Стратегія боротьби з конкурентами.

Практика показує, що дрібні фірми частіше вибирають один з трьох варіантів поведінки:

1) Діяльність у сферах, які традиційно обслуговуються тільки дрібним бізнесом.

2) Виконання функцій субпостачальника нескладних деталей або напівфабрикатів для великих компаній.

3) Випуск товарів або послуг, які копіюють інші вироби.

Відповідно виділяють три основні різновиди дрібних фірм:

1) Фірми традиційного типу.

Переваги: - висока ефективність управління;

- Нетипова мотивація підприємництва (задоволення роботою та незалежність);

- Низький рівень витрат (бухгалтерські, складські, рекламні, витрати на управління та НДДКР)

- Підтримка держави.

2) Фірми - субпоставщики.

Симбіоз з великою корпорацією в ролі постачальника нескладних комплектуючих. Така ситуація розглядається як варіант часткової втрати свободи або перетворення дрібної коіпанії в придаток монополії. Але таке положення не зовсім відповідає дійсності.

По-перше, дрібні фірми усвідомлюють небезпеку залежності і вживають тактику обмеження частки звернення, яке випадає на одного великого клієнта (не більш 20%).

По-друге, повна підпорядкованість дрібного постачальника не відповідає стратегічним завданням самих гігантів. Тому що концерну економічно не вигідно утримувати масу, не пов'язаних з основної діяльності фірми, дрібних цехів і дільниць. У теорії маркетингу цей термін має назву "зниження глибини обробки".

3) Фірми - імітатори.

В Україні практика копіювання відома в своїх кримінальних формах як підробка і фальціфікація товару. Тим часом у всьому світі спадкування є однією з поширених галузей діяльності легального дрібного бізнесу. Справа в тому, що патентне право не може реально захистити товар від копіювання, а термін патентного захисту значно коротший життєвого циклу товару.

Фірма - імітатор отримує значні конкурентні переваги порівняно з фірмою, яка вивела товар на ринок (відсутні витрати на НДДКР, рекламний - маркетингову підтримку просування товару на ринок). Забезпечуючи якість приблизно рівне до аналогам, дрібні фірми встановлюють ціну в 1,5 - 2 рази більше малу.

Недоліки:

- низька ступінь стійкості;

-обмежені у фінансових коштах, не мають унікального обладнання, спеціалізації радикально нових товарів;

- загроза зростання компанії, втрати гнучкості, труднощі переорієнтації, погіршення управління, збільшення витрат, якщо своєчасно не змінити стратегію фірми.

Існує чотири основних шляхи зміни стратегії:

1) підвищити свою ефективність і на цій базі зменшувати витрати (Віолентна стратегія);

2) розробити ефективну спеціалізацію, яка захищає від конкурентів (патіентная стратегія);

3) не змінюватися і стати легкою здобиччю першого ж сильного противника;

4) не розширювати розмірів свого бізнесу.

 

Лекційне заняття №4

Тема 7. Галузеві та секторальні імперативи формування конкурентних переваг суб’єктів міжнародних економічних відносин

 

План

1. Поняття галузі і сектору економіки у світовому господарстві.

2. Концепції конкурентоспроможності на мезорівні.

3. Фактори конкурентоспроможності галузі / сектору.

4. Індикатори конкурентоспроможності галузі / на секторальному рівні.

 

Література

1. Конкурентоспроможність фірми: навчально-методичний посібник / Артюхова І.В. – Сімферополь: ВД «АРІАЛ», 2012. – 108 с.

2. Корж М.В. Управління конкурентоспроможністю продукції в промисловій сфері / М.В. Корж. – Краматорськ: ДДМА, 2005. – 196 с.

3. Ложачевська О.М., Кончин В.І., Новикова М.В., Полторацька О.Т., Сидоренко К.В. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства: навч. посіб. – К.: НАУ, 2014. – 400 с.

4. Лук’яненко Д.Г., Поручник А.М. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку. Монографія: у 2 т. – К.: КНЕУ, 2006. – т.1-810 с., т.2- 590 с.

5. Портер М. Международная конкуренция / Перевод с английского; Под. ред. В.Д. Щетинина. — М.: Международные отношения, 2003. – 463 с.

6. Фатхутдинов Р.А. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 312 с.