Відкритість та прозорість банківської діяльності, їх кількісні методи оцінки та роль у забезпечені стабільності банку та банківської системи.

Забезпечення стабільності банківської системи та довіри до неї передбачає впровадження в банківську практику стандартів прозорості та відкритості інформації. Для того, щоб визначити обсяг інформації, необхідний до розкриття, застосовують концепцію суттєвості. Згідно з цією концепцією, суттєвою є інформація, ненадання або спотворення якої може вплинути на економічні рішення, що приймаються користувачами інформації. Суттєва інформація, що підлягає розкриттю, включає: результати фінансової та операційної діяльності; завдання компанії; власність на великі пакети акцій та розподіл прав голосу; список членів правління та головних відповідальних осіб, а також розмір їх винагороди; фактори ризику, що прогнозуються; питання, пов’язані з працівниками та зацікавленими особами; структура та політика управління.

Принципами корпоративного управління передбачено проведення щорічних незалежних аудиторських перевірок, щоб забезпечити об’єктивну оцінку того, як підготовлено та подано фінансову звітність.

Для досягнення прозорості банки повинні надавати інформацію про кредити – розшифровувати кредитний портфель з урахуванням строків погашення кредитів за видами кредитів, секторами економіки, регіонами, обсяги прострочених та проблемних кредитів. Також необхідно висвітлювати організацію управління кредитним ризиком: резерви під знецінені кредити; політику щодо використання забезпечення та гарантій; використання методів оцінки кредитів; інструменти портфельних ризиків.

 

Сьогодні в банківській системі України спостерігається недостатній рівень розкриття інформації, потрібної користувачам.

Наразі існує лише декілька факторів, які стимулюють українські банки оприлюднювати більший обсяг інформації про свою діяльність, як фінансового, так і не фінансового характеру: по-перше, це активна експансія на ринок банківських послуг і поява нових власних продуктів; по-друге, вихід банків на ринок облігаційних позик, здійснення первинної емісії або продаж акцій на фондовому ринку, що більшою мірою впливає на розкриття інформації.

Українські банки використовують декілька джерел поширення інформації: річні звіти банків, що публікуються у засобах масової інформації; офіційні сайти банків; інформацію, що надається регулюючим органам – Національному банку України, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку та така, що знаходиться у відкритому доступі; інформаційні стенди в банках тощо.

З усього обсягу інформації, що підлягає розкриттю банками, достатньо повно оприлюднюється фінансова інформація в щорічній фінансовій звітності, яка надається Національному банку України.

Кількісні показники діяльності банку, що надаються до НБУ, входять до складу фінансової звітності. Серед них: баланс (квартальний чи річний); звіт про фінансові результати, в якому оприлюднюються дані про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності банку; звіт про рух грошових коштів, який дає можливість оцінювати спроможність банку генерувати грошові кошти, а також його потребу в них. Від підтримання банком достатнього рівня грошових коштів (як і від його спроможності отримувати прибуток) залежить перспектива його розвитку; звіт про рух грошових коштів відображає джерела отриманих банком коштів і напрями використання їх у звітному періоді, а також рух грошових коштів за звітний період залежно від виду діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова); звіт про власний капітал, який відображає зміни та рух капіталу.

Банки повинні розкривати користувачам фінансової звітності не лише суми, а й методи їх розрахунків та оцінки, а також інформацію про склад активів і пасиві, доходів і витрат, позабалансових зобов’язань, операцій з довірчого управління та основні принципи і методи облікової політики банку.

У результаті процесів інтеграції інформаційна прозорість і, як наслідок, якість послуг на ринку банківських послуг поступово зростатиме. Тому важливо заздалегідь вживати заходів щодо адаптації банківського законодавства України до законодавства Європейського Союзу, рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду та інших міжнародних організацій. Успіх цього процесу значною мірою залежить від ефективності співпраці органів державної влади з банківською системою. В майбутньому виникатиме необхідність у більш широкій співпраці, координації роботи із забезпечення прозорості функціонування банківської системи України. Такі події сприятимуть біль послідовному впровадженню стандартів і приведенню вимог щодо інформаційної прозорості і відповідність до найкращої міжнародної практики.