Демографічна політика України

Національні демографічні інтереси визначаються сукупністю збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства й особистості на основі конституційних прав громадян України. Сутність демографічних інтересів держави і суспільства полягає у формуванні такого типу відтворення населення, основними характерними ознаками якого є:

— брак депопуляції;

— свідомо регульована народжуваність, спрямована на повне заміщення батьківських поколінь, зменшення показників смертності та збільшення тривалості життя;

— прогресивна статевовікова структура населення;

— оптимальні внутрішні й зовнішні міграційні процеси;

— укріплення родини як соціального інституту, найбільш сприятливого для реалізації сформованої потреби в дітях, їхнього виховання.

Демографічна політика — це діяльність органів державного управління і соціальних інститутів, спрямована на створення сталих кількісних та якісних параметрів відтворення населення. З метою подолання негативних демографічних тенденцій в Україні потрібна активна демографічна політика, яка є частиною соціальної економічної політики суспільства в цілому. Демографічна політика складається з таких елементів:

— вплив на умови праці, тобто визначення межі працездатного віку, тривалості робочого дня, турбота про охорону праці тощо;

— поліпшення життєвих умов усіх верств населення — підвищення заробітної плати та рівня доходів, покращення житлових умов, забезпечення медичним обслуговуванням та ін.;

— заходи, спрямовані на те, щоб суспільство впливало на процеси природного руху населення.

Найважливіше завдання демографічної політики полягає в розробці ефективних методів зі зменшення показників захворюваності та збільшення тривалості життя. Є три види методів демографічної політики: економічні, адміністративно-юридичні та соціально-психологічні. До економічних методів належать заходи, за допомогою яких створюються найкращі умови поєднання трудової й виховної функцій сім'ї. Серед адміністративно-юридичних методів демографічної політики розрізняють різні законодавчі акти. До соціально-психологічних методів належать в основному пропагування пошани та важливості материнства.

Для України на сучасному етапі розвитку головними демографічними загрозами вважають депопуляцію, старіння населення, нерегульовані міграційні процеси, деградацію інституту родини тощо. Демографічні загрози визначаються за такими показниками:

— коефіцієнт відтворення населення;

— коефіцієнт депопуляції;

— сумарний коефіцієнт народжуваності;

— коефіцієнти смертності населення працездатного віку, у тому числі коефіцієнти смертності чоловіків і жінок працездатного віку;

— очікувана тривалість майбутнього життя;

— коефіцієнт старіння населення;

— сальдо міграційного обміну між міською та сільською місцевостями, у тому числі за статтю, віком та рівнем освіти;

— чисельність нелегальних мігрантів;

— співвідношення шлюбів і розлучень.

Мета демографічної безпеки — створення умов, достатніх для попередження і нейтралізації демографічних загроз. Основними завданнями забезпечення демографічної безпеки в Україні є:

— поліпшення соціально-економічних умов життєдіяльності населення;

— поетапне підвищення державних мінімальних соціальних стандартів у галузі оплати праці, пенсійного забезпечення, освіти, охорони здоров'я, культури, житлово-комунального обслуговування, соціальної підтримки та соціального обслуговування;

— оптимізація зовнішніх і внутрішніх міграційних потоків населення;

— протидія нелегальній міграції;

— сприяння добровільному поверненню українців на етнічну батьківщину (за місцем народження);

— стимулювання залучення і закріплення фахівців у сільській місцевості;

— формування високих духовно-моральних стандартів громадян у галузі сімейних стосунків, підвищення престижу родини в суспільстві;

— забезпечення репродуктивних прав громадян і сприяння формуванню репродуктивних потреб населення.

Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту України спільно з Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України розробили проект стратегії демографічного розвитку на 2006—2015 pp. Стратегію демографічного розвитку України створено відповідно до Концепції демографічного розвитку на 2005—2015 pp., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2004 р., на виконання рекомендацій парламентських слухань "Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки", затверджених Постановою Верховної Ради України від 5 червня 2003 p., і доручення Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 р.

Мета стратегії демографічного розвитку — поліпшення якісних характеристик населення України та гармонізація його відтворення. При цьому сутність реального виходу з демографічної кризи полягає не стільки в подоланні депопуляції, скільки у збільшенні чисельності населення, збереженні та відтворенні його життєвого і трудового потенціалів (табл. 13.4).

 

Таблиця 13.4. Цільові індикатори (за матеріалами Міністерства у справах сім'ї,

Молоді та спорту України)

№ з/п	Індикатор	Рівні
Поточний, 2004 р.	Цільовий, 2015 р.	Прогноз, 2015 р.
	Сумарний коефіцієнт народжуваності	1,22	1.8	1,3
	Загальний коефіцієнт розлучуваності	3,6	2,6	3,2
	Рівень бідності сімей з дітьми	35,4	23,0	27,0

Крім цього, у зазначеному документі багато уваги приділено стратегії регулювання міграційних процесів. Метою є уповільнення темпів депопуляції, утримання чисельності та структури населення на рівні, що забезпечує підтримку господарської освоєності території, в усіх регіонах держави під час збереження наявної ментальної цілісності населення України. Умовами підтримки стабільно додатного міграційного балансу є скорочення вибуття на постійне проживання, забезпечення зворотності зовнішніх трудових поїздок та підвищення прибуття населення до України. При цьому відновлення чисельності населення України на рівні 52 млн або її стабілізація на сучасному рівні визнається недоцільним, оскільки це потребує залучення значних контингентів мігрантів (відповідно 500 і 300 тис. осіб щороку), переважно з країн Азії та Африки. Прибуття такої великої кількості мігрантів спричинить порушення ментальної цілісності населення України та внутрішньої рівноваги суспільства, труднощі взаємоадаптації корінного і прибулого населення. Регулювання імміграції до України спрямоване не на подолання депопуляції, а на уповільнення її темпів. Разом із тим визнається, що наслідком жорсткої міграційної політики неминуче буде зменшення чисельності населення до критичного рівня і посилення несприятливих деформацій його статевовікової структури.

Серед головних завдань і напрямів стратегії вирізняють такі: — скорочення масштабів нелегальної трудової міграції населення за межі країни;

— забезпечення соціальної захищеності українських працівників за кордоном;

— забезпечення зворотності зовнішніх трудових поїздок;

— якнайширше залучення міграційних грошей в економіку України;

— запобігання зниженню кваліфікації високоосвічених спеціалістів у зв'язку з заняттям за кордоном низькокваліфікованими роботами;

— недопущення нелегальної міграції (насамперед транзиту нелегальних мігрантів з країн третього світу через територію України);

— сприяння поверненню етнічних українців, представників раніше депортованих народів та залучення обмежених груп вихідців з афро-азіатських країн;

— розширення можливостей легального працевлаштування українських громадян за кордоном;

— активна імміграційна політика.

Отже, сучасну демографічну ситуацію в Україні експерти-демографи називають кризовою. За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук, до 2050 р. населення України може зменшитися до 35 млн осіб.

На сьогодні за кількістю населення Україна займає п'яте місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великої Британії, Франції) та 21 місце у світі. На її частку припадає 7,3 % населення Європи та 1 % населення Землі. Протягом тривалого часу територія України розподілялася між сусідніми державами, кожна з яких здійснювала політику денаціоналізації українців, прагнучи до їхньої повної асиміляції. Процес відновлення незалежності в 1991 р. сприяв створенню умов для консолідації українців, розвиткові їх етнічної самосвідомості, згуртуванню всіх, хто відчуває приналежність до української нації, навколо історичної батьківщини.

Незважаючи на певні позитивні зміни, демографічна ситуація в Україні залишається складною. Немає об'єктивних підстав, щоб призупинити наявну тенденцію зменшення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями демографічної політики держави мають спрямовуватися передусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Особливу увагу варто приділяти не кількісним, а якісним параметрам демографічного відтворення. Потрібно сконцентрувати зусилля на вирішенні таких поточних і стратегічних завдань, як: економічне забезпечення відтворення населення, належний соціальний захист сімей із дітьми та осіб похилого віку, поліпшення екологічної ситуації, зменшення виробничого та побутового травматизму, популяризація здорового способу життя, забезпечення доступності якісної медичної допомоги й освіти, що стане вагомим підґрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя.

Залишання і завдання для самоконтролю

1. За якими параметрами визначається певний вид антропогенного впливу на ландшафти?

2. Назвіть викиди та відходи, що становлять особливу загрозу природному середовищу.

3. Яким чином зонально-провінційні відмінності природних умов впливають на диференціацію прийомів ведення господарства?

4. Чим визначається високий загальний фон антропогенного перетворення території України?

5. За рахунок чого досягається стійкість природних та інтегральних геосистем?

6. Що є загальною кількісною мірою народонаселення світу, країни або окремих її частин?

7. Які зміни відтворення населення відбуваються під час демографічного переходу?

8. Як змінювалася чисельність населення Землі від найстародавніших історичних епох до початку XX ст.

9. У чому полягає сутність поняття "демографічний вибух"?

10. Назвіть найголовніші обставини сучасного "демографічного вибуху".

11. Які ви знаєте шляхи розв'язання глобальних проблем населення?

12. Які властивості характерні для сучасної демографічної ситуації в Україні?

13. Проаналізуйте демографічні кризи, які пережило українське суспільство протягом останніх 100 років.

14. Які основні причини ускладнення проблеми народонаселення в Україні?

15. Чому захворюваність населення вважають найчутливішим показником, що характеризує вплив середовища на людину?

16. У чому полягає демографічна політика України на сучасному етапі розвитку?

Рекомендована література

1. Акимова ТА., Хаскин В.В. Экология. — М.: ЮНИТИ, 2002. — 566 с.

2. Гавриленко ОМ. Геоекологічне обґрунтування проектів природокористування: Навч. посіб. — К.: Ніка-Центр, 2003. — 332 с.

3. Исаченко А.Г. География на перепутье. Уроки прошлого и пути перестройки // Известия ВГО. — 1990. — Т. 122. — Вып. 2. — С. 289—300.

4. Кочуров Б.И. Оценка устойчивости почв к загрязнению // География и природные ресурсы. — 1983. — № 4. — С. 55—60.

5. Кочуров В.И. Экологический риск и возникновение острых экологических ситуаций // Известия РАН. Сер. География, — 1992. — МЬ 2. — С. 112—122.

6. Методи геоекологічних досліджень. — К.: ВПЦ "Київ, ун-т", 1999.— 242 с.

7. Методические указания по предупредительному санитарному надзору за районной планировкой. — М.: МЗ СССР, 1990. — 77 с.

8. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2004 р. — К., 2005.

9. Рябчиков AM. Гидротермические условия и продуктивность биомассы в основных ландшафтных зонах // Вестн. МГУ. Сер. 5. Географические аспекты изучения биологической продуктивности. — М.: Наука, 1970. — С. 6—31.

10. Стан світу — 2000: Доп. Ін-ту всесвітнього спостереження про прогрес до сталого суспільства. — К.: Інтелсфера, 2000. — 285 с.

11. Трофимович ЕМ. Особенности гигиенического картографирования окружающей человека среды // Бюллетень СО АМН СССР. — 1985. — № 5. — С. 22—26.

12. Шищенко П.Г. Прикладная физическая география. — К.: Вища шк., 1988. — 192 с.

13. Шищенко П.Г. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном проектировании. — К.: Фитосоциоцентр, 1999. — 284 с.

14. Юрченко СА. Украина между переписями населения // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. "Регіон-2003: стратегія оптимального розвитку". — X., 2003. — С. 103—104.