Поняття про спілкування, його види, засоби та функції

 

Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти.
Спілкування - це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життєдіяльності.
Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:

1. Комунікативна функція - зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.

2. Інформаційна функція здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.

3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана із суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх прагнення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.

4. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді системи ставлень: симпатій - антипатій, любові - ненависті, конфлікту - злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.

5. Конативна функція пов'язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі спонукальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.

6. Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.

Особливість спілкування – у його нерозривному зв’язку з діяльністю. Діяльність є головним середовищем і необхідною умовою виникнення і розвитку контактів між людьми, передавання потрібної інформації, взаєморозуміння та узгодження дій.

Змістом спілкування завжди є інформація, зумовлена потребами взаємодії людей. Змістом спілкування є знання, уміння, навички – зміст свідомості людини.

Структуру комунікативного процесу (процесу спілкування) можна представити так:

Ø хто говорить?

Ø що повідомляє?

Ø кому?

Ø в якій ситуації?

Ø по якому каналу?

Ø з якою метою?

Ø з яким ефектом?

Давши відповіді на ці запитання, можна досить повно описати конкретний комунікаційний процес. Це — модель Г.Лассуелла.

Ю.Воронцов дещо деталізував цю модель і представив комунікаційний процес у вигляді таких компонентів:

1. Джерело інформації.

2. Комунікатор.

3. Повідомлення.

4. Комунікант (реципієнт).

5. Комунікаційний канал.

6. Екстралінгвістичний параметр повідомлення.

7. Джерело механічних перешкод.

8. Джерело семантичних перешкод.

9. Класові і соціальні фільтри.

10. Особистісно-індивідуальні фільтри.

11. Семантичні поля. (камінь на дорозі і камінь за пазухою)

12. Поля комунікаційної обстановки.

13. Втрата інформації.

14. Зворотний зв'язок "комунікант — комунікатор".

15. Зворотний зв'язок "комунікант — джерело інформації".

Сторонами спілкування є: комунікативна, інтерактивна та перцептивна.

Комунікативний (інформаційний) параметр. Спілкування завжди пов'язане з обміном інформацією. Тут суттєвими є такі проблеми: скільки інформації слід давати співбесідникові? Інформація підлягає законові достатнього мінімуму, тобто повинна бути необхідною для передачі сенсу повідомлення і достатньою для розуміння. Краще давати інформацію меншими порціями і спостерігати за реакцією партнера (аудиторії). Тоді легше встановити міру необхідної інформації.
В якій формі подавати інформацію? Інформація може передаватися за допомогою слів, інтонації, міміки, пантоміміки, сигналів, символів. Залежно від типу спілкування, обирається і форма передачі інформації. Зазвичай, під час виступів, на лекціях, в офіційних повідомленнях ситуація змінюється і більша частина інформації передається через слова. В письмових повідомленнях є лише смисл слів і граматика.

Важливою є також проблема вибору часу, місця, умов, обставин, в яких відбувається спілкування.

Інтерактивний параметр спілкування полягає в обміні впливами, діями, у взаємодії партнерів. Ефективне спілкування потребує доброго партнерського ансамблю. Партнери навіюють одне одному настрій, емоції, мотиви діяльності. Партнери здатні викликати інтерес, захопленість, або ж, навпаки, відразу до певних ідей, речей, дій, явищ і т.д. одне у одного у процесі спілкування. Звичайно, найбільший вплив на людей мають авторитетні, яскраві особистості і референтні групи.

Серед механізмів спілкування важливо виділити такі:

· ідентифікація — ототожнення себе з іншими і визначення своїх соціальних ролей, поглядів, норм, цінностей;

· рефлексія — усвідомлення того, яким сприймають мене інші люди;

· стереотипізація — сприймання і оцінка людей (і себе) на базі певних сталих уявлень, норм, установок;

· каузальна атрибуція — інтерпретація суб'єктом причин і мотивів поведінки як власної, так і інших людей, виходячи з власного досвіду;

· атракція (притягання) — виникнення привабливості, симпатії, любові, дружби між людьми;

· емпатія — співчуття, співпереживання, проникнення в почуття і стан іншої людини.

Перцептивний параметр — сприймання людини людиною. Перше враження на нас справляє зовнішність людини, з якою ми спілкуємось. Сприймання зовнішності відбувається в такому порядку: волосся, взуття, обличчя, очі, брови, губи, вуха, ніс, чоло, руки, одяг.

Сприймаючи одне одного, люди часто припускаються помилок. Найпоширенішими помилками соціальної перцепції є:

· ефект "ореолу": а) соціальні стереотипи з приписуванням соціальним ролям певних психічних властивостей і навіть зовнішності; б) загальна думка групи про людину приймається як беззастережно правильна;

· ефект ставлення до інформатора (прийняття думки авторитетної особи і недовіра до інформації неавторитетної особи);

· ефект послідовності інформації (довіра до останньої за часом надходження інформації, особливо, негативної інформації);

· ефект самооцінки (більш-менш правильно сприймає оточуючих людина з адекватною самооцінкою, завищена і занижена самооцінки викривляють оцінки інших людей);

· ефект переносу (люди переносять на оточуючих людей власні негативні якості і риси; так, нечесна людина всіх вважає злодіями і т.п.).

Існують різноманітні класифікації видів спілкування:

1. Безпосереднє і опосередковане спілкування. Безпосередній контакт партнерів, які бачать і чують одне одного, знаходяться в одному часі і просторі. Опосередковане спілкування відбувається між людьми, що розділені простором або часом і користуються такими засобами, як телефон, факс, комп'ютер, листування, символи, аудіо- або відеозаписи, книги, ЗМІ, передають (або залишають речі).

2. Реальне і уявне спілкування. Реальне спілкування відбувається між реальними партнерами. Уявне - спілкування з літературними (театральними, кіно- героями, з фетишами, фотографіями людей (відсутніх або померлих)). Інколи люди заміщають реальне партнерське спілкування "розмовами" з тваринами, рослинами, іграшками, міфічними та релігійними персонажами.

3. Залежно від кількості партнерів, можна виділити типи спілкування:
людина - людина – міжособистісне; особистість – група – особистісно-групове; внутрішньогрупове (між членами групи); міжгрупове.

4. Офіційне і неофіційне спілкування. Офіційне (формальне) спілкування регламентується певними офіційними соціальними, посадовими стосунками, кодексами. Неофіційні (побутові, сімейні, товариські) стосунки не мають таких чітких приписів і здійснюються на більш вільних засадах.

5. Вербальне і невербальне спілкування. Вербальне - спілкування за допомогою мови і мовлення. Одна з найважливіших проблем цього типу спілкування - розуміння. Розуміння сенсу і значень слів залежить від розуміння понять, досвіду, спрямованості, ціннісних орієнтацій партнерів.

Вербальне спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, усним і письмовим. У безпосередньому усному вербальному спілкуванні важливу роль відіграє інтонація, за допомогою якої партнери виділяють ключові слова, підкреслюють сенс фрази. Люди довіряють більш інтонації, ніж об'єктивному мовному виразу. Інтонація також використовується для вираження емоцій.

Усне вербальне спілкування може опосередковуватися телефоном. При телефонних розмовах партнери позбавлені можливості спостерігати за мімікою, пантомімікою, зовнішнім виглядом партнера, обстановкою.

Письмове вербальне спілкування (листи, книги, плакати, газети, тексти на екрані комп'ютера) залишає в розпорядженні партнерів лише слова і граматичні правила і форми.

Невербальне спілкування полягає в передачі і отриманні інформації за допомогою міміки, пантоміміки, різного роду сигналів і символів.

Велике значення в невербальному спілкуванні має мова погляду (тривалість погляду, тип погляду, розмір зіниці, якість, зміст погляду). Погляд передає не лише емоції, а також і змістовну інформацію.

У невербальній комунікації люди послуговуються жестами. Жестикулюють свідомо і спонтанно. Кількість, активність жестів і їх значення залежать від національних, групових, сімейних традицій, темпераменту і характеру людини.

У спілкуванні інформацію несе навіть простір: відстань між партнерами, місце в кімнаті, в будинку, яке займає (чи прагне зайняти) та чи інша людина.

Крім того, в психологічній літературі виділяються види спілкування на підставі різних ознак:

 

1. За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнісним.

Матеріальне спілкування - це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.

Когнітивне спілкування - це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).

Кондиційне спілкування - це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).

Мотиваційне спілкування - це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.

Діяльнісне спілкування - це обмін діями, навичками, вміннями тощо.

2. За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне. Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане із задоволенням біологічних потреб).

Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).

3. В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.

Ділове спілкування - це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.

Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.

Інструментальне спілкування - це засіб для задоволення різних потреб.

Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.

4. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.

Залежно від того, як і між ким відбувається акт спілкування, виділяють такі рівні.

· примітивний — коли партнер розглядається як перешкода, що потребує усунення;

· маніпулятивний — коли партнер використовується як засіб для досягнення певної мети;

· стандартизований — справжнє ставлення ховається під "масками", які демонструють партнеру певні стандартні норми поведінки;

· конвенційний — нормальна партнерська взаємодія випадкових (чужих) людей, коли враховуються потреби, інтереси, цінності обох сторін;

· діловий — партнерська взаємодія, що не виходить за межі ділових стосунків, спрямована на взаємодопомогу, взаєморозуміння;

· ігровий — взаємодія між досить близько знайомими людьми, які чуйно і щиро намагаються "грати партнера" (К.Станіславський), створювати оптимальну атмосферу спілкування;

· духовний — обмін духовними цінностями, доступ до найпотаємніших переживань, мрій, "розкриття" душі перед партнером.

У реальній взаємодії партнери переходять з рівня на рівень. Важливо, щоб вони не опускалися нижче конвенційного рівня.

Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).

 

Мова - це система звукових сигналів, письмових знаків та символів, з допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.
Мовлення - це конкретне використання мови для висловлення думок, почуттів, настроїв. Мовлення - це психічне явище.

Мовлення в науковій літературі ділять на усне та письмове.
За стилем виділяють побутове, художнє, ділове та наукове мовлення.

Побутовий стиль мовлення притаманний повсякденному спілкуванню; художній - застосовується в літературних творах (проза, поезія тощо); діловий стиль мовлення притаманний офіційному спілкуванню (наприклад, доповіді, документи тощо); науковий - характерний для різних наукових праць.

Хоча вербальні символи (слова) — основний наш засіб для кодування ідей, призначених до передачі, ми використовуємо і невербальні символи для трансляції повідомлень. У невербальній комунікації використовуються будь-які символи, крім слів. Найчастіше невербальна передача відбувається одночасно з вербальною і може підсилювати чи змінювати зміст слів. Обмін поглядами, вираз обличчя, наприклад, посмішка і вираження несхвалення, підняті в здивуванні брови, жвавий чи зупинений погляд, погляд з певним виразом, схвалення чи несхвалення — усе це приклади невербальної комунікації. Використання пальця щоб вказати на предмет, прикривання рота рукою, дотик, млява поза також відносяться до невербальних способів передачі значення (змісту).

Відповідно до досліджень, значна частина мовної інформації при обміні сприймається через мову поз і жестів і звучання голосу. 55 % повідомлень сприймається через вираження обличчя, пози і жести, а 38 % — через інтонації і модуляції голосу. Звідси випливає, що всього 7 % залишається словам, сприйнятим одержувачем, коли ми говоримо. Це має принципове значення. Іншими словами, у багатьох випадках те, як ми говоримо, важливіше слів, які ми вимовляємо. Таким чином, якщо хтось говорить: «Добре... я дам доручення» — то пауза після слова «добре» може служити ознакою того, що керівник не хоче цього робити, зараз занадто зайнятий, не хоче давати доручення чи не знає, що саме варто доручати.

Вербальне спілкування завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках невербальне спілкування може нести значно більше змістовне навантаження, ніж вербальне.

Невербальне спілкування представлене не лише використанням жестів, міміки, пантоміміки, а й просторово-часовою характеристикою організації спілкування.

Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування). Дистанція спінювання залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб'єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психологічних особливостей, національних звичаїв тощо).

За даними американських психологів, дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:

· інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) - до 0,5 м;

· міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями – дистанція витягнутої руки) - 0,5-1,2 м;

· соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) - 1,2-3,7 м;

· публічна дистанція - 3-7 м і більше.

При будь-якому спілкуванні правильно обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.

Ще однією важливою частиною спілкування є візуальний контакт, оскільки саме погляди можуть сказати набагато більше, ніж слова. Візуальний контакт допомагає регулювати розмову.

Психологічні дослідження показують, що до 40 % інформації несуть жести та міміка.

Жестикуляція включає в себе всі жести рук ("мова рук"), а також деякі інші дії, що несуть в собі певне змістовне навантаження (наприклад, співрозмовник виймає сигарети, що означає необхідність завершення розмови і т. д.).

До міміки відносяться всі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини, причому йдеться не тільки про риси обличчя, контакт очей та спрямування погляду, але й про психосоматичні процеси (наприклад, почервоніння).

Отже, невербальна комунікація доповнює мову і передає емоційний стан людини, включаючи символи:

· оптико-кінетичні (жести, міміка);

· паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність);

· екстралінгвістичні (паузи, сміх, темп мовлення);

· просторово-часові – взаємне розташування, час спілкування, ситуація спілкування.

 

Медіація.

1.Поняття про конфлікт.

Конфлікт – це зіткнення інтересів, реальних, уявних, чи приписуваних іншій стороні, загроза якого є реальною чи може виникнути в майбутньому. Конфлікт виникає через різницю потреб і цілей різних людей, які вступають у взаємодію. Для того, щоб уникнути конфліктних ситуацій, потрібно як дві каплі бути схожими один на одного… конфлікт в людських стосунках неминучий. І додамо –необхідний. Якщо комусь вдається не допустити зовнішнього прояву конфлікту, це обертається поглибленням внутрішнього конфлікту.

Хоча,у будь-якому, випадку, конфлікт перш за все походить із внутрішнього світу людини. Фактор стосунків є як паливом

конфлікту, так і кривим дзеркалом, що спотворює сприйняття ситуації сторонами. Конфлікний процес – ланцюг вербальних і невербальних відносин конфліктуючих сторін, який визначається механізмами, що ведуть до викривлення мислення, життєвих уявлень і здатності сприйняття.

 

*Якщо б не наші подружні стосунки, нам би прийшлось сваритись з абсолютно чужими людьми*.

 

Конфлікт - це зіткнення інтересів, реальних, уявних чи приписуваних іншій стороні, загроза якого є реальною чи може виникнути в майбутньому; це граничне загострення протиріч між учасниками взаємодії, що проявляється в їхньому протиборстві.

 

Та цінність, із приводу якої виникає зіткнення інтересів протиборчих сторін, називається ОБ,ЄКТОМ конфлікту. ПРЕДМЕТОМ конфлікту є ті протиріччя, які виникають між взаємодіючими сторонами, і які вони намагаються вирішити за допомогою протиборства…. Ще одна відмінність між об’єктом і предметом конфлікту, полягає в тому, що об’єкт конфлікту може бути як явним, так і латентним (прихованим). Але предмет конфлікту завжди проявляється чітко. Батьки можуть не розуміти, через що раптом на них образилися дитина, але вони не можуть не помітити самого факту цієї образи. Та й сама людина часом не уявляє чітко, чому раптом їй стало ⃰ неспокійно на душі⃰, хоча факт занепокоєння присутній.

Види конфліктів.

1.сторони конфлікту;

2.характер потреб,обмеження яких викликало конфлікт;

3.спрямованість конфлікту;

4.тимчасові параметри конфлікту,

5.результативність конфліктів.

Залежно від сторін конфлікти діляться на:

*внутріособистісні,

*міжособистісні,

*між особистістю й групою,

*міжгрупові,

*міжнародні (міждержавні).світові

Рівні та динаміка конфлікту; напруженість, незгода, суперництво, суперечка, ворожість, агресивність, насильство, війна.

 

*Що мене вражає в цьому світі – це безсилля сили; з двох могутніх факторів - сили та розуму – сила врешті-решт залишається переможеною розумом. *Наполеон 1*

 

*Компроміс – це вид угод, заснованих на взаємному коректуванні позицій обох сторін з обговорюваних проблем, пошук взаємоприйнятної позиції зі спірних питань.

Медіація. – процес переговорів за участі нейтральної третьої сторони –медіатора (посередника), яка веде цей переговорний процес, вислуховує аргументацію сторін щодо суті суперечки, дає кваліфіковані поради й активно допомагає сторонам самостійно прийняти рішення, що задовольнить учасників переговорів.

Медіатор може допомогти сторонам;

*організувати процес переговорів,

*розглянути кожний аргумент і знайти рішення для найбільш *гарячих* аргументів,

*розділити людей і проблему,

*досліджувати всі перспективи,

* побудувати міст між сторонами,

*побачити вихід з конфліктної ситуації.

 

,Медіатор має такі професійнй якості.

*уміння професійно підготувати та провести переговори, установити та підтримувати процедуру;

*вільно та грамотно використовувати технологічні прийоми керування комунікацією, переговорами;

*зупинити та нейтралізувати агресію учасників;

*уміння виявити й обговорити зі сторонами їх дійсні інтереси;

*перевірити та підготувати пропозиції для іншої сторони;

*створити робочий психологічний клімат;

*контролювати вироблення та прийняття зобов’язань сторонами;

*від нього, крім високого інтелектуального рівня, потрібні комунікативні здібності, креативність у відносинах зі сторонами, психологічна стійкість, глибокі пізнання не тільки в юриспруденції, але й в економиці, бізнесі, політиці та підприємництві.

Ваша проблема – не провина інших.

У людини немає часу, щоб півжиття витратити на сварки. *А.Лінкольн.

 

** Впровадження медіації – це індикатор зрілості суспільства* -Цісана Шамлікашвілі – Російський центр медіації.

 

**Нужда и бедность – неизбежний удел стоящего государства**-Гоголь.

 

**Заохочення людей поважати один одного та вирішувати конфлікти, в разі їх виникнення на основі медіації – це два найважливіші шляхи розбудови слушного, гуманного з ринковою економікою демократичного суспільства.**

 

** Ідея медіації об’єднує тих, хто прагне реконструювати давно існуючі способи розв’язання конфліктів, тих, хто хоче підсилити позиції жертви, тих хто намагається знайти альтернативу покаранню, та тих, хто хоче зменшити витрати та завантаженість системи карного правосуддя, а також зробити цю систему більш ефективною**- Рекомендація Комітету міністрів R(99) 19 державам – членам ЄС щодо медіації у кримінальних справах (прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 15 вересня 1999 р.

 

*Вважати, що задумане здійсниться завчасно наміченим планом все одно, що заколисувати дорослу людину в люльці немовляти* - Едмунд Берк – англійський політичний діяч, публіцист епохи Просвітництва,(1729-1797).

 

 

М- 267. Принципи медіації.

 

* добровільність – сторони вступають у процес медіації добровільно, а медіатор вільно вибирається …всі рішення ухвалюються тільки за взаємною згодою сторін…

* рівноправність сторін – жодна з них не має ніяких особливих переваг.

* конфіденційність – і сторони, і медіатор зобов’язуються не розповсюджувати, не цитувати, не переказувати третім особам чи використовувати іншим чином інформацію (письмову, усну. пряму чи опосередковану), яка стала відома в процесі медіації…

* щирість намірів сторін щодо вирішення суперечки – сторони прагнуть взаємовигідного вирішення непорозумінь, а не "перемоги за будь-яку ціну", помсти чи якихось маніпуляцій з фактами, інформацією тощо;

* сумлінність, нейтральність і неупередженість посередника – медіатор діє однаково в інтересах обох сторін і не повинен мати особистісної зацікавленості в певному варіанті вирішення конфлікту.

* правомочність – на переговорах присутні тільки ті особи, які уповноважені приймати рішення з питання, що розглядається;

* повний контроль сторін за результатами процедури – ніхто не може нав’язати сторонам суперечки своє рішення в ході примирливої процедури;

* неконфронтаційний характер переговорів, атмосфера довіри та взаємоповаги, підтримувана посередником. – саме сторони повинні надати посередникові (медіатору) право керування ходом процесу й установлення "правил гри";

* відсутність зацікавленості в конфлікті…;

* велике коло можливих взаємоприйнятних рішень суперечки – головною перевагою примирливих процедур перед судовим або третейським розглядом виступає той факт, що сторони можуть погодити будь-яке законне рішення суперечки, що відповідає їхнім інтересам…;

* гнучкість процесу – медіатори дотримуються основної структури процесу медіації, але не відповідають їй у деталях;

* медіація в різних, у тому числі кримінальних справах має бути доступним заходом;

* медіація в кримінальних справах має бути допустимою на будь- якій стадії правосуддя;

* медіація незалежна й автономна в межах кримінальної юстиції.

Реалізувати ці принципи в реальному процесі медіації аж ніяк не просто, тому що кожна зі сторін може спробувати залучити на свою сторону медіатора, зробити його об’єктом маніпулювання; залякати, щоб схилити його на свою сторону та використовувати цю перевагу в своїх корисливих цілях; зняти із себе відповідальність за ухвалене рішення, переклавши її на медіатора, і залишити за собою право в майбутньому порушити його. Тому медіатор повинен добре володіти технікою посередництва й безумовно виключати можливість усякого роду маніпуляцій собою.

 

М-270. Переваги та недоліки медіації.

 

 

Рекомендована література

Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: «Центр учбової літератури», 2007. – 968 с.взаємодію.

1. Волошина В.В., Долинська Л.В., Ставицька С.О., Темрук О.В. Загальна психологія: Практикум: Навч. посібн. – К.: Каравела, 2006. – 280 с.

2. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Информ-метод. пособие к курсу «Психоло

3. гия человека». – М.: Педагогическое общество России, 2001. - 276 с.

4. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций.- М.:ЧеРо. 1998.

5. Загальна психологія: Навч. посібник / О.Скрипченко, Л.Долинська, ін. – К.: «А.П.Н», 2005. – 464 с.

6. Комісарик М.І., Леко Б.А., Чуйко Г.В. Основи психології спорту. Навч.-метод. посібник - Чернівці.: Рута. 2004-400 с.Левченко Т.І. Розвиток освіти та особистості. - Вінниця.: Нова книга, 2002.-512 с.

7. Майерс Д. Психология. – Мн.: ООО «Попурри», 2001. – 848 с.

8. Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2003. – 592 с.

9. Максименко С.Д. Загальна психологія. К.: Центр навчальної літератури, 20а4. - 272 с.

10. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. Кн.1 Общие основы психологии. – М.: ВЛАДОС, 2006. – 688 с.

11. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. – Кн.2. Соціальна психологія груп. Прикладна соціальна психологія. – К.: Либідь, 2004. – 560 с.

12. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.1: Соціальна психологія особистості і спілкування. – К.: Либідь, 2004. – 576 с.

13. Основи загальної психології // За ред. акад. АПН України, проф. С.Д.Максименка.-К.: НПЦ Перспектива, 1998.

14. Основи психології / За ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. –К.: Либідь, 1995. – 632 с.

15. Психология: Учебник для гуманитарных вузов / Под общей ред. В.Н. Дружинина. – СПб.: Питер, 2003. – 656 с.

16. Психологія / За ред. Г.С.Костюка.- К.: Радянська школа. 1968.

17. Психологія / За ред. Ю.Л.Трофімова-К.: Либідь.2005.- 560 с.

18. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – Т. 1. – М., 1989.

19. Столяренко Л.Д. Основы психологии. – Ростов н/Д: Изд-во «Феникс», 1997. – 736 с.

20. Аграшенков А. Психология на каждый день. Советы, рекомендации, тесты. – М.: Вече, 1997. – 480 с.

21. Куницына В.Н., Казаринова Н.В., Погольша В.М. Межличностное общение. Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2002. – 544 с.

22. Семиченко В.А. Психология речи.- К.: Магистр-8,1998.- С. 3-36.

23. Фаст Дж. Язык тела. Азбука человеческого поведения. – М.: ЗАО Центр-полиграф, 2006. – 207 с.

24. Леко Б.А., Чуйко Г.В. Медіація. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2011. – 464 с.

 

Тема 4. Психологічний аналіз діяльності. Роль уваги в життєдіяльності людини. (лекція)

 

Поняття про діяльність; мета і мотиви діяльності; структура діяльності. Засоби діяльності та процес їх засвоєння. Формування вмінь та навичок. Діяльність та її різновиди. Поняття про увагу та її роль у житті людини. Фізіологічне підґрунтя уваги. Різновиди, форми і властивості уваги.

Ключові слова: активність, поведінка, діяльність, мотив, мета, дія, рух, уміння, навички, вправляння, автоматизація навички, перенесення навички, інтерференція, гра, навчання, праця, увага, уважність, обсяг уваги, стійкість уваги, розподіл уваги, переключення уваги, коливання уваги, розсіяність уваги.

 

Семінарське заняття

1. Діяльність та її структура. Мета, мотиви діяльності.

2. Вміння та навички. Процес і умови формування вмінь та навичок.

3. Перенесення та інтерференція навичок.

4. Діяльність та її різновиди.. Творча діяльність.

5. Різновиди і форми уваги.

6. Поняття про увагу та її властивості. Фізіологічне підґрунтя уваги.

Питання до самостійної роботи

1. Чим зумовлена активність біологічних індивідів?

2. Як забезпечується контроль за виконанням діяльності?

3. Що таке осередок оптимального збудження?

4. Що таке домінанта?

5. Чим зумовлені різні погляди психологів на природу уваги?