Рекреаційні ресурси України: сучасний стан і перспективи освоєння

Одним з основних рекреаційних ресурсів є клімат, оскільки його особливості сприяють організації санаторно-курортного лікування та інших видів рекреаційної діяльності. Кліматичні умови для рекреації вивчаються з погляду комфортності погоди та клімату для організму здорової людини, яка відпочиває. Тепловий стан людини — відповідна реакція на комплексну дію погоди. Щодобово організм людини реагує не лише на зміни температури повітря, коливання атмосферного тиску, а й на постійні зміни кількості кисню в атмосфері. За кліматичними умовами розрізняють два періоди рекреаційної діяльності: холодний (листопад — березень) і теплий (квітень — жовтень),

Україна завдяки географічному положенню має значні рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані з метою відпочинку, туризму, лікування та оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси також визначають як об'єкти і явища природного й антропогенного походження, що мають сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметри та є матеріальною основою для територіальної організації оздоровлення і лікування людей, формування та спеціалізації рекреаційних центрів і забезпечують їх економічну ефективність. Рекреаційні умови — це сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності (наприклад, кліматичні особливості, мінеральні джерела, біорізноманіття тощо), але при цьому не є її матеріальною базою.

Рекреаційні ресурси України — рівнинні та гірські рекреаційні ландшафти, річкові та морські пляжі, мінеральні води (понад 400 джерел), лікувальні грязі (майже 100 родовищ). Лікувальні мінеральні води різного хімічного складу є майже в усіх областях лісостепу; із 400 джерел використовують для бальнеологічних цілей і промислового розливу лише 34. Зі 104 відомих в Україні родовищ лікувальних торфових і мулових грязей нині застосовують з метою лікування лише 26. Найбільше рекреаційне навантаження характерне для берегової смуги Азово-Чорноморського узбережжя, де загальна довжина пляжів становить 1160 км, або 47 % морських берегів. До речі, цього досить, щоб одночасно оздоровити 4,1 млн осіб. Загалом в Україні, де розміщені рекреаційні ресурси всіх видів, мають змогу одночасно оздоровитися майже 48 млн осіб. Частка потенційно рекреаційних територій у структурі земель України зображена на рис. 9.3.

Рис. 9.3. Частка потенційно рекреаційних територій у структурі земель України^*128

*128: {Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування. — К.: ВПЦ "Київ, унт", 2001. — С. 298.}

Санаторно-курортна служба має розвинуту мережу санаторно-оздоровчих закладів різного типу та рівня. В Україні налічується 3,2 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів. Протягом року в них оздоровлюється майже 3 млн осіб. Стратегічною метою державної політики у сфері курортної справи є забезпечення умов для поліпшення стану здоров'я, подовження тривалості життя й періоду активного довголіття населення, упровадження здорового способу життя, створення конкурентоспроможного на світовому ринкові курортного комплексу, що максимально сприятиме ефективному відтворенню трудових ресурсів та генофонду української нації, забезпечить значні надходження до бюджетів усіх рівнів від господарської діяльності курортних закладів.

Рекреаційно-туристські ресурси — об'єкти та явища природного, природно-антропогенного та соціального походження, які використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних центрів, їх спеціалізацію та економічну ефективність. Це сукупність природних, природно-технічних і соціально-економічних комплексів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини та її працездатності^*129. У структурі рекреаційних ресурсів виокремлюють дві основні складові — природну та соціально-економічну (природні та історико-культурні ресурси рекреаційної діяльності). До характеристики рекреаційних ресурсів належать дані про якість природних умов, площу (або обсяг), на які ці якості поширюються; тривалість періоду, протягом якого певні якості виявляють свої дії (рис. 9.4).

*129: {Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування. — К.: ВПЦ "Київ, унт", 2001. — С. 42.}

Зазначимо деякі пояснення до рис. 9.4. Подібні рекреаційно-туристські ресурси — найсуттєвіші вияви соціального і природного рухів, знакові події в історії певної території; до їх складу входять політичні, військові, культурні, економічні та екологічні події. Це специфічний вид інформаційних ресурсів, що можуть відображатися в меморіальному літописі відповідної території.

Суперточка-тур — точкова територія, на якій поєднуються унікальні природні й суспільні ресурси, вона займає домінуючу висоту і характеризується суттєвою соціальною значущістю подій, що відбувалися (відбуваються) в її межах або межах простору, котрий візуально сприймається з неї. Цьому простору притаманне, як правило, високе пейзажне різноманіття та поєднання природних компонентів. На території України є чотири об'єкти на зразок суперточка-тур^*130:

— *130: {Там само. – С. 160. }

— історико-культурний заповідник "Могила Тараса Шевченка" на Тарасовій (Чернечій) горі у Каневі Черкаської області (відкритий у 1925 p.);

— Києво-Печерський історико-культурний заповідник (дзвіниця Успенського собору);

— територія Марийського парку з панорамою Дніпра у Києві;

— національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець" (Хмельницька область).

Території оздоровчо-рекреаційної мережі загальною площею майже 7,7 млн га (12,7 % території України) сконцентровані у Причорноморському, Карпатському, Подільському, Поліському та інших регіонах країни. З цього ресурсного потенціалу на сьогодні використовується всього 2,3—2,5 млн га. У 2000 p. функціонувало 11 131 оздоровчих закладів, зокрема 700 санаторіїв, 72 будинки відпочинку, 2550 баз відпочинку, 268 пансіонатів, 37 кемпінгів, 136 туристичних баз, 7368 міських і позаміських дитячих та юнацьких таборів відпочинку.

Рис. 9.4. Структура основних типів рекреаційно-туристських ресурсів^*131

*131: {Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування. — К.: ВПЦ "Київ, унт", 2001. — С. 43.}

Найбільша концентрація оздоровчо-рекреаційних ресурсів у Карпатському і Поліському регіонах (відповідно 34 % і 21 % загальної площі), проте саме тут рівень їх використання найменший (8 і 9 % порівняно з 14,4 % пересічних в Україні). Найменше цих ресурсів зосереджено у високоурбанізованих регіонах: Донецькому (4,6%) та Придніпровському (3,5%), які, навпаки, мають досить високий рівень їх застосування (відповідно 46,8 і 39,4 %).

Територіальні рекреаційні системи (ТРС) — це складна сукупність соціальних, природних і технічних підсистем, яким властива єдина цільова функція, вони мають територіальну цілісність. Множина ТРС може бути представлена низкою типів за функціями рекреаційної діяльності: 1) за ступенем співвідношення в організації відпочинку незміненої природи і технічних систем; 2) за територіальною орієнтацією. За функцією рекреаційної діяльності, яка переважає, вирізняються такі підтипи рекреаційних систем:

— лікувальний, що формується на базі використання комплексу високоякісних природних факторів, таких як мінеральні води, лікувальні грязі, клімат. Це, наприклад, Трускавець, багато курортів в Українських Карпатах тощо;

— оздоровчий. Такий підтип характеризується проведенням фізичних занять з тренувальним режимом (прогулянки, екскурсії, спортивні ігри, купання та ін.). Прикладом може бути Південний берег Криму. Сюди також належать зони відпочинку великих міст, дачні селища, дитячі табори;

— спортивний. Для цього підтипу головними є спортивні ігри, змагання, альпінізм, туризм, полювання, рибальство. Для їх проведення цінними є малозмінені природні комплекси, що відрізняються екзотичністю, унікальністю, наявністю природних перешкод, а також специфічних інженерних споруд. На такі умови багаті Українські Карпати та Кримські гори (рис. 9.5);

 

— пізнавальний, для якого необхідною умовою є збереженість якомога більшого різноманіття найменш змінених ландшафтів та історичних пам'ятників. Наприклад, історичні центри міст, меморіальні комплекси тощо.

За ступенем співвідношення у ТРС незміненої природи та технічних систем розрізняються урбанізовані (міста-курорти, міста-екскурсійні центри) та неурбанізовані (прогулянкові, спортивні, мисливські, рибальські, архітектурно-історичні парки) території. Технічна насиченість урбанізованих територій супроводжується високими вимогами до чистоти природних компонентів та естетичної цінності рукотворних ландшафтів.

Рекреаційне природокористування визначається як самостійний вид діяльності, але він постійно поєднується з іншими видами природокористування, насамперед, лісогосподарським, сільськогосподарським і водним. Кожен із цих видів природокористування робить свій внесок у перетворення ландшафту, яке іноді збігається з цілями рекреаційного природокористування, а іноді — суперечить їм. Розвиток інших видів природокористування відбувається в межах або тісному зв'язку з територіями, де є курортно-рекреаційні ресурси. Наприклад, серйозну загрозу запасам та якості мінеральних вод і лікувальних грязей становить діяльність розташованих в їхніх басейнах підприємств із видобутку корисних копалин та промислових заготівок лісу.

Негативний вплив промисловості, сільського та лісового господарств на якість рекреаційних ресурсів і середовище курортів виявляється переважно через повітря і воду, у зв'язку з чим виникають особливі вимоги до проектування меж округів санітарної охорони курортів з потребою урахування природних закономірностей формування ресурсів. Унаслідок цих обставин варто включати у сферу охорони не лише місця розташування лікувальних засобів, але й райони, в яких вони формуються, а також компоненти природи, які, хоч і не є безпосередньо носіями лікувальних властивостей, але беруть участь у їх формуванні.

Прикладом проблем таких складних взаємодій може бути досвід робіт зі створення штучних пляжів у Криму та біля Одеси. Так, за останні два — три десятиліття докорінно змінилися умови на Одеському узбережжі. З метою боротьби зі зсувами понад 15 км уздовж берега спорудили бетонні траверси та хвилерізи. Природний субстрат прибережної зони (вапняк, що обростає водоростями та молюсками, а також є укриттям для багатьох видів гідробіонтів), виведений, а для зручності відпочиваючих намитий пісок. На деяких ділянках берега є виходи постійно діючих зливових і дренажних стоків. Водообмін між прибережною смугою з пляжними спорудами та відкритою частиною моря дуже обмежений. Усе це створює умови для стійких і значних забруднень узбережжя, особливо в період пікових рекреаційних навантажень.

Місця добування корисних копалин в Україні виявляються непридатними для господарського використання, але після рекультивації на них можливий розвиток різних видів рекреаційної діяльності. На відвалах здійснюються лісопосадки, кар'єри облаштовуються для будь-яких видів відпочинку на воді. Перетворений ландшафт привабливіший, а також має оздоровчу дію на середовище. Рекреаційне використання територій, порушених гірничою промисловістю, визнано найефективнішим з економічного та екологічного погляду. Крім того, воно доцільне, оскільки ці землі, як правило, розташовані в урбанізованих та індустріальних областях, де проблема вільних земель особливо гостра.

Відмінності в стійкості природних і природно-технічних комплексів, з одного боку, та територіальна нерівномірність розподілу рекреаційних потреб — з іншого, зумовлюють потребу розробки територіально диференційованих нормативів навантажень на природу, тобто для кожного регіону України має бути розроблена особлива система цих нормативів. Наприклад, під час визначення оптимальних і критичних навантажень на наземні й аквальні природні комплекси слід звертати увагу, насамперед, на ті властивості ландшафтів, що вносять найсерйозніші корективи у величину норм навантаження.

Багато дослідників зазначають залежність стійкості природних геосистем від вологості, ґрунтових умов і складу рослинності (табл. 9.3). Безпосередній вплив відпочиваючих, який визначається витоптуванням, фіксується розвитком стадій дигресії природної рослинності. Але насправді вплив на природне середовище з боку відпочиваючих набагато більший: засмічення побутовими відходами та органічними речовинами; переміщення і переселення видів рослин, у тому числі бур'янів, тощо. Отже, роль властивостей природних ландшафтів значно нівелюється, що пов'язано з благоустроєм території, створенням технічних елементів або перетворенням природних елементів, що дає змогу збільшити рекреаційне навантаження на територію.

Таблиця 9.3. Орієнтовні норми критичних навантажень на природні геосистеми

(осіб на гектар)^*132

*132: {Методические рекомендации по составлению территориальных комплексных схем охраны природы. — М.: Союзгипролесхоз, 1981. — С. 112.}

Вологість ґрунту	Тип рослинності
Ліси	Заплавні луки	Суходільні луки і степи
соснові	ялинкові	мішані	широко-листові
Дуже сухі	0,5		1,5	2,5		4,0
Сухі	2,0		4,0	6,0	8,0	8,0
Свіжі	5,0	8,0	10,0	15,0	20,0	15,0
Вологі	8,0	12,0	15,0	20,0	30,0	20,0
Сирі	4,0	6,0	7,0	10,0	15,0
Мокрі	1,0	1,5	2,5	3,5	5,0

Зрозуміло, що основні навантаження мають бути на територіях, розташованих у зонах транспортної доступності стосовно великих міст, а також у районах з унікальними ресурсами — теплими узбережжями морів, родовищами мінеральних вод, пам'ятками культури. Тобто потрібно враховувати не тільки вплив власне рекреаційної діяльності на природні ландшафти, а й дію транспорту, служб комунально-побутового обслуговування тощо.

Оскільки (за характеристикою рекреаційних ресурсів клімату) Україна перебуває у смузі кліматичного комфорту, в її межах вирізняють регіони, що є найпридатнішими для розвитку різних видів рекреаційної діяльності^*133:

— *133: {Клімат України/За ред. В.М. Ліпінського, В. А. Дячука, В.М. Бабіченко. — К.: Вид-во Раєвського, 2003. — С. 305.}

— Крим придатний протягом року для відпочинку, оздоровлення, лікування і туризму;

— Українські Карпати. У літній сезон тут оздоровлюються, лікуються і відпочивають, а взимку проводять зимові види відпочинку, туризму і гірськолижного спорту;

— узбережжя Чорного й Азовського морів придатні для літніх видів кліматолікування і відпочинку;

— рівнинна територія — для лікування й оздоровлення на базі місцевих курортів (кліматичних, бальнеологічних і грязьових), а також розвитку "зеленого туризму" в сільській місцевості;

— великі міста, центри адміністративних областей, історичні міста, де здійснюють екскурсійні рекреації та активно відпочивають.

За розміщенням кліматичних мінераловодних і лікувально-грязевих ресурсів в Україні сформувалися основні комплексні лікувально-оздоровчі центри та їх угруповання (рис. 9.6). Рекреаційне районування, тобто поділ території за спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів та напрямами їх освоєння, охорони та відновлення, відображає особливості просторової організації індустрії оздоровлення та відпочинку. Починаючи з 90-х років XX ст. було запропоновано декілька схем такого районування. За однією з них, наприклад, визначають чотири рекреаційних регіони: Карпатський, Кримський, Дніпровсько-Дністровський та Азово-Чорноморський, у межах яких розміщуються вісім рекреаційних районів, а серед них ще вирізняють окремі рекреаційні вузли (підрайони). Таких вузлів з унікальними можливостями для відпочинку й лікування особливо багато у Криму (Судацький, Євпаторійський, Ялтинський, Алуштинський та ін.).

Правовий режим, організаційні та економічні засади використання рекреаційно-туристських ресурсів в Україні регулюються законом "Про курорти" від 5 жовтня 2000 р. Згідно з цим документом рішення про оголошення природних територій курортами державного значення приймаються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України; місцевого значення — Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, а також Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних органів місцевого самоврядування.

Рис. 9.6. Основні лікувально-оздоровчі комплекси в Україні^*134

*134: {Коротун І.М., Коротун Л.К., Коротун СІ. Природні умови та ресурси України: Навч. посіб. — Рівне, 2000. — С. 141.}

Протягом останніх років в галузі законодавчого регулювання діяльності туристично-рекреаційних закладів України зроблено чимало. Уся законотворча діяльність у цій сфері ґрунтується на документах Всесвітньої туристичної організації, до якої Україна вступила у 1997р., а також Манільській декларації з туризму, Хартії туризму, Кодексі туриста, Глобальному етичному кодексі туризму та ін. Окрім Закону України "Про курорти" (2000 p.), прийнято Закон України "Про туризм" (1995 р., зі змінами, внесеними у 2003 р.). У 1999 р. Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Про заходи подальшого розвитку туризму", а також було видано Указ Президента України "Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 р."

Сучасне використання рекреаційних територій в Україні характеризується неврегульованістю процесів їхнього освоєння та застосуванням за іншим призначенням (наприклад, житлове та дачне будівництва). Проектування розвитку рекреаційних територій має здійснюватися відповідно до Концепції Генеральної схеми планування території України, яка головними проблемами збереження та раціонального використання рекреаційних територій у країні визначає такі:

— визнання на державному рівні їх пріоритетної цінності;

— створення державного кадастру земель оздоровчого та рекреаційного призначення;

— установлення проектних меж охоронних зон усіх видів;

— визначення та юридичне оформлення резервних рекреаційних територій.

У Генеральній схемі також передбачено поетапне освоєння потенціалу рекреаційних та оздоровчих ресурсів: до 2010 р. — 16 %, до 2020 р. — 23, на віддалену перспективу — до 48 % усіх територіальних ресурсів країни. Також заплановано поетапний розвиток матеріально-технічної бази туризму і рекреації в Україні: на першому етапі (2001—2006 pp.) — у 1,2 рази; на другому (2006—2016 pp.) — у 1,5—2 рази; на третьому (2016—2026 pp.) — у 2,1—3 рази. Максимальне збільшення чисельності рекреаційних закладів передбачається в Карпатах, на Поліссі, в Придніпров'ї та Приазов'ї.

У Державній програмі розвитку туризму в Україні на 2002—2010 рр. передбачається такий поділ джерел фінансування рекреаційної галузі: 0,49 млрд. грн — державний бюджет, 0,61 млрд. грн — цільові кредити, 3,54 млрд. грн — власні кошти туристичних підприємств, 6,46 млрд. грн — інвестиції.

Отже, можна зробити висновок: різноманітний і потужний рекреаційний потенціал України потрібно розглядати як вагоме джерело економічного розвитку держави на перспективу.

Про це свідчить досвід багатьох країн Європи, у тому числі й колишніх членів соціалістичного табору (Болгарія, Словаччина, Чехія та ін.), які, маючи значно "скромнішу" рекреаційну базу, одержують величезні прибутки за допомогою продуманої організації туризму, відпочинку та лікувально-оздоровчої діяльності. Разом із тим, інтенсифікація і розширення територіальних рекреаційних систем передбачає необхідний розвиток і вдосконалення їх геоекологічного обґрунтування.

Залишання і завдання для самоконтролю

1. Визначте сутність понять "клімат" і "кліматоутворювальні фактори". Чим відрізняються зовнішні та внутрішні кліматоутворювальні фактори?

2. Які види ресурсів належать до кліматичних?

3. ВІД чого залежать величини сонячної радіації?

4. Охарактеризуйте рельєф, підстильну поверхню, внутрішні води, ґрунтовий і рослинний покриви як важливі кліматоутворювальні фактори.

5. Які ви знаєте небезпечні явища погоди в Україні?

6. Що належить до стихійних метеорологічних явищ, дії яких часто завдають значних збитків різним галузям економіки України?

7. З'ясуйте основні тенденції змін клімату України на початок XXI ст.

8. Що належить до рекреаційних ресурсів України? Охарактеризуйте сучасний стан рекреаційних ресурсів в Україні.

9. Розкрийте сутність поняття "територіальна рекреаційна система".

10. Чи має перспективи розвиток рекреаційного потенціалу в Україні?

Рекомендована література

1. Вейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування. — К.: ВПЦ "Київ, ун-т", 2001. — 395 с.

2. Брюхань Ф.Ф., Ляхов М.Е., Погребняк ВЛ. Смерчеопасные зоны в СССР и размещение атомных станций // Изв. АН СССР. — Сер. Географія. — 1989. — 1 — С. 40—48.

3. Державна програма розвитку туризму в Україні на 2002—2010 pp. // Офіційний вісник України. — 2002. — № 18. — С. 144—154.

4. Дроздов ОЛ. и др. Климатология. — Л.: Гидрометеоиздат, 1989. —568 с.

5. Климат Украины / Под ред. Г.Ф. Прихотько, А.В. Ткаченко, В.Н. Бабиченко. — Л.: Гидрометеоиздат, 1967. — 413 с.

6. Климат и опасные гидрометеорологические явления Крыма / Под ред. К.Т. Логвинова и М.Б. Барабаш. — Л.: Гидрометеоиздат, 1982. — 318 с.

7. Клімат України / За ред. В.М. Лівійського, В.А. Дячука, В.М. Бабіченко. — К.: Вид-во Раєвського, 2003. — 343 с

8. Константинов А.Р., Воронцов П.А. Влияние лесных полос на ветер и турбулентный обмен в атмосфере // Тр. УкрНИГМИ. — 1961. — Вип. 26. — С. 99—108.

9. Копанев ИД. Климатические аспекты изучения снежного покрова. — Л.: Гидрометеоиздат, 1982. — 239 с.

10. Коротун ІМ., Коротун Л.К.. Коротун С J. Природні умови та ресурси України: Навч. посіб. — Рівне, 2000. — 192 с.

11. Лабу некая Л.С. О бризах Черноморского побережья // Тр. УкрНИГМИ. — К., 1961. — Вып. 23. — С. 49—55.

12. Логвинов К.Т., Бабиченко ВЛ., Кулаковская M.O. Опасные явления погоды на Украине. — Л.: Гидрометеоиздат, 1972. — 236 с.

13. Методические рекомендации по составлению территориальных комплексных схем охраны природы. — М.: Союзгипролесхоз, 1981. — 188 с.

14. Наставление гидрометеорологическим станциям и постам // Метеорологические наблюдения на станциях. — Л.: Гидрометеоиздат, 1985. — Вып. 3. — 4.1. — 300 с.

15. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2000 р. — К.: Мінекоресурсів, 2001. —184 с.

16. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2004 р. — К., 2005. — 227 с.

17. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі // Спец. вид. до 5-ї Всеєвроп. конф. міністрів навкол. серед. "Довкілля для Європи". — К., 2003. — 128 с.

18. Сакали Л.И., Зариновекая А.В. О тепловом балансе суши и моря в прибрежной полосе Черного и Азовского морей // Тр. УкрНИГМИ. — К., 1971. — Вып. 111. — С. 67—76.

19. Стафійчук В.І., Рекреалогія: Навч. посіб. — К.: Альтер-прес, 2006. — 264 с.

20. Тепловой и водный баланс Украинских Карпат / Под ред. Л.И. Сакали. — Л.: Гидрометеоиздат, 1985. — 365 с.

21. Фізична географія Української РСР / За ред. О.М. Маринича. — К.: Вищашк., 1982. — 207 с.

22. Хромов СЛ., Мамонтова Л.Л. Метеорологический словарь. — Л.: Гидрометеоиздат, 1974. — 568 с.

23. Швер Ц.А., Атмосферные осадки на территории СССР. — Л.: Гидрометеоиздат, 1976. — 302 с.