Глобалізація банківської діяльності. Сфери міжнародного банківського бізнесу.

Дослідники зазначають, що глобалізація визначається за кількісним виміром рівня інтенсивності зв’язків економік окремих країн та за якісним – щодо формування глобального рівня економічної організації. Отже, глобалізацію можна розглядати як процес безперешкодного руху капіталу, послуг, робочої сили й універсалізації господарського життя, що перетворює економіки окремих країн на однорідний економічний простір.

Стосовно окремої країни інтеграційні процеси розвиваються за внутрішнім і зовнішнім напрямами:

1) внутрішній розвиток визначає спрямування процесів на розширення використання іноземного капіталу, товарів, послуг, технологій та інформації у сфері внутрішнього споживання окремої країни; 2) зовнішній характеризується пріоритетною орієнтацією країни на світовий ринок і глобальною експансією економічних суб’єктів у всі сфери економіки інших країн. Результатом такого двостороннього руху виявляється інтеграція ринків, тобто поєднання окремих частин (економік окремих країн) в єдине ціле – глобальну економічну систему зі зближенням національних ринків у міжнародному масштабі.

Нині чинниками стимулювання розвитку фінансової глобалізації є: 1) нерівномірність економічного розвитку і розподілу фінансових ресурсів; 2)неврівноваженість поточних платіжних балансів; 3) недостатність у більшості країн власних ресурсів для реалізації інвестиційних проектів і соціально-економічних перетворень; 4) необхідність пошуку ресурсів для відшкодування дефіцитів бюджетів і виконання боргових зобов’язань за внутрішніми і зовнішніми запозиченнями; 5) здійснення операцій злиття й придбання компаній і банків; 6) упровадження сучасних електронних технологій для здійснення операцій у режимі реального часу.

Як і кожне об’єктивне явище, глобалізація фінансових ринків має позитивні й негативні прояви. Позитивні результати фінансової глобалізації такі: відсутність просторових меж; можливість проведення операцій на фінансових ринках цілодобово завдяки об’єднанню біржових і позабіржових торговельних систем в одну глобальну комунікаційну мережу; висока

мобільність і ліквідність капіталу; посилення конкуренції на національних фінансових ринках та зниження вартості товарів і послуг; багатофункціональність фінансового ринку як можливість реалізації операцій з різними видами активів (валюта, капітал, цінні папери); високі світові стандарти, професіоналізм в управлінні фінансовими потоками. Учасники глобального ринку в умовах жорсткої конкуренції повинні рахуватися з вимогами до якості банківських товарів і послуг, технологій і рівня кваліфікації персоналу; комп’ютеризації й інформатизації.

Однак позитивні наслідки фінансової глобалізації містять і певні негативні явища, зокрема: 1) висока мобільність капіталу визначає його рух до вищої норми прибутку і перспектив для бізнесу в умовах економічного зростання, у разі виникнення загроз, несприятливих економічних і політичних подій у країні перебування фінансові ресурси переміщуються й завдають такою “втечею” значних збитків;

2) зростання нестабільності національних фінансових ринків, які внаслідок лібералізації стають більш чутливими до криз; 3) залежність реального сектору світової економіки від монетарної складової послаблює стійкість національних економік країн до світових фінансових криз; 4) застосування обмежень доступу окремих учасників на світовий фінансовий ринок.

Банківські установи нині розробляють власні стратегії з урахуванням прогнозів макроекономічного розвитку не лише країн базування головних офісів, але й прогнозів розвитку світової економіки в цілому. Банківська система на національному рівні виконує функцію акумулювання і перерозподілу фінансових ресурсів між галузями економіки, на міжнародному ж рівні глобальна банківська система постає самостійним чинником розвитку світової економіки.

Міжнародна, або зовнішньоекономічна, банківська діяльність, названа бенкінгом (англ. banking — банківська справа), містить та­кі елементи: іноземні організаційні одиниці банку; міжнародні ко­респондентські відносини; банківські валютні перекази; принципи міжнародних банківських кредитів; інші міжнародні банківські послуги. Тобто бенкінг — це міжнародний банківський бізнес.

Банк здійснює свою зовнішньоекономічну діяльність через орга­нізацію міжнародного департаменту, закордонної філії, дочірнього банку і через кореспондентські відносини з закордонними банками. При цьому міжнародний департамент банку повинен порівняти принадність іноземних зв' язків із їхнім прийнятними витратами.

Міжнародна діяльність банку поєднується з його вітчизняною діяльністю в єдиному фінансовому звіті, в єдиних нормах ліквід­ності й за достатнього капіталу для банку. Міжнародний банків­ський бізнес оцінюється через поточний критерій ризику і витрат і через вплив його на рівень банківського капіталу і нормативів.

Міжнародна банківська діяльність заснована на кореспонде­нтських відносинах, які є базою для трансферту грошей, обміну валюти, фінансування міжнародної торгівлі.

Предметом кореспондентських відносин є ділові відносини між двома банками.

Кореспондентські відносини актуальні в тому випадку, якщо один банк з метою здійснення своїх операцій хоче користуватися послугами іншого банку.Наявність широкої мережі кореспондентських рахунків надає банкам можливість: звернутися за консультацією про торгові і правові правила безпосередньо до партнера у відповідній державі; додержати довідку про фірми-резиденти цих держав з метою консультації власних клієнтів; рекомендувати партнера як адресата-референта; рекомендувати третій особі партнера як уповноваженого з перевірки підписів посадових осіб; включити банк-кореспондент як посередника у проведення угод по інкасо або акредитиву та ін.

На основі кореспондентських договорів здійснюють розраху­нки в зовнішній торгівлі, в тому числі акредитивами, переказни-ми векселями, іноземними грошовими переказами. У передбачені договором терміни банки-кореспонденти взаємно звіряють запи­си на кореспондентських рахунках. Міжнародний кореспондентський рахунок — рахунок, на якому відображено розрахунки, здійснені банком однієї країни за дорученням і за рахунок іншої на основі кореспондентської угоди. Кореспондентські рахунки, за міжнародними розрахунками, поділяють на рахунки ностро і рахунки лоро.