Центральний банк як банкір і фінансовий агент уряду.

У діяльності Національного банку з обслуговування уряду можна виділити кілька важливих віх: в 1993 р. в Україні була впроваджена нова система касового виконання державного бюджету, завдяки якій уряд втратив можливість автоматичного використання кредитів НБУ для фінансування дефіциту державного бюджету; в 1995 р. уряд України початок емісію державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики). Розвиток ринку державних цінних паперів дало можливість Національному банку починаючи з 1997 р. припинити надання кредитів уряду для фінансування дефіциту державного бюджету. Разом з тим на Національний банк були покладені нові зобов'язння в частині керування внутрішнім державним боргом. Національний банк на правах фінансового агента уряду здійснює розміщення державних цінних паперів (ОВДП), а також платежі зі сплати доходу й погашення облігацій за дорученням і за рахунок коштів Державного казначейства України; починаючи з 1997 р. проводилося поетапне переведення касового виконання державного бюджету з банківської на казначейську систему, що передбачає обслуговування Казначейства через єдиний казначейський рахунок, відкритий у Національному банку України, а отже, і консолідацію бюджетних коштів на рахунках у НБУ.

 

Національний банк України виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій, пов'язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється Національним банком України за погодженням з Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями України визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

Витрати на підготовку розміщення, а також на розміщення, погашення державних облігацій України, виплату доходів здійснюються відповідно до умов розміщення державних облігацій України за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у Державному бюджеті України.

17. Основні підходи до оцінки економічних нормативів банківської діяльності, встановленими НБУ. Основна мета банківського регулювання і нагляду — безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. В Україні функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків та інших фінансово-кредитних установ покладено на Національний банк України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками та іншими фінансово-кредитними установами банківського законодавства, нормативних актів і економічних нормативів. Обов'язкові економічні нормативи встановлюються Національним банком з метою забезпечення фінансової надійності банків та інших фінансово-кредитних установ, а також з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсай-дерам, наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також за процентним та валютним ризиком.Національним банком встановлено такі групи економічних нормативів: розміри обов'язкових резервів, що розміщуються в НБУ, нормативи достатності капіталу, нормативи ліквідності, нормативи кредитного ризику та нормативи відкритої валютної позиції. Контроль за дотриманням комерційними банками економічних нормативів здійснюється щодня та щомісяця регіональними управліннями та Управлінням нагляду за великими банками Національного банку України. У разі невиконання у встановлений Національним банком термін вимог щодо усунення порушень економічних нормативів Національний банк має право застосовувати такі заходи: накладати штраф на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ; накладати на банки та інші фінансово-кредитні установи штрафи відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку; усувати керівництво від управління банком та іншою фінансово-кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію; припиняти дію ліцензії на здійснення окремих банківських операцій на термін до одного року.У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку або заподіяло істотну шкоду інтересам його клієнтів, Національний банк має право відкликати ліцензію на здійснення усіх банківських операцій, прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію банку та призначити ліквідатора.Система нагляду за діяльністю комерційних банків включає як дистанційний нагляд, так і проведення інспекційних перевірок на місцях, оскільки дані фінансової звітності, що надсилаються до органів нагляду, не завжди адекватно відображають реальне фінансове становище банку.

18. Вплив грошово-кредитної політики на стабільність банківської системи України.

Важлива роль у державному регулюванні економіки належить грошово-кредитній політиці як діяльності держави, спрямованій на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до поставлених цілей. Об'єктом грошово-кредитної політики є пропозиція та попит на грошовому ринку. Грошова маса історично сформована в кожній країні і є законодавчо встановленою формою організації грошового обігу. Держава визначає грошову одиницю, масштаб цін, види грошових знаків в обігу та порядок їх емісії, характер забезпечення грошей, форми безготівкового платіжного обігу, курс національної валюти. Суб'єктом грошово-кредитної політики є Центральний банк України. Регулювання грошового обігу - головна функція центрального банку в усіх країнах світу з метою створення нормальних умов для ефективного функціонування суб'єктів економіки. Воно передбачає відслідкування не лише загальної кількості, але й пропорцій між видами грошей. Інколи центральний банк, регулюючи грошовий обіг, використовує прямі дії на грошовому ринку шляхом емісії грошових знаків чи випуску нових боргових зобов'язань. Проте основною формою регулювання грошового ринку з боку центрального банку в умовах ринкової економіки є непрямий вплив на грошовий обіг через комерційні банки та інші кредитні інститути. Для регулювання грошової пропозиції в світовій економічній практиці використовуються операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки процента і нормативу обов'язкових резервів комерційних банків. Шляхом купівлі чи продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів центральний банк може або здійснити вливання грошових резервів у грошово-кредитну систему країни, або частково їх вилучити. Зміною облікової ставки процента міжбанківський кредит, що надається центральним банком для комерційних банків, можна зробити дорогим або дешевим. Зміна норми обов'язкових резервів комерційних банків призводить або до скорочення, або до збільшення надлишкових резервів і до відповідної зміни грошової пропозиції. Грошово-кредитна політика являє собою частину, один з елементів загальної економічної політики держави І визначається пріоритетами і цілями уряду. Кінцевою метою зазвичай є: стабільність економічного зростання, низький рівень безробіття, низька інфляція, стабільність цін, стійкий платіжний баланс. Серед цілей грошово-кредитної політики держави виділяються довгострокові (безінфляційна економіка в умовах відсутності безробіття) та короткострокові (підтримка певного рівня грошової маси в обігу, розміру банківських резервів і облікової ставки проценту).