Економічні механізми природоохоронної діяльності

На сьогодні в Україні розроблено і впроваджено основні елементи економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності. Найважливішими з них є:

— збір за забруднення навколишнього природного середовища;

— система зборів за спеціальне використання природних ресурсів (мінеральних, водних, земельних, лісових, біологічних);

— відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення законодавства про охорону довкілля.

Україна однією з перших країн у світі і перша серед держав колишнього Радянського Союзу в законодавчому порядку почала реалізацію концепції платного природокористування. Нині в Україні прийнято понад десяток законів, безпосередньо пов'язаних із проблемами природокористування, в яких подаються економічні механізми здійснення екологічної політики, а також концепції, міжнародні угоди, більше 100 постанов та інших законодавчих актів. У 1992 р. Україна стала першою з країн, котра в законодавчому порядку прийняла систему платежів за забруднення природного середовища і використання природних ресурсів.

Держава в особі її повноважних органів зацікавлена в тому, щоб природні ресурси використовувалися не по-хижацькому, а більш-менш рівномірно і планомірно. Для цього є рентні платежі за природні ресурси, мета яких — зрівняти економічні умови видобутку і керувати ними. На сьогодні це правило є важливою складовою господарювання України.

Донедавна існувало безліч підходів до економічного оцінювання природних ресурсів, але потребу його визначення визнали не одразу. Тривалий час широко обговорювалася концепція безкоштовності природних благ. її автори стверджували, що оскільки природні блага не є об'єктами купівлі-продажу, то методологічно неправильно їх оцінювати; введення оцінювання природних ресурсів у господарську практику гальмуватиме розробку корисних копалин, розширення сільськогосподарського виробництва та ін.

Тому розроблялися родовища з високим вмістом корисних копалин у руді" цілинні землі вважалися великим резервом для екстенсивного розвитку сільського господарства, а неосяжні простори тайги — для розширення лісорозробок. Витрати, потрібні на освоєння нових земель, залучення в господарський обіг нових родовищ, були незначні. Ці обставини певною мірою підтверджували концепцію безкоштовності природних благ. Однак вичерпання найзручніших родовищ, розробка яких дає змогу одержувати дешеву сировину, різке подорожчання, залучення в сільськогосподарський обіг додаткової посівної площі — все це свідчить про помилковість уявлень про природні ресурси як "дармові блага" природи.

Прорахунки в економічній політиці останніх десятиліть спричинили різке падіння ефективності використання природних ресурсів, що продовжує залишатися украй низькою, а часто взагалі не відповідає інтересам країни. Тому такий інструмент, як платежі за природні ресурси, має не тільки підвищити якісний рівень використання природних ресурсів, а й істотно поповнити бюджети різних рівнів. Отже, платежі за користування природними ресурсами — найважливіший компонент економічного механізму природокористування. За допомогою чинного законодавства сформовано правову основу для встановлення плати за користування надрами, лісами, водою, землею й іншими видами природних ресурсів на основі рентного платежу або фіксованих платежів.

Загальна оцінка впливу природно-ресурсного потенціалу країни на формування дохідної частини бюджету випливає з того, що Україна має значний природно-ресурсний потенціал.

За оцінками українських економістів, національне багатство країни в розрахунку на душу населення становить 400 тис. дол. США, з них на потенціал природно-ресурсного комплексу припадає 160тис. дол. США (40%), що в 10 разів більше відповідного сукупного показника США й Канади. Водночас доходи держави від використання цієї частини національного багатства недостатні. Недоотриманий рентний дохід держави від використання природних ресурсів щорічно оцінюється у 40—46 млрд. дол. США.

Уперше плату за природні ресурси ввели у 1988 р., коли Держкомприроди установив порядок визначення і внесення плати. Потім цей порядок був затверджений постановою уряду України від 9 січня 1991 р. для усіх підприємств незалежно від підпорядкованості й форм власності. У 1991 р. розробили Загальні принципи платного природокористування в умовах переходу України до ринку, а також проекти нормативно-правових актів про введення платного природокористування на території України. Пізніше плата за використання природних ресурсів була закріплена в ст. 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища":

— до платності природокористування належить плата за природні ресурси, забруднення навколишнього природного середовища та за інші види впливу;

— плата за природні ресурси (земля, надра, вода, ліс й інша рослинність, тваринний світ, рекреаційні й інші природні ресурси) стягується: 1)за право користування природними ресурсами в межах установлених лімітів; 2) за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів; 3) на відтворення й охорону природних ресурсів;

— плата за забруднення навколишнього природного середовища й інші види впливу стягується за: 1) викиди, скидання забруднювальних речовин, розміщення відходів та інші види забруднення в межах установлених лімітів; 2) викиди, скидання забруднювальних речовин, розміщення відходів й інші види забруднення понад установлені ліміти.

Нині у чинному Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" не міститься окремої статті, присвяченої врегулюванню плати за природокористування, але це не означає, що з сучасних правовідносин виключена платність природокористування. Слід зазначити, що специфічною особливістю природно-ресурсного потенціалу України є його розмаїтість, а також масштабність і комплексність елементів, що його складають. Водночас для природних ресурсів України в багатьох випадках характерні, з одного боку, слабка задіяність у господарському використанні, а з іншого — складність і високий рівень витрат на їх освоєння.

Ефективне регулювання природокористування може здійснюватися у процесі одночасного використання двох видів платежів за природні ресурси: за їх витрату (споживання) і право користування природними об'єктами в межах визначеної території. За допомогою першого виду платежів регулюється інтенсивність використання природних ресурсів і забезпечується нагромадження засобів на їхнє відтворення й охорону. Платежі за право користування природними ресурсами мають регулювати розподіл території між видами природокористування, які конкурують. За рахунок надходжень від цих платежів можна здійснювати фінансування природоохоронних, соціальних та інших нестатків певної території. Рівень цих платежів має корелювати з ринковими цінами на відповідну сировину з урахуванням попиту і пропозиції й одночасно сприяти цілям ресурсозбереження.

Система екологічних платежів (з 1998 р. — зборів) в Україні виконує дві основні функції^*32:

*32: {Мельник Л.Г. Екологічна економіка. — Суми: Університет, книга, 2003. — С. 204.}

— збір і накопичення необхідних фінансових засобів з метою реалізації заходів екологічної спрямованості;

— формування економічних мотивів екологізації процесів виробництва і споживання предметів та послуг.

Система зборів за використання природних ресурсів формується на основі таких головних елементів:

— ліцензії на використання природних ресурсів, тобто дозволів на використання певних кількостей конкретних видів ресурсів;

— нормативи використання природних ресурсів;

— порядок зборів;

— ставки зборів за використання природних ресурсів;

— система розподілу зібраних коштів між різними рівнями господарювання.

На рис. 2.1 подано головні джерела надходжень державного сектору від платежів за забруднення довкілля та порядок здійснення видатків на цілі охорони навколишнього середовища. Величина стрілок, що показують обіг коштів, відповідно ілюструє й обсяг коштів. Як видно з рисунка, платежі за використання природних ресурсів дають набагато більше надходжень, ніж платежі за забруднення довкілля (вода, повітря та відходи). Державні витрати на екологічні програми загальнонаціонального рівня здійснюються здебільшого Міністерством екології та природних ресурсів України; місцеві управління екології не мають самостійності, тому можуть використовувати кошти на охорону довкілля тільки з місцевих цільових екологічних фондів.

До системи платежів (зборів) за порушення природного середовища належать такі основні елементи^*33:

*33: {Там само. – С. 218.}

— порядок вилучення коштів у економічних суб'єктів;

— ставки платежів, за якими встановлюється певна відповідність між кількісними показниками впливу на природне середовище та величиною вилучення коштів;

— допустимі межі порушення середовища (як правило, ставки за понадлімітне порушення середовища збільшуються в 3—3,5 рази);

— порядок розподілу зібраних коштів.

В Україні діють системи зборів за такі види порушення природного середовища: забруднення атмосфери (в тому числі стаціонарними і пересувними джерелами забруднення); забруднення водних об'єктів; розміщення відходів; забруднення довкілля унаслідок аварій; завдання збитку рослинам і тваринам.

Рис. 2.1. Структура фінансування витрат на охорону навколишнього середовища^*34

*34: {Україна: прогрес на шляху до сталого розвитку. — К.: НІЧ ЛАВ А, 2002. —С. 167.}

Отже, можна зробити такі висновки.

Україна володіє певним природно-ресурсним потенціалом. Окрім того, на території України розташована значна кількість об'єктів загальносвітового і загальнонаціонального надбання, що мають особливе природоохоронне, наукове, культурне, естетичне, рекреаційне й оздоровче значення. Майбутнє України залежить від ефективного використання природно-ресурсного потенціалу. Таким чином, в умовах переходу до стійкого розвитку пріоритет має надаватися невичерпному природокористуванню, охороні та відтворенню природних ресурсів. Тому ресурсні платежі повинні бути економічно значущими, мати істотну частку в загальній структурі податків. Три групи податкових платежів мають становити систему оподаткування у сфері природокористування: 1) податки за право користування природними ресурсами; 2) платежі на відтворення й охорону природних ресурсів; 3) платежі за понадлімітне та нераціональне використання природних ресурсів. Податкова система повинна забезпечувати вилучення економічної ренти на користь усього суспільства.

Нині екологічна культура, крім світоглядних і технологічних зрушень, є й могутнім чинником формування процвітаючих суспільств, які розвиваються. Це характерно для багатьох країн, зокрема Японії або Швеції, котрі зуміли інтегрувати традиційні та екокультурні цінності в постіндустріальне суспільство, або Сінгапуру, Німеччини чи США, де екологічна культура формувалася під суворим "наглядом" закону. У такому разі спостерігаються оздоровлення суспільства, поліпшення його моральних та естетичних чеснот, подовження тривалості життя та інші позитивні зрушення. Це також є аргументом стосовно того, потрібна чи непотрібна екологічна культура. Отже, сучасна екологічна ситуація у зв'язку з переходом до діяльності екокультурно наснаженої та спрямованої має стати імперативом поведінки кожного й усіх загалом.

 

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте шлях становлення природоохоронного законодавства і права в Україні.

2. У чому полягає сутність екологічного законодавства?

3. Що є первісним елементом екологічного законодавства?

4. Визначте сутність поняття екологічного права.

5. У чому відображається комплексний характер екологічного права?

6. Назвіть та охарактеризуйте предмет правового регулювання в галузі екології.

7. Що є джерелом екологічного права в Україні?

8. Як виявляється взаємопов'язаність екологічного права з іншими галузями права?

9. Яке значення має проблема співвідношення між системою екологічного права та системою екологічного законодавства?

10. З'ясуйте ієрархічну структуру екологічного законодавства.

11. Назвіть основні принципи охорони навколишнього природного середовища.

12. Які статті Конституції України є важливими з геоекологічного погляду?

13. Охарактеризуйте головні природоохоронні закони та інші законодавчі акти України.

14. У чому полягає діяльність Міністерства охорони навколишнього природного середовища України? З'ясуйте його основні завдання.

15. Назвіть основні напрями сучасної державної екологічної політики України.

16. Що визначає механізм адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу?

17. Які останні законодавчі акти сприяють процесові гармонізації природоохоронного законодавства України з європейським?

18. Охарактеризуйте головні елементи економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності в Україні.

19. Чому концепція платного природокористування є найважливішим компонентом економічного механізму природокористування?

 

Рекомендована література

1. Андрейцев В.І. Екологічне право. — К.: Вентурі, 1996. — 198 с.

2. Андрусевич Н. Огляд екологічного права Європейського Союзу // Вісник екологічної адвокатури. — Л.: ТзОВ "ЮМІ", 2003. — № 21. — С. 18—25.

3. Данилишин Б.М., Дорогунцов CJ., Міщенко B.C. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. — К., 1999. —715 с.

4. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. № 1264-ХП // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — 8 жовтня. — № 41.

5. Конституція України: Закон від 26 червня 1996 р. № 254к/96ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — 23 липня. —.№ ЗО.

6. Костицький В.К. Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації. — К.: Право України, 1999. — 236 с.

7. Мельник ЛХ. Екологічна економіка. — Суми: Університет, книга, 2003. — 346 с.

8. Мусієнко М.М., Серебряков В.В. Екологія і охорона природи: Словник-довідник. — К.: Знання, 2002. — 550 с.

9. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. — К„ 2003. — 128 с.

10. Огляд 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища "Довкілля для Європи" // Вісник екологічної адвокатури. — Л.: БФ "Екоправо-Львів", 2003, — №2. — С, — 5—8.

11. Окружающая среда для Европы: 5-я Внеевропейская конференция министров охраны окружающей среды // Проект декларації — К., 2003. — 20 с.

12. Україна: прогрес на шляху до сталого розвитку. — К.: ШЧЛАВА, 2002. — 224 с.