Геоекологічний моніторинг у системі природоохоронного законодавства України

Геоекологічний моніторинг довкілля в Україні — сучасна форма реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації. Геоекологічний моніторинг забезпечує регулярне оцінювання та прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства й умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

В Україні створено Державну службу моніторингу довкілля, тобто систему установ, які збирають, аналізують, зберігають і поширюють інформацію про стан довкілля, прогнозують його зміни та надають науково обґрунтовані рекомендації для прийняття відповідних рішень. Державна служба моніторингу довкілля — це складова національної інформаційної інфраструктури України, яка є відкритою інформаційною системою.

В Україні є розвинута нормативно-правова база для проведення геоекологічного моніторингу. Постановою Кабінету Міністрів від 30 березня 1998 р. затверджене "Положення про державну систему моніторингу довкілля", за яким визначається порядок створення та функціонування Державної служби моніторингу довкілля (ДСМД).

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря від 9 березня 1999 р. За цим Порядком встановлюються основні вимоги до організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, визначаються джерела його фінансування, взаємовідносини центральних органів виконавчої влади в організації та здійсненні моніторингу. Моніторинг атмосферного повітря проводиться з метою отримання, збирання, оброблення, збереження й аналізу інформації про рівень забруднення атмосферного повітря, оцінювання та прогнозування його змін і ступеня небезпечності, розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря.

Моніторинг ефективності природоохоронної політики (МЕПП) — головна складова загального моніторингу навколишнього середовища. До його складу входять окремі підсистеми моніторингу навколишнього середовища (МНС), а також моніторинг природоохоронного потенціалу (МПП) і моніторинг природоохоронної освіти (МПО). При цьому в кожному випадку реалізується система спостереження з передбаченням, основними функціями якої є:

— систематизація оперативної інформації про процеси з погляду того, до яких наслідків у майбутньому може призвести досягнутий стан, а огляду на розвиток у минулому;

— фільтрація оперативної інформації шляхом виявлення критичних точок розвитку;

— визначення можливих альтернатив розвитку на основі нормативних прогнозів досягнення заданих цілей в умовах, що склалися на сьогодні;

— одержання рекомендаційної інформації для органу управління на основі прогнозування наслідків різних варіантів розвитку.

Отже, в рамках системи моніторингу мають забезпечуватися не лише збір і накопичення даних, а й оперативне виконання процедур аналізу, діагнозу та прогнозу, необхідних для здійснення управління в адаптованому режимі. У підсистемі МНС здійснюється оцінка екологічної ситуації, що склалася, та прогнозування її змін. Результати МНС дають змогу конкретизувати мету природоохоронної політики і визначити завдання, що потребують невідкладного вирішення. МПП забезпечує безперервний контроль за станом і використанням технологій природокористування, ефективністю наявного механізму економічного та адміністративного регулювання відносин у цій галузі, розробкою і запровадженням природозберігаючих нововведень. У МПО, як і в МПП, окрім специфічних для цієї системи джерел інформації, застосовуються відомості про реальні зміни в навколишньому середовищі, що відбуваються під впливом діяльності людей. У результаті з'являється можливість оцінювати кінцеву ефективність різних стратегій природоохоронної освіти (в широкому розумінні цього поняття) і науково обґрунтовано корегувати відповідну частину природоохоронної політики.

Спільна дія всіх підсистем МЕПП має забезпечити:

— постійне уточнення цілей і конкретизацію завдань залежно від змін екологічної ситуації; визначення й аналіз можливих варіантів формування і використання природоохоронного потенціалу згідно з даними про екологічність технологій природокористування, ефективності різних видів управлінських впливів і можливих природозберігаючих нововведень;

— визначення та оцінювання варіантів розвитку природоохоронної освіти (включаючи вплив засобів масової інформації, виховну роботу серед населення тощо).

З 1999 р. в Україні функціонує Український центр менеджменту землі та ресурсів (УЦМЗР) — недержавне спільне україно-американське підприємство, завдання якого полягає в застосуванні даних дистанційного зондування Землі, цифрової картографії, географічних інформаційних систем та інших інформаційних технологій з метою підтримки прийняття рішень на державному рівні та в приватному секторі як в Україні загалом, так і в окремих регіонах. Незважаючи на досить короткий період існування, УЦМЗР накопичив значні можливості застосування для екологічного моніторингу надсучасних технологій обробки даних дистанційного зондування Землі, створення тематичних геоінформаційних систем (ГІС).

УЦМЗР має власну антену прийому супутникових зображень з високою роздільною здатністю NOAA та SeaStar. Для тематичної обробки цифрових даних дистанційної зйомки Землі в УЦМЗР використовується програма Erdas Imagine Professional 8,3 (для Window та Unix) із необхідним модулем. У розпорядженні УЦМЗР є також великий архів знімків високої роздільної здатності з супутників Landsat, IRS, SPOT та ін., який постійно поповнюється. Також УЦМЗР має значну кількість еколого-географічних даних на території України: тематичні векторні карти України 1: 200 000 (автошляхи, річки, ліси, населені пункти, фунти тощо); цифрова модель рельєфу (може використовуватися для моделювання надзвичайних ситуацій) та ін. Застосовуючи нові технології, УЦМЗР може оперативно визначати повені, пожежі, руйнування об'єктів, відстежувати урагани, затоплення та зсуви, що може бути корисним під час страхування.

У сфері аналізу екологічних ризиків УЦМЗР виконав такі проекти:

1. Проект оцінювання ризику паводків у Західній Україні, присвячений створенню пілотної ГІС для аналізу наслідків повені 1998 р. і прогнозування впливу небезпечних природних явищ на інфраструктуру. Проект виконувався за підтримки Veridian ERIM International, USGS, МНС України, Гідрометцентру України та Центру аерокосмічного й екологічного моніторингу (АКІЕМ, Львів). Проект демонструє здатність допомагати органам влади України в плануванні заходів щодо реагування на надзвичайні ситуації, здійснення робіт з аварійної евакуації населення. На запит МНС України було виконано роботу з космічного моніторингу паводку 2001 p., визначено зони затоплених земель.

2. Визначення нафтових розливів у морі за допомогою ГІС. Розробили методику визначення параметрів розливу нафти в море, структуру системи прийняття рішень із залученням дистанційного зондування Землі (ДЗЗ) і ГІС, даних радіолокаційних станцій, враховуючи рух суден та вплив морських течій. У разі отримання нових запитів від Уряду України відносно нафтових розливів, УЦМЗР готовий до відповідного застосування і розвитку певної ГІС.

3. Аналіз надзвичайної ситуації поблизу Болеславчика в районі м. Первомайська Миколаївської області. На основі даних ДЗЗ, проб води та ґрунтів у зоні екологічного лиха оцінено причини захворюваності населення в районі Болеславчика та Чаусово; відстежено територіальну зміну кількості небезпечних речовин у природних компонентах; створено пілотну ПС для аналізу причин явища, геопозиційовано точки відбору проб, створено тематичні шари. За умови подальшого інформаційного наповнення ПС може використовуватися для детального аналізу причин захворюваності населення.

4. Моніторинг у Чорнобильській зоні відчуження. Цей проект спрямований на надання інформаційної підтримки для адміністрації зони відчуження щодо моніторингу лісових пожеж на території зони відчуження з прогнозом можливого радіоактивного забруднення. У результатах роботи було зацікавлене Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, що сьогодні підтримує УЦМЗР у продовженні цієї діяльності.

5. Аналіз біорізноманіття у Причорномор'ї. Створено ГІС з інформацією про забрудненість поверхневих вод, повітря українського Причорномор'я небезпечними для довкілля речовинами. Для розвитку системи потрібно збільшити базу відомчих даних (зокрема, щодо проб ґрунтів, повітря, підземних вод, викидів підприємств, звалищ тощо) та поєднати ці шари з іншими, що дасть змогу створити аналітичну систему оцінювання екологічної обстановки в регіоні.

6. ГІС повітряного середовища м. Києва. У результаті проекту було здійснено аналіз фону забрудненості міста, здоров'я дитячого населення, порівняно з оцінювальним вмістом небезпечних речовин у повітрі, виділено несприятливі для проживання населення райони Києва.

Виконана робота є компонентом створюваної нині в УЦМЗР системи моніторингу потенційно небезпечних об'єктів і територій України.

За допомогою геоінформаційного картографування потенційно небезпечних об'єктів (ПНО) України можна ефективніше вирішувати питання щодо реагування на надзвичайні ситуації та запобігання їм, визначати ступінь ризику їх настання, воно є підґрунтям проведення екологічного аудиту об'єктів, у тому числі з метою екологічного страхування. У зв'язку з цим в УЦМЗР започатковано реалізацію проекту "Моніторинг потенційно небезпечних об'єктів і територій України". Він виконується в рамках Закону "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 p., наказу МНС "Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів" від 18 грудня 2000 р. і передбачає загальнодержавну інвентаризацію зазначених об'єктів і територій за допомогою супутникових технологій, ГІС і шляхом комп'ютерного моделювання впливу забрудників на природне середовище. У результаті буде створено функціональну ГІС для відстежування стану критичних територій та об'єктів України. Також у рамках проекту впровадять моделі розсіювання викидів підприємств в атмосфері, викидів нафти в морі тощо. Матеріали роботи можуть використовуватися для цілей екологічного страхування, зокрема, інтерес до цього виявили західні страхові компанії, що виходять на ринок України.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України приділяє значну увагу питанням координації й організації геоекологічного моніторингу, зокрема, розробці та впровадженню нормативно-правових актів і нормативних документів з питань моніторингу довкілля. /Для розвитку прийнятих постанов Кабінету Міністрів України організовано розробку та впроваджено низку організаційно-методичних документів з питань моніторингу довкілля, а саме:

— міжгалузевого нормативного документа "Методичні рекомендації з підготовки регіональних і загальнодержавної програм моніторингу довкілля", проект якого погоджено із МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держбудом, Держводгоспом, Держкомлісгоспом та Держкомземом;

— міжгалузевого нормативного документа "Єдине міжвідомче керівництво з організації та здійснення державного моніторингу вод", проект якого погоджений із МНС, МОЗ, Мінагрополітики, Держбудом та Держводгоспом (за документом встановлюються єдині технічні вимоги до організації та здійснення спостереження за станом поверхневих і морських вод, прибережних зон водосховищ, підземних вод, джерел забруднення вод, за гідрологічними показниками оцінки кількості вод, за фізико-хімічними і біологічними, токсикологічними, вірусологічними, радіологічними показниками якості вод, а також технічні вимоги до обробки та надання інформації);

— міжгалузевого керівного нормативного документа "Положення про порядок інформаційної взаємодії органів Мінприроди України й інших суб'єктів системи моніторингу довкілля у процесі здійснення режимних спостережень за станом довкілля" (за цим положенням визначаються єдині вимоги до порядку інформаційної взаємодії суб'єктів державної системи моніторингу довкілля щодо режимних спостережень, основні принципи інформатизації співробітництва, загальний порядок формування, отримання та надання інформації суб'єктами моніторингу);

— нормативні документи Мінприроди України: "Номенклатура та позначення структурних елементів державної системи моніторингу довкілля", "Методичні вказівки та вимоги щодо оснащення типових пунктів оперативного контролю води", "Рекомендації щодо зіставлення даних моніторингу вод", "Методичні вказівки щодо проведення інвентаризації лабораторій аналітичного контролю".

Розроблено керівний нормативний документ "Організація та здійснення спостережень за забрудненням поверхневих вод (у системі Мінприроди України)", який упроваджено в 2003 р. Розробка та впровадження зазначених вище нормативно-правових документів дали змогу координувати створення регіональних систем моніторингу довкілля. Зокрема, в Донецько-придніпровському регіоні створено багатоцільову інформаційно-аналітичну систему моніторингу довкілля Запорізької області, розроблену в межах "Програми моніторингу довкілля Запорізької області".

Слід зауважити, що за регіональними програмами моніторингу довкілля, котрі передбачають, зокрема, створення регіональних систем моніторингу довкілля та залучення до їх роботи територіальних органів, інших суб'єктів моніторингу довкілля, активно працюють державні управління екології та природних ресурсів у Сумській, Чернівецькій, Кіровоградській, Черкаській областях. Створення таких систем в областях стримується недостатніми матеріально-технічною базою служб спостережень і рівнем комп'ютеризації й автоматизації. Отже, зробимо деякі висновки.

В Україні все більше уваги приділяється адаптивним процедурам оцінювання екологічної ситуації та прийняття рішень в управлінні природокористуванням. Причина цього полягає у глибоко досліджених теорією та підтверджених на практиці фактах, що свідчать про таке:

— взаємозв'язки соціальних, демографічних, економічних та екологічних процесів мають складний характер, який динамічно змінюється в просторі і часі, у зв'язку з чим судження про майбутні зміни в природокористуванні неминуче є ненадійними, навіть якщо вони ґрунтуються на виявлених на сьогодні тенденціях розвитку окремих процесів;

— економіко-виробничі й екологічні системи, маючи властивість змінюватись і самоорганізовуватись, зберігають пристосованість і здатність до самовідновлення лише в певних межах, при перевищенні котрих вони переходять в якісно інший стан;

— збитки, пов'язані з прорахунками у плануванні, та відхиленнями під час втілення в життя природоохоронної політики надто великі, щоб можна було формувати і реалізовувати їх у режимі проб і помилок, обмежуючись реагуванням на порушення, які відбулися, без самонавчання всієї системи.

Ці обставини роблять нереальними надії на розробку "ідеальних" природоохоронних стратегій, котрі залишалися б стабільними тривалий час. Зміни, внесені в подібні стратегії, мають ґрунтуватися на глибших наукових теоріях і моделях динамічної оптимізації. Механізм контролю та корегувальний механізм природоохоронної політики повинні забезпечувати випереджувальне й оперативне внесення необхідних змін у природоохоронні дії, не лише "пам'ятати" про тенденції зміни об'єктивних даних, а й володіти базою знань про системи аргументів та установок, що в минулому спричинили помилки або сприяли успіхам, знати і враховувати "ціну" і наслідки позитивного й негативного досвідів природоохоронної політики.

Адаптивний підхід до управління природоохоронною діяльністю — одна з найважливіших передумов її ефективності. Адаптація режиму управління здійснюється двома шляхами: 1) корегування стратегій природокористування і встановлення механізму прийняття оперативних рішень відповідно до умов, що змінюються і передбачаються; 2) природоохоронна політика може і має сама по собі активно впливати на формування сприятливих умов наступного розвитку, зокрема, шляхом підвищення рівня екологічної освіченості суспільства, збільшення природоохоронного потенціалу тощо. Йдеться не про пристосовуваність, а про активну адаптацію, яка досягається за допомогою цілеспрямованої зміни зовнішнього середовища відповідно до перспективної мети охорони та раціонального використання природних ресурсів.

У зв'язку з багатодисциплінарним і міжвідомчим характером проблем, що розв'язує природоохоронна політика, інформаційно-методичне забезпечення цієї діяльності є специфічним і складним завданням. У зв'язку з настійною потребою поліпшення інформаційно-методичного забезпечення природоохоронної політики зумовлений розвиток екологічного моніторингу. В документах міжнародної конференції ООН із питань навколишнього середовища (Стокгольм, 1972) була висунута ідея моніторингу в формі національних систем постійного спостереження за змінами в біосфері з метою одержання достовірних відомостей про збільшення техногенного впливу на її компоненти, екологічне прогнозування й обґрунтування рішень щодо регулювання взаємодії техносфери з біосферою.

Моніторинг — це спостереження, оцінювання (порівняння з нормативними параметрами) і прогнозування стану навколишнього середовища у зв'язку з господарською діяльністю людини; постійне і безперервне спостереження. Саме з метою забезпечення збору, обробки, збереження й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні з 1991 р. створена система державного моніторингу навколишнього природного середовища.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте сутність поняття геоекологічного моніторингу, з'ясуйте його мету й основні завдання.

2. Що передбачає створення Державної системи моніторингу довкілля?

3. Що визначає "Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища в Україні"?

4. Назвіть масштабні рівні моніторингу та їх основні функції.

5. Охарактеризуйте головні суб'єкти й об'єкти геоекологічного моніторингу в Україні.

6. Визначте основні принципи екологічного районування України.

7. Охарактеризуйте геоекологічне прогнозування: основну мету, об'єкти і предмет. З яких блоків складається геоекологічне прогнозування?

8. Які ви знаєте головні методи прогнозування?

9. З'ясуйте сутність державної екологічної експертизи, визначте її основну мету.

10. Що є об'єктами та в чому полягають головні завдання екологічної експертизи в Україні?

11. Які види діяльності та об'єкти становлять підвищену екологічну небезпеку?

12. Яким чином питання моніторингу довкілля, здійснення екологічної експертизи й екоаудиту відображені в сучасному законодавстві України?

Рекомендована література

1. Емельянов AT. Физико-географическое обоснование прогнозирования изменения природных комплексов под воздействием гидротехнических сооружений // Исследования природных комплексов в целях их охраны и рационального использования. — Калинин: Изд-во Калинин, ун-та, 1986. — С. 12—21.

2. Закон України "Про екологічну експертизу" від 6 квітня 2000 p. № 1642-Ш // ВВР. — 1995. — № 8. — Ст. 64.

3. Закон України "Про екологічний аудит" від 24 червня 2004 p. № 1862-IV // ВВР. — 2004. — № 45. — Ст. 500.

4. Ковалева Н.Г., Кумарова Н.И. Функции хозяйственного контроля, экологического аудита и экспертизы в формировании рыночных отношений. — Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 1998. — 141с.

5. Кочуров Б.И. Геоэкологическое прогнозирование // Краєзнавство. Географія. Туризм: География в школе. — 2005. — Червень. — № 23—24. — С. 9—12.

6. Кукурудза C.І., Гумницъка Я.О., Нижник М.С. Моніторинг природних комплексів. — Л., 1995. — 142 с.

7. Лущик А.В., Романюк О.С., Швирло О.С., Яковлєв Є.О. Моніторинг екзогенних геологічних процесів як складова моніторингу довкілля в Україні // Екологія довкілля та безпека життєдіяльності. — 2002. — № 1. — С. 67—79.

8. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2000 р. — К.: Мінекоресурсів, 2001. —184 с.

9. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження положення про державну систему моніторингу довкілля" від 30 березня 1998 р. № 391 // http://www.rada.kiev.ua/cgi-bin/putfile.cgi.

 

10. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря" від 9 березня 1999 р. № 343 (зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1999 р. № 1763). — Джерело № 9.

11. Сочава В.Б. Введение в учение о геосистемах. — Новосибирск: Наука, 1978. — 320 с.

12. Шевчук ВЯ., Саталкін Ю.М., Навроцький ВМ. Екологічний аудит: Підручник. — К.: Вища шк., 2000. — 344 с.

13. Шищенко ПТ. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном проектировании. — К.: Фитосоциоцентр, 1999. —284 с.

ВИСНОВКИ

На сьогодні сутність екогеографії (геоекології) як науки трактується значно ширше, ніж у свій час запропонував автор терміна К. Тролль, оскільки об'єктом дослідження геоекології е не лише природні, а й антропогенні ландшафти, а головна мета досліджень полягає в оптимізації природокористування. Разом із цим геоекологію визначають як систему наук про інтеграцію геосфер і суспільства. Останнє не виключає того, що головним предметом геоекології може бути дослідження зв'язків між людиною і навколишнім середовищем. У цьому разі об'єкт геоекології — сфера життя, тобто біосфера, а її мета — встановлення фундаментальних закономірностей функціонування біосфери, зокрема, технобіосфери як соціоприродної екологічної системи.

Геоекологія — міждисциплінарний напрям, у котрому поєднано всі знання про екологічний стан Землі. Методологічною основою геоекології є системний аналіз і багатофакторний (синергічний) підхід до вивчення навколишнього середовища у тісному зв'язку з дослідженням атмо-, гідро-, біо- й техносфери. Якщо дотримуватися географічного підходу, на сучасному етапі розвитку України прийнятною вважають інтерпретацію геоекології, або екогеографії, як комплексної природничої географії, що охоплює абіотичний та біоекологічний підходи і досліджує геоекосистеми (ландшафти) в їх просторово-часовій диференціації, вирішує природно-географічні завдання оптимізації довкілля людини.

Сучасна геоекологічна ситуація в Україні формується під впливом закономірностей розвитку природи і суспільства в процесі природокористування. Вона відображає наслідки впливу в системі "природа — господарство — населення" і має три складові: природну, соціальну та господарську. Таку ситуацію можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду у зв'язку з нехтуванням об'єктивними законами розвитку та відтворенням природно-ресурсного комплексу держави. У результаті відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Отже, сучасна геоекологічна ситуація в Україні за багатьма показниками оцінюється як кризова; вона продовжує погіршуватися під час нераціонального природокористування, зокрема, антропогенно-техногенного впливу на природне середовище. Усе це відображається також в таких екстремальних природних процесах, як стихійні лиха (повені, посухи, зсуви, сейсмічні явища, селі, снігові лавини тощо).

Серед найважливіших геоекологічних проблем в сучасній Україні особливо актуальними є насамперед; 1) проблема мінерально-сировинних-ресурсів — вичерпність, виснаження родовищ, зменшення їх різноманітності й погіршення якості, небезпека порушення середовища внаслідок видобування корисних копалин; 2) зміна структури та складу ґрунтово-земельних ресурсів унаслідок господарської діяльності людини — вилучення земель під сільськогосподарські потреби і забудови, а також у зв'язку з розвитком негативних процесів у ландшафтах (ерозія, дефляція, підтоплення і заболочення, карст, суфозії та просідання ґрунтів, техногенне забруднення тощо); 3) зменшення родючості ґрунтів у результаті вимивання гумусу, забруднення важкими металами, пестицидами й іншими речовинами; 4) забруднення та зменшення запасів поверхневих і підземних вод унаслідок посиленого водозабору, скидів забруднювальних речовин у водні об'єкти в процесі виробництва та ведення комунально-побутового господарства; 5) забруднення атмосферного повітря та зміна його хімічного складу у зв'язку з інтенсивними викидами промислових підприємств, енергетики, транспорту та ін.; 6) зменшення різноманітності рослинного і тваринного світу, зміни в його генофонді; 7) порушення функціонування і зменшення біопродуктивності ландшафтів унаслідок накопичення" переміщення та просторового розподілу забруднень, а також погіршення соціально-екологічної ситуації — зміна середовища мешкання людини, санітарно-епідеміологічних умов, тривалості життя, якості продуктів харчування тощо.

В Україні, де велику частинку території займають сильно перетворені природні комплекси, всі техногенні та переважна більшість природних катастроф пов'язані, як правило, з негативними екологічними наслідками таких несприятливих процесів, як забруднення ґрунтів, погіршення якості води, повітря, збіднення біорізноманіття тощо, що зумовлюють деградацію природного середовища. Несприятливе навколишнє середовище, як і інші чинники, також спричинює погіршення суспільного здоров'я. Отже, слід розглядати екологічну безпеку України, як і будь-якої держави, не тільки як необхідний елемент стійкого розвитку, а й як складову національної безпеки.

До територій з найгострішою екоситуацією належать: зона, що зазнала радіаційного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС, а також Донбас, Дніпровсько-Криворізько-Запорізький промисловий регіон, курортно-рекреаційні зони в Криму й на північному узбережжі Чорного та Азовського морів, Придністров'я. На значній частині регіонів України особливо важливими є питання забруднення атмосферного повітря і природних вод, а також порушення земель у процесі гірничих розробок, що зумовлює повну деградацію ландшафтів (Донбас, Криворіжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ). Навколо міст, особливо великих, формуються ареали інтенсивного забруднення навколишнього природного середовища.

Одна з найсерйозніших проблем полягає в радіоактивному забрудненні території України. Загалом забруднено майже 5,9 млн га земель, із них 3,5 млн — сільськогосподарські угіддя, 1,5 млн — ліси. Найбільше забруднені поліські області України, в яких, окрім того, з'явилася низка екологічних проблем, зумовлених осушенням земель та їх інтенсивним використанням у сільському господарстві: ґрунтова засуха й дефляція піщаних ґрунтів, швидке спрацювання гумусу на осушених торфово-болотних ґрунтах, високе забруднення ґрунтів мінеральними добривами і пестицидами тощо. Внаслідок великомасштабних осушувальних меліорацій (на площі понад 2,5 млн га) на Поліссі утворилася складна екоситуація, яка ще більше посилилася у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС.

У південностеповій (сухостеповій) підзоні України і прилеглих частинах Кримського півострова у результаті інтенсивного зрошення земель створилася критична екоситуація — відбуваються процеси підтоплення і вторинного засолення зрошуваних земель, активізуються суфозійно-просадкові явища на ділянках, утворених супіщаними і суглинистими ґрунтами, а також посилюється загальне хімічне забруднення ґрунтів і води в результаті внесення великих доз мінеральних добрив і пестицидів.

Природно-рекреаційні території, розташовані уздовж узбережжя Чорного й Азовського морів, що протягом тривалого часу приваблюють велику кількість рекреантів унікальністю й лікувальними властивостями, нині є зоною досить несприятливої екологічної ситуації, створеної внаслідок забруднення узбережжя Чорного й Азовського морів, різкого зменшення водопостачання, забруднення міст автотранспортом (зокрема, в Одесі, Миколаєві, Маріуполі та ін.), яке збільшується і може спричинити подальше погіршення екологічної ситуації в цьому регіоні.

Серед головних причин погіршення геоекологічної ситуації в межах України слід зазначити такі: екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що тривало протягом десятиріч, без урахування здатності природних регіонів до самовідновлення і самоочищення; довготривале адміністративно-командне концентрування на невеликих площах великої кількості потужних промислових комплексів; "перехімізація" сільського господарства і хибні засади його організації; розгортання меліоративних робіт та їх здійснення у величезних обсягах без належних наукових обґрунтувань й ефективних технологій; брак об'єктивних довгострокових екологічних експертиз усіх планів і проектів розвитку промисловості, енергетики, транспорту тощо; використання на переважній більшості виробництв старих технологій та обладнання, які потребують заміни; відсутність ефективних законів щодо охорони природного середовища й підзаконних актів для їх ефективної реалізації, а також брак постійної об'єктивної інформації про екологічний стан довкілля і причини його погіршення.

Неабияке значення має надзвичайно низький рівень екологічної освіти не лише населення України загалом, а й керівників підприємств, урядових організацій зокрема, їх загальна низька екологічна свідомість і культура.

Екологічний стан переважної більшості водних об'єктів України є надзвичайно складним. Будівництво на Дніпрі каскаду водосховищ загальною площею 6950 км² і повним об'ємом акумульованої води 43,8 км3 порушило екологічну рівновагу та докорінно змінило умови водообміну. Порівняно з природними умовами він уповільнився в 14—30 разів. Інтенсивне використання земель басейну Дніпра з метою ведення сільського господарства (60 % території розорано) спричинило перетворення водосховища на Дніпрі в акумулятори забруднювальних речовин. У катастрофічному стані перебувають річки нижнього Дніпра, де щорічно ускладнюється санітарно-епідеміологічна ситуація, зменшується вилов риби та бідніє біорізноманіття. У результаті спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі було затоплено понад 500 тис. га і підтоплено 100 тис. га продуктивних земель, а також зруйновано майже 1,5 тис. км берегів.

Окрім того, причинами кризової ситуації, що склалася в басейнах великих і малих річок України, є великомасштабні меліорації, будівництво великих промислових комплексів у басейнах річок, величезні об'єми водозбору для промисловості та зрошення, обсяги забруднень та ін.

Основні причини катастрофічного екологічного стану вод Азовського і Чорного морів полягають у хижацькому (часто незаконному) виловленні риби; спорудженні гребель і водосховищ на головних ріках (Дон, Кубань), які забезпечують існування морів; інтенсивному впровадженні в сусідніх регіонах зрошувального землеробства, що призводить до хімізації, забруднення ґрунтів і вод, засолення; збільшенні забруднення довкілля викидами хімічної та металургійної промисловостей; будівництві на узбережжі морів численних пансіонатів і баз відпочинку, що зумовлює активне зростання побутових відходів і каналізаційних стоків.

Основними джерелами антропогенного забруднення атмосфери України слугують теплоенергетика, промисловість, транспорт, нафто- і газопереробка, випробування зброї тощо. В Україні найбільшою кількістю викидів забруднювальних речовин в атмосферу відрізняються такі міста, як Кривий Ріг (11,2% від загального викиду), Маріуполь (8,6%), Донецьк (5,0%). Обсяги викидів на підприємствах Донецько-придніпровського регіону становлять понад 83 % від загального обсягу по країні. Окрім того, відбувається катастрофічне зменшення вмісту кисню в атмосфері, зумовлене багатьма причинами.

Крім забруднення, глобальною проблемою атмосфери, яка стосується й України, є явище парникового ефекту — здатність атмосфери пропускати короткохвильове електромагнітне випромінювання від Сонця та затримувати (частково або повністю) тепловий потік від земної поверхні, повертаючи його до Землі у вигляді "зустрічного випромінювання". Саме це явище спричинює глобальне потепління клімату (зумовлено діяльністю людини), яке може мати непередбачувані наслідки.

Деякі антропогенні забруднювачі руйнують озоновий шар атмосфери, що також є проблемою, притаманною і для України. Негативні наслідки випадання кислотних дощів в Україні полягають у зменшенні врожайності сільськогосподарських культур, деградації флори і фауни, отруєнні води у водоймах, зникненні лісів, збільшенні кількості захворювань серед людей, прискоренні руйнування пам'яток архітектури, житлових будинків тощо.

Як це не прикро, але Україна нині належить до країн з найвищими абсолютними обсягами утворення та нагромадження відходів. Щорічно в поверхневих сховищах накопичується понад 1,5 млрд. т твердих відходів, з яких використовується лише 5—10 %. Окрім цього, специфікою України є різке домінування відходів, що утворюються під час розробки родовищ та збагачення корисних копалин. У процесі захоронення сміття на полігонах величезні площі природних земель безповоротно втрачаються, а також забруднюється навколишнє середовище навколо полігонів.

Сучасний екологічний стан лісів України зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і техногенним навантаженням, яке зростає і порушує природну стійкість і середовищетвірні функції лісових екосистем. Порушення природної стійкості лісів зумовлює збільшення вразливості насаджень і загальної площі осередків шкідників і хвороб лісу. Недеревна рослинність в Україні також зазнала і зазнає неабиякого антропогенного впливу. Наприклад, у результаті інтенсивного випасу худоби, знищення цілинної рослинності під час орання, будівництва міст, промислових об'єктів, транспортних магістралей тощо зовнішній вигляд степової ландшафтної зони в межах України значно змінився.

Захищаються й охороняються також ресурси тваринного світу України, антропогенний вплив на які здійснюється двома шляхами: 1) безпосередньо шляхом знищення; 2) опосередковано в результаті зміни умов їх існування — розорювання великих площ суші, осушення боліт, спорудження гребель і каналів, а також забруднення навколишнього середовища.

З екологічною кризою тісно пов'язане входження України в демографічну кризу. Демографічна ситуація в Україні залишається складною. Бракує об'єктивних підстав, щоб призупинити тенденції до зменшення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями демографічної політики держави мають спрямовуватися передусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Акценти варто робити не на кількісних, а на якісних параметрах демографічного відтворення. Потрібно сконцентрувати зусилля на вирішенні таких поточних і стратегічних завдань, як: економічне забезпечення відтворення населення, належний соціальний захист сімей із дітьми та осіб похилого віку, поліпшення екологічної ситуації, зменшення виробничого та побутового травматизму, популяризація здорового способу життя, забезпечення доступності якісної медичної допомоги й освіти, що буде вагомим підґрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя.