Законодавчо-правові аспекти охорони та відтворення водних ресурсів в Україні

За допомогою водного законодавства регулюються водні відносини в Україні. Дія цього законодавства поширюється на всі види водних об'єктів, що є на території України, на весь її водний фонд, тобто на всі поверхневі й підземні води, джерела, внутрішні морські води^*98. Водне законодавство забезпечує здійснення широкого комплексу заходів щодо охорони вод від забруднення, вичерпання, засмічення, запобігання шкідливій дії вод та ліквідації їх наслідків. Відповідно до такого законодавства забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод, або будівель, не забезпечених пристроями та очисними спорудами необхідної потужності, які запобігають забрудненню і засміченню вод, також не дозволяється скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття.

*98: {Яцик А.В. Водогосподарська екологія: У 4 т., 7 кн. – К.: Генеза, 2004. – Т. 2, кн. 6-7. – С. 35.}

У 1995 р. було прийнято Водний кодекс України, згідно з яким усі водні об'єкти на території України становлять її водний фонд, а також вони є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. У цьому документі визначено, що всі води (водні об'єкти) — виключно власність народу України, вони надаються тільки у користування. У галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів Водним кодексом встановлено такі нормативи^*99;

*99: {Водний кодекс України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 7 грудня 2000 р. №2120-ІІІ) // ВВР. — 2001. — №2-3—Ст. 35.}

— нормативи екологічної безпеки водокористування;

— екологічний норматив якості води;

— нормативи граничнодопустимого скидання забруднювальних речовин;

— галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;

— технологічні нормативи використання води. Скидання стічних вод у водні об'єкти допускається лише за умови наявності нормативів граничнодопустимих концентрацій та встановлених нормативів граничнодопустимого скидання забруднювальних речовин. Усі водні об'єкти мають охоронятися від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, вони унаслідок яких можуть погіршитися умови водопостачання, вони завдаватимуть шкоди здоров'ю людей, спричинять зменшення рибних запасів, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища у зв'язку зі зміною фізичних і хімічних властивостей вод, зменшенням їх здатності до природного очищення, порушенням гідрологічного та гідрогеологічного режимів вод^*100.

*100: {Водний кодекс України (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 7 грудня 2000 р. №2120-ІІІ) // ВВР. — 2001. — №2-3—Ст. 95.}

В Україні діє і продовжує реалізовуватися Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затверджена 27 лютого 1997 р. Основна її мета полягає у відновленні й забезпеченні сталого функціонування екосистеми Дніпра, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження. Складність структури і масштаби завдань програми зумовлюють тривалий період її реалізації — до 2010 р.

Також в Україні реалізується Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів (2001—2010 рр.), затверджена 22 березня 2001р. У Програмі визначено такі пріоритетні напрями розв'язання основних проблем екологічного стану Азовського й Чорного морів:

— зменшення рівня забруднення морів та антропогенного навантаження на їх екосистеми;

— зниження ризику для здоров'я людини, пов'язаного із забрудненням морських вод і прибережної смуги;

— збереження та відтворення біологічного різноманіття, природних ландшафтів прибережної смуги і місць існування біологічних видів, розширення мережі державних заповідників, заказників, створення національних парків;

— збалансоване використання та відтворення морських біологічних ресурсів і розвиток аквакультурних видів діяльності, особливо цінних промислових видів риб з метою забезпечення належного державного контролю;

— запобігання руйнуванню морського берега та охорона земель у прибережній смузі морів;

— створення системи інтегрованого управління природокористуванням у межах водоохоронної зони морів, прибережній смузі морів, територіальних морських водах України;

— удосконалення системи моніторингу для оцінювання впливу природних і антропогенних факторів на довкілля;

— залучення громадськості до реалізації природоохоронних заходів, підвищення рівня екологічної освіти та виховання населення;

— удосконалення законодавчої та іншої нормативно-правової баз з метою впровадження державної політики у сфері збереження довкілля Азовського й Чорного морів, узгодження її з вимогами чинних міжнародних договорів України.

Окрім цього, ухвалено низку законів і постанов. Наприклад, у 2000 р. Верховна Рада України затвердила Постанову "Про концепцію розвитку водного господарства України", метою якої є визначення стратегічних цілей і головних напрямів щодо створення умов для підвищення екологічної стійкості та збалансованого розвитку водогосподарського комплексу, поліпшення водозабезпечення населення і господарських потреб з дотриманням оптимальних умов водокористування; підвищення якості води, зменшення збитків і соціального напруження внаслідок шкідливої дії води; збереження водних систем як унікальних складових навколишнього природного середовища.

Прийнято закони України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10січня 2002 р., "Про меліорацію земель" від 14 січня 2000 р., "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. та ін. Діє Загальнодержавна програма розвитку водного господарства, затверджена 17 січня 2002 р.

Очевидно, що проблеми охорони Світового океану набули глобального значення для всіх держав світу у зв'язку з тим, що морське середовище не розділене природними кордонами. Тобто через систему течій, поверхневий стік, взаємозв'язок з атмосферою шкідливі речовини поширюються на величезні площі, простягаючись на дуже значні відстані від конкретного джерела забруднення. Саме тому міжнародне співробітництво у цій галузі має виключне значення для всього світового співтовариства. Отже, охорона та раціональне використання ресурсів природних вод потребують тісного міжнародного співробітництва, що ґрунтується на нормативній базі. Принципами міжнародного права, за якими регулюється охорона водного середовища, є: охорона екологічної рівноваги, що визначає певні права й обов'язки держав; неприпустимість забруднення вод відкритого моря в результаті будь-якого виду діяльності; обов'язкове дотримання міжнародних стандартів усіма без винятку державами.

Масове застосування гербіцидів та дефоліантів призводить до отруєння суміжного морського середовища — так званого марециду. До нього належать такі дії мирного часу, як: випробування ядерної зброї, захоронення радіоактивних відходів та отруйних речовин, скидання небезпечних промислових відходів^*101. Ці дії заборонені міжнародним правом. Найважливішу роль у координації міжнародної діяльності з охорони водних ресурсів планети відіграє Програма ООН з навколишнього середовища. До міжнародних документів, що вже використовуються в міжнародному праві та практиці, належать:

*101: {Хільчевський В.К., Дубняк С.С. Основи океанології: Підручник. – К.: ВПЦ "Київ. ун-т", 2001. – С. 211.}

— Конвенція з морського права, підписана 159 країнами світу, яку ще називають Хартією морів. Вона закріплює правовий режим Світового океану в цілому. У результаті 35 % Світового океану перестали бути джерелами міждержавних конфліктів. Конвенція визначила акваторії, що мають національну юрисдикцію, і ці держави відповідають перед міжнародною спільнотою за їх охорону. Майже 45 % Океану визнано загальним надбанням людства, тому будь-яке видобування на цих територіях має здійснюватися під контролем Міжнародного органу з морської справи;

— Конвенція із запобігання забрудненню Світового океану скидами відходів та інших матеріалів, чинна з 30 серпня 1975 р. За нею скиди регламентуються так: а) заборона скидів надзвичайно небезпечних речовин, включаючи радіоактивні; б) скидання низки речовин лише за попереднім спеціальним дозволом; в) скидання менш небезпечних речовин із дозволу національних органів влади.

— Угода про заборону комерційного видобування китів (1985 p.). Здійснюється також програма співробітництва стосовно регіональних морів, за нею няні працюють 130 держав.

На 27 сесії Генеральної асамблеї ООН було прийнято програму досліджень навколишнього середовища, яку очолює Рада управляючих (ЮНЕП). ЮНЕСКО вже багато років здійснює програму досліджень за темою "Людина і біосфера" в тісному зв'язку з міжнародними науковими союзами та міжурядовими організаціями. Міжурядова океанологічна комісія (МОК) займається питаннями наукових досліджень Світового океану. Вона реалізує довгострокову програму океанологічних досліджень, моніторинг океану та інші заходи. Міжурядова морська консультативна організація (ІМКО) розробляє та впроваджує в життя міжнародні правила з попередження забруднення морів і океанів нафтою та інтими шкідливими й токсичними речовинами.

Першою міжнародною угодою, згідно з якою встановили певні зобов'язання держав у галузі попередження забруднення Світового океану, була Лондонська конвенція з попередження забруднення моря нафтою 1954 р. (із поправками 1962 р.). За цією Конвенцією не дозволяли зливання нафти з суден, встановили заборонені зони, зобов'язали кожну державу, котра підписала конвенцію, застосувати необхідні заходи з метою обладнання окремих портів пристроями для приймання нафтових залишків. У 1969 р. сесія ІМКО внесла нові поправки до конвенції, відповідно до яких було відмінено всі заборонені для зливання нафти зони, а замість них забороненою зоною оголосили весь Світовий океан.

У 1972 р. у Лондоні на міжурядовій конференції представники 80 держав розробили Конвенцію з попередження забруднення моря скидами відходів та інших матеріалів. Цей документ набув чинності з 1975 р., у ньому міститься так званий "чорний" перелік речовин, заборонених до скидання: хлорорганічні сполуки, ртуть і кадмій та їх сполуки, нафта і нафтопродукти, речовини для ведення хімічної та біологічної війни. У1963 р. було підписано Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. Велике значення для попередження радіоактивного забруднення Світового океану має Договір про заборону розміщення на дні океанів і морів та в їх надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення. Недопустимим є випробування ядерної зброї на островах, оскільки це зумовлює шкідливий вплив на екологічний стан Світового океану. Наприклад, після вибухів атомних бомб на атолі Бікіні радіоактивність води на поверхні океану в районі випробувань збільшилася в мільйони разів. Навіть через чотири місяці після вибуху вона залишалася у Зрази більшою, ніж природна, на відстані 6500 миль^*102.

*102: {Хільчевський ВJC., Дубняк С.С. Основи океанології: Підручник. — К.: ВПЦ "Київ, ун-т", 2001. — С. 214.}

У 90-х роках XX ст. підписали низку угод щодо спільного користування та охорони акваторій морів прилеглими країнами. Наприклад, у 1992 р. Україна приєдналася до Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (Бухарест, 1994).

Таким чином, міжнародно-правовий режим використання морського середовища включає:

— регулювання рибальства та інших морських промислів встановлюється з метою раціонального промислу, що не порушує відтворення біомаси океану;

— міжнародно-правовий режим дна і надр — дно та надра океану за межами шельфу можна використовувати виключно в мирних цілях усім державам без будь-якої дискримінації;

— міжнародно-правовий режим наукових досліджень, що має на меті забезпечити сприятливі умови для проведення багатосторонніх досліджень океану, а також атмосфери і космосу з морських акваторій;

— міжнародно-правовий режим акваторій океану полягає в правовій регламентації внутрішніх морських вод кожної держави, котра має вихід до моря, територіальних вод і вод відкритого моря;

— правовий режим повітряного простору над відповідними акваторіями тісно пов'язаний із правовим режимом океану;

— міжнародно-правовий режим торговельного судноплавства;

— міжнародно-правовий режим військового мореплавства^*103.

*103: {Там само. – С. 215-220. }

У Проекті декларації міністрів, представленому робочою групою старших посадових осіб на V Конференції міністрів "Довкілля для Європи", яка відбувалася у Києві 21—23 травня 2003 р., зокрема, йдеться, що однією з цілей охорони водних ресурсів планети для стійкого розвитку є зменшення удвічі до 2015 р. чисельності людей, котрі не мають доступу до безпечної питної води або не можуть дозволити собі користуватися нею, а також частки населення, яка не має доступу до звичайної каналізації.

Отже, підсумуємо. До водних ресурсів у широкому розумінні належать води річок, озер, водосховищ, каналів, морів і океанів, підземні та ґрунтові води, води гірських і полярних льодовиків, атмосферні. Також до складу цього поняття входять і власне водні об'єкти, тобто річки, озера, моря тощо, які використовуються для судноплавства, гідроенергетики, рибного господарства, рекреації без вилучення з них води. Теоретично водні ресурси невичерпні, оскільки вони відновлюються в процесі кругообігу. Однак споживання води в Україні збільшується такими темпами, що проблема чистої води і дефіциту водних ресурсів є однією з найактуальніших.

Забруднювальні речовини можуть проникати у водне середовище водним, підземним та еоловим шляхами. Серед основних джерел забруднення водних об'єктів України переважають промислові підприємства (особливо нафтовидобувної та нафтопереробної промисловостей); відходи водного транспорту; промислові та господарсько-побутові стічні води; сільськогосподарське виробництво. Найстійкіші забруднювачі морських вод — нафта і нафтопродукти.

За обсягами водокористування в Україні лідирує промисловість (45 % загального водоспоживання). Майже 83 % усієї спожитої води в промисловості використовується в енергетиці, чорній металургії і хімічній промисловості, які є найбільш водомісткими галузями. У сільському господарстві споживається до 40 %, а на комунальні потреби — близько 10 % загального водоспоживання. Майже половина забраної води скидається в річки і водойми у вигляді стічних і дренажних вод.

Головне джерело водопостачання для суспільства — це річковий стік, що розподіляється територією держави дуже нерівномірно. Річкова мережа України складається з тимчасових водотоків, які мають течію лише під час сніготанення і дощів; маленьких струмків та річок; великих рік, таких як Дніпро і Дністер. Основним постачальником води для України є Дніпро, інші річки, що забезпечують потреби у воді, — Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін.

У зв'язку з будівництвом на Дніпрі каскаду водосховищ загальною площею 6950 км² і повним об'ємом акумульованої води 43,8 км³ порушилася екологічна рівновага і докорінно змінилися умови водообміну. Порівняно з природними умовами він уповільнився в 14—30 разів. Інтенсивне використання земель басейну Дніпра з метою ведення сільського господарства (60 % території розорано) сприяло перетворенню водосховища на Дніпрі в акумулятори забруднювальних речовин. У катастрофічному стані перебувають річки нижнього Дніпра, де щорічно ускладнюється санітарно-епідеміологічна ситуація, зменшується вилов риби та погіршується біорізноманіття. У результаті спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі було затоплено понад 500 тис. га і підтоплено 100 тис. га продуктивних земель, а також зруйновано майже 1,5 тис. км берегів.

Окрім того, причинами кризової ситуації, що склалася в басейнах великих і малих річок України, є великомасштабні меліорації, будівництво великих промислових комплексів у басейнах річок, величезні об'єми водозбору для промисловості та зрошення, колосальні обсяги забруднень та ін.

Створені в Україні штучні водойми (водосховища, ставки) також впливають на природу не тільки прилеглих, а й віддалених регіонів. Наприклад, затоплюються і підтоплюються величезні площі сільськогосподарських земель і лісів, а ширина зони підтоплення може досягати десятків кілометрів. Коливання рівня води, вітер та берегові течії зумовлюють розмивання й обрушення берегів, тобто відбувається переформування берегів (абразія) і дна водосховищ. Створення водосховищ спричинює потребу переселення значної кількості людей та перенесення об'єктів господарювання, що пов'язано з великими витратами матеріальних ресурсів. Водосховища також помітно змінюють місцевий метеорологічний режим. Під час заповнення водосховищ, яке іноді триває кілька років, зменшується чисельність багатьох видів тварин.

Гігієнічна класифікація водних об'єктів України за ступенем забруднення передбачає оцінювання якості води за органолептичними, токсикологічними, загальносанітарними і бактеріологічними показниками. Органолептичні показники визначаються за запахом, смаком, кольором, мутністю, завислими речовинами, рН, лужністю, загальною жорсткістю, загальною мінералізацією, сухим залишком, вмістом магнію, марганцю, заліза, хлоридів, сульфатів, нафтопродуктів тощо.

Відповідно до ступеня забрудненості якісне оцінювання води у водних об'єктах України має такі показники: допустима, або чиста вода, яка може використовуватися без обмеження; помірна, або умовно чиста вода; вода підвищеної забрудненості, що потребує санітарного очищення; вода високої забрудненості, яка повністю непридатна для всіх видів водокористування; вода дуже високої забрудненості, навіть короткотривалий контакт з якою може спричинити несприятливі наслідки для здоров'я населення.

Найбільш надійними джерелами доброякісної питної води в Україні є підземні води, тобто ті води, що розміщені у ґрунтах і гірських породах верхньої частини земної кори (до глибини 12—16 км) і заповнюють при цьому різноманітні пустоти. Загалом стан підземних вод України кращий, ніж поверхневого стоку, хоча іноді спостерігається забруднення їх стоками промислових підприємств, тваринницьких комплексів тощо. На якість і запаси підземних вод у деяких промислових районах (Донбас, Кривбас) негативно впливає розвиток гірничодобувної промисловості. Наприклад, у зв'язку з багаторічним відкачуванням води з шахт і кар'єрів рівень підземних вод значно зменшився, а з деяких водоносних горизонтів вода взагалі зникла.

До Азово-Чорноморського басейну, який є південним кордоном України, потрапляє велика кількість побутових і промислових стічних вод, нафтопродуктів та залишків добрив і пестицидів. Найуразливішими щодо антропогенного навантаження є прибережні частини Чорного та Азовського морів, особливо в зоні діяльності портів, поблизу гирлових ділянок річок, а також у межах впливу населених пунктів. Головні причини катастрофічного екологічного стану вод Азовського і Чорного морів пов'язані з хижацьким (часто незаконним) виловлюванням риби; будівництвом гребель і водосховищ на основних ріках (Дон, Кубань), що живлять моря; інтенсивним впровадженням у сусідніх регіонах зрошувального землеробства, що зумовлює хімізацію, забруднення ґрунтів і вод, засолення; збільшенням забруднення довкілля викидами хімічної та металургійної промисловостей; спорудженням на узбережжі морів численних пансіонатів і баз відпочинку, що призводить до активного зростання побутових відходів та каналізаційних стоків.

Пріоритетними напрямами розв'язання основних проблем Азовського і Чорного морів є зменшення рівня забруднення морів й антропогенного навантаження на їх екосистеми; збереження та відтворення біологічного різноманіття, природних ландшафтів прибережної смуги і місць існування біологічних видів, розширення мережі державних заповідників, заказників, створення національних парків; збалансоване використання і відтворення морських біологічних ресурсів; запобігання руйнуванню морського берега та охорона земель у прибережній смузі морів; удосконалення системи моніторингу водних об'єктів та ін.

Водні відносини в Україні регулюються за сучасним водним законодавством. Його дія поширюється на всі види водних об'єктів, що існують на території України, її водний фонд, тобто на всі поверхневі, підземні води та джерела, внутрішні морські води. Згідно з водним законодавством забезпечується здійснення широкого комплексу заходів щодо охорони вод від забруднення, вичерпання, засмічення, запобігання шкідливій дії вод та ліквідації їх наслідків.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте найважливіші функції Світового океану.

2. Які ресурси є провідними у Світовому океані?

3. Визначте сутність понять "джерело забруднення" і "забруднювальна речовина".

4. Назвіть найстійкіші забруднювачі Світового океану.

5. У чому полягає сутність ресурсів Світового океану?

6. З якими групами причин пов'язана проблема виснаження водних ресурсів?

7. Які галузі господарства в Україні є найводомісткішими?

8. Охарактеризуйте основні причини кризової ситуації стосовно річок України.

9. Які види забруднень переважають у водних об'єктах України?

10. Обґрунтуйте головні причини катастрофічного екологічного стану вод Азовського моря.

11. Які ви знаєте методи очищення поверхневих вод?

12. Які заходи належать до охорони вод від забруднення, засмічення і виснаження?

13. Якими принципами міжнародного права регулюється охорона водного середовища?

14. Назвіть міжурядові організації з охорони і раціонального використання ресурсів Світового океану.

Рекомендована література

1. Вишневський B.І., Косовець О.О. Гідрологічні характеристики річок України. — К.: Ніка-Центр, 2003. — 324 с.

2. Водний кодекс України (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 7 грудня 2000 р. №2120-111) // ВВР.— 2001.— №2—3.

3. Гидрология, гидрометрия и регулирование стока / Г.В. Железняков, Т.А. Неговская, Е.Е. Овчаров; Под ред. Г.В. Железнякова. — М.: Колос, 1984. — 432 с.

4. Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2004 р. — К., 2005.

5. Емельянова В.П., Данилова ГЛ., Родзилер ИД. К вопросу оценочного картографирования в гидрохимии // Гидрохимические материалы. Содержание химических веществ в природных водах и вопросы выноса их реками. — Л.: Гидрометеоиздат, 1989. — С. 118—133.

6. Закон України "Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів" від 22 березня 2001 р. № 2333-ІП // ВВР. — 2001. — №28. — Ст. 135.

7. Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10 січня 2002 р. № 2918-ІП // ВВР. — 2002. — № 16.

8. Київ-2003 через Оргус. Досвід цифрового виміру довкілля України у часі та просторі. — К.; ІАФ "ЕКСОР", 2003. — 48 с.

9. Левківський С.С, Падун MM. Раціональне використання й охорона водних ресурсів: Підручник. — К.: Либідь, 2006. — 280 с.

10. Маринич ОМ., Шищенко П.Т. Фізична географія України: Підручник. — К.: Знання, 2005. — 511 с.

11. Методические указания по рассмотрению проектов предельно допустимых сбросов веществ, поступающих в водные объекты со сточными водами. — М.: МЗ СССР, 1983. — 15 с.

12. Паламарчук ММ., Закорчевна Н.В. Водний фонд України: Довідковий посіб. — К.: Ніка-Центр, 2001. — 392 с.

13. Постанова Верховної Ради України "Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води" від 27 лютого 1997 p. № 123/97-ВР.

14. Постанова Верховної Ради України "Про концепцію розвитку водного господарства України" від 14 січня 2000 р. № 1390-XTV // ВВР. — 2000. — № 8.

15. Справочник по водным ресурсам / Под ред. В.И. Стрельца. — К.: Урожай, 1987. — 304 с.

16. Україна. Екологічна оцінка якості поверхневих вод, масштаб 1: 1000 000 / За ред.: В.Я. Шевчук, Л.Г. Руденко, Л.Х. Бакаржієва та ін. — К.: ВКФ, 1996.

17. Хільчевський ВЖ„ Дубняк С.С. Основи океанології: Підручник. — К.: ВПЦ "Київ, ун-т", 2001. — 242 с.

18. Яцик А.В. Екологічна ситуація в Україні і шляхи її поліпшення. — К.: Оріяни, 2003. — 84 с.

19. Яцик А.В. Водогосподарська екологія: У 4т., 7 кн. — К.: Генеза, 2004. — Т. 2, кн. 3—4. — 384 с; Т. 4, кн. 6—7. — 384 с.