Фактори, що впливають на регіональну конкурентоспроможність

На виконання проекту «Фактори регіональної конкурентоспроможності» Європейської Комісії економісти Кембріджського університету Б.Гардінер, Р.Мартін, П.Тайлер у 2004 р. виконали комплексне дослідження конкурентоспроможності, продуктивності та потенціалу економічного зростання регіонів ЄС, яке сьогодні є фундаментальною основою для розробки та проведення регіональної політики у ЄС.

 

Рис. 8.1. Піраміда регіональної конкурентоспроможності Гардінера-Мартіна-Тайлера

 

Згідно з даною пірамідальною моделлю фактори, що впливають на конкурентоспроможність регіону, можна розділити на дві групи: прямі та непрямі компоненти. Особливе значення мають фактори з прямим і короткостроковим впливом. Однак соціальні, економічні, екологічні та культурні процеси і параметри, так звані «детермінанти успіху» з непрямим та довгостроковим впливом на конкурентоспроможність також мають бути взяті до уваги.

Науковці у своїй піраміді виділяють три рівні з урахуванням цілей регіональних програм розвитку та різні характеристики і фактори, що впливають на регіональну конкурентоспроможність:

1. Основні категорії виявленої конкурентоспроможності регіону (ex post показники виявленої конкурентоспроможності): ці категорії вимірюють конкурентоспроможність на регіональному рівні та є її індикаторами. Вони включають валовий дохід регіону, продуктивність праці, зайнятість в регіоні та його зовнішня відкритість.

2.Фактори (джерела) розвитку конкурентоспроможності регіону (eх ante фактори, що покращують регіональну конкурентоспроможність): фактори безпосереднього впливу на основні категорії. Вони можуть бути використані для поліпшення регіональної конкурентоспроможності в короткостроковій та довгостроковій перспективі. До них відносяться:

- Економічна (ринкова) структура: успішні регіони – це регіони, де більшість людей зайняті в секторах бізнес-послуг та переробної промисловості, які характеризуються виробництвом з високою доданою вартістю, мультиплікативним ефектом та високою гнучкістю.

- Інноваційна діяльність: регіони характеризуються інноваційною здатністю, інтенсивною дифузією інновацій у процеси виробництва, а також запровадженням великої кількості патентів. Інноваційна діяльність регіону повинна проявлятися не тільки в проведенні ефективних наукових досліджень і роботі науково-дослідних інститутів та університетів. Має бути достатній потенціал бізнесу до інновацій та добре розвинуті і представлені в регіоні інноваційні малі та середні підприємства.

- Регіональна доступність: успішні регіони мають бути легко доступні для міжнародного бізнесу, із зручними транспортними розв’язками, географічним положенням, комунікаційною інфраструктурою тощо.

- Навички робочої сили: в успішних регіонах частка кваліфікованої праці в рамках усього обсягу робочої сили має бути відносно висока, що, очевидно, вимагає ефективної системи освіти з акцентом на ті знання, які максимально відповідають вимогам ринку. Освітні програми формуються на основі взаємодії ініціативних центрів бізнес-структур, які знаходять дотик з освітніми закладами, а не виключно з ініціативи освітніх закладів.

- Соціально-економічна структура: в успішних регіонах сильний і заможний середній клас, який є стрижнем розвитку регіону в силу його достатньо високих доходів і вимогливого диференційованого попиту.

- Центри прийняття рішень: успішні регіони, в яких розміщуються материнські компанії або регіональні штаб-квартири провідних компаній глобального рівня. Центральні компанії є тими структурними корпоративними одиницями, які визначають важливі напрями діяльності всієї компанії у міжнародному просторі і є центрами прийняття рішень та прояву компетенцій працівників управлінської ланки. Регіони з такими центрами прийняття рішень в першу чергу кластеризуються навколо мегаполісів і акумулюють інноваційні знання та практикують новітні бізнес-моделі з високою часткою залучених спеціалістів, що володіють управлінськими компетенціями на стратегічному рівні.

- Якість бізнесового середовища та соціальної інфраструктури: успішні регіони володіють високими стандартами бізнес-середовища (ліберальна та чітка регуляторно-нормативна база, прозорі державні інституції, низький рівень корупції), добре сформованою та зручною соціальною інфраструктурою (громадська безпека, приємна локальна архітектура, добре розвинутий та якісний житловий фонд, ефективний громадський транспорт і т.д.), а також здоровим природним середовищем.

- Соціальна згуртованість в регіоні: успішні регіони мають можливість оптимально для усіх членів суспільства та бізнесу управляти соціальними конфліктами, незалежно від того, чи вони випливають з економічних структурних змін, динамічного економічного зростання або з нерівності між територіями або нерівності між громадами в регіоні. Муніципалітети та інші одиниці локальної влади регіонів спрямовані на організовану співпрацю різних учасників економічного середовища і налаштовані на сталий компроміс між ними. Це посилює регіональну ідентичність та гордість економічних суб’єктів за свої права та вигоди у рамках досягнутого спільного інтересу внаслідок отриманого компромісу.

Рівень життя та якість життя, що описують добробут людей економічного регіону, є кінцевою метою, яка формує вершину представленої піраміди.