Система превентивного виховання в початковій школі

Система превентивного виховання - це керована діяльність, що забез­печує теоретичну та практичну реалізацію заходів щодо попередження та подолання відхилень у поведінці школярів, запобігання розвитку різних форм асоціальної та аморальної поведінки, яка є однією із складних проблем сучасної школи.

Мета превентивного виховання – формування і розвиток у молодших школярів почуття соціальної відповідальності за свою поведінку, усвідомлення своїх прав і обов'язків, формування імунітету до негативних впливів соціального оточення.

Превентивна робота проводиться з усіма дітьми, починаючи від дошкільного періоду, з метою попередження відхилень у поведінці, особливо з тими, хто перебуває у несприятливих умовах виховання, характеризується негативною поведінкою, а також з тими, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки. Превентивність має бути складовою будь-якої соціально-педагогічної дії, оскільки превентивний процес суттєво посилює позитивний потенціал суб'єктів взаємодії.

Превентивне виховання здійснюється за певними напрямами:

- права дитини і обов'язки;

- попередження насильства в учнівському середовищі;

- запобігання проявів девіантної поведінки молодших школярів;

- формування потреби в здоровому способі життя.

Педагогічна практика стверджує, що серед учнів все більше стає важковиховуваних. Таку категорію дітей класифікують як діти з нестандартною поведінкою.

Головними причинами появи важковиховуваності є:

- відсутність наступності в діяльності дитячого садка і батьків, що виховують дитину вдома, і початкової ланки школи;

- відсутність ранньої психолого-педагогічної діагностики відхилень у поведінці;

- несвоєчасне виявлення у дитини як позитивних, так і негативних якостей;

- відсутність захисту і надання допомоги дитині в процесі її розвитку.

Щоб досягти успіху в коригуванні окремих негативних проявів, недоліків у поведінці учнів, слід встановити контроль за проведенням їх вільного часу, за ходом засвоєння ними норм і правил поведінки і дотримання їх у школі та вдома.

Позицію важковиховуваного підлітка, що, як правило, не збігається з позицією педагогічно керованих учнів, слід делікатно коригувати. Ми використовуємо ситуацію, що стихійно створюється в учнівському колективі, або будуємо її з урахуванням своїх знань і досвіду. Методом створення ситуації модулюємо певні умови, за яких учневі необхідно розкрити свої погляди, вчинки, беручи до уваги громадську думку, норму та правила поведінки в школі, суспільні й національні традиції тощо.

Надаючи важковиховуваному учневі допомогу, ставлячи його у відповідні до його потреб та інтересів, здібностей і психологічних якостей проблемні ситуації, стимулюємо прояв таких привабливих соціально-психологічних рис, як адекватна самооцінка, відповідальність, гуманність, активність. Класний керівник навчає орієнтуватись в складних ситуаціях, допомагає дотримуватись соціально бажаної поведінки.

Загальна психолого-педагогічна характеристика молодшого шкільного віку

В організації превентивного виховання треба ураховувати вікові особливості учнів молодшого шкільного віку. Цей період охоплює вік від 6 до 10 років. Основою для його визначення є час навчання дітей в початкових класах. У цей період відбувається активне анатомо – фізіологічне дозрівання організму.

До 7 років здійснюється морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює можливості для здійснення ціленаправленої довільної поведінки, планування та виконання програми дій.

До 6-7 років зростає рухливість нервових процесів, відмічається рівновага процесів збудження і гальмування, але процеси збудження домінують, що саме визначає такі характерні особливості молодших школярів, як непосидючість, підвищена емоційна збудженість.

У цілому в дітей 7-10 років основні властивості нервових процесів за своїми характеристиками наближаються до властивостей нервових процесів дорослих людей.

Але в окремих дітей ці властивості дуже нестійкі, тому говорити про тип нервової системи у молодших школярів можливо лише умовно.

До вікових особливостей дітей 1-4-х класів можна віднести: незнач­ний соціальний та моральний досвід, підвищену емоційність, вразливість і одночасно пластичність до морально-етичних впли­вів, імпульсивність та безпосередність поведінки дитини, бажання постійно розширювати коло спілкування. Тому узгодження поведінки та усвідомлення моральних явищ життя характеризуються емоцій­ними узагальненнями, аналізом ситуацій та вчинків, які відповіда­ють загальнолюдським етичним цінностям. Розрив між знаннями моральних принципів і відповідною поведінкою — найхарактерніша властивість дитини цього віку. Подальшого розвитку набуватимуть такі моральні почуття: провини, сорому, обов'язку, відповідальності, справедливості, власної гідності, сумління.

Основними потребами дитини в початкових класах є потреби у спілкуванні з людьми, в емоційному контакті, визнанні, оцінці своїх дій та вчинків, виявленні власних позицій у ставленні до інших, світу, у дружбі, товариськості, повазі до особистості, самоповазі, набутті нових знань та вмінь для пізнання довкілля.

Зі вступом дитини до школи в її житті відбуваються суттєві зміни, які докорінно змінюють соціальну ситуацію розвитку, формується навчальна діяльність, яка є ведучою. Саме на основі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку. За Л. С. Виготським, навчання висуває мислення у центр свідомості дитини. Мислення стає домінуючою функцією. Доведено, що діти в цьому віці мають значно більші пізнавальні можливості, що дозволяють розвивати в них основи теоретичних форм мислення. У цей період формується почуття соціальної психологічної компетентності (при несприятливому розвитку – соціальної та психологічної неповноцінності). Особливу роль у житті молодшого школяра відіграє вчитель, який виступає центром його життя. Саме з ним пов'язане емоційне самопочуття дитини. Поряд з навчальною діяльністю суттєве місце займає ігрова діяльність: переважно ігри за правилами, ігри - драматизації. Необхідною умовою успішного навчання є розвинені пізнавальні процеси: пам'ять, увага, мислення.

Актуальність ранньої превенції асоціальних проявів поведінки

З дітьми молодшого шкільного віку педагогічно доцільно здійснювати раннє превентивне виховання, з особливостями якого слід ознайомити батьків.

Актуальність проблеми ранньої профілактики полягає в тому, що:

- спостерігається омолодження злочинності, проявів аморальної поведінки;

- дитинство є тим періодом, в якому закладається фундамент особистості;

- нервова система дитини надзвичайно пластична і здатна змінюватися;

- у цьому періоді дитина володіє підвищеною лабільністю психіки, світосприйняття;

- спостерігається залежність від дорослих, а батьки і педагоги – її найбільші авторитети.

На обліку в правоохоронних органах питома вага молодших школярів складає 6-8%. Рання профілактика буде ефективною, якщо починатиметь­ся не з моменту зовнішнього прояву негативної поведінки дитини чи вже скоєних серйозних проступків (що найчастіше спостерігається у підлітко­во­му – 11-16-літньому віці), а з виявлення перших, мало примітних негатив­них симптомів у стосунках і поведінці дитини та їх якнайшвидшій ліквідації.

Як свідчать дослідження Оржеховської В. М., відхилення в поведінці спостерігаються дуже рано. Три чверті усіх важких підлітків уже в першому класі проявляли нестійкість у поведінці, грубощі, жорстокість, конфліктували з педагогами. Багато з них уже у 1-2 класах опинялись у становищі „ізольованих” і надавали перевагу позашкільній сфері взаємовідносин [10, с.103].

Отже, необхідною умовою ранньої профілактики у початковій школі має бути вчасне виявлення дітей з відхиленнями в розвитку і поведінці.