Аналізуючи ситуативні емоції людини, В. Вілюнас виокремлює

клас емоцій успіху-неуспіху із трьома підгрупами:

• констатуючий успіх-неуспіх;

• передбачувальний успіх-неуспіх;

• узагальнений успіх-неуспіх.

Емоції, які констатують успіх-неуспіх, відповідають за зміну

стратегій поведінки; узагальнена емоція успіху-неуспіху виникає в

результаті оцінки діяльності загалом. Емоції передбачуваного успіху-

неуспіху дозволяють у разі повторного виникнення ситуації

передбачати події й спонукають людину діяти в певному напрямі.

Л.В. Куликов поділяє емоції («почуття») на активаційні, до яких

зараховує бадьорість, радість, азарт; тензійні (емоції напруження) –

гнів, страх, тривога і самооцінні – сум, провина, сором, розгубленість.

Емоційне реагування автор характеризує за знаком (позитивні

або негативні переживання), впливом на поведінку й діяльність

(стимулюючий або гальмівний), інтенсивністю (глибина переживань

і величина фізіологічних зрушень), тривалістю перебігу

(короткочасні або тривалі), предметністю (ступінь усвідомленості й

зв’язку з конкретним об’єктом).

Відповідно до того, які переживання є в людини (позитивні –

задоволення або негативні – відраза), емоційне реагування

вирізняється знаком «+» або «-». Слід, однак зазначити, що цей поділ

багато в чому умовний і принаймні не відповідає позитивній або

негативній ролі емоцій для даної людини в конкретній ситуації.

Наприклад, таку емоцію, як страх, беззастережно зараховують до

негативних, але вона безумовно має позитивне значення для тварин і

людини і, крім того, може давати людині приємність. К. Ізард зазначає

позитивну роль і такої негативної емоції, як сором. Крім того, він

відзначає, що й радість, яка виявляється у формі зловтіхи, може

завдати людині, яка її відчуває, такої ж шкоди, як і гнів.

Тому К. Ізард вважає, що «замість того, щоб говорити про

негативні й позитивні емоції, було б правильніше вважати, що існують

такі емоції, котрі сприяють підвищенню психологічної ентропії, та

емоції, які, навпаки, полегшують конструктивну поведінку. Такий

підхід дозволить нам зарахувати ту чи іншу емоцію до розряду

позитивних або негативних, залежно від того, який вплив вона робить

на внутрішньо-особистісні процеси й процеси взаємодії особистості з

найближчим соціальним оточенням при врахуванні більш загальних

етологічних й екологічних чинників».

Високий ступінь позитивного емоційного реагування має назву

блаженства. Наприклад, людина відчуває блаженство, гріючись

біля вогню після довгого перебування на морозі або, навпаки,

поглинаючи холодний напій у спеку. Для блаженства характерно, що

приємне відчуття розливається по всьому тілі.

Вищий ступінь позитивного емоційного реагування має назву

екстазу, або екстатичного стану. Звичайно, люди відчувають екстаз,

Глава 19

451

коли переживають пік щастя. Для цього стану характерно те, що він

охоплює всю свідомість людини, стає домінуючим, завдяки чому в

суб’єктивному сприйнятті зникає зовнішній світ, і людина перебуває

поза часом і простором. Для рухової сфери при цьому характерна або

нерухомість – людина тривалий час залишається в одній позі, якої

набула, або, навпаки, вона відчуває тілесну легкість, виявляє радість,

що доходить до несамовитості, котра виражається в бурхливих рухах.

Екстатичні стани спостерігають і при душевних захворюваннях:

при істерії, епілепсії, шизофренії. При цьому нерідко виявляються

галюцинації: райські аромати, спів, бачення ангелів тощо.

Емоційне реагування може бути різної тривалості: від

скороминучих переживань до станів, що тривають години й дні.

Як пише В.К. Вілюнас, ми захоплюємося або обурюємося,

засмучені або пишаємося обов’язково кимсь або чимсь. Приємним або

важким буває те, що ми відчуваємо, сприймаємо, мислимо. Так звані

безпредметні емоції пише він, звичайно, теж мають предмет, тільки

менш визначений (наприклад, тривогу може спричинити ситуація

загалом: ніч, ліс, недоброзичлива атмосфера) або неусвідомлений

(коли настрій псує невдача, у якій людина не може зізнатися).

У різноманітних виявах емоційної сфери особистості

С.Л. Рубінштейн виокремлює три рівні.

Перший – це рівень органічної афективно-емоційної

чутливості. Він пов’язаний з фізичними відчуттями задоволення-

незадоволення, зумовленими органічними потребами. Вони можуть

бути, за Рубінштейном, як спеціалізованими, місцевого характеру,

відображаючи як емоційне забарвлення тону або окреме відчуття, так і

більш загального, розлитого характеру, відображаючи більш-менш

загальне самопочуття людини, не пов’язане у свідомості з конкретним

предметом (безпредметні туга, тривога чи радість).

Другий, вищий рівень емоційних виявів, за О. Рубінштейном,

становлять предметні почуття (емоції). На зміну безпредметній

тривозі приходить страх перед чим-небудь. Людина усвідомлює

причину емоційного переживання. Опредмечування почуттів

знаходить своє вище вираження в тому, що самі почуття

диференціюються, залежно від предметної сфери, до якої належать, на

інтелектуальні, естетичні й моральні. Із цим рівнем пов’язане

захоплення одним предметом і відраза до іншого, любов або ненависть

до певної особи, обурення якою-небудь людиною чи подією тощо.

Третій рівень пов’язаний зі світоглядними почуттями – більш

загальними почуттями, аналогічними за рівнем узагальненості

сторонньому мисленню. Це почуття гумору, іронії, почуття

піднесеного, трагічного тощо.

Характерно, що Рубінштейн нічого не каже про настрій, а афекти

й пристрасті відмежовує окремо від цих рівнів емоційного реагування,

хоча й пише, що вони є близькими до них.

Загальна характеристика емоцій та почуттів

452

У вітчизняній психології традиційно виокремлюють такі види

емоційних реакцій: 1) емоційний тон відчуттів; 2) емоції

(включаючи афекти); 3) настрої.

Щоправда, є й інші підходи. С.Л. Рубінштейн, наприклад, писав,

що афективні процеси можна поділити на: 1) прагнення, потяги,

бажання і 2) емоції, почуття. Інший підхід виявляють В.М.Смирнов і

О.І. Трохачов, які виокремлюють емоційні реакції й емоційні стани.

Емоційні реакції (гнів, радість, туга, страх) вони поділяють на

емоційний відгук, емоційний спалах й емоційний вибух (афект).

Емоційний відгук, на думку авторів, є найбільш динамічним і

постійним явищем емоційного життя людини, відображаючи швидкі й

неглибокі переключення в системах відносин людини до рутинних

змін ситуацій повсякденного життя. Інтенсивність і тривалість

емоційного відгуку не є великими, і він не здатний істотно змінити

емоційний стан людини.

Більш виражена інтенсивність, напруженість й тривалість

переживання притаманна емоційному спалаху, який здатний змінити

емоційний стан, але не пов’язаний із втратою самовладання. Для

емоційного вибуху характерна емоційна реакція, яка бурхливо

розвивається, великої інтенсивності з ослабленням вольового

контролю над поведінкою і полегшеним переходом у дію. Це

короткочасне явище, після якого настає занепад сил або навіть повна

байдужість, сонливість.

Емоційні стани, за В.М. Смирновим і О.І. Трохачовим, є

емоційною складовою психічних станів. Емоційна складова близька до

емоційного тонусу (настрою).

П.В. Симонов каже про змішані емоції, коли в тому самому

переживанні поєднуються і позитивні, і негативні відтінки

(одержувати задоволення, переживаючи страх у «кімнаті жахів» або

катаючись на «американських гірках», або переживати нерозділеної

любові: «любов ніколи не буває без смутку» тощо).

Можна говорити про емоційні переживання різної тривалості:

миттєві (наприклад, поява на секунду-дві досади у баскетболіста, що

не влучив м’ячем у кошик), короткотривалі, які тривають від кількох

десятків секунд до години, тривалі, які охоплюють кілька годин і

навіть днів.

Однак емоційна реакція (тривожність, страх, фрустрація,

монотонія тощо) за певних умов може бути й оперативною

_____________(нетривалою), і поточною (тривалою), і перманентною (хронічною).

Тому використання цієї характеристики при виокремленні класу

емоційних реакцій досить відносне.

Ще далі пішов А. Веллек, він наполягає не лише на розбіжності

інтенсивності й глибини переживання, а й на антагонізмі між ними.

Він пише, що емоції вибухового характеру виявляють тенденцію до

поверхневості, тоді, як для глибинних переживань характерна менша

інтенсивність і більша стійкість (наприклад, розчарування).

Глава 19

453

Фізіологічний компонент емоційного реагування.

Оскільки емоції – це психофізіологічний феномен, тому про

виникнення переживання людини можна робити висновки: 1) за

самозвітом людини про пережитий нею стан; 2) за характером зміни

вегетативних показників (за частотою серцевих скорочень,

артеріальним тиском, частотою подиху тощо); 3) за психомоторикою:

мімікою, пантомімікою (позою), руховими реакціями, голосом тощо.

Особливу увагу фізіологічним виявам приділяли у своїй теорії

емоцій В. Джемс і Г. Ланге, які доводили, що без фізіологічних змін

емоція не виявляється.

Отже, та сама емоція може супроводжуватися в різних людей

протилежними змінами вегетатики, а з іншого боку, різні емоції

можуть супроводжуватися однаковими вегетативними зрушеннями.

Лазарус увів поняття «індивідуальний реактивний стереотип»,

тобто схильність людини певним чином реагувати на наявність

емоційного напруження (стресу).

Афективні респіраторні судоми виникають здебільшого в дітей

2–3 років, і для їхньої появи достатні переляк, образа, плач та інші

негативні емоції. Фізіологічне пояснення цих приступів полягає в

тому, що при дуже сильному порушенні звужується голосова щілина

для того, щоб через неї проходило менше повітря й тим самим менше

подразнювалися закладені в голосових зв’язках рецептори. Отже,

організм шляхом саморегуляції прагне послабити доцентровий потік

імпульсів у центральну нервову систему.

За даними Л.Я. Дорфмана, емоційним переживанням різної

модальності, активності й напруження відповідає різна біоелектрична

активність мозку, що знаходить відображення на ЕЕГ. В міру

збільшення енергії в альфа, бета-1 і бета-2 смугах ЕЕГ модальність

переживання змінюється в напрямі від радості до суму.

Наявність при виражених емоційних переживаннях

фізіологічних змін дає підставу розглядати емоційні реакції як стани.

19.3. Експресивний компонент

емоційного реагування

Експресія виражається через мовні, мімічні, пантомімічні,

жестикуляційні засоби, а також через увагу до своєї зовнішності.

Мімічні засоби експресії. Найбільшу здатність виражати

різні емоційні відтінки має обличчя людини. Ще Леонардо да Вінчі

говорив, що брови й рот по-різному змінюються, коли є різні причини

плачу, а Л.М. Толстой описував 85 відтінків виразу очей і 97 відтінків

усмішки, що розкривають емоційний стан людини (стримана,

натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонічна, радісна, щира

тощо).