Розділ 1 сучасна екологічна ситуація та головні екогеографічні проблеми в Україні

ЗМІСТ

 

ВСТУП
Розділ 1 СУЧАСНА ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ ТА ГОЛОВНІ ЕКОГЕОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ В УКРАЇНІ
1.1. Місце екогеографії та геоекології в системі наук про землю
1.2. Загальна характеристика сучасної геоекологічної ситуації в Україні
1.2.1. Надзвичайні екологічні ситуації та екологічний ризик
1.2.2. Найважливіші геоекологічні проблеми в Україні та причини їх виникнення
1.3. Сучасна екологічна політика України
1.3.1. Ядерна та радіаційна безпека України
1.3.2. Стан і проблеми зони відчуження ЧАЕС
1.3.3. Екологічна безпека оборонної діяльності
Розділ 2 ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО І ПРАВО В УКРАЇНІ
2.1. Історія становлення і найхарактерніші ознаки природоохоронного законодавства і права в Україні
2.2. Сучасний стан нормативно-законодавчої бази України в галузі охорони природного середовища і використання природних ресурсів
2.3. Економічні механізми природоохоронної діяльності
Розділ 3 ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА ОСНОВНІ ГЕОЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ Й ОХОРОНИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
Загальні відомості
3.1. Ресурсні цикли в техносфері
3.2. Поняття екологічного та еколого-економічного потенціалів
Розділ 4 ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ МІНЕРАЛЬНИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ
4.1. Сучасний стан мінерально-сировинної бази в Україні
Нафтогазовибудовні регіони України та проблеми видобутку нафти й газу
Вуглевибудовні регіони і проблеми видобутку вугілля
Регіони розробки залізних і марганцевих руд (руд чорних металів)
Регіони видобутку сірки, солей та фосфоритів
4.2. Гірничопромислові ландшафти України та особливість рекультивації земель, порушених унаслідок гірничих розробок
Розділ 5 ЕНЕРГЕТИЧНА КРИЗА В УКРАЇНІ ТА ЇЇ ЕКОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ
Сучасна енергетична криза і причини її виникнення
5.1. Шляхи подолання енергетичної кризи
5.2. Сучасний стан енергоресурсів та енергетична політика України
Розділ 6 ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ ТА ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ Й ОХОРОНИ
6.1. Сучасний стан земельного фонду України
6.2. Основні причини погіршення якості земельних ресурсів України та заходи боротьби з ними
6.3. Нормативно-законодавча база у сфері використання й охорони земельних ресурсів в Україні
Розділ 7 ВОДНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ Й ОХОРОНИ
7.1. Сучасний стан і головні проблеми водних ресурсів України
7.2. Заходи з очищення поверхневих і підземних вод України і контроль за якістю води
7.3. Законодавчо-правові аспекти охорони та відтворення водних ресурсів в Україні
Розділ 8 СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ РЕСУРСІВ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ В УКРАЇНІ
8.1. Головні сучасні проблеми атмосфери та їх вияв в Україні
8.2. Нормативно-законодавча база України та міжнародна співпраця у галузі раціонального використання й охорони атмосфери
Розділ 9 КЛІМАТИЧНІ ТА РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ
9.1. Стихійні метеорологічні явища в Україні
9.2. Рекреаційні ресурси України: сучасний стан і перспективи освоєння
Розділ 10 ВТОРИННІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ ТА ПРОБЛЕМИ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ
10.1. Основні геоекологічні проблеми, пов'язані з утворенням і нагромадженням відходів в Україні
10.2. Управління у сфері поводження з відходами в Україні
Розділ 11 ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ І ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
11.1. Лісові ресурси, особливості їх використання й охорони в Україні
11.2. Проблеми використання та збереження ресурсів недеревної рослинності в Україні
11.3. Використання й охорона ресурсів тваринного світу України
Розділ 12 СУЧАСНИЙ СТАН І МАЙБУТНІ ПЕРСПЕКТИВИ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ
12.1. Формування європейської та національної екомережі України
Розділ 13 ТЕХНОГЕННЕ НАВАНТАЖЕННЯ НА ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ. МЕДИКО-ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ, ПОВ'ЯЗАНІ З ЦИМ НАВАНТАЖЕННЯМ
13.1. Основні джерела та фактори техногенного впливу на природне середовище в умовах техногенезу
13.2. Потенціал стійкості природного середовища та його окремих компонентів до техногенного навантаження
13.3. Демографічна криза як відображення сучасної геоекологічної ситуації в Україні
13.3.1. Демографічний вибух і демографічний перехід
13.3.2. Сучасна медико-демографічна ситуація в Україні та причини виникнення демографічної кризи
13.3.3. Демографічна політика України
Розділ 14 МОНІТОРИНГ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ
14.1. Державна система моніторингу навколишнього природного середовища в Україні
14.2. Геоекологічне прогнозування та екологічна експертиза
14.3. Геоекологічний моніторинг у системі природоохоронного законодавства України
ВИСНОВКИ
ГЛОСАРІЙ

ВСТУП

Одна з найголовніших проблем сучасності — це виживання людства в умовах дефіциту природних ресурсів і продовольства та погіршення стану навколишнього природного середовища. Збільшується рівень деградації природних систем життєзабезпечення людини, руйнуються біосфери загалом. Актуальними є екологічні й екогеографічні питання не тільки в регіонах, де традиційно розвиваються високими темпами промисловість і містобудівництво, а й у курортно-рекреаційних регіонах, тобто по всій планеті.

У зв'язку з розвитком цивілізації, вибухоподібним зростанням чисельності населення Землі, збільшенням обсягів відходів виробництва тощо проблеми взаємозв'язків між природою та суспільством ще більше загострюються. Реальністю стали отруєні річки та моря, шкідливе повітря, винищені ліси, сотні зниклих видів тварин і рослин, кліматичні аномалії, виснаження ґрунтів та ін.

Нині сучасний стан навколишнього природного середовища України оцінюється як кризовий, оскільки його самовідновлення і самовідтворення вже неможливі. Тому ліквідація глобальної екологічної кризи та її наслідків є найважливішим завданням людства. Для цього, насамперед, потрібно змінити екологічну стратегію і тактику, організувати всебічну екологічну освіту, виховувати екологічну свідомість всього населення.

Кожен майбутній спеціаліст у будь-якій галузі, кожна свідома людина обов'язково повинні мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Екологізація економіки та свідомості суспільства не нова проблема. Практичне відображення екологічності тісно пов'язане, передусім, із державним регулюванням процесів природокористування. Новим аспектом у цьому питанні є еквівалентність обміну між державою, природою й людиною, що ґрунтується на законодавчих та організаційно-технічних рішеннях.

Особливості геоекологічних проблем України полягають у вияві складних природно-техногенних процесів, серед яких найголовнішими є:

— радіаційне забруднення великих територій, пов'язане з Чорнобильською катастрофою 1986 p.;

— забруднення токсичними, побутовими та іншими відходами значних територій унаслідок їх техногенного перевантаження та нераціональної структури виробництва і природокористування;

— забруднення стічними водами великих і малих річок як результат невиваженості й недалекоглядності в господарюванні;

— підтоплення територій у зв'язку з нераціональним гідротехнічним будівництвом і меліорацією;

— регіональні повені, пов'язані зі змінами клімату, різними видами порушень у землекористуванні;

— розвиток небажаних екзогенних фізико-географічних процесів (вітрова й водна ерозії, зсуви, усідання поверхні та ін.);

— деградація ґрунтів, погіршення їх родючості внаслідок зниження культури землеробства, надмірної хімізації, мінералізації тощо;

— недостатньо розвинутий рівень екологічної свідомості, освіченості й культури населення.

Із урахуванням викладеного вище актуалізуються такі стратегічні цілі на перші 10—15 років XXI ст.:

— забезпечення екологічної безпеки всіх сфер життєдіяльності суспільства;

— екологічне оздоровлення і відтворення порушених екосистем, насамперед басейнових;

— створення екологічних передумов для переходу до сталого розвитку, передусім на екологічно депресивних територіях;

— збереження й розширення біологічного та ландшафтного різноманіття;

— дотримання екологічних вимог у секторальній політиці, системи забезпечення життєдіяльності суспільства;

— упровадження міжнародних стандартів, регламентів системного екологічного управління й аудиту, розвиток корпоративних систем екологічного управління;

— демократизація процесу прийняття рішень і підсилення відповідальності за їх виконання.

Уряд нашої країни має реагувати на ці проблеми, підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення, вступати у міжнародні союзи, підписувати відповідні угоди (наприклад, у 1992 р. Україна підписала у Ріо-де-Жанейро "Порядок денний на

XXI століття" та Конвенцію про охорону біологічного і ландшафтного різноманіття). Це свідчить про те, що Україна намагається стати надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних питань в європейському і світовому співтовариствах. За допомогою багатого природно-ресурсного потенціалу, високоосвіченого населення, розвинутих індустрії та інфраструктури створюються всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог Конвенції про охорону біологічного і ландшафтного різноманіття.

Незважаючи на різні проблеми, реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. Вже з 1991 р. екологічні реформи в нашій державі були спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалами, а потім — на перехід до їх гармонійного співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави є важливим елементом і складовою національної та глобальної безпеки. З огляду на це в Україні розроблено документ "Основні напрями державної екологічної політики". За ним визначаються не лише мета та пріоритетні завдання охорони навколишнього середовища, а й механізми їх реалізації, напрями гармонізації й інтеграції екологічної політики України в рамках процесу "Довкілля для Європи" та світового екологічного процесу. Саме на підставі цього документа, в якому поєднуються стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища в Україні розпочалося формування цілісної системи регулювання й управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за оцінками міжнародних експертів, відповідає сучасним потребам.

Отже, в запропонованому посібнику викладено основи геоекологічних знань, узагальнено та послідовно висвітлено найголовніші положення сучасної екогеографії, використано найновіші наукові та фактичні матеріали, наведено численні приклади скрутних екологічних ситуацій як в Україні, так і за її межами. Екогеографія в широкому розумінні — це наука про взаємозв'язки рослинних, тваринних організмів і людини як між собою, так і з навколишнім середовищем; наука про планету Земля; наука про найважливіші природні процеси на планеті з погляду розвитку людства як біологічного виду в умовах, по-перше, природного планетарного розвитку і, по-друге, штучних змін, зумовлених діяльністю людини в усіх земних сферах.

Готуючи це видання, автор зважав на те, що екогеографія (геоекологія) є базовою науковою дисципліною для здобуття природничої освіти. Ці знання вкрай потрібні для високоосвічених особистостей, громадян України, котрим не байдужі сучасні проблеми природних умов і ресурсів як країни загалом, так і її окремих регіонів зокрема. Майбутні керівники різних рівнів мають уміти приймати такі рішення, які повністю відповідали б еколого-стратегічній ситуації в державі.

Автор вдячний науковим рецензентам за позитивні відгуки та слушні зауваження, зокрема доктору географічних наук, професорові А.В. Степаненку, доктору географічних наук, професорові Г.І. Денисику, доктору географічних наук, старшому науковому співробітникові С.А. Лісовському.

Особлива подяка докторові географічних наук В.А. Барановському, який несподівано пішов із життя, за надані картографічні матеріали, використані у процесі написання книги.

 

Автор сподівається, що посібник буде корисним студентам не лише географічних факультетів, а й інших спеціальностей вищих навчальних закладів у галузі геоекології та природоохоронної діяльності. Автор буде вдячний за критичні зауваження та пропозиції до цього видання, які можна надсилати за адресою: 03022, м. Київ, ДСП-680, просп. Глушкова, 2, географічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Рекомендована література

1. Барановський В А. Екологічний атлас України. — К.: Географіка, 2000. — 42 с.

2. Бачинский Г.А. Геоэкология как область соприкосновения географии и социоэкологии // Изв. Всесоюз. геогр. о-ва. — 1989. — Т. 121. — Вып. 1. — С. 31—39.

3. Бережной А.В. Эволюция внешней комплексной оболочки Земли и глобальные геоэкологические проблемы современного этапа ее развития // Вестн. Воронеж, ун-та. — Сер. Геология. —1999. — № 7. — С. 209—216.

4. Боков ВА., Лущик А.В. Основы экологической безопасности: Учеб. пособие. — Симферополь: СОНАТ, 1998. — 224 с.

5. Большой энциклопедический словарь. — М., 1991. — Т. 1. — 732 с; Т. 2. —720с.

6. Бочаров BJI. Новое в справочной экологической литературе // Вестн. Воронеж, ун-та. — Сер. Геология. — 2003. — № 1. — С. 195—196.

7. Бочаров ВЛ. Геоэкология как наука: структурирование и тезаурус, современное состояние и перспективы развития // Вестн. Воронеж, ун-та. Сер. Геология. — 2004. — № 2. — С. 166—171.

8. Брылев Д.Б. Экология и природопользование: Краткий англо-рус. справ. — Волгоград, 1994. — 78 с.

9. Гавриленко ОЛ. Основи екології та безпека життєдіяльності: Навч, посіб. — К.: Ніка-Центр, 2004. — 456 с.

10. Гимадеев М.М., Ермаков БМ. Словарь терминов, понятий и определений по охране природы, рациональному использованию и воспроизводству природных ресурсов. — Казань, 1991. —396 с.

11. Голубев Г.Л., Геоэкология. — М., 1999. — 337 с.

12. Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології: Підручник. — К.: Либідь, 1993. — 224 с.

13. Дедю И.Л. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев, 1990. — 406 с.

14. Исаченко AT. Экологизированная география от Геродота до наших дней // Изв. Рус. геогр. о-ва. — 1994. — Т. 126. — Вып. 2. — С. 26—34.

15. Коган Б.И. Инженерная экология: Энцикл. слов. справ. Новосибирск, 1995. — 98 с.

16. Круглов I.C. Геоекологія: Одна назва для різних наук? // Фіз. географія і геоморфологія. — 2003. — Вип. 45. — С. 18—25.

17. Круглов І.С. Геоекологія та географія // Наук. зап. Терноп. держ. пед. ун-ту. — Сер. "Географія". — 2004. — № 2, Ч. 1. —С. 49—55.

18. Осипов В.И. Геоэкология: понятия, задачи, приоритеты // Геоэкология. — 1997. — № 1. — С. 3—11.

19. Геймере Н.Ф. Природопользование: Слов. справ. — М.: Мысль, 1990.— 637 с.

20. Геймере Н.Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: Журн. "Россия молодая", 1994. 367 с.

21. Сочава В.Б. Введение в учение о геосистемах. — Новосибирск, 1978. — 319 с.

22. Теория и методология экологической геологии / Под ред. В.Т. Трофимова — М., 1997. — 368 с.

23. Тимашев И.Е. Геоэкологический русско-английский словарь-справочник. — М., 1999. — 168 с.

24. Топчиев А.Г. Геоэкология: Географические основы природопользования. — Одесса: Астропринт, 1996 — 392 с.

25. Тролль К. Ландшафтная экология (геоэкология) и биогеоценология: Терминологическое исследование // Изв. АН СССР. — Сер. География. — 1972. — № 3. — С. 114—120.

26. Трофимов В.Т., Зилинг Д.Г. Теоретико-методологические основы экологической геологии. — СПб., 2000. — 68 с.

27. Трофимов В.Т., Зилинг Д.Г. Экологическая геология. — М.,2002. — 415 с.

28. Хрусталев Ю.П. Эколого-географический словарь. — Батайск, 2000. — 198 с.

29. Ясаманов НА. Основы геоэкологии: Учеб. пособие. — М.: Изд. центр "Академия", 2003. — 352 с.

Рекомендована література

1. Андрейцев В.І. Екологічне право. — К.: Вентурі, 1996. — 198 с.

2. Андрусевич Н. Огляд екологічного права Європейського Союзу // Вісник екологічної адвокатури. — Л.: ТзОВ "ЮМІ", 2003. — № 21. — С. 18—25.

3. Данилишин Б.М., Дорогунцов CJ., Міщенко B.C. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. — К., 1999. —715 с.

4. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. № 1264-ХП // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — 8 жовтня. — № 41.

5. Конституція України: Закон від 26 червня 1996 р. № 254к/96ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — 23 липня. —.№ ЗО.

6. Костицький В.К. Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації. — К.: Право України, 1999. — 236 с.

7. Мельник ЛХ. Екологічна економіка. — Суми: Університет, книга, 2003. — 346 с.

8. Мусієнко М.М., Серебряков В.В. Екологія і охорона природи: Словник-довідник. — К.: Знання, 2002. — 550 с.

9. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. — К„ 2003. — 128 с.

10. Огляд 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища "Довкілля для Європи" // Вісник екологічної адвокатури. — Л.: БФ "Екоправо-Львів", 2003, — №2. — С, — 5—8.

11. Окружающая среда для Европы: 5-я Внеевропейская конференция министров охраны окружающей среды // Проект декларації — К., 2003. — 20 с.

12. Україна: прогрес на шляху до сталого розвитку. — К.: ШЧЛАВА, 2002. — 224 с.

Загальні відомості

Спочатку розглянемо сутність поняття "ресурси" в загальному розумінні. Слово "ресурси" походить від стародавнього дієслова, яке означало "вирішити, розв'язати проблему". Терміном "ресурси" ми позначаємо будь-які матеріальні чи нематеріальні об'єкти або засоби, потрібні для задоволення потреб, досягнення мети та вирішення питань. Усі ресурси поділяються на три великі групи:

1) матеріальні — це накопичені речовинні багатства, що використовуються суспільством: будівлі, транспорт, засоби виробництва та задоволення потреб людини; вони мають антропогенне походження;

2) трудові — наявне населення, а саме: його віковий склад і стан здоров'я, освітній рівень, інформаційне забезпечення тощо;

8) природні ресурси — це елементи природи (тіла, процеси та явища), які використовуються або можуть бути використані в процесі соціального обміну речовин з метою задоволення потреб суспільства. Поняття "природні ресурси" включає лише ті речовини та сили природи, які можуть бути реально використані суспільством.

Відповідно до визначення, наведеного у Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища", природні ресурси — це компоненти природного середовища, природні та природно-антропогенні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані у процесі здійснення господарської й іншої діяльності як джерела енергії, продукти виробництва і предмети споживання, мають споживчу цінність. При цьому під сутністю використання природних ресурсів розуміється експлуатація природних ресурсів, залучення їх у господарський обіг, у тому числі всі види впливу на них у процесі господарської й іншої діяльності. Природні ресурси не можуть визначати розвиток суспільства, і водночас суспільство ні за яких обставин не може бути повністю незалежним від природи.

Навколишнє природне середовище — частина географічної оболонки, що оточує людину, і з якою безпосередньо пов'язані життя та виробнича діяльність суспільства. Географічна оболонка — це матеріальна система, яка сформувалася на поверхні Землі внаслідок взаємодії та взаємопроникнення чотирьох геосфер: атмосфери, гідросфери, літосфери і біосфери. Природні умови — сукупність складових географічної оболонки (геосфер), за якими визначаються умови й особливості існування людської спільноти. Природні умови — це комплекс взаємопов'язаних компонентів природи, що формують різнорангові природно-територіальні комплекси. Принципова відмінність природних умов і природних ресурсів полягає в тому, що природні умови розглядаються не як окремі матеріальні тіла або об'єкти, а за допомогою їх властивостей, котрі можуть полегшувати або ускладнювати розвиток суспільного виробництва, і при цьому в ньому не використовуються. Природні ресурси завжди беруть участь у виробництві, адже вони є предметом праці.

Як предмет праці природні ресурси оцінюються з таких позицій:

— умови формування і поширення конкретного ресурсу;

— обсяг і властивості ресурсу (глибина залягання, потужність, запаси тощо);

— можливості використання (сучасного або на перспективу);

— розміщення осередків концентрації (родовищ) ресурсу стосовно районів споживання;

— наявність трудових ресурсів і транспортних мереж, потрібних для експлуатації конкретного природного ресурсу.

Поєднання природних умов і ресурсів формує природно-ресурсний потенціал (ПРП). ПРП — це міра потенційної можливості будь-якої природної системи (або території) задовольняти різні потреби суспільства. Тобто це сукупність природних ресурсів і природних умов у певних географічних межах, які забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб суспільства^*35. Природно-ресурсний потенціал території — поняття, яке дає змогу зафіксувати фрагмент реальної природи як цілісності на відміну від окремих природних ресурсів, що складають цей фрагмент. Частиною ПРП є так званий екологічний потенціал території — здатність природного середовища відтворювати певний рівень якості помешкання протягом досить тривалого часу.

*35: {Данилишин Б.М., Дорогунцов СІ., Міщенко B.C. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. — К.: ЗАТ "ШЧ ЛАВА", 1999. —С. 86.}

Отже, природні ресурси — та частина природи Землі й найближчого Космосу, що може включатися в господарську діяльність за певних технічних і соціально-економічних можливостей суспільства за умови збереження середовища життя людей^*36. Це теоретично гранична кількість природних ресурсів, яку може використати людство без порушення умов існування і розвитку людини як біологічного виду та соціального організму. Вони визначаються рівнем екологічної рівноваги біосфери та її складових. Перехід за межі використання природно-ресурсного потенціалу в цьому розумінні відповідає стану екологічної кризи. ПРП полягає у здатності природних систем без шкоди для себе, а отже, і людей, надавати людству продукцію або виконувати корисну для суспільства роботу. Він має певну величину, розміри й особливості. Найголовніша особливість — безперервність — випливає з безперервності території, що є субстратом, носієм усіх природних об'єктів та явищ, а також одночасно і специфічним ресурсом. Власне, це забезпечує можливість господарського освоєння практично усієї території. За абсолютної безперервності можна говорити лише про зміну потужності природно-ресурсного потенціалу від однієї території до іншої.

*36: {Реймерс Н.Ф Природопользование: Словарь-справочник. – М.: Мысль, 1990. – С. 456.}

Друга особливість відображає економічний аспект ПРП — здатність бути проміжною ланкою між населенням і природою, створювати умови для розвитку всіх сфер діяльності суспільства, особливо промисловості та сільського господарства. Такі особливості ПРП є водночас й основою виникнення складних екологічних проблем. Вони виникають унаслідок перетворення людиною природної речовини у суспільну в процесі природокористування, яке може бути раціональним і нераціональним. У першому випадку суспільство як соціально-економічне ціле (насамперед, економіка й технології) та природні ресурси середовища перебувають у взаємовідносинах позитивного зворотного зв'язку, а саме: чим більше природних ресурсів, тим швидше розвивається або може розвиватися економіка. Це високоефективне господарювання, що не призводить до різких змін ПРП і глибоких змін у навколишньому середовищі, унаслідок яких завдається шкода здоров'ю населення або виникає загроза його життю. При цьому техногенне навантаження на природне середовище не перевищує рівня його граничнодопустимих величин. Отже, раціональне природокористування визначається як збалансована взаємодія суспільства та природи, що забезпечує досягнення компромісу між соціально-економічними потребами суспільства і здатністю природи задовольнити їх без суттєвої шкоди для свого нормального функціонування. Цьому не слід протиставляти охорону навколишнього середовища, яка є складовою раціонального природокористування і без якої останнє не вважається раціональним.

Нераціональне природокористування — це система діяльності, що не забезпечує збереження ПРП (наприклад, хижацьке знищення природи). Суспільство і ПРП перебувають у стані негативного зворотного зв'язку: технологічно швидкий розвиток економіки без урахування екологічних обмежень може зумовити вимушений застій в економіці та виникнення кризового екологічного стану природного середовища.

Отже, стан природного середовища в процесі природокористування може бути таким:

— природний (натуральний) — не змінений безпосередньо господарською діяльністю людини (місцева природа зазнає лише слабкого впливу від глобальних антропогенних процесів);

— рівноважний — швидкість відновлювальних процесів вища або дорівнює темпові антропогенних порушень;

— кризовий — швидкість антропогенних порушень перевищує темпи самовідновлення природи, але ще не відчувається корінної зміни природного середовища;

— критичний — під антропогенним тиском відбувається заміна вже наявних екосистем на менш продуктивні (наприклад, часткове спустелювання)^*37.

*37: {Реймерс Н.Ф. Экология (теория, законы, правила, принципы и гипотезы). – М.: Россия молодая,1994. – С. 259.}

Перші два стани природного середовища відповідають раціональному природокористуванню; останні два — характерні для нераціонального природокористування і спричинюють порушення ПРП території. Наприклад, багато видів природних ресурсів (лісові, водні, паливно-енергетичні), що виконують основні функції життєзабезпечення (харчування, захист населення від переохолодження та ін.), близькі до вичерпання. Загалом в Україні найефективнішими вважаються рекреаційні, мінеральні та земельні природні ресурси. Вони впливають на сучасні й перспективні спеціалізації, рівень та інтенсивність розвитку господарства, з ними пов'язані першочергові заходи щодо подальшої раціоналізації природокористування в окремих економічних районах.

Основу ПРП України становлять земельні ресурси, частка яких — 44,4 %, а в окремих регіонах, особливо Правобережному лісостепу, — 72—79 %. Значну частину становлять мінеральні ресурси (28,3 %), а в окремих областях (Луганська, Донецька, Дніпропетровська) вони є основою природних багатств (відповідно 74, 73, 69 %). Серед інших переважають водні та рекреаційні ресурси. Ці чотири види природних багатств зосереджують у собі понад 95 % усього природно-ресурсного потенціалу України. Найменшу роль у загальному ПРП відіграють біологічні ресурси (лісові та фауністичні), частка яких не досягає і 5 %, навіть у найзалісеніших областях Карпат і Західного Полісся вони становлять майже 18 %.^*38

*38: {Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. — Л.: Світ, 1993. — С. 43—44.}

Природно-ресурсний потенціал має певні закономірності розміщення в межах України. Його оцінювальний показник (відповідно і потужність) зростає у напрямі з півночі й північного заходу на південь і південний схід. Ця тенденція пов'язана головним чином зі збільшенням земельних, рекреаційних, водних і мінеральних ресурсів. Ці особливості ПРП картографічно досліджуються на відповідних компонентних картах, які входять до "Екологічного атласу України", а саме: потенціалів мінеральних, земельних, водних, лісових, фауністичних та рекреаційних ресурсів^*39. Карти генералізовані згідно з потребами цього дослідження.

*39: {Барановський В.А. Екологічний атлас України. – К.: Географіка, 2000. – С. 8-10. }

Взаємовідносини людини з природою відображаються шляхом використання природно-ресурсного потенціалу, який позначається на розміщенні продуктивних сил (а відтак і на екології) як на державному, так і на регіональному рівнях. Ці взаємовідносини можуть мати умисний або невмисний характер. Перші виникають у процесі матеріального виробництва з метою задоволення певних потреб суспільства; вони заздалегідь плануються, фінансуються, координуються, наприклад: видобування мінеральної сировини, вирубка лісів, спорудження ГЕС тощо. Невмисний вплив — це побічний наслідок умисного впливу людини на природно-ресурсний потенціал (наприклад, під час спорудження ГЕС відбуваються підтоплення і заболочування прилеглих до водосховища територій, сільськогосподарське виробництво часто є причиною забруднення поверхневих і підземних вод тощо).

При цьому як умисний, так і невмисний вплив людини на природно-ресурсний потенціал може виявлятися прямо або опосередковано. Прямий вплив відбувається у процесі безпосередньої дії господарювання на природне середовище (наприклад, зрошення зволожує ґрунт, зменшує температуру повітря, змінює умови зростання рослин). Опосередкований вплив проявляється, як правило, унаслідок ланцюгів взаємопов'язаних дій (наприклад, вплив запилення атмосфери над промисловими центрами на кількість і якість сонячної радіації тощо). Звичайно, кожен із цих видів впливу людини на природне середовище у "чистому" вигляді майже ніколи не трапляється, але разом вони істотно позначаються на трансформації будь-яких видів природних ресурсів; у зв'язку з цим їх практичне оцінювання неможливе без урахування наслідків господарської діяльності людини.

Окрім того, розрізняють такі типи господарського впливу людини на природне середовище:

— прямий тип полягає в експлуатації природних ресурсів, що використовуються як предмети праці й активної частини засобів праці. Сюди належать видобування мінеральних ресурсів, рибальство, сільськогосподарська обробка земель, використання води з метою зрошення тощо. Прямий вплив зумовлює потік речовин у виробництво, який постійно поповнюється, для отримання корисних продуктів;

— фіксований — це знищення природних ресурсів (замість активного їх використання) з метою розвитку виробництва, інфраструктури, містобудівництва. До цього типу впливу належать: вилучення родючих земель під забудівлю, складання відходів виробництва, знищення лісів під населені пункти і промислові об'єкти, втрата заплавних луків під водосховища, загибель прохідних риб у зв'язку зі спорудженням гребель та ін. При цьому потік речовин одночасний, не постійний і не поповнюється. Фіксований вплив не виникає сам по собі, він супроводжує інші види впливу і тому є неминучим, як і прямий вплив;

— побічний тип впливу — вихід у природне середовище забруднювальних речовин та енергії, що супроводжують процеси отримання корисної продукції і обробки відходів, у кількостях, що перевищують можливості природного самоочищення середовища. Для цього типу впливу характерні скиди підприємствами стічних вод, техногенні викиди в атмосферу, проникнення у ґрунти пестицидів тощо. Тобто побічний вплив — це потік відходів з виробництва у природу. Безпосереднім результатом цього впливу е забруднення природного середовища^*40.

*40: {Тамбовцев Г.В. Типи впливу економіки на природу й особливості їх регулювання // Наук. зап. Вінниц. держ. пед. ун-ту. Сер. Географія. – Вінниця, 2002. – Вип. 4. – С. 121. }

Шляхи використання природних ресурсів. Природні ресурси можуть бути використані як:

— засоби праці (земля, водні шляхи);

— джерела енергії (гідроенергія, атомне паливо, запаси горючих копалин);

— сировина і матеріали (різні мінерали, ліси);

— предмети споживання (питна вода, гриби, квіти, продукти рибальства);

— рекреаційні території (місця відпочинку);

— генетичний фонд (виведення нових порід тварин і сортів рослин);

— джерела інформації (заповідники, біоіндикатори). Виникає запитання, як поділяються усі природні ресурси?

Є різні підходи до наукової класифікації природних ресурсів. В основу природної класифікації покладено відмінності природних ресурсів за природним генезисом і належністю до тих чи інших компонентів і сил природи (рис. 3.1). Наприклад, за швидкістю вичерпання розрізняють природні ресурси вичерпні та невичерпні. Вичерпні природні ресурси за можливістю самовідновлення поділяються на відновлювані та невідновлювані.

Рис. 3.1. Загальна класифікація природних ресурсів

 

Практично невичерпними ресурсами є: сонячна енергія та зумовлена нею енергія океану, вітру та енергія земних надр. До відновлюваних природних ресурсів належать: земельні (родючість ґрунту), біологічні (ліс, природні харчові угіддя, фауна суші й водного середовища) та окремі компоненти атмосфери (кисень, азот тощо). Невідновлювані ресурси — це корисні копалини: різні горючі копалини, руди, нафта та ін. За можливістю заміни природні ресурси поділяються на замінні (на приклад, метал можна замінити керамікою) та незамінні (вода, кисень, повітря).

Зважаючи на те, як здійснюється виснаження невідновлюваних ресурсів, значно збільшується технологічна складність та енергомісткість їх видобування, тому зменшується економічна ефективність. Наприклад, нині вже розробляють руду" в якій міститься менше ніж 0,2 % кольорових металів. Проблема є навіть не тільки і не стільки у фізичному виснаженні ресурсів, скільки в економічній та екологічній недоцільності їх видобування. Тенденція до зменшення запасів відновлюваних ресурсів виникла внаслідок зростання темпів і масштабів їх використання. До сьогодні ліси знищені майже на 60 % їх первісної площі; за останні 50 років у зв'язку з ерозійним руйнуванням та змиванням поверхні ґрунту ресурс ґрунтів зменшився у середньому не менше ніж на 25 %. Усе більше земель відчужується для будівництва гідроелектростанцій, промислових підприємств, доріг тощо.

Варто пам'ятати, що будь-який елемент природи одночасно є й ресурсом, й умовою виробничої та іншої діяльності суспільства. Наприклад, ліс — це умова для більшості підприємств, але для лісової промисловості він є ресурсом. Майже всі природні ресурси вичерпні абсолютно або відносно, якщо вони використовуються досить тривалий час з високою інтенсивністю. На сучасному етапі взаємодії природи і суспільства можна говорити лише про умовну невичерпність деяких природних ресурсів, принципово вичерпних або вичерпних відносно. Біологічні ресурси, що вважаються невичерпними внаслідок здатності до самовідновлення, насправді є вичерпними за достатньо високої інтенсивності їх використання, яка перевищує швидкість їх відтворення. Усе це дає змогу зробити важливий практичний висновок: є абсолютна або відносна межа ступеня використання будь-якого ресурсу, що і називається його вичерпністю в широкому розумінні.

Використання та переробка природних ресурсів супроводжується поверненням у біосферу інших компонентів — залишків або відходів: вони забруднюють біосферу, зменшують цінність інших, ще не використаних ресурсів. Усі ресурси використовуються прямим і опосередкованим шляхами. Прямий шлях полягає в тому, що природні ресурси застосовують як джерела сировини або енергії. Опосередкований шлях — це, наприклад, використання через промислових тварин (диких копитних) рослинності їхніх пасовищ.

Окрім того, природні ресурси поділяють за різними ознаками, а саме: за їх функціональним призначенням, генетичними властивостями, ступенем вичерпності, здатністю до відновлення тощо.

Функціональна класифікація природних ресурсів. На сьогодні вважається, що природні ресурси доцільно класифікувати не тільки за генетичною ознакою, а й за функціональною. Тоді всі природні ресурси, з огляду на функції природно-ресурсного потенціалу, типових для кожної території, можна поділити на та