Лісові ресурси, особливості їх використання й охорони в Україні

Ліси займають майже 1/3 поверхні земної кулі. Деревина – універсальна сировина, з якої можна виготовити понад 15— 20 тис. виробів. Ліс також має гідрокліматичне, ґрунто- та полезахисне значення. Крім того, дуже важливими є санітарно-гігієнічна, бальнеологічна та рекреаційна функції лісів. Для лісів характерний найвищий рівень утворення біомаси — на сьогодні вони створюють близько 92 % усієї біомаси суші. Цінність лісів полягає в тому, що вони є відновлювальними ресурсами і виробляють майже дві третини органічної речовини, що створюється на Землі.

Лісові ресурси — це сукупність матеріальних благ лісу, які можна використовувати без шкоди навколишньому середовищу з найбільшою господарською ефективністю. Усі компоненти лісових ресурсів залежно від їх призначення й особливостей застосування об'єднують в такі групи:

— сировинні ресурси деревного походження (деревина, деревна зелень, кора);

— ресурси недеревного походження (гриби, ягоди, плоди, горіхи, лікарські ресурси, кормові й технічні ресурси недеревної рослинності тощо);

— ресурси тваринного походження (корисна та шкідлива лісова фауна, яйця, мед, роги диких копитних та ін.);

— багатоаспектні корисні функції лісу та його позитивний вплив на природне середовище.

Вплив антропогенних факторів на ліси виявляється як прямо (знищення під час вирубки, будівництва, створення водосховищ, відкритих розробок корисних копалин, пожеж тощо), так і опосередковано, тобто внаслідок зміни екологічних умов (у процесі зрошення, осушення, засолення ґрунтів, забруднення середовища шкідливими хімічними речовинами тощо). У господарсько-освоєних лісах порушуються природні лісорослинні умови, відбувається зміна всіх компонентів та зв'язків ландшафтів. Змінюється температурний режим, зменшується на 5—10 % відносна вологість, збільшується швидкість вітру.

У процесі вирубки з лісових ґрунтів виноситься величезна кількість азоту, фосфору, кальцію та ін., формуються одновікові, одновидові деревостої, розвиваються лісові монокультури. Під час створення завалів з сухих дерев підвищується пожежна небезпека. Загалом сучасні тенденції в зміні екологічного становища характеризуються погіршенням ґрунтово-кліматичних умов, що стають несприятливішими для розвитку високостовбурних порід дерев.

В Європі до початку періоду землеробства ліси займали віл 70 до 80 % території. Із середини XIX ст. і до кінця 80-х років XX ст., коли людина почала активно використовувати викопне паливо, розміри площ лісів на планеті зменшилися на 15%. У лісах Землі часто спостерігаються пожежі, які майже у 97 % випадків відбуваються унаслідок дії людини.

Потреби людства перевищили можливості лісів. За останні півстоліття загальна площа лісів істотно скоротилася, і найбільших втрат зазнали країни, що розвиваються. Передбачається зменшення лісів на одну особу з нинішніх 0,56 га до 0,38 у 2050 р.^*142 У цій цифрі враховується як зростання чисельності населення, так і перетворення частини лісів на орні землі. У багатьох випадках світові потреби у продуктах лісівництва — папері, лісоматеріалах, дровах — які збільшуються, вже перевищують можливості сталої лісозаготівлі.

*142: {Стан світу — 2000: Доповідь Інституту всесвітнього спостереження про прогрес до сталого суспільства. — К.: Інтелсфера, 2000. — С. 8}

У більшості європейських країн кількість лісів, на які не впливала діяльність людей, становить не більше 1 %, за винятком Росії та північних країн (північна частина Швеції, Фінляндії та Норвегії). Близько 7 % територій лісових угідь в Європі перебуває під охороною, а майже 3 % є заповідними територіями, що суворо охороняються.

Україна належить до малолісних і лісодефіцитних країн. За даними державного обліку лісів станом на 2000 p., площа земель лісового фонду України становила 10,8 млн га, із них укритих лісовою рослинністю — 9,4 млн га. Лише з 1880 до 1924 р. в Україні було розкорчовано 2 млн га лісів, її лісистість зменшилася за цей час на 5 %. Нині частка вкритих лісовою рослинністю земель у загальній площі території країни становить 15,6 % за оптимальної 25—30 %, а в більшості степових районів не перевищує 1,9—4,8 %. Це значно менше, ніж лісистість більшості розвинених країн світу (Угорщина - 18%, Франція — 27,8, Румунія — 28,1, Польща — 28,7, Німеччина — 29, США — 32,7, Болгарія — 34,4 %). Оптимальною вважається така лісистість, коли ліси, як найскладніше і найпотужніше рослинне угруповання, найбільш позитивно впливають на клімат, ґрунти, ерозійні процеси, а також дають господарству необхідну кількість деревини. За сучасними оцінками, з метою досягнення оптимальних показників лісистості потрібно збільшити розміри площі лісів в Україні щонайменше на 2—2,5 млн. га^*143.

*143: {Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. — К., 2003. — С. 37.}

Запаси деревини в Україні становлять майже 1,3 млрд. м³. За приблизними розрахунками, ліси України здатні створювати близько 100 млн т органічних речовин на рік, вилучати з атмосфери понад 180 млн т вуглекислого газу та виділяти 130 млн т кисню. Зменшення площі лісових насаджень різко відобразилося на їх біопродуктивності як вирішального фактора регулювання біомаси в ландшафтах. Скорочення площі лісів, спалювання деревини, осушення боліт, мінералізація гною, опаду, руйнування гумусу ґрунту спричинило зменшення біомаси і пов'язаних з нею відтворюваних енергетичних ресурсів на 25—30%.

Ліси в Україні розміщені дуже нерівномірно. Наприклад, у межах Українських Карпат вони займають 40,5 % від їх площі, в Кримських горах — 32 %, на Поліссі — 26,1 %. У лісостеповій зоні цей показник дорівнює в середньому 12,2 %, а в степовій — лише 3,8 %. До найбільш лісистих областей належать: Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська та Чернівецька.

За господарським значенням та функціями ліси України поділяються на дві групи:

1) у цій групі (48 % площі лісів) розрізняють водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні й оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення. Деревину в лісах такої групи заготовляють під час здійснення лісогосподарських заходів — вирубок нагляду і лісовідновлювальних вирубок спілого лісу;

2) ліси, що мають захисне та граничне експлуатаційне призначення (52 %).

Загальний обсяг лісокористування в Україні становить 14,4 млн м3, у тому числі основного користування — 6,7 млн м3, що задовольняє потреби господарства лише на 25—27 % (рис. 11.1). У зв'язку з дефіцитом деревини щорічна потреба в її завезенні дорівнює 30 млн. м³. Забезпеченість лісом населення України становить 0,17 га на людину і є однією з найнижчих у Європі; забезпеченість деревиною становить в середньому 25 м³ на одного жителя країни^*144.

*144: {Данилишин Б.М., Дорогунцов СЛ., Міщенко B.C. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. — К.: ЗАТ "НІЧЛАВА", 1999. — С. 316.

}

Рис. 11.1. Структура заготівлі деревини від рубок за деревними породами (за даними Державного комітету лісового господарства України на 2006 р.)

Користування лісовими ресурсами поділяють на головне і проміжне. Головне користування лісом — це процес заготівлі деревини в стиглих та перестійних насадженнях. Проміжне користування лісом здійснюється під час догляду за лісом, санітарних рубок і рубок, пов'язаних із реконструкцією малоцінних лісових насаджень. У ст. 43 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачається застосування економічних санкцій у тому разі, якщо обсяги головного лісокористування перевищують розрахункову лісосіку.

З 80-х років XX ст. основним напрямом використання лісів України став еколого-суспільний, що охоплює 64,5 % загальної площі наявних лісів (6,96 млн га), підпорядковуючи в основному ліси 1-ї групи, які виконують санітарно-гігієнічні й оздоровчі (18,7%), захисні (30,4%) та водоохоронні (3,6%) функції, а також ліси спеціального цільового призначення (3,1 %). Сюди належать й особливо захисні ділянки лісів 2-ї групи (8,7 %). Інші ліси — це лісостани 2-ї групи, що належать до групи експлуатаційних. їх розподіл має регіональну специфіку. Наприклад, в індустріальних малолісних Донбасі, промисловому Придніпров'ї, Причорномор'ї та Криму всі ліси виконують переважно еколого-суспільні функції.

Вікова структура лісових насаджень України не може забезпечити сталість, безперервність і рівномірність лісокористування у зв'язку з тим, що в ній переважають молодники та середньовікові деревостани, а площа достигаючих, стиглих та перестійних є меншою, ніж оптимальний рівень. Проте за останні 8 років частка стиглих лісів збільшилася з 6 до 11 %^*145.

*145: {Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. — К., 2003. — С. 39.}

Сучасний екологічний стан лісів України зменшений як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і техногенним навантаженням, яке зростає, унаслідок чого порушуються природна стійкість і середовищетвірні функції лісових екосистем. Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис. га лісових насаджень, радіаційного забруднення у зв'язку з аварією на Чорнобильській АБС зазнали 3,5 млн га лісів, що потребує обмеження лісокористування, удосконалення системи протипожежної безпеки лісів. У середньому щороку спостерігається 3,5 тис. лісових пожеж на площі 4 тис. га. Порушення природної стійкості лісів зумовлює збільшення вразливості насаджень, зростання загальної площі місць виникнення шкідників і розповсюдження хвороб лісу.

Антропогенний вплив на ліси виявляється в таких основних процесах: 1) вплив на насадження атмосферних забруднювачів; 2) зміна гідрологічного режиму територій; 3) рекреація; 4) пожежі; 5) господарська діяльність тощо. Як наслідок відбувається процес знеліснення.

Термін знеліснення (у результаті вирубки лісів) виник лише в останні десятиріччя, але нині вживається так само широко, як "спустелювання" або "деградація ґрунтів". За визначенням ЮНЕП, знеліснення — повне знищення лісової рослинності та переведення земель в інший тип господарського використання. Серед екологічних наслідків знелісення головними вважаються такі:

— безпосереднє зменшення кількості органічної речовини, зміни кругообігів енергії, води, глобальних біохімічних циклів головних біогенних елементів, тобто зміни хімічного складу атмосфери;

— помітні зміни кліматичних умов на локальному, регіональному та глобальному рівнях;

— зміни біологічного різноманіття рослинного і тваринного світів. Саме біорізноманіття є найважливішим природним ресурсом, глобальним надбанням усього людства та національним надбанням кожної держави. Збереження біорізноманіття, головними формами якого є генетичне, видове та екосистем-не, має ґрунтуватися на сталому (збалансованому) використанні та відновленні біологічних ресурсів.

21 січня 1994 р. в Україні уведено в дію Лісовий кодекс, завдання якого полягають у регулюванні правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посиленні їх корисних властивостей, задоволенні потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх раціонального використання. Згідно з цим документом, ліс — сукупність землі, рослинності (в якій переважають дерева і чагарники), тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що взаємопов'язані в розвитку, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліси України за призначенням і місце-розташуванням виконують такі функції: екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні); естетичні, виховні та ін. Вони мають обмежене експлуатаційне значення, підлягають державному облікові й охороні.

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд, до якого належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду України поділяються на:

— лісові: а) вкриті лісовою рослинністю; б) не вкриті лісовою рослинністю, підлягають залісненню (згарища, рідколісся, пустирі);

— нелісові: а) зайняті спорудами ведення лісового господарства, трасами ЛБП, підземними комунікаціями тощо; б) зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); в) зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Лісові ресурси — деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються з метою задоволення потреб населення і виробництва. За значенням розрізняють лісові ресурси державного і місцевого значень. Ліси України за екологічним і господарським значенням поділяються на першу і другу групи^*146. До першої групи належать ліси, які виконують переважно природоохоронні функції. Вони поділяються на такі категорії захисності:

— *146: {Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. // Голос України. – 1994. – 13 квітня. - № 68 (818). – Ст. 6,7. }

— водоохоронні ліси;

— захисні ліси — протиерозійні, лісосмуги уздовж залізниць, авто доріг, байрачні ліси та ліси степових, лісостепових, гірських районів, що мають важливе значення для захисту НПО;

— санітарно-гігієнічні й оздоровчі ліси — ліси населених пунктів, зелених зон навколо промислових підприємств, ліси зон санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій;

— ліси на територіях ПЗФ.

До другої групи належать ліси, котрі разом із екологічним мають експлуатаційне значення, і для збереження захисних функцій яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

Лісове законодавство України окремим розділом передбачає охорону і захист лісів. Отже, всі ліси України підлягають охороні та захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання. Захист й охорона лісів мають включати певні основні групи заходів.

Насамперед правильне ведення й інтенсифікація лісового господарства, що ґрунтується на нормуванні вирубок і повному використанні лісової продукції. Норми вирубок мають визначатися для кожного регіону з урахуванням лісистості та фактичної можливості їх лісопромислового освоєння, щоб не спричинити збезлісення одних регіонів й утворення перестійних лісів — в інших. Одним із найважливіших завдань захисту лісу є розробка оптимального відсотка лісистості диференційовано для різних природних зон.

З метою підвищення продуктивності лісів і поліпшення їх якості змінюють лісорослинні умови: осушують заболочені території, покращують дренаж та здійснюють інші лісотехнічні заходи. Дуже важливе значення має боротьба з лісовими пожежами й охорона лісів від хвороб і шкідників. Наприклад, у 2000 р. унаслідок лісових пожеж завдано збитків лісовому господарству на загальну суму 1,4 млн грн. Окрім того, потрібно змінювати порідний склад лісів для ефективнішого використання потенційної родючості лісових ґрунтів, тобто упроваджувати породи, що швидко ростуть, відновлювати ліси на вирубках та проводити інші заходи. Отже, висока інтенсивність лісового господарства — це сукупність заходів і лісогосподарських робіт, що послідовно здійснюються протягом тривалого періоду — від вирубки природних лісів до вирубки лісів, які виростила людина.

Для збереження та підвищення продуктивності, відтворення, охорони й захисту лісів, а також поліпшення культури ведення лісового господарства проводиться лісовпорядкування. Його основні завдання полягають у:

— визначенні меж територій лісогосподарських підприємств, лісових ресурсів, порідного та вікового складу лісів, розрахункових лісосік головного користування;

— виявленні ділянок, де потрібно проводити рубки догляду та санітарні рубки;

— уточненні розмірів територій, на яких здійснюватимуть відновлення лісів і лісорозведення; визначенні способів відтворення лісів;

— уточненні поділу лісів на групи і категорії захищеності. Основними формами відновлення лісу є такі:

— лісовідновлення природне — з використанням комплексу лісівничих заходів;

— штучне — висів насіння або висаджування сіянців та саджанців, вирощених у лісових розсадниках;

— комбіноване лісовідновлення — на одній території поєднуються природне і штучне відновлення.

Орієнтація європейських країн на принципи сталого лісокористування відображається в резолюціях міжнародних конференцій міністрів із захисту лісів Європи (Страсбург, 1990 р. і Гельсінкі, 1993 р.), до яких приєдналася й Україна. Цими резолюціями передбачено потребу стабілізації лісистості, збереження біорізноманіття та здійснення моніторингу лісів. В Україні системне ведення моніторингу лісів започаткував у 1989 р. Український науково-дослідний інститут лісового господарства й агролісомеліорації в рамках Міжнародної спільної програми моніторингу лісів, в якій беруть участь 35 країн Європи, США та Канада. Зібрану інформацію щодо моніторингу лісів отримують в 10 регіональних науково-дослідних установах Державного комітету лісового господарства, які представляють усі природно-кліматичні зони України.

Порівнюючи стан лісів України з іншими європейськими державами, слід зазначити, що Україна належить до країн, в яких кількість середньо та сильно пошкоджених дерев у насадженнях становить 20—40 %, тобто рівень пошкодження лісів України близький до середнього в Європі.