Методи діагностики психічних станів

Для цілей діагностики психічних станів використовують фізіологічні, психологічні, поведінкові та інші показники, вибір яких визначається як характеристиками пов’язаними з реалізацію конкретного виду діяльності функціональних підсистем, так і можливостями оперативної й об’єктивної реєстрації. Аналіз міжсистемних взаємин у структурі психічних станів, що відбивають реакцію цілісного організму на комбінований вплив факторів діяльності, дозволяє вичленувати найбільш вагомі фактори, що визначають рівень працездатності суб’єкту діяльності, і прогнозувати її динаміку в процесі діяльності.

Кінцевою метою діагностики психічних станів особистості є їхня нормалізація, що досягається корекцією режимів праці, тренувань, навчання та відпочинку, застосуванням методик психологічної корекції, саморегуляції станів, використанням зовнішніх подразників (функціональна музика, вплив кольорів, точковий масаж та ін.). Для дослідження психічних станів необхідно застосовувати широкий набір методик, що використовують зовнішньо емоційні прояви суб’єктів діяльності; показники фізіологічних реакцій; біохімічні дані; неврологічні показники; психологічні та психофізіологічні показники; поведінкові та діяльнісні показники – з метою наступного об’єднання отриманих показників у загальну інтегральну оцінку.

Фізіологічні методи діагностики психічних станів. До фізіологічних методів контролю психічних станів варто віднести насамперед вимірювання електроенцефалограми (ЕЕГ), показників серцево-судинної системи (частоти серцевих скорочень, артеріального тиску, а також варіабельності серцевого ритму, що реєструються за допомогою методу електрокардіографії (ЕКГ)), дихальної системи (спірометрія), колірної чутливості, рухової активності (актограми), шкірно-гальванічної активності, високочастотної фотометрії, термометрії й ін. Дані методи можуть використовуватися для діагностики рівнів активації людини та виявлення типу психічних станів із метою прогнозу професійної, спортивної або навчальної діяльності.

Методика оцінки психічних станів за даними методу ЕКГ, що використовує інтегральний показник активності регуляторних систем (який розраховується по тривалості кардиоінтервалів), дозволяє виділяти наступні стани: стан норми, помірну функціональну напругу, виражену функціональну напругу, різку функціональну напругу, астенизацію регуляторних систем (Р. М. Баєвський, 1995).

Дослідження методом ЕЕГ студентів у стані спокою та в умовах екзаменаційного стресу дозволило виявити підгрупи випробуваних, що характеризуються різними рівнями психоемоційної напруги та стресу і різними швидкостями переробки зорової інформації (Є. А. Умрюхін, Т. Д. Джебраілова, І. І. Коробейнікова, 2003).

До числа безконтактних методів оцінки психічних станів відноситься високочастотна фотометрія – вимір характеристик світіння пальця чи руки оператора в полі високочастотного розряду. Виявлено тісну кореляцію характеристик світіння з температурою тіла та величиною шкірно-гальванічного рефлексу, що є широко відомими контактними методами контролю психічних станів (Г. Г. Маньшин, Є. Ю. Барзилович, В. Ф. Воскобоєв, 1983), а також зафіксовані значимі розходження в рівні світіння шкіри пальців у працівників, що відрізняються рівнем успішності діяльності, та в тих самих працівників при наявності в них різних психічних станів.

Перспективним методом діагностики психічних станів людини є дослідження її мовних характеристик – інтонограми. Так, у дослідженнях Е. Ф. Бажина зі співавторами (1972) показано, що інформативними характеристиками для розрізнення емоційних станів є: середня частота основного тону, діапазон зміни основного тону та ступінь мінливості мелодії основного тону. Використання даних мовних характеристик дозволяє виділити наступні емоційні стани випробуваних: депресію, тривогу, манію, апатію.

Психологічні методи оцінки психічних станів. Як відзначають Б. А. Душков, А. В. Корольов, Б. А. Смірнов (2002), психологічні показники випробуваних (пам’яті, уваги, емоційно-вольової сфери і т. ін.) більш тісно корелюють з результатами діяльності, ніж фізіологічні показники. Це пов’язано з їхньою регулюючою функцією в діяльності. Процес переробки інформації працівником може бути представлений у вигляді складної ієрархічної структури, кожному рівню якої відповідають визначені психічні процеси. Так, проведений психологічний аналіз професійної діяльності операторів дозволяє стверджувати, що в найбільш загальному випадку для оцінки їхніх психічних станів необхідно досліджувати оперативну пам’ять (обсяг і тривалість збереження інформації), увагу (її переключення та розподіл), швидкісні якості оператора. Зокрема, як показали дослідження В. П. Зінченко, А. Б. Леонової, Ю. К. Стрєлкова (1977), розвиток стану стомлення впливає на мікроструктуру процесів короткочасної пам’яті, причому найбільш чуттєвими до стану стомлення є задачі повного відтворення заданої послідовності цифр. Також вони відзначають, що стомлення веде до порушення тих операцій, які потребують максимальної мобілізації уваги.

На практиці для діагностики психічних станів найбільш інформативними є показники: переключення й інтенсивності уваги; швидкості сприйняття інформації; обсягу короткочасної пам’яті; часу простої та складної сенсомоторної реакцій; тривалості відтворення заданого інтервалу часу; абсолютних і диференціальних порогів чутливості в різних модальностях; критичної частоти злиття світлових мелькань.

Переключення уваги вивчають за допомогою чорно-червоної таблиці Шульте–Платонова в модифікації О. М. Леонтьєва. Таблиця складається з 49 квадратів, у яких випадковим образом розміщені чорні цифри від 1 до 24 і червоні від 1 до 25. Обстежуваний називає та показує, наприклад, одночасно чорні цифри у зворотному порядку (від 24 до 1), червоні – у прямому (від 1 до 25). Чорні та червоні цифри показують по черзі. Враховують час виконання завдання та кількість помилок. Переключення уваги оцінюють за формулою:

, (20. 1)

де N _заг – загальне число знаків; Т – час виконання завдання; N _пом – число помилок.

Вимір стійкості та концентрації уваги, а також швидкості сприйняття інформації відбувається за допомогою коректурної проби Бурдона–Анфімова.

Т. Д. Лоскутовою (1975) запропонована методика оцінки психічних станів за параметрами імовірностних характеристик простої сенсомоторної реакції, а також визначені критерії розходження різних станів, якими є: «функціональний рівень системи», «стійкість реакції», «рівень функціональних можливостей». Показано, що дана методика дозволяє об’єктивно контролювати рівні працездатності операторів і диференціювати стани: нормальної, зниженої, обмеженої та істотно обмеженої працездатності.

Як відзначають Г. С. Никифоров, М. А. Дмитрієва, В. М. Снєткова (2003), найбільш важливими параметрами при оцінці психічних станів у професійній діяльності є два: рівень збудження (РЗ) та рівень енергетичних резервів (РЕР). Дані параметри є інтегральними, кожен з них складається з декількох показників.

Для оцінки рівня збудження за даними психомоторних показників найбільш інформативними є наступні:

1) помилка по напрямку у відмірюванні часу (чим більше недовідмірювання, тим вище збудження, і навпаки, чим вище перемірювання, тим нижче збудження);

2) відношення зручного темпу до максимального в теппінг-тесті;

3) помилка в напрямку відмірюванні темпу.

Для оцінки рівня енергетичних резервів найбільш інформативними є два психомоторних показники, що відбивають силу процесу збудження:

1) відношення часу простої сенсомоторної реакції на слабкий сигнал до аналогічного часу реагування на сильний сигнал в звуковому варіанті;

2) відношення середньої частоти рухів за останні 25 секунд роботи в 30 секунд в теппінг-тесті до максимального темпу рухів, показаного в 5 секунд в теппінг-тесті.

Переклад первинних значень вимірюваних показників у стандартні бали відбувається за п’ятибальною шкалою.

Методики, засновані на визначенні психологічних показників, використовуються в комплексному обстеженні психічних станів працівників різних професійних груп і показують чутливість до виявлення станів стомлення, хронічного стомлення, перевтоми, стресу.

Методики суб’єктивної оцінки психічних станів. Для оцінки психічних станів випробуваних розроблено ряд опитувальників, зокрема: «Опитувальник для оцінки гострого фізичного стомлення», «Опитувальник для оцінки гострого розумового стомлення», «Ступінь хронічного стомлення» та інші (А. Б. Леонова, 1984; С. К. Сергієнко, В. О. Бодров, Ю. Е. Писаренко, 2003). Дані опитувальники дозволяють виявляти не тільки наявність конкретного психічного стану, але і ступінь його виразності. Так опитувальник «Ступінь хронічного стомлення» дозволяє крім стану норми виявити наступні градації стомлення: початкова стадія хронічного стомлення, виражена міра хронічного стомлення, сильна міра хронічного стомлення, перехід в область патологічних станів (астенічний синдром).

При дослідженні психічних станів широко використовуються методики з застосуванням суб’єктивних шкал, зокрема «Тест диференціальної самооцінки функціонального стану», побудований на принципі полярних профілів Ч. Остгуда, що дозволяє проводити оцінку таких характеристик стану, як самопочуття, активність, настрій (САН). Відзначається, що цей тест дозволяє діагностувати стан стомлення у випробуваних. При цьому діагностика стану ґрунтується не тільки на абсолютних характеристиках кожної з категорій, що знижуються при стомленні, але й на показниках їхнього співвідношення. Модифікований варіант цього тесту, розроблений А. Б. Леоновою (1984), використовувався для оцінки стану стомлення телеграфісток і медичного персоналу.

Крім зазначених методик, у психології праці, інженерній психології й ергономіці застосовуються такі методики суб’єктивної оцінки психічних станів, як «Шкала станів», «Шкала диференціальних емоцій», «Шкала ситуативної тривожності», «Шкала особистісної тривожності» (С. К. Сергієнко, В. О. Бодров, Ю. Е. Писаренко, 2003).

Переваги використання методик із застосуванням суб’єктивних шкал полягають у тому, що вони дають можливість одержання тонких кількісних оцінок опису психічних станів. У зв’язку з цим вони використовуються поряд з іншими методиками при проведенні комплексних досліджень психічних станів різних професійних або спортивних груп випробуваних.

Застосування методик суб’єктивної оцінки психічних станів на практиці не завжди може дати об’єктивну картину, оскільки, як відзначає О. О. Навакатікян (1993): «…суб’єктивні оцінки стомлення залежать від мотивації, зацікавленості у виконуваній роботі, а також від таких зовнішніх по відношенню до операційної сторони діяльності чинників, як рівень домагань і міра відповідальності при виконанні завдання. Крім того, суб’єктивні оцінки стомлення пов’язані із складністю виконуваної діяльності».

До недоліків даних методик варто також віднести наступне:

· вони попередньо повинні бути відкалібровані з іншими показниками, які виконують функцію еталона;

· використання стандартизованих тестів суб’єктивної оцінки психічних станів для деяких категорій працівників, що виконують специфічну діяльність, може виявитися малоефективним;

· методики вимагають досить великого часу проведення тестування (10–20 хвилин).

Комплексні методи оцінки психічних станів. Оскільки психічні стани людини можуть розглядатися як своєрідна відповідь функціональних систем різних рівнів на зовнішні та внутрішні впливи, що виникають під час виконання значимої для людини діяльності, то на практиці для їх вивчення необхідне використання комплексних методик, які включають набір психологічних і фізіологічних показників, що дозволяє повніше охарактеризувати системну інтегративну характеристику стану, а також підвищити вірогідність й інформативність проведених досліджень.

У роботі О. О. Конопкіна (1980) наведені результати дослідження психічних станів операторів у діяльності хімічного виробництва за результатами спільних вимірів: біохімічних показників крові (рівень цукру та групи адреналіноподібних речовин) та сечі (зміст кортикостероїдів); частоти пульсу та величини артеріального тиску; простої та складної сенсомоторної реакції; коректурної проби.

При вивченні працездатності операторів енергопідприємств використовувався комплекс показників: артеріальний тиск; частота серцевих скорочень; функціональна рухливість нервових процесів; латентні періоди простої та складної сенсомоторної реакцій; обсяг короткочасної пам’яті; стійкість і швидкість переключення уваги; самопочуття, активність, настрій (опитувальник «САН») (О. О. Навакатікян, В. В. Крижановська, В. В. Кальниш, 1987).

В. П. Дядичкіним (1990) описана методика комплексного психофізіологічного дослідження працездатності, заснована на вимірі: часу сенсомоторних реакцій на оптичні й акустичні подразники; критичної частоти злиття мелькань, координації руху, тремору, швидкості довільних скорочень м’язів, артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, обсягу короткочасної пам’яті, концентрації та переключення уваги, швидкості виконання розумових операцій.

Для вивчення інформаційного стресу (В. О. Бодров, 2000) застосовувалася комплексна методика, що має визначення у випробуваних: часу простої та складної сенсомоторної реакцій на світло; ступеня виразності факторів нестабільності вибору, відхилення від аутогенної норми, тривожності, працездатності, показника вегетативного тонусу (за даними тесту Люшера); розподілу та стійкості уваги; обсягів оперативної та короткочасної пам’яті на числа; реакції на об’єкт, що рухається; самопочуття, активності, настрою (методика САН); частоти пульсу і подиху, обсягу подиху; критичної частоти злиття світлових мелькань; порогів контрастної чутливості ока; особистісної тривожності та реактивно-ситуаційної тривожності (опитувальник Спілбергера–Ханіна); емоційного стану (за опитувальником Л. П. Гримака «Емоційна реактивність»).

Слід зазначити, що реальна трудова діяльність накладає жорсткі часові й технічні умови на методики визначення психічних станів, у силу чого багато фізіологічних показників виявляються складними та практично недоступними для конкретних досліджень. Це стосується біохімічних показників, електроенцефалограми, електроміограми та деяких інших вегетативних показників. Показники, що визначаються за допомогою методу ЕКГ, хоча й дають інтегральні характеристики психічних станів, але не несуть інформації про їхню структурну організацію. Психологічні опитувальники (зокрема, опитувальник Спілбергера–Ханіна, методика САН та ін.) вимагають досить тривалого часу для роботи з ними, тому їх застосування в умовах реальної професійної діяльності обмежено.

Вибір показників для комплексної діагностики психічних станів визначається на основі аналізу процесу праці, при цьому група параметрів, що відображає специфіку праці, потрібна оптимальним чином визначати внутрішні критерії успішності діяльності. До методів і систем діагностики психічних станів пред’являється також ряд загальних вимог:

· висока інформативність і достовірність, тобто показники контролю повинні досить тісно корелювати з показниками працездатності людини;

· оперативність, можливість проведення експрес-діагностики, тобто отримання результатів контролю повинне здійснюватися досить швидко;

· висока перешкодостійкість, тобто на результати діагностики не повинні впливати різні сторонні чинники;

· простота реалізації, тобто отримання сигналів контролю не повинне вимагати застосування складної і громіздкої апаратури, створення для працівника спеціальних умов для тестування (екранованих приміщень, спеціального освітлення, нерухомого положення тіла і т. ін.);

· безперервність контролю протягом усього часу роботи людини;

· відсутність перешкод у роботі людини, тобто отримання інформації про психічний стан не повинно заважати виконанню основної роботи, не повинно відволікати людину від її діяльності, сигнали контролю повинні природним чином з’являтися у процесі роботи;

· виключення суб’єктивізму, тобто результати контролю не повинні залежати від бажання людини, вони не повинні свідомо спотворюватися.

У даний час не викликає сумніву необхідність аналізу психічних станів за комплексом показників, разом з тим поки не існує однозначних методологічних підходів до аналізу станів і реальних можливостей їх детальної, диференційованої оцінки. У зв’язку з цим прогностичні можливості існуючих комплексних методик на практиці залишаються обмеженими.