. Це засвоєння індивідом норм і культурних кодів, які визначають його відношення до політики та дії в політичній сфері. Політична соціалізація виступає як процес взаємодії індивіда і політичної системи, метою якого є адаптація індивіда до даної системи, перетворення його на громадянина. Результатом політичної соціалізації є політична активність, пасивність чи відчуження. У результаті політичної соціалізації формується політична свідомість і політична поведінка особистості.

Політична психіка забезпечує функціонування політичної свідомості та поведінки. Політична психіка включає 3 блоки: політичне сприйняття (наприклад, політичної інформації), політичне мислення (обмірковування політичної інфор­мації та прийняття політичних рішень), політичні почуття (емоційна оцінка висновків політичного мислення).

Політична свідомість виступає результатом сприйняття суб’єктом навколишньої дійсності, що пов’язана з політикою і в яку він включений. Політична свідомість представлена пов’язаними з політикою усвідомлюваними діями та станами індивіда.

Структура політичної свідомості може класифікуватися залежно від суб’єкта політичної свідомості і бути представлена як індивідуальна, групова і масова політична свідомість. Індивідуальна політична свідомість – особлива властивість та якість окремої особистості, яка сприймає, оцінює політику, а також цілеспрямовано діє в політичному плані. Групова політична свідомість – узагальнена свідомість конкретних великих (соціальні класи, страти) та малих (політична еліта, «правлячий клас» тощо) груп. Масова політична свідомість – масова свідомість суспільства (або його частини) стосовно питань, які мають важливий для багатьох людей зміст і обумовлюють політичні наслідки.

Розгляд психологічного рівня політичної свідомості передбачає функціонування мотиваційного і когнітивного блоків політичної свідомості. За функціональними формами політичної свідомості вона виявляється в політичних знаннях та уміннях, а також політичних цінностях, орієнтаціях, переконаннях, настановленнях, оцінках.

Особливою формою політичної свідомості є політична самосвідомість. Політична самосвідомість – це процес вироблення системи уявлень суб’єкта про себе в соціально-політичному плані, на основі якої будуються від­носини з іншими суб’єктами та об’єктами політики. Це усвідомлення себе в політиці як самостійного діяча.

Близьким до політичної свідомості є поняття політичної культури. Політична культура – історичний досвід, пам’ять соціальних спільнот і окремих індивідів у сфері політики, її орієнтації впливають на політичну пове­дінку. Це система історично сформованих, відносно сталих настанов, переконань, уявлень, моделей поведінки, що виявляються в діяльності суб’єктів життя суспільства на основі спадкоємності. У більш вузькому значенні політична культура – це комплекс уявлень національної чи соціально-політичної спільноти про світ політики, політичне, закони та правила їх формування.

Політична поведінка – процес взаємодії політичних суб’єктів із політикою, тобто сукупність дій та вчинків суб’єкта політики по відношенню до політичних інститутів у межах політичного процесу. Це результат функціонування трьох блоків політичної психіки, політичної свідомості, підсвідомого і культури. Це зовнішній бік політичної діяльності. На вищому рівні це діяльність із координації чужих інтересів у межах суспільства (політична діяльність професіона­лів-політиків). На середньому рівні – діяльність із політичної демонстрації власних інтересів (активність політичних партій, функці­онерів політичних організацій). На нижчому рівні – політична соціалізація (засвоєння політичної культури пересічними громадянами).

Історія політико-психологічних поглядів поділяється на два періоди: 1) до виникнення психології як окремої науки (Платон, Арістотель, Н. Макіавеллі, М. Вебер та інші); 2) після виникнення психології як окремої науки (біхевіоризм, психоаналіз, гуманістична психологія) тощо.

Психологія правителя вперше була детально описана Нікколо Макіавеллі (ХV–XVI ст.). У його роботах можна виокремити основні положення макіавеллізму:

1. Оточення. Необхідно з’ясувати, хто небезпечніше для володаря – ті, хто бажає зберегти, що має, чи ті, хто прагне придбати, чого не має.

2. Нагорода та покарання. Карають за дрібні вчинки, а за значні – нагороджують. Коли страждають усі, мало хто захоче помститися. Нагороджувати слід поступово, а карати миттєво. Добрі справи робити потроху, щоб підлеглі мали час для вдячної оцінки. Нагороди цінують, коли вони рідкі. Покарання краще здійснювати зразу і в значних дозах. Одноразова жорстокість пере­носиться з меншим роздратуванням, ніж розтягнута в часі.

3. Власність. Людина може змиритися з втратою влади і свободи, але ніколи не змириться із втратою майна. Честолюбство – пасивна форма виразу пристрасті до накопичення.

4. Успіх. Натовп іде за видимістю успіху. Досягнутий успіх виправдовує навіть нечесні засоби. Переможців не судять.

5. Любов і страх. Той, кого бояться, здатний керувати так же легко, як і той, кого люблять. Якщо володар прагне досягнути влади, йому слід користуватися символа­ми мотива любові. Але утримати її можна, лише спираючись на мотив страху.

6. Обов’язки. Бути щедрим – значить бути залежним. Передбачливий володар не повинен виконувати всі свої обов’язки (якщо тільки невиконання принесе шкоду). Заслужити ненависть за добрі справи так же легко, як і за погані.

7. Лідер. Мудрий лідер поєднує в собі якості лева і лиса.

8. Мета і засоби. Мета має враховувати засоби, а засоби – обставини, гуманізм цілей і реалізм засобів.

9. Мораль. Політик не може керуватися моральними нормами, тому що політика – сфера відносного, а мораль – об­ласть абсолютного.

10. Управлінські рішення. Приймаючи рішення, лідер повинен зважувати, на боці якого менше незручностей. Сумнівним є інший шлях, коли вибираєш те, що обіцяє більше користі.

В історії науки відмічається суперечливе ставлення до позицій макіавеллізму від критики та неприйняття до прагнення експериментально дослідити та апробувати на практиці. Однією з найбільш давніх категорій політичної психології є поняття «харизма». Цей термін походить від грецького слова «harisma» – божий дар, благодать. У науку це поняття було введено М. Вебером, який виділив три типи легітимності влади: заснованої на традиції, на праві (легально-раціональна) та на харизмі. Харизматичний лідер («посланець бога, втілення долі») – це суб’єкт, який розглядає свою закон­ність як дар небес. До основних психологічних особливостей харизматичного лідера відносять потужний динамічний потенціал для соціальних змін, слідування субординації, вимогливість, автократичність, демонстрація надприродних можливостей через екстраординарні дії, догматичність тощо. Харизматичний лідер не терпить критики, згуртовує прибічників, які створюють феномен «групової думки» (переконаність у непогрішимості, всемогутності, проникливості і правоті).

Кожен, хто свідомо осягне природу власного несвідомого, здатний чини­ти харизматичний вплив на оточення. Механізм харизматичного вливу розкрито в концепції К.-Г. Юнга. За К.-Г. Юнгом, «Я» прагне до ідентифікації з харизматичністю архетипа (компонента колективного несвідомого), а індивід при цьому відчуває надлюдські можливості (розширення своєї особистості за індивідуальні межі – психічна інфляція). Але це відчуття частіше ілюзорне, оскільки не «Я» підкорило архетипічні сили несвідомого, а навпаки. Тоді індивід перестає розвиватися і може бути «роздавлений» архетипічною маскою. К.-Г. Юнг уважав, що в деяких випадках індивід може підкорити архетипічний образ. Тоді він стає «мана»-особистістю (харизматиком). Така особистість стає об’єктом архетипічних проекцій інших.

Аналізуючи політичне несвідоме, О. Донченко, Ю. Романенко виділяють архетипи, зумовлені візантійською компонентою менталітету українців: архетип вічного учня (інфантилізм, геронтократія); архетип героїзованого злочинця (вбачання елітарності в девіантній поведінці); архетип домінування уречевленого над процесуальним (консерватизм); архетип об’єктивно-речової детермінації буття (екстернальність); архетип обрядності та імітативності (центрація на засобах діяльності, а не на результаті); архетип вічного повернення (традиціоналізм); архетип едукативності психокультури (квазікомпенсація меншовартості); архетип анігілятивної рівності (нехтування стратегічними інтересами); архетип долі (героїчні вчинки в екстремальних умовах і очікування в умовах повсякденння); архетип ідеалізації старовини; архетип тотожності істини і влади; архетип центрованої провини (потреба в спокутуванні, яка утримує залежність); архетип вічної правди (нав’язування одностайності); архетип звеличення юродивого. Зазначені архетипи можуть бути враховані як під час побудови іміджу політичного лідера, так і під час аналізу та управління поведінкою електорату.

Поняття про владу до політичної психології прийшло із соціальних наук. Використання слова влада, з одного боку, дозволяє утворювати побутові метафори (опинитися у владі хвиль, владі музики, почуттів, подолати владу злиднів, вирватися з-під влади чар тощо), з другого боку, будувати наукову категорію. Філософ Т. Гоббс говорив, що влада є засобом чогось досягти в майбутньому, а саме життя є вічним прагненням до влади. Б. Рассел розглядав владу як фундаментальне поняття, яке об’єднує всі соціальні науки, аналогічне поняттю енергії у фізиці. Він уважав, що влада може бути визначена як досягнення наміченого ефекту. Соціолог М. Вебер визнавав, що влада означає будь-яку закріплену суспільними відносинами можливість наполягати на своєму, навіть при наявності опору, незалежно від того, у чому ця можливість виражається. У суспільних науках переважає аналіз відносин влади, що склалися.