Вимір конкурентоспроможності національних економік в контексті індексу економічної свободи (Index of Economic Freedom)

 

Економічна свобода охоплює всі свободи і права у виробництві, розподілі або споживанні товарів і послуг. Найвищою формою економічної свободи є вільний рух товарів і послуг, робочої сили, капіталу і абсолютна відсутність обмежень економічної свободи з боку держави. Однак повинен існувати певний мінімальний нагляд держави, необхідний для захисту прав і свобод громадян, для сприяння розвитку громадянського суспільства та для недопущення свавільного і непропорційного розподілу суспільного продукту, отриманого від офіційної економічної та пов’язаної з нею діяльності кожним окремим індивідуумом.

Провідна методологія вимірювання економічної свободи в глобальному просторі, яка представлена організацією Heritage Foundation, визначає десять інституційних характеристик індексу економічної свободи (IEF):

1. Свобода ведення бізнесу є показником, який вимірює, наскільки вільно підприємці можуть розпочинати бізнес, отримувати ліцензії та наскільки просто закрити бізнес.

2. Торгова свобода означає, якою мірою імпортери та експортери підпадають під державну торговельну політику в своїй країні та країнах-торговельних партнерах. СОТ сприяє створенню глобального вільного торгового простору. Між ПІІ та МТ часто існує комплементарний зв'язок. Тому торговий протекціонізм з боку держави може гальмувати інвестиційну та зовнішньоторгову активність.

3. Фіскальна свобода передбачає оптимальні для ведення бізнесу ставки податків, зокрема податку на доходи з фізичних осіб, податку на прибуток (податку з корпорацій) в контексті стабільної і ліберальної системи оподаткування. У сучасному глобальному світі країни та їхні економічні суб’єкти зі створеними умовами для ведення офшорного бізнесу мають конкурентну перевагу для руху та нагромадження капіталу.

4. Свобода економіки від уряду означає, наскільки економіка залежить від державних закупівель (трансфертів, виробничих та експортних субсидій) та урядових вказівок (державний капіталізм кейнсіанського зразка), наскільки бізнес пов’язаний із урядом, а також наскільки уряд може привласнювати доходи державних підприємств для своїх цілей.

5. Монетарна свобода означає прагнення центрального банку та уряду забезпечувати цінову стабільність через застосування ефективного комплексу грошової, кредитної, валютної політики та регулювання банківських резервів, який сприятиме впевненості суб’єктів бізнесу в утримуванні загальноекономічної стабільності в країні. Важливим також є ступінь невтручання держави в механізм ціноутворення на ресурси, фактори виробництва та товари.

6. Фінансова свобода передбачає ступінь відкритості фінансової та банківської системи в глобальному просторі. Ускладнене державне регулювання фінансового та банківського сектору, в тому числі щодо вільного міжнародного руху капіталу, зменшує можливості суб’єктів бізнесу при здійсненні міжнародних внутрішньофірмових трансфертів та інвестиційної діяльності і обмежує їхню економічну свободу.

7. Інвестиційна свобода – це показник, що вимірює ступінь можливостей для входження іноземних інвестицій у країну, які на сучасному етапі сприяють економічному піднесенню та збільшують загальну економічну свободу країн. ТНК є основними носіями прямих та фінансових іноземних інвестицій в країни, рушіями міжнародної торгівлі.

8. Права власності бізнесу краще захищені тоді, коли в країні земля є товаром, коли держава не проводить експропріації, недобросовісної реприватизації, політичної боротьби з провокуванням рейдерства, непрозорих аукціонів під час приватизації тощо. Врегульоване чітке законодавство із забезпечення прав власності, зокрема захисту прав інтелектуальної власності, прав приватної власності на землю, непідкупна система судочинства є визначальними компонентами у вимірюванні цього інституційного показника.

9. Свобода від корупції – це показник, що свідчить про ступінь залежності бізнесу від корупційних схем: «бізнес-уряд», «бізнес-законодавчий орган», «бізнес-місцеві органи влади», «бізнес-державні інститути», «бізнес-бізнес», «бізнес-працівник», «працівник-державні інститути».

10 Свобода використання фактора праці вважається індикатором ступеня свободи використання бізнесом робочої сили. До обмежень, що звужують цю свободу, належать мінімальна заробітна плата, яка встановлюється урядом або законодавчим органом країни, законодавство з недопущення звільнення працівників, встановлені на законодавчому рівні умови найму працівників, нормування робочих годин, вплив профспілок на умови праці та погодинної оплати.