Проблеми використання та збереження ресурсів недеревної рослинності в Україні

Окрім лісів, раціонально використовуватися й охоронятися мають ресурси недеревної рослинності. Наприклад, трав'янисті рослинні ресурси України представлені рослинністю боліт, плавнів, прісноводних і морських акваторій, солонців і солончаків, степовою рослинністю. Вони характеризуються багатством видів, які є цінними кормовими (46 % від загальної кількості видів), лікарськими (23 %), технічними (12 %), декоративними (72 %), харчовими (12 %), медоносними та іншими рослинами. Щороку вони виробляють майже 22 тис. т органічної речовини. Трав'янисті рослинні ресурси України представлені рослинністю:

— боліт (0,60 млн га);

— плавнів (0,96 млн га);

— прісноводних (1,50 млн га) і морських (0,80 млн га) акваторій;

— солонців і солончаків (0,58 млн га);

— степовою рослинністю (0,38 млн га).

Слід зауважити, що рослинність жодної природної зони не зазнала такого катастрофічного впливу людини, як рослинність степів, особливо за останні 150—200 років, коли зовнішній вигляд цієї ландшафтної зони значно змінився. Вплив господарської діяльності людини на степовий травостій протягом тисячоліть здійснювався таким чином: 1) випас худоби; 2) повне знищення цілинної рослинності під час орання; 3) сінокіс; 4) будівництво міст, промислових об'єктів, транспортних магістралей та ін. Результатом зникнення природного рослинного покриву степу стало висушування ґрунтів та зменшення поверхневого і підземного стоків. Річковий стік у степовій зоні унаслідок розорювання зменшився на 10—20 %.

З огляду на це, серед основних заходів, спрямованих на збереження та відновлення рослинності степів, вирізняють такі:

— вивчення біологічного кругообігу степових формацій;

— виявлення можливостей практичного використання степової флори;

— створення природоохоронних територій на ділянках цілинного степу та ін.

Окрім рослинності степів, охороняються й раціонально використовуються луки і пасовища, болотні масиви, як важливі гідрологічні та кліматичні регулятори, а також дикорослі види рослин (рис. 11.2). У господарських цілях застосовується лише незначна частина величезної кількості видів дикорослих рослин. Основними напрямами використання їх є: виготовлення лікарських препаратів, отримання масел, меду та інших продуктів. За останні 20—30 років кількість видів дикорослих рослин значно зменшилася, а багато видів стали рідкісними та зникаючими. На радіаційно-забруднених територіях України росте значна частина трав'янистих фіторесурсів, серед них — 25 % валових запасів лікарських рослин; тут зосереджено від 30 до 35 % запасів харчових і 15—20 % пряно-ароматичних, а також майже 40 % кормових трав'янистих ресурсів. Втрати від зменшення обсягів експорту лікарських рослин в Україні становлять близько 15—20 млн грн.

У 1999 р. був прийнятий Закон України "Про рослинний світ", в якому визначено, що об'єкти рослинного світу — це дикорослі та інші судинні рослини несільськогосподарського призначення, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку й утворені ними природні угруповання; а природні рослинні ресурси — об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб виробництва та ін.

Природні рослинні ресурси за екологічною, господарською, науковою, оздоровчою та рекреаційною цінністю поділяються на ресурси загальнодержавного та місцевого значення. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать^*147:

*147: {Закон України "Про рослинний світ" від 9 квітня 1999 р. № 591-XIV // ВВР. — 1999. — № 22—23. — Ст. 4.}

— об'єкти рослинного світу в межах внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та морської економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів); природних і біосферних заповідників, національних природних парків та інших об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) загальнодержавного значення;

— лісові ресурси державного значення;

— рідкісні рослини, види яких занесені до Червоної книги України;

— рідкісні й типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України,

До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать усі ті самі види рослин, не віднесені до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення.

14 жовтня 1998 р. ухвалили Закон України "Про захист рослин" (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 18 березня 2004 p. № 1628-IV). За цим документом регулюються правовідносини, пов'язані з захистом рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження від шкідників, хвороб і бур'янів; визначаються права й обов'язки підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян, повноваження органів виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері.

За законом захисту рослин — це комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрунту, продукції рослинного походження у зв'язку із шкідниками, хворобами й бур'янами. Методи захисту рослин — це способи, за допомогою яких здійснюється захист рослин (організаційно-господарські, агротехнічні, селекційні, фізичні, біологічні, хімічні та ін.).

 

Інтегрований захист рослин — комплексне застосування методів з метою довгострокового регулювання розвитку та поширення шкідливих організмів до невідчутного господарського рівня на основі прогнозу, дії корисних організмів, енергозберігаючих і природоохоронних технологій, що забезпечують надійний захист рослин та екологічну рівновагу довкілля. Засоби захисту рослин — це препарати, в яких міститься одна або декілька діючих речовин, вони використовуються для захисту рослини або продукції рослинництва від шкідливих організмів та знищення небажаних рослин або окремих їх частин^*148.

*148: {Закон України "Про захист рослин" від 14 жовтня 1998 р. - № 180-ХІV (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 18 березня 2004 р. № 1628-ІV) // ВВР. – 1998. - № 50-51. – Ст. 1.}

Охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності й цілісності об'єктів рослинного світу, на охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання. Українські ботаніки першими у світі поставили питання про необхідність охорони рослинних угруповань і розробили методологічну основу їхньої реєстрації у Зеленій книзі. Перша Зелена книга України була видана 1987 р.

У 2002 р. затвердили Положення "Про Зелену книгу України", за яким встановлюється порядок ведення цієї книги, визначаються категорії рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги України, а також шляхи здійснення охорони природних рослинних угруповань, унесених до Зеленої книги України (рис. 11.3). Зелена книга України є державним документом, в якому зібрані відомості про сучасний стан рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань України, що потребують охорони і мають важливе значення як складова біологічного різноманіття. До Зеленої книги України вносять:

— цінні з наукового погляду природні рослинні угруповання, насамперед, ті, в яких домінують рідкісні, реліктові або ендемічні види (таких в Україні нараховується 127);

— види, розташовані на території України на межі свого ареалу;

— зональні, найтиповіші для України угруповання.

Природні рослинні угруповання, що потребують внесення до Зеленої книги України, поділяють на такі категорії:

— корінні рослинні угруповання, в складі котрих переважають види рослин, внесені до Червоної книги України, а також реліктові й ендемічні види рослин;

— корінні рослинні угруповання, склад яких визначається типовими видами рослин, що ростуть на межі свого ареалу та мають тенденцію до зменшення життєвого потенціалу;

— рослинні угруповання, не пов'язані з природною зональністю (болота, луки, водні об'єкти), що потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань;

— рослинні угруповання, взаємопов'язані з видами тваринного світу, які зникають;

— рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних або стихійних факторів.

У межах природних рослинних угруповань, унесених до Зеленої книги України, забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає на їх стан і загрожує збереженню. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України забезпечує офіційне видання та поширення Зеленої книги України не рідше одного разу на 10 років.

Рослини найбільш беззахисні перед діяльністю людини, тому їх охорона є комплексним міжнародним завданням. Нині під загрозою зникнення на Землі перебуває майже 20—25 тис. видів рослин, багато з них ростуть в Україні. Лише в повоєнні роки у Донеччині та Криму зникло понад 40 видів рослин, у Карпатах — близько 20.

Комісія з рідкісних і зникаючих видів при Міжнародному союзі охорони природи (МСОП) прийняла таку класифікацію видів рослин, яким загрожує небезпека:

0 — види, котрі, мабуть, уже зникли (вони не трапляються в природі протягом тривалого часу);

1 — види, що перебувають під загрозою (тобто їх подальше існування неможливе без спеціальних заходів охорони);

 

2 рідкісні види (їм не загрожує зникнення, але вони трапляються в такій невеликій кількості або в обмежених за площею місцях, що вони можуть швидко зникнути);

3 — види, котрі зменшуються (чисельність видів скорочується, а ареал звужується протягом певного часу);

4 — невизначені види (перебувають під загрозою, але у зв'язку з браком інформації про них не можна правильно оцінити їх сучасний стан).

З огляду на викладене вище визначимо основні шляхи відновлення трав'янистих рослинних ресурсів України на етапі переходу до сталого розвитку^*149:

*149: {Данилишин В.М., Дорогунцов C.І., Міщенко B.C. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. — К.: ЗАТ "НІЧЛАВА", 1999. — С 343.

}

— у степових районах — заборона заліснення, регулювання випасання худоби, формування мережі природоохоронних об'єктів, мінімізація ерозійних процесів, підвищення продуктивності ресурсів корисних рослин;

— на болотах — реставрація та рестабілізація меліорованих болотних масивів, відновлення гідрологічного режиму річок і озер;

— у плавнях — відтворення плавневих екосистем, формування мережі природних коридорів, збільшення біоресурсів плавнів;

— у прісноводних водоймах і морських акваторіях — мінімізація антропогенного евтрофування водойм, послаблення впливу забруднення та забезпечення якості води на рівні європейських стандартів;

— на солонцях і солончаках — обмеження впливу підтоплення, регулювання випасання, відновлення фітомеліоративної функції рослинного покриву.

Велику роль в охороні дикорослих видів рослинності відіграють природоохоронні території, на яких проводяться роботи з ідентифікації, наукової паспортизації, розмноження та випробування рідкісних і зникаючих видів. Також важливим заходом, спрямованим на збереження дикої флори може бути переведення рослинних видів у культуру (лісові культури, штучні сінокоси, пасовища) з метою збереження їх генофонду.