Судинна теорія вираження емоцій І. Уейнбаума і її

модифікація. На початку XX століття І. Уейнбаум зазначив тісну

взаємодію між м’язами обличчя й мозковим кровообігом, тому

висловив припущення, що м’язи обличчя регулюють кровообіг.

Впливаючи протилежним чином на вени й артерії, вони підсилюють

приплив або відтік крові в мозок. Останнє ж супроводжується зміною

суб’єктивних переживань.

Р. Зайонц відродив цю теорію, але в модифікованому вигляді. На

відміну від І. Уейнбаума, він вважає, що м’язи обличчя регулюють не

артеріальний кровообіг, а відтік венозної крові. В одному з

експериментів із вдмухуванням у ніздрі теплого й холодного повітря

було показано, що перший оцінюють як приємний, а другий – як

неприємний. Автори розцінили це як результат зміни температури

мозку, зокрема й гіпоталамуса, зумовленої зміною температури крові,

що припливає в мозок.

Біологічна теорія емоцій П.К. Анохіна. У межах цієї теорії

емоції розглядаються як біологічний продукт еволюції,

пристосувальний чинник у житті тварин.

Виникнення потреб спричиняє, на думку П.К. Анохіна,

виникнення негативних емоцій, які відіграють мобілізуючу роль,

сприяючи найшвидшому задоволенню потреб оптимальним способом.

Коли зворотний зв’язок підтвердить, що досягнуто запрограмованого

результату, тобто що потребу задоволено, тоді виникає позитивна

емоція. Вона постає як кінцевий підкріплювальний чинник.

Закріплюючись у пам’яті, вона в майбутньому бере участь у

Загальна характеристика емоцій та почуттів

470

мотиваційному процесі, впливаючи на прийняття рішення про вибір

способу задоволення потреби. Якщо ж отриманий результат не

узгоджується із програмою, тоді виникає емоційне занепокоєння, яке

зумовлює пошук інших, більш успішних способів досягнення мети.

Кількаразове задоволення потреб, забарвлене позитивною

емоцією, сприяє навчанню відповідній діяльності, а повторні невдачі в

одержанні запрограмованого результату спричиняють гальмування

неефективної діяльності й пошуки нових, більш успішних способів

досягнення мети.

Фрустраційні теорії емоцій. Ця група теорій пояснює

виникнення негативних емоцій як наслідок незадоволення потреб і

потягів, як наслідок невдачі. У цьому разі йдеться про розумові емоції,

тобто емоції, які виникають не як оцінка подразника, що діє під час

безумовно-рефлекторних емоційних реакцій, а як оцінка ступеня

успішності (а точніше – неуспішності) досягнення мети,

задоволення потреби. Це емоції досади, злості, гніву, люті, страху.

Розпочав розробку цих теорій Дж. Дьюї. Він вважав, що емоція

виникає лише тоді, коли здійснення інстинктивних дій або довільних

форм поведінки натрапляє на перешкоду. У цьому разі, прагнучи

адаптуватися до нових умов життя, людина відчуває емоцію. Дьюї

писав, що психологічно емоція – це адаптація або напруження звичок

й ідеалу, а органічні зміни є виявом цієї боротьби за адаптацію.

У наступні роки виникла й була ґрунтовно розроблена теорія

когнітивного дисонансу Л. Фестінгера. Відповідно до цієї теорії, коли

між очікуваними й дійсними результатами діяльності є розбіжність

(когнітивний дисонанс), виникають негативні емоції, водночас, як збіг

очікуваного й результату (когнітивний консонанс) зумовлює появу

позитивних емоцій. Емоції, які виникають при дисонансі й консонансі,

автор теорії розглядає як основні мотиви відповідної поведінки

людини.

Незважаючи на багато досліджень, які підтверджують правоту

цієї теорії, існують й інші дані, котрі свідчать, що в деяких випадках і

дисонанс може викликати позитивні емоції. На думку Дж. Ханта, для

виникнення позитивних емоцій необхідним є певний ступінь

розбіжності між установками й сигналами, деякий «оптимум

розбіжності» (новизни, незвичайності, невідповідності тощо). Якщо

сигнал не відрізняється від попередніх, то його оцінюють як

нецікавий; якщо ж він відрізняється занадто сильно, здасться

небезпечним, неприємним, дражливим тощо.

Когнітивістські теорії емоцій. Ці теорії з’явилися як

наслідок розвитку когнітивної психології й відображають думку,

відповідно до якої основним механізмом появи емоцій є когнітивні

процеси.

Когнітивно-фізіологічна теорія емоцій С. Шехтера.

Цю теорію розробив С. Шехтер із колегами в межах когнітивістських

теорій емоцій. Було виявлено, що вісцеральні реакції, які зумовлюють

збільшення активації організму, хоча і є необхідною умовою для

Глава 19

471

виникнення емоційного стану, але недостатні, тому що визначають

лише інтенсивність емоційного реагування, але не його знак і

модальність. Відповідно до цієї теорії, певна подія чи ситуація

викликають збудження, і в людини виникає необхідність оцінити його

зміст, тобто ситуацію, що спричинила це збудження. На думку

Шехтера, на виникнення емоцій, поряд зі стимулами, які

сприймаються, й породжуваними ними фізіологічними змінами в

організмі, впливають минулий досвід людини й оцінка нею наявної

ситуації з погляду наявних у цей момент потреб та інтересів. Отже,

вісцеральна реакція викликає емоцію не прямо, а опосередковано.

На думку С. Шехтера, емоційні стани – це результат взаємодії

двох компонентів: активації (arousal) і висновку людини про причини

її збудження на основі аналізу ситуації, в якій виникла емоція.

Пізнавальна теорія емоцій М. Арнольд – Р. Лазаруса _______________. У

руслі поглядів С. Шехтера перебувають і концепції М. Арнольд та

Р. Лазаруса. У М. Арнольд пізнавальною детермінантою емоцій є

інтуїтивна оцінка об’єкта. Емоція, як і дія, настає за цією оцінкою.

«Спочатку я бачу щось, потім я уявляю, що це «щось» небезпечне, – і

як тільки я уявляю це, я налякана і біжу». Отже, на думку Арнольд, ми

боїмося тому, що вирішили, начебто нам загрожують. Вона вважає, що

як лише людина безпосереднім й інтуїтивним способом дійде

висновку, що тим чи іншим предметом варто опанувати, вона відразу

відчуває привабливість цього предмета. Як тільки людина інтуїтивно

робить висновок про загрозу для себе, вона відразу відчуває, чого їй

потрібно уникнути. Виникає тенденція діяти, що виявляється у різних

тілесних змінах, і переживається як емоція. Оцінку, на думку Арнольд,

характеризує миттєвість, безпосередність й ненавмисність, тобто

інтуїтивність. Цю інтуїтивну оцінку автор розуміє як «почуттєве

судження», на відміну від абстрактного «рефлексивного судження».

У концепції Р. Лазаруса центральною також є ідея про

пізнавальну детермінацію емоцій. Він вважає, що когнітивне

опосередкування є необхідною умовою для появи емоцій. Однак він

критикує М. Арнольд за те, що поняття «оцінка» залишається в неї

суб’єктивним і не пов’язується з фактами, які можна безпосередньо

спостерігати. Це зумовлює ігнорування питання про умови, які

детермінують оцінку. Крім того, Лазарус не згодний з Арнольд із

приводу того, що остання визнає оцінку чуттєвою (емоційною) за

характером.

У концепції Р. Лазаруса є два головні положення:

• кожна емоційна реакція, незалежно від її змісту, є функцією

особливого роду пізнання або оцінки;

• емоційна відповідь становить собою певний синдром, кожен