Особливості управління ризиком незбалансованої ліквідності

У банківській практиці ризик заведено визначати як вартісне вираження імовірності події, що викликає фінансові втрати. Процес управління ризиками є системним і пов’язаним з виявленням і аналізом ризику, розробкою і вжиттям необхідних заходів щодо його мінімізації та ефективного моніторингу.В умовах жорсткої конкуренції банки зазнають впливу багатьох видів ризику. Огляд економічної літератури свідчить про застосування різних

підходів до класифікації ризиків, але найбільш поширеним є поділ ризиків залежно від сфер виникнення та можливостей управління ними на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх належать ризики, не пов’язані з діяльністю банку чи конкретного клієнта, а до внутрішніх –відповідно ті, що

виникають безпосередньо у зв’язку з діяльністю конкретного банку.

Ризик незбалансованої ліквідності розглядається як імовірність того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов’язання через недостатність високоліквідних активів (ризик недостатньої ліквідності) або втратить

частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів (ризик надмірної ліквідності. Це пов’язано з тим, що проблема ліквідності виходить за межі одного банку, оскільки недостатність ліквідності в одному банку може відобразитися на всій системі у цілому. Ризик ліквідності, визначає проблему недостатності наявних і залучених коштів для того, щоб забезпечити повернення депозитів, видачу кредитів і т. ін. Банк, що зіткнувся з ризиком ліквідності, може бути змушений залучати кошти за поточною ставкою ринку, яка може виявитися вищою за ставку пасиву, що працював до того в банку. Це призведе до зниження прибутку банку. Недостача ліквідності частіше зумовлюється несподіваним і значним відпливом депозитів, що змушує банк позичати кошти за вищою процентною ставкою, ніж ставки, за якими роблять подібні запозичення інші банки, що також негативно впливає на прибуток.

З іншого боку, одержання прибутку теж пов'язане з тимчасовою втратою деякої ліквідності. Проблеми з ліквідністю виникають у банку, якщо вони виникають у клієнтів; тобто свої проблеми з ліквідністю клієнти перекладають на банк, що зобов'язаний їх вирішувати, оскільки за це банку вже сплачено самим фактом розміщення клієнтом своїх грошей на банківських рахунках.

Тим самим, завдання з управління ліквідністю полягає в тому, щоб наявні кошти були в розпорядженні банку тоді і там, коли і де вони потрібні йому найбільше. Ліквідність необхідна банкам для того, щоб бути готовими до вилучення депозитів і задовольняти попит на кредити.

Управління ризиком незбалансованої ліквідності, таким чином, більше пов’язано з ринковою ліквідністю, ніж з встановленням нормативних вимог ліквідності. Для створення ефективної системи управління ризиком ліквідності, що включає виявлення, кількісну оцінку, моніторинг та оптимальне збалансування окремих елементів ризику, необхідно враховувати наступні основні аспекти: аналіз ліквідності банку представляє собою складний процес, який не може бути зведений до однієї методики чи набору формул, тому банки повинні

вимірювати свою ліквідність через аналіз потоку грошових коштів, який дозволяє визначати час та обсяг потенційних потреб у фінансуванні, а не використовувати статичні коефіцієнти ліквідності; аналіз показників ризику ліквідності у динаміці дозволяє виявити основні

тенденції і проблеми в його управлінні; завдання з управління ліквідністю полягає в тому, щоб наявні кошти

були в розпорядженні банку тоді і там, коли і де вони потрібні йому найбільше. При цьому вирішальним фактором в управлінні ліквідністю є час, оскільки банк має точно знати, як, коли і звідки можуть бути отримані необхідні ліквідні кошти; успішне управління ризиком ліквідності визначається здатністю банку управляти очікуваними грошовими потоками, здійснювати

фінансове планування та планування ліквідності з урахуванням різних сценаріїв розвитку подій;

при управлінні ризиком ліквідності необхідно враховувати розмір банку, зокрема, в умовах зростання ринкових процентних ставок вартість придбання ресурсів на грошовому ринку буде занадто високою для всіх

банків, за винятком найбільш великих, тому невеликі банки з обмеженим фінансуванням повинні уникати надання великих кредитів, куплених на грошовому ринку;

ефективне управління ризиком ліквідності ґрунтується на

ефективному плануванні рівня ліквідності, яке полягає у визначенні мінімальних та максимальних потреб в ліквідних коштах, а також розгляді альтернативних шляхів дій для задоволення цих потреб.

35.Формування резервів на покриття можливих ризиків від активних операцій. Банки формують резерви за такими активними операціями кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах. Порядок класифікації активних операцій банків і визнання її нестандартними, формування та використання резервів під і її операції, мінімальний розмір резервів під активні операції банків установлюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого зумовлена кредитними ризиками, притаманними банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики — це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать: строкові депозити, розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними; кредити, надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними; рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом, факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями; кошти, надані суб'єктам господарської діяльності за операціями репо; кредити, надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: стандартна, під контролем, субстандартна, сумнівна чи безнадійна.Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як під контролем, субстандартні, сумнівні, а також безнадійні. Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість. Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю.На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування прийнятного забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель. Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями: оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку); стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів з обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг; рівень забезпечення кредитної операції.